13.Архітектура Київської Русі

Розвиток архітектури в КР має дав основні етапи: 1. Візантійський канон. 2. Виникнення оригінальних архітектурних шкіл. В КР формується особливий архітектурний тип міста. Його складовими були так званий «Дитинець», або «днешній град», в якому розташовувались князівські і боярські двори. Другою складовою був окольний град, в якому проживало міське населення. Третьою складовою є посади, або кінці, які були заселенні ремісниками, торговцями, нижчими верствами міста.

Храмова християнська архітектура починає розвиватись під впливом візантійських зразків. У давньоруському храмовому будівництві панувала так звана хрестово-купольна конструкція, яка виникає в архітектурі малої Азії і практикувалась в візантійському каноні. Відповідно до цієї системи приміщенню надавався прямокутний характер і це прямокутне приміщення розділялось стовпами на подовжені нефи. Спочатку архітектура мала деревяний характер і згодом пчинає будуватися на основі технології мішаної кладки: тобто чергування цегли на вапняному цементовому розчині та шар дикого каменю. Інтер’єр в храмі візантійського канону був оздоблений мармуровими канонами, мозаїками, фресками тощо. Першою мурованою церквою вважається церква богородиці або ж Десятинна церква. Вона являла собою тринефну хрестову-купольну споруду, інтер’єр якої був прикрашений мозаїками, фресками та оздоблений мармуром. На сьогодні залишився лише фундамент.

До першого періоду відносять: церква імені Василя, церква Преображення, ряд споруд, що присвячені Богородиці, Христу в Києві, Новгороді. Відомими памятками візантійського канону є Софійський, Спаський собор в Чернігові. Успенський храм Печерського монастиря, Михайлівський золотоверхий храм. Михайлівський собор Видубицького монастиря. З 12 століття візантійський канон в архітектурі зменшує свій вплив і формується київська, чернігівська, переяславська, новгородська школи. По-перше в будівельні практиці зникають техніки змішаної кладки, зникає мозаїчне оздоблення в архітектурі, натомість більшою мірою застосовується фреска. Оригінальна традиція більше схожа на романський стиль. Наприклад, Федорівський монастир, церква Богородиці Пирогові на Подолі, Кирилівська та Василевська церкви в Києві, Юріївська церква в Каневі, Борисоглібський собор в Чернігові, Якутська церква в Чернігові, Михайлівська церква в Смоленську тощо. Разом з культовою архітектурою розвивається оборонна архітектура.

Як правило це були огороди, які були захистом від зовнішнього впливу. Це Золоті Ворота, оборонні споруди Галича, Камянця, Луцька, Дрогобича тощо. Підсумовуючи розвиток архітектури можна сказати, що в КР був високий рівень культури.

14.Галицько-Волинська держава як політичний і культурний наступник кр

Га́лицько-Воли́нське князі́вство, Королівство Русі— південно-західне руське князівство династії Рюриковичів, утворене у результаті об'єднання Галицького і Волинського князівств Романом Мстиславичем. З другої половини 13 століття стало королівством, головним законним спадкоємцем[Джерело?] Київської династії та продовжувачем руських політичних і культурних традицій.

Галицько-Волинське князівство було одним з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицькі, Перемишльські, Звенигородські, Теребовльські, Володимирські, Луцькі, Белзькі і Холмські землі, а також Поділля і Бессарабія.

Князівство проводило активну зовнішню політику у Східній і Центральній Європі. Його головними ворогами були Польща, Угорщина та половці, а з середини 13 століття — також Золота Орда і Литва. Для протидії агресивним сусідам Галицько-Волинське князівство неодноразово укладало союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом. На початку 13 століття Роман перетворився на наймогутнішого правителя Східної Європи, якого літописці називали «великим князем», «самодержцем усієї Русі» та «царем в Руській землі»

Культура Галицько-Волинського князівства мала тісні взаємозв'язки з культурою інших земель Стародавньої Русі, перш за все з духовністю Києва. У значній мірі цьому сприяло приєднання Волині та Галичини до Києва в часи Володимира і Ярослава, що стало основою тривалих культурних зв'язків. Західні землі були пов'язані з Києвом перш за все єдністю економічних відносин, а також політичними інтересами княжих династій. З Києва в Галич і Волинь потоком ішли ремісничі художні вироби, різні твори мистецтва, привозні товари зі Сходу. Галичина і Волинь були на перехресті торгових шляхів, які проходили до Польщі, Угорщини та інших країн Європи. Єднанню західних та східних земель сприяла київська митрополія, яка була центром релігійного життя всієї Русі. У тісних взаєминах з Києвом перебували єпископи Володимирський, Галицький, Холмський, Перемишльський. Деякі київські митрополити, зокрема Йоасаф, Кирило, Петро, походили з західних земель. Тісні зв'язки Західної Русі з Києвом засвідчено літописними джерелами. Так, Київський літопис подає точні відомості про події, які відбувалися у Галичині та Волині, а Галицько-Волинський літопис розповідає про політичне і культурне життя Києва.

Галицько-Волинське князівство в силу свого географічного положення та історичної долі знаходилося під постійним впливом різних культур — європейського католицизму і православ'я та азійського китаєцентризму та ісламу. Це спричинило постання нової галицько-волинської культури, яка успадкувала традиції Київської Русі й увібрала у себе багато новацій сусідніх держав. На сьогодні більшість відомостей про цю культуру маємо з писемних і археологічних джерел.

Головними культурними центрами князівства були великі міста і православні монастирі, які водночас відігравали роль основних освітніх центрів держави. Провідну роль у культурному житті країни займала Волинь, а саме місто Володимир, давнішня цитадель Романовичів. Місто прославилося завдяки діяльності князя Василька, якого літописець згадував як «книжника великого і філософа, якого не було у всій землі і після нього не буде». Цей князь розбудував Берестя і Кам'янець, створив власну бібліотеку, спорудив чимало церков по всій Волині, яким дарував ікони і книги. Другим за значенням культурним центром був Галич, відомий своїм митрополичим собором, церквою св. Пантелеймона, а також пам'ятками письменства — Галицько-Волинським літописом та Галицьким євангелієм. До найбільших і найвідоміших монастирів князівства входили Полонинський, Богородичний та Спаський монастирі.

Про архітектуру князівства відомо небагато. Писемні джерела описують переважно церкви, не торкаючись світських будівель князів чи бояр. Даних археологічних розкопок також не вистачає для точної реконструкції тогочасних споруд. Залишки храмів Галицько-Волинського князівства в поєднанні з записами літопису дають змогу стверджувати, що на західноруських землях залишалися міцними традиції руської архітектури Київської доби, але відчувалися нові віяння західноєвропейських архітектурних стилів..

Образотворче мистецтво князівства знаходилось під сильним впливом візантійського. Галицько-Волинські ікони особливо цінувалися у Західній Європі. Чимало з них потрапило до польських храмів після завоювання князівства. Мистецтво іконопису галицько-волинських земель мало спільні риси з московською іконописною школою 14 — 15 століть. Хоча православні традиції не заохочували розвиток скульптури через її зв'язок з ідолопоклонством, на сторінках Галицько-Волинського літопису згадуються скульптурні шедеври у Галичі, Перемишлі та інших містах, що ймовірно свідчить про католицькі впливи на майстрів західноруських земель. Моду у декоративному мистецтві, особливо у обробці зброї і військових знарядь, диктували азійські країни.

Починаючи з 13 століття на території князівства поширилася нова для Русі культура західноєвропейського лицарства. Відомо, що галицько-волинські князі і бояри неодноразово проводили лицарські турніри, які називалися «іграми». Разом з різними запозиченнями у військовій справі, розвитком міждержавної торгівлі та проведенням активної зовнішньої політики, на руських землях поширились латина, універсальна мова західноєвропейського цивілізаційного простору.

Розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяв закріпленню історичних традицій Київської Русі. Протягом багатьох сторіч ці традиції зберігались в архітектурі, образотворчому мистецтві, літературі, у літописах та історичних творах. Проте водночас західно-руські землі потрапили під культурний вплив Західної Європи, де галицько-волинські князі і знать шукали протидію агресії зі Сходу.