13. Закон грошового обігу
Сутність
його полягає в тому, що протягом даного
періоду для обігу необхідна лише певна,
об'єктивно обумовлена маса купівельних
і платіжних засобів тобто : Мф = Мн, де
Мф - фактична маса грошей в обігу, а Мн
- об'єктивно необхідна для обігу їх маса.
Якщо Мф > Мн - значить в обігу з'явилися
зайві гроші, і навпаки, якщо Мф < Мн -
їх нестача. Найскладнішим питанням у
розумінні закону грошового обігу є
трактування величини Мн. величина Мн
включає в себе всі форми грошей, які
обслуговують потреби обігу, а вимоги
закону грошового обігу поширюються на
всю його сферу - готівкову і безготівкову.
Кількість грошей, у середньому необхідних
для обігу протягом певного часу (Мн),
прямо пропорційна масі товарів і рівню
їх цін та обернено пропорційна середній
швидкості обігу грошової одиниці. Цю
залежність можна виразити формулою:
де
Р*Q - сума цін товарів, що реалізуються
за певний період, V - середня кількість
оборотів грошової одиниці за цей
жеперіод. Якщо врахувати всі ці додаткові
фактори, що діють на грошову масу, то
величину Мн можна виразити так:
де
сума К - сума продажів товарів і послуг
у кредит; сума П - загальна сума платежів,
строк оплати яких настав; сума ВП - сума
платежів, які погашаються шляхом
взаємного зарахування боргів. В умовах
золотого стандарту вирівнювання Мф і
Мн забезпечувалося автоматично. При
нерівності Мф > Мн мінова вартість
золотих грошей повинна знизитися
порівняно з реальною вартістю, і власники
їх, щоб не мати втрат, вилучали зайві
суми грошей з обігу і спрямовували їх
у скарби. І навпаки, за нерівності Мф <
Мн, коли в обігу відчувався брак грошей,
а мінова вартість золота зростала,
власники скарбів спрямовували золото
в обіг доти, доки не досягалося рівняння
Мф = Мн. Якщо сферу обігу обслуговують
казначейські гроші, то порушення закону
(Мф > Мн) стає хронічним, оскільки
держава випускає їх відповідно до своїх
потреб, а не потреб обігу, які визначають
величину Мн. Поступове знецінення
грошей, розладнання їх обігу набувають
постійного характеру і є зовнішнім
проявом порушення закону грошового
обігу- Отже, хронічне порушення закону
Мн - закономірність обігу казначейських
грошей. Досягнення рівності між Мф і Мн
за таких умов можливе тільки шляхом
підвищення цін на товари і послуги,
внаслідок чого збільшується Мн до
фактично наявної маси грошей в обігу.
Таким чином, знецінення грошових знаків
є наслідком порушення закону Мн і проявом
об'єктивності його дії в умовах обігу
казначейських грошей.
При обслуговуванні
обігу банківськими грошима розширюються
можливості для вирівнювання Мф і Мн у
разі збереження сталості грошей. Вони
зумовлені тим, що кредитний механізм
емісії цих грошей містить у собі
передумову повернення їх з обігу через
погашення позичок. Якщо випуск грошей
у країні прямо не використовується для
покриття бюджетних витрат, а здійснюється
виключно на основі банківського
кредитування, то вимоги закону Мн можуть
бути забезпечені завдяки дотриманню
принципів і закономірностей кредитного
процесу. Розширенням кредитування можна
збільшити Мф до рівня Мн, оскільки обсяг
виданих позичок певний час перевищуватиме
обсяг погашених. Обмеженням кредитування
величину Мф можна зменшити до необхідного
рівня, бо випереджаюче погашення позичок
виключає частину грошей з обігу. Тут
також діє певний автоматизм пристосування
грошової маси до потреб обігу, проте
він базується на економічно обгрунтованій
кредитній політиці. Отже, специфікою
дії закону Мн в умовах обігу банківських
грошей є те, що вже під час випуску таких
грошей створюються передумови для
вилучення їх з обігу і підтримання
грошової маси в обігу на об'єктивно
необхідному рівні.