Тематика рефератів

1. Розвиток та сучасний стан законодавства України з питань регу ' лювання фінансового ринку.

2. Діяльність саморегулівних організацій професійних учасників фінансового ринку в країнах з розвинутими ринковими відносинами (на прикладі однієї чи кількох країн).

3. Порівняльна характеристика українського законодавства з питань регулювання фінансового ринку та іноземного законодавства.

4. Організація процесу нагляду за діяльністю фінансових установ в Україні,

5. Сучасні напрями регулювання фінансових ринків за рубежем

Тема 3. Фінансові посередники

1. Сутність фінансового посередництва. Функції фінансових посередників.

2. Характеристика контрактних фінансових інсти­тутів, що діють на фінансовому ринку.

3. Інфраструктура фінансового ринку.

1. Сутність фінансового посередництва. Функції фінансових посередників

Фінансові посередники — це частина фінансової системи, що виконує роль позичальників та висуває фінансові вимоги до кре­диторів, приймає на себе фінансовий ризик.

Саме подвійний обмін відрізняє фінансових посередників від інших суб'єктів фінансового ринку, таких як ділери та брокери, які тільки сприяють переміщенню фінансових ресурсів від кре­диторів до позичальників, але не випускають на ринок своїх вла­сних боргових зобов'язань, а фінансові посередники нарощують розмір грошових фондів, випускають свої власні боргові зо­бов'язання, а на отримані кошти отримують боргові зобов'язання або цінні папери, що випущені іншими суб'єктами ринку.

Функції фінансових посередників:

• приведення активів та зобов'язань (пасивів) у відповідність до потреб клієнтів;

зменшення ризику шляхом диверсифікації. Суть цього поля­гає в придбанні фінансовими посередниками великої кількості фінансових активів різних емітентів;

• зменшення витрат обігу (витрат на здійснення операцій). Це досягається шляхом спеціалізації фінансових посередників на здійсненні визначеного виду діяльності на фінансовому ринку та компенсації додаткових витрат шляхом нарощування обсягу операцій для клієнтів.

Отже, фінансові посередники є неодмінними суб'єктами фі­нансового ринку, їх діяльність сприя підвищенню ефективності функціонування різних сегментів цього ринку. В той же час про­фесійна діяльність фінансових посередників зазвичай є високо­прибутковим бізнесом, що потребує найвищої фінансової квалі­фікації.

2. Характеристика контрактних фінансових інститутів, що діють на фінансовому ринку

Серед контрактних фінансових інститутів, що діють на фінан­совому ринку, слід виділяти такі.

Торговці цінними паперами — це суб'єкти, що діють згідно з Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» та мають право здійснювати на фінансовому ринку такі види діяльності:

• брокерську;

• дилерську;

• андеррайтинг;

• діяльність з управління цінними паперами.

Торговці цінними паперами випускають свої власні цінні па­пери, а на залучені таким чином кошти купують цінні папери приватних корпорацій, дають гарантії щодо розміщення цінних паперів на користь третіх осіб.

Фінансові компанії — це вид спеціалізованого нєбанківсько-го фінансового інституту — головна мета якого — надання спо­живчих кредитів фізичним особам, фермерам, торговцям та ін.

Фінансова компанія ґрунтується на акціонерній основі, депо­зитів не залучає, а головна стратегія її зведена до кредитного об­слуговування клієнтів, створення цільових ринків для фізичних осіб, які використовують споживчий кредит для придбання това­рів тривалого користування (авто, побутової техніки) для різних торговців з метою розвитку їх діяльності, а також для фермерсь­ких господарств для придбання машин та інших товарів вироб­ничого призначення.

Страхові компанії — це суб'єкти фінансового ринку, діяль­ність яких суттєво відрізняється від діяльності інших фінансових інститутів.

Пасивні операції страхових компаній передбачають специфіч­ні особливості накопичення капіталу. Це пов'язано насамперед з видом страхування

Якщо мова йде про страхування життя, то накопичення ка­піталу здійснюється на підставі розрахунків за таблицями смерт­ності населення, виходячи з тривалості життя окремих груп насе­лення (актуарні розрахунки). Тому накопичення капіталу при страхуванні життя враховує такі чинники:

а) демографічний;

б) рівень доходів різних груп населення:

в) стан системи соціального страхування та соціального забез­печення.

Якщо йдеться про страхування майна від нещасних випадків, то головними є чинники:

а) страховий тариф, що визначає розмір страхового внеску, грунтується на досвіді страхування минулих років, тобто діє психологічний чинник;

б) ставки за страхуванням майна від нещасних випадків ви­ значаються з урахуванням фізичного та морального зношення майна;

в) третій чинник ґрунтується на аналізі та оцінці географії страхового ризику на підставі здійснення політичної та воєнної експертизи.

Приватний пенсійний фонд — це специфічний фінансовий інститут, діяльність якого визначається послугами у сфері актив­них операцій.

На Західному ринку пенсійні фонди створюються компаніями, підприємствами, корпораціями, які забезпечують більшу частину пасивних операцій за рахунок своїх власних коштів та внесків робітників та службовців, тому в сфері пасивних операцій пен­сійні фонди не розробляють визначених маркетингових стратегій та політики. В сфері ж активних операцій пенсійним фондам по­трібна виважена маркетингова Політика та стратегія. Пенсійні фонди повинні раціонально використовувати свої довгострокові грошові кошти, інвестуючи їх у різні види цінних паперів, кон­центрувати увагу виключно на акціях та деяких видах приватних облігацій.

Головне завдання пенсійного фонду - ефективно управляти інвестиційним портфелем та заробити високі обсяги відсоткових платежів і, в остаточному рахунку, запропонувати на цій підставі різні, досконаліші форми пенсійного обслуговування в майбут­ньому.

Діяльність недержавних пенсійних фондів в Україні регулю­ється Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» № 1057-1V від 9 липня 2003 р. Цейі Закон визначає правив еко­номічні та організаційні засади недержавного пенсійного забез­печення в Україні та регулює правовідносини, пов'язані з цим видом діяльності.

Учасників фінансового ринку умовно поділяють на два рівні.

Перший рівень складають ті з них, що приймають рішення про проведення операцій на фінансовому ринку. Це емітенти, ін­вестори, фінансові посередники та незалежні посередники (бро­кери та ділери).

Другий рівень (інфраструктура фінансового ринку) — це ті, що виконують функції, пов'язані зі здійсненням рішень, що при­йняті на першому рівні, із забезпеченням реєстрації, розрахунків, обліку прав власників цінних паперів, проведенням агентських операцій з нарахування та виплати доходів.

До інфраструктури фінансового ринку належать біржі, реєст­ратори, депозитарії, номінальні утримувачі, торгівельні та розра­хункові системи.

Реєстратори — це організації, які, згідно до угоди з емітен­том ведуть реєстр власників іменних цінних паперів, займаються збором, фіксацією, обробленням, зберіганням інформації віднос­но цінних паперів, їх емітентів та власників. Головне завдання реєстратора — за першою ж вимогою надати реєстр емітенту. Ре­єстратор здійснює свою діяльність на підставі розділу 1 Поло­ження про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, що затверджене ДКЦПФР 1 квітня 1996 р. № 58.

Крім основних функцій реєстратор може виконувати додатко­ві функції: відповідати за видачу на руки та контроль за обігом сертифікатів цінних паперів; виписувати сертифікат на ім'я ново­го власника; оформити блокування цінних паперів, пов'язане з арештом, закладом та іншими операціями; передавати інформа­ційні повідомлення інвесторам.

Емітент може вести свій реєстр власників іменних цінних па­перів самостійно, якщо кількість власників іменних цінних папе­рів не перевищує 500 осіб., а якщо власників понад 500, то емі­тент повинен передати право ведення реєстру власників своїх іменних цінних паперів незалежному реєстратору, відповідно до законодавства.

Депозитарії це юридичні особи, які, згідно з Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», здійснюють діяльність. то пов'язана з наданням послуг відносно зберігання цінних паперів і/або обліку прав власності на цінні папери, обслуговування угод з цінними паперами.

Депозитарну діяльність можуть здійснювати інвестиційні ін­ститути (крім інвестиційних фондів), фондові біржі (у світовій практиці), та спеціалізовані депозитарії.

Особа, яка користується послугами депозитарію, називається депонентом. Між депонентом та депозитарієм вкладається спеці­альна угода (угода рахунку «депо»), що регулює відносини з приводу депозитарної діяльності. Рахунок «депо» — це сукуп­ність записів в облікових; реєстрах депозитарію, що враховує право на цінні папери та операції з їх переміщення від одного власника до іншого.

Крім зберігання цінних паперів, депозитарій виконує такі фу­нкції;

• організовує обмін інформацією між емітентом і депонентом;

• отримує доходи від цінних паперів;

• перевіряє цінні папери на справжність та платоспромож­ність;

• інкасує та перевозить цінні папери;

• реєструє угоди з цінними паперами.

Торгівельна система — це система, що створює умови для купівлі-продажу цінних паперів, створюється одним з інвесторів, або фондовою біржею, згідно з попередньою угодою з Націона­льним банком України.

Фондова біржа — це організація, діяльність якої спрямована на концентрацію попиту та пропозиції цінних паперів та сприян­ня формуванню їх біржового курсу, не має права здійснювати угоди від свого імені.

Торгівельна система включає; програмне забезпечення прове­дення торгів; механізм котирування цінних паперів; абонентські місця учасників ринку, що мають комп'ютерну мережу; інші до­поміжні засоби.

Укладання угод купівлі-продажу цінних паперів на фондовій біржі здійснюється під час торгової сесії, а задоволення заявок проходить у вигляді укладання угод купівлі-продажу брокерами та дилерами в торговому залі відповідної фондової біржі 1 тор­гової системи зареєстровані угоди потрапляють в розрахункову систему.

Розрахункова система — це система, що покликана створю-вати необхідні умови для чіткої та оперативної роботи з органі-заціїї грошових розрахунків між учасниками фондового ринку. Розрахункова система існує у формі акціонерного товариства закритого типу, має ліцензію НБУ на право здійснення розрахун­кових операцій, може обслуговувати одну або зразу декілька фо­ндових бірж. Членами розрахункової системи є великі банки та фінансові компанії, а підставою для проведення розрахунків є платіжні доручення, що готуються торгівельною системою після проведення торгової сесії на відповідній фондовій біржі.

Завершуючи характеристику інфраструктури фінансового ри­нку, слід підкреслити, що до її складу входять: реєстратори, де­позитарії, торгово-клірингові системи. Особливе місце в системі ринкової інфраструктури фондових операцій відводиться фондо­вим та ф'ючерсним біржам. В Україні ці інститути інфраструкту­ри виконують одну з основних функцій -— забезпечують зустріч покупця та продавця цінних паперів, організують розрахунки та процес торгівлі, виконують контрольно-гарантійні функції за здійсненими угодами.