Білет № 1

1. предмет, функції та етапи розвитку макроекономіки.

Предметом макроекономіки є механізм функціонування всієї національної економіки та чинники, що визначають зміни цього механізму в коротко- та довгостроковій перспективі і способи впливу на них держави. Таким чином, узагальнено предмет макроекономіки можна визначити як ефективність функціонування механізмів економічної системи.

макроекономіка виконує дві функції:

1. Позитивну: аналіз фактів, їх оцінка та визначення об’єктивних закономірностей;

2. Нормативну – вироблення принципів і механізмів економічної політики.

Як і всяка наука, макроекономіка у своєму розвитку пройшла певні етапи.

Серед економістів немає одностайності в їх визначенні. Історію розвитку макроекономіки доцільно поділити на два великі періоди:

перший – до тридцятих років ХХ сторіччя, коли головною була позитивна функція макроекономіки;

другий – від тридцятих років ХХ сторіччя по теперішній час, коли на перший план вийшла нормативна функція макроекономіки, посилилась практична роль макроекономічної науки як основи для формування обгрунтованої економічної політики держави.

Таке розмежування періодів у розвитку макроекономіки пов’язане з тим, що криза 1929-1933 рр. та “велика депресія” яскраво показали (проявили), що економічні системи у ХХ сторіччі зазнали змін, унаслідок чого значною мірою втратились механізми саморегулювання, відновлення ринкової рівноваги і в таких умовах держава стала постійно діючим учасником економічних процесів. У межах етапів розвитку макроекономіки як науки можна розрізнити макроекономічні школи. Макроекономічні ідеї почали виникати в міру виникнення централізованих держав.

Соціально-економічні наслідки безробіття. Закон Оукена.

Очевидно, що недовикористання робочої сили приводить до відставання фактичного ВВП від потенційного. Кількісно зв'язок між рівнем безробіття і відставанням фактичного ВВП від потенційного описав Артур Оукен. Закон Оукена полягає в тому, що перевищення фактичним безробіттям його природного рівня на один відсоток приводить до відставання фактичного ВВП від потенційного в середньому на 2,5% (хоча на практиці конкретне значення коефіцієнта Оукена може трохи відхилятися від зазначеної величини). Наприклад, якщо в період спаду рівень безробіття досяг 8,5% при природному рівні в 4%, то відставання ВВП складе: (8,5 – 4) х 2,5 = 11,25%. Взаємозв'язок падіння ВВП і росту безробіття в Україні в 90-і роки навряд чи можна описати за допомогою закону Оукена, оскільки кризові явища в трансформаційній економіці не мали циклічної природи, не прояснений природний рівень безробіття, служби зайнятості і статистика безробіття знаходилися на етапі свого становлення, на державних підприємствах застосовувалася практика тривалих неоплачуваних відпусток, тобто фактично безробітні такими не вважалися і т.д.

Серйозними соціально-економічним наслідком безробіття є наростаюча втрата безробітними кваліфікації.

Неекономічні наслідки безробіття виявляються в кризі родини, зростанні числа деяких захворювань і самогубств, моральних утратах, соціально-політичній напруженості.

ВВПн=обсяг * поточні ціни

ВВПр=ВВПн/дефл.ВВП

ВВПн=дефл.ВВП*ВВПн

ВВПр 2002 =400+200=600

ВВПн=600*2=1200

Білет № 2

26. )Показники середньої та граничної схильності до заощаджень, їх роль та динаміка.

Неспожита частина доходу використовується на заощадження. Заощадження – це використовуваний дохід із вилученням споживання. Таким чином, розмір заощадження залежить від величини використовуваного доходу і пропорції його розподілу на споживану й заощаджену частини.

Пряма функціональна залежність між доходом і заощадженням може бути представлена графічно:

Рисунок 4.2 - Функція заощадження

Заощадження збільшуються з ростом доходу. Точка А показує рівень граничного доходу: при такому рівні весь дохід споживається, а заощадження дорівнюють нулю. Якщо дохід нижче граничного рівня, крива функції заощаджень іде у від’ємну область. Це означає, що настільки низький дохід.

д не тільки не дозволяє зберігати частину поточного доходу, але відбувається скорочення заощаджень попередніх періодів для підтримки споживання на визначеному рівні.

На графіку можна виділити три зони:

І – заощадження;

ІІ – споживання;

III – «проїдання запасів».

Частка доходу в процентному вираженні, що використовується для здійснення заощаджень відбивається показником середньої схильності до заощадження (APS):

(4.3)

Оскільки весь дохід або споживається, або зберігається, можна стверджувати, що:

(4.4)

Варто сказати, що в реальному житті процес розподілу доходу на споживану й заощаджені частини ускладнюється т.зв. міжчасовим вибором споживача. Заощадження, по суті, є переміщенням споживання з поточного періоду в майбутній. Однак, поточне споживання можна збільшити за рахунок своєрідного переміщення майбутнього доходу в поточний період через механізм запозичення.

Для економічної теорії й економічної політики дуже важливе питання про те, що відбувається з заощадженнями при збільшенні доходу.

Частка приросту доходу, що направляється на приріст заощаджень, називається граничною схильністю до заощадження (МРS):

, (4.4)

де, ΔS – зміни в заощадженнях;

ΔY – зміни в доходах.

Очевидно, що конкретне значення МРS може знаходиться в діапазоні між 0 і 100%, тобто весь приріст доходу або використовується на приріст споживання (MPS = 0), або на приріст заощадження (MPS = 100%). Чим більш конкретне значення МРS, тим більшим буде кут нахилу кривої на графіку функції заощаджень (див. рис. 4.2).

Якщо весь приріст доходу направляється на приріст споживання і заощадження, то та частина зміни доходу, що не використовується для приросту споживання, направляється на приріст заощаджень, звідси випливає:MPC+MPS=100%

33. Зайнятість та безробіття. Причини, форми та показники безробіття.

Якщо економіка функціонує на своєму потенційно можливому рівні, тобто цілком використовуються всі ресурси, у т.ч. і робоча сила, має сенс говорити про ситуацію повної зайнятості. Варто підкреслити, що до складу робочої сили включається не все доросле населення, а лише ті, хто працює чи шукає роботу. До складу робочої сили не включають дітей до 16 років, тих хто вибув зі складу робочої сили за віком чи інвалідністю і тих, хто не належить до робочої сили: домогосподарок, студентів, тих хто не хоче працювати за якихось причин і не шукає роботу.

Однак повна зайнятість не означає абсолютну відсутність безробіття. В економіці будь-якої країни в кожен момент часу частина робочої сили не зайнята, тобто відноситься до безробітних. Це означає, що у визначених формах і межах наявність безробіття – явище природне. Безробітними вважаються ті, хто не має роботи, але шукає її. При цьому національні законодавства різних країн можуть мати свої особливості у визначенні статусу безробітного.

До природних форм безробіття відносять його фрикційну і структурну форми. Фрикційне безробіття складають ті, хто шукає роботу вперше, тимчасово втратили сезонну роботу, шукає роботу після звільнення або в іншому регіоні, із кращими умовами праці та її оплати. Цей вид безробіття є короткостроковим для працівника, але постійним явищем в економіці в цілому. У певному сенсі фрикційне безробіття може бути визначене як позитивний момент, тому що може мати своїм результатом більш раціональний розподіл трудових ресурсів по галузях і регіонахі супроводжуватися підвищенням оплати праці.

Причиною структурного безробіття є різкі зміни в техніці і технології, а також у структурі сукупного попиту. Вони приводять до змін професійно-кваліфікаційної структури робочих місць. У результаті структура попиту та пропозиції робочої сили не збігається. При цьому поряд із безробіттям людей одних професій існують вакантні робочі місця з інших спеціальностей. Якщо фрикційне безробіття може переборюватися в короткий термін, то структурні безробітні можуть одержати роботу лише після перепідготовки, а можливо – і зміни місця проживання.

Оскільки фрикційне і структурне безробіття – неминучі явища, їхня наявність припускає досягнення в країні ситуації повної зайнятості, а рівень безробіття при повній зайнятості утворить природну норму безробіття.

Повна зайнятість (і, відповідно, наявність природного рівня безробіття) досягається за умови наявності збалансованого ринку робочої сили, тобто в ситуації, коли чисельність безробітних збігається з кількістю вакантних робочих місць. Статистично точне визначення рівня повної зайнятості є важливою макроекономічною і складною в обліковому відношенні задачею, від коректності рішення якої багато в чому залежить адекватність економічної політики. Конкретне значення природного рівня безробіття залежить від величини і динаміки коефіцієнтів звільнень і працевлаштування. Коефіцієнт звільнень (s) показує частку зайнятих, котрі втрачають роботу щомісяця, а коефіцієнт працевлаштування (f) складає частку безробітних, котрі щомісяця знаходять роботу. Стійкий чи стаціонарний стан ринку праці передбачає, що кількість робітників, що втратили роботу і таких, що її знайшли протягом місяця, збігається. Цю умову можна представити в такий спосіб:

, (3.1),

де U – число безробітних;

E – число працюючих.

Якщо , то

(3.2).

Якщо обидві частини рівняння (3.2) розділити на величину L, одержуємо:

(3.3).

Оскільки - це рівень безробіття, можна зробити висновок про те, що стаціонарний стан ринку праці і природний рівень безробіття залежать від коефіцієнтів працевлаштування і звільнень.

Конкретне значення природного рівня безробіття не залишається незмінним і зазнає динаміки під дією інституціональних змін і державної політики в області зайнятості. За останні піввіку в більшості розвитих країн природний рівень безробіття збільшився на кілька відсотків. Це пов'язано і з розвитком програм допомоги безробітним, котрі сприяють продовженню фрикційного безробіття, і зі змінами в демографічному складі робочої сили. Зокрема, виріс коефіцієнт участі в робочій силі серед жінок і молоді. Хоча за результатами деяких досліджень жінки, які зайняті в галузях, що менше страждають від циклічних спадів, меншою мірою страждають від безробіття.

Якщо фактичне безробіття перевищує показники його природного рівня, це значить, що в економіці має місце циклічна форма безробіття. Циклічне безробіття зв'язане з циклічними спадами, тому вважається, що однією з основних його причин є дефіцит сукупного попиту.

Стан зайнятості оцінюється з використанням наступних показників:

(3.4)

Цей показник відбиває питому вагу безробітних у чисельності робочої сили країни. Офіційні дані звичайно відбивають чисельність офіційно зареєстрованих безробітних. Їх можна вважати заниженими, тому що фактично безробітні можуть не реєструватися в офіційних органах. Крім того, офіційна статистика не вважає безробітними людей, що, не знайшовши роботу усередині країни, працюють за кордоном. Для України це серйозна проблема: за деякими даними 7 млн українців працюють за кордоном, а з урахуванням сезонних піків ця цифра піднімається до 9-10 млн чоловік.

Показник рівня зайнятості відбиває частку зайнятих у дорослому населенні країни і розраховується в такий спосіб:

(3.5)

Цей показник дає можливість визначати велику кількість соціальних параметрів, у тому числі навантаженість утриманцями одного працюючого, можливості і наповнення, і навантаження на фонди, через які реалізуються різні напрямки соціального захисту.

Коефіцієнт участі в робочій силі показує частку населення в працездатному віці, що входить до складу робочої сили і розраховується в такий спосіб:

(3.6)

Цей показник, як правило, має високий рівень у країнах з низькими реальними доходами населення і часткою оплати праці в структурі ВВП. Ці обставини змушують включатися до складу робочої сили підлітків, домогосподарок, пенсіонерів і т.п.

Підвищення коефіцієнта участі в робочій силі, в числі інших факторів, впливає на рівень наступного показника, що характеризує стан зайнятості. Це – коефіцієнт навантаження на одне робоче місце, що показує, скільки безробітних припадає на одне вільне місце. Слід зазначити, що в Україні, як і в більшості країн цей показник має істотні регіональні відмінності.

Важливою характеристикою безробіття є також його тривалість. Тривале безробіття, що приймає застійну форму, несе негативні наслідки і державна політика має бути націлені в першу чергу на скорочення тривалого безробіття.

Офіційні показники рівня зайнятості викривляються тим, що в офіційній статистиці не фіксуються ті, хто змушений працювати не повний робочий день, зайняті в тіньовому секторі економіки. З іншого боку, зареєстровані безробітні можуть мати роботу в тіньовому секторі чи в рамках самозайнятості (надання послуг, епізодична робота і таке інше).

Процент за кредит	12
Валові приватні інвестиції	55
Заробітна плата	218
Прибуток корпорацій	113
Державні закупівлі товарів та послуг	90
Рентні платежі власникам майна	20
Податки на прибуток корпорацій	50
Чистий експорт товарів та послуг	9
Чисті приватні інвестиції	45
Доходи від власності	21
Чисті субсидії державним підприємствам	2
Трансфертні платежі населенню	23
Споживчі видатки	260

ВВП за потоком доходів = 12+218+113+20+20+21+(55-45)=414

Ситуація

Багато цін на товари і ресурси є негнучкими щодо зниження. Деякі економісти (кейнсіанці) вбачають у такій властивості ефект храповика (храповик – це механізм, який дозволяє крутити колесо тільки вперед). Тобто, коли сукупний попит розширюється з AD1 до AD2, рівновага переміщується з точки Е1 до Е2. Проте ціни не знижуються з такою легкістю, як підвищуються. Тому якщо сукупний попит зменшиться з AD2 до AD1, то економіка не повернеться до свого первинного рівноважного стану в точці Е1. Скоріше збережеться новий, вищий рівень цін Р2, і скорочення сукупного попиту перемістить економіку до стану рівноваги в точці Е3. Вищий рівень цін найімовірніше збережеться – ціни «заклинило» на рівні Р2, а реальний обсяг національного продукту зменшиться до У3 (крива AS переміститься вліво).

Кейнсіанці вважають, що ціни і зарплата змінюються повільно після змін у співвідношенні попиту і пропозиції. Тому ринковим силам потрібно багато років а то й десятиліть, щоб забезпечити рівновагу за повної зайнятості після збурень в національній економіці.

Білет № 3

Моделі кругопотоку.

Базовою моделлю макроекономічного аналізу є модель кругопотоку. В ній відображається перетворення ресурсів у продукт, продукту – у доходи, доходу – у видатки для купівлі продуктів. Цей безперервний рух відбувається між основними групами економічних суб’єктів: домогосподарствами, фірмами, державою, закордонним сектором. Та обставина, що всі економічні суб’єкти, з одного боку, можуть не витрачати частину поточного доходу і здійснювати запозичення для здійснення інвестицій і споживання, в моделі кругопотоку відбивається взаємозв’язками фінансового сектора.

Рисунок 1.1 –Двосекторна модель кругопотоку ресурсів, продукту і доходів

Рисунок 1.2 - Модель кругопотоку ресурсів, продуктів, доходу, заощаджень та інвестицій у закритій економіці

Рисунок 1.3 – Модель кругопотоку відкритої економіки з урахуванням державного сектору