41.Куліш , Костомаров , Шевченко як представники романтизму

Український романтизм упродовж першої половини XIX ст. став органічним

явищем духовного, культурного і наукового життя. Він інтегрував соціокультурн і запити й інтелектуальні вимоги тогочасного українського суспільства до національного відродження, віддзеркалював пошук світоглядних та ціннісних орієнтирів в умовах соціальних, культурних і духовних трансформац ій. Одними з голоних представників романтизму були члени Кирило-Мефодіївського товариства П.Куліш ,М.Костомаров та Т.Шевченко. Впродовж 14 місяців його учасники кілька разів збиралися на філософські та політичні дискусії. їхні думки про суспільний розвиток і долю України найсконцентрованіше викладені у "Книзі буття українського народу" ("Закон Божий") — політичному маніфесті братства. Праця, авторами якої були М.Костомаров і М.Гулак, написана у дусі романтизму й ідеалізму того часу, пройнята шануванням християнських цінностей і панслов'янськими елементами. Вона закликала до перебудови суспільства на засадах справедливості, рівності, свободи, братерства. Члени Кирило-Мефодіївського братства виробили ідеологію українсько-слов'янського відродження, яка стала панівною у середовищі української інтелігенції 40 —50-х років XIX ст. На їхню думку, всі слов'янські народи мають право вільно розвивати власну культуру, вони прагнуть утворити слов'янську федерацію з демократичними інститутами, аналогічними до тих, що є у Сполучених Штатах. Будучи під впливом романтичних тенденцій, П.Куліш акцентував увагу на розмаїтих духовних виявах масового героя, на «пам’ятках духу народного», котрі розглядалися ним як найвища цінність.

Його хутірська філософія – це своєрідна філософія буття, котра формувалася

у типових та цілком природних обставинах повсякденної діяльності українців (господарської, розумової й духовної), визначаючи їхній національний характер. Філософський романтизм членів цього гуртка і близьких до нього тогочасних київських учених, профессорів Київського університету, поєднаний з вивченням української народної творчості і історії та ідеями слов'янофільства вплинув на постання Кирило-Мефодіївського братства з його виробленою М. Костомаровим романтично-християнською программою. Костомаров раніше , до переїзду в Київ належав до Харківської школи романтиків. У багатьох творах П.Куліша наявне романтичне змалювання тих чи інших подій. Становлення романтизму в літературі припадає на кінець ХVІІІ – початок ХІХ ст. Він почав інтенсивно розвиватись в західноєвропейських літературах, а невдовзі захопив і письменство слов’янських народів. Світ поетичних образів П.Куліша, їх об'єктивний зміст значно ширший, багатогранніший від його політичних переконань (особливо 70-80 рр.). Відтворити істину, реальність життя, навіть якщо вони не збігаються з власними симпатіями, стало для П.Куліша 40-50 років головною життєвою вимогою, його творчим кредо. Беззастережна відданість історичній правді постала в П.Куліша під гострим відчуттям суспільного лиха, страждань народу внаслідок ясного розуміння високого призначення літератури і літератора. На світоглядний розвиток М. Костомарова принципи романтизму мали безпосередній вплив. Так, первинні філософсько-історичні уявлення в дусі романтизму він отримав ще у студентські роки від професорів Харківського університету. Романтики мислили історію в національних категоріях і тому їхня історіософія зосереджується на новому суб’єкті історичного процесу – народові/нації. Національні історії тепер пишуться як історії народу. М. Костомаров мабуть один із перших у тодішній українській (і російській) історіографії робить ідею народу центральною проблемою історіописання.

Шевченко, як усякий великий національний поет, не обмежений у творчості, він живить свою поезію світовими здобутками, будує її в руслі літературного процесу свого часу. Тому початок його творчості несе на собі відбиток могутньої літературної течії — романтизму. Характерний для романтизму жанр балади був переосмислений у перших творах Шевченка у національному дусі.