- •Загальні теоретичні основи фінансового ринку
- •Тема 1. Фінансовий ринок: сутність, функції та роль в економіці
- •2. Характеристика суб'єктів фінансового ринку
- •3. Об'єкти фінансового ринку
- •Питання для семінарських і практичних занять
- •Тестові завдання
- •Тематика рефератів
- •Тема 2. Регулювання та саморегулювання фінансового ринку
- •1. Мета і форми державного регулювання фінансового ринку
- •3. Уповноважені органи виконавчої влади у сфері регулювання фінансового ринку
- •4. Саморегулівні організації професійних учасників фінансового рипну
- •Питання для семінарських та практичних занять
- •Тестові завдання
- •Тематика рефератів
- •Тема 3. Фінансові посередники
- •Інфраструктура фінансового ринку.
- •1. Сутність фінансового посередництва. Функції фінансових посередників
- •2. Характеристика контрактних фінансових інститутів, що діють на фінансовому ринку
- •Питання для семінарських
- •Тестові завдання
- •Тематика рефератів
- •Структурно-функціональна побудова фінансового ринку
- •Тема 4. Ризик і ціна капіталу
- •Методи управління фінансовими ризиками.
- •1. Поняття й класифікація фінансових ризиків
- •2. Методи оцінювання ризику на фінансовому ринку
- •3. Методи управління фінансовими ризиками
- •Питання для семінарських та практичних занять
- •Методи управління фінансовими ризиками.
- •Тестові завдання
- •Тематика рефератів
- •2. Сутність і функції кредиту
- •3. Банки — основні учасники ринку капіталів
- •Питання для семінарських і практичних занять
- •Тестові завдання
- •Тематика рефератів
- •Тема 6. Ринок облігацій та ринок цінних паперів як складові ринку капіталів
- •2. Характеристика видів і типів облігацій та їх роль в економіці
- •3. Вексель. Проблеми вексельного обігу в Україні
- •4. Банківські цінні папери
- •Питання для семінарських та практичних занять
- •Задачі для вирішення на семінарських та практичних заняттях
- •Тестові завдання
- •Тематика рефератів
- •Тема 7. Ринок похідних фінасових інструментів
- •2. Опціон та його специфікація
- •3. Ф'ючерс та загальні характеристики ф'ючерсних контрактів
- •4. Депозитарна розписка
- •5. Варант та інші похідні цінні папери
- •Питання для семінарських і практичних занять
- •Тестові завдання
- •Тематика рефератів
- •Засади регулювання фінансового ринку
- •Тема 8. Грошовий ринок та ринок банківських позик
- •Структура і сутність грошового ринку. Об'єкти та суб'єкти ринку
- •1. Структура і сутність грошового ринку, Об'скти та суб'єкти ринку
- •2 Характеристика облікового ринку та його особливості
- •3. Характеристика міжбанківського ринку. Операції на міжбанківському ринку
- •Питання для семінарських і практичних занять
- •Тестові завдання
- •Тематика рефератів
- •2. Валютні операції
- •Питання для семінарських і практичних занять
- •Тестові завдання
- •Тематика рефератів
- •2. Біржові операції та їх класифікація
- •3. Поняття про індекси та методи їх визначення
- •4. Види індексів та їх місце на фінансовому ринку
- •5. Характеристика основних світових фондових індексів
- •6. Особливості й роль українських фондових індексів
- •Питання для семінарських і практичних занять
- •Тестові завдання
- •Тематика рефератів
- •Тема 11. Протидія легалізації сумнівних фінансових операцій
- •1. Світова практика запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом
- •2. Україна в міжнародному правовому полі щодо протидії сумнівним фінансовим операціям
- •3. Порівняльний аналіз міжнародного та українського законодавства з питань боротьби з відмиванням грошей
- •4. Суб'єкти та порядок здійснення первинного та державного фінансового моніторингу в Україні
- •5. Критерії сумнівних операцій, що підлягають фінансовому моніторингу
- •Питання для семінарських і практичних занять
- •Тестові завдання
- •Тематика рефератів
Тема 2. Регулювання та саморегулювання фінансового ринку
Мета і форми державного регулювання фінансового ринку.
Принципи регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ в Україні.
Уповноважені органи виконавчої влади у сфері регулювання фінансового ринку.
Саморегулівні організації професійних учасників фінансового ринку.
1. Мета і форми державного регулювання фінансового ринку
Реальна ринкова економіка характеризується економічною свободою, мобільністю ресурсів, вільним доступом до інформації та конкуренцією. Проте в ринкових відносинах, у тому числі на ринку фінансів, завжди є сфери, де механізм вільної конкуренції не спрацьовує, і виникає необхідність державного регулювання цих відносин. Це стосується насамперед регулювання грошових відносин, організації обігу грошей, цінних паперів. Об'єктивна і безумовна необхідність втручання держави у зовнішні процеси валютний обіг, міжнародні операції з цінними паперами тощо.
Ринкова економіка потребує постійно здійснюваної державою антимонопольної та антиінфляційної політики. До основних напрямів економічної діяльності, регулюючої функції держави відноситься також розробка, прийняття і організація виконання фінансового, господарського і банківського законодавства.
З урахуванням загальносвітових принципів та стандартів ринок цінних паперів має забезпечувати ефективний механізм обігу цінних паперів, належні умови для інвестицій та сприяти економічному розвитку. Функціонування фондового ринку неможливе без таких учасників, як інвестори — фізичні та юридичні особи, які мають вільні кошти і бажають вкласти їх у цінні папери для одержання певного доходу.
Вільні кошти приваблюють також шахраїв, які для заволодіння ними використовують давно відомі схеми і нові можливості, які надає фондовий ринок. Під шахрайством на фондовому ринку розуміють заволодіння чужим майном (придбання прав власності на майно) або нанесення матеріальної шкоди учасникові фондового ринку оманою чи зловживанням довірою.
Відомі схеми фінансових махінацій, які використовуються в нових умовах при створенні та розвитку фондового ринку. Це, зокрема, залучення (вимагання) грошей громадян та інвесторів введенням в оману на підставі запевнення про швидке збагачення. Прикладами таких шахрайських дій можуть бути:
класична схема «фінансової піраміди» — отримання прибутку за рахунок коштів нових клієнтів. Подібні операції часто маскуються під «перспективні» інвестиційні пропозиції;
схема надійного вкладання капіталу — інвестиційні пропозиції з низьким рівнем ризику та високим рівнем прибутку. Як правило, це пропозиції неіснуючих, але дуже популярних (іноді екзотичних) проектів: вкладання у високоліквідні цінні папери банків, телекомунікаційних компаній, вкладання у родовища коштовних металів, кокосові плантації тощо. У подібних рекламах ступінь ризику навмисно спотворюється за рахунок порівняння з чимось надійним, наприклад з банківським депозитом. Якщо пропонується вкладання у цінні папери, то вони, як правило, не існують (незареєстровані відповідним органом);
нав'язування інформації — отримання прибутку за рахунок продажу цінних паперів, попит на які був сформований за рахунок розповсюдження неправдивої інформації. У подібних схемах інвесторам пропонується терміново купити акції, курсова вартість яких найближчим часом зростатиме. Така схема використовується з маловідомими цінними паперами, які можуть бути і зареєстровані у визначеному порядку.
Характерними для суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують вище наведені схеми, є: розрахунок на те, що можна виплачувати прибуток або дивіденди за рахунок сум, отриманих від нових інвесторів; відсутність емітента чи продукції або відсутність реальних послуг, які приносять прибуток; обіцянки (гарантії) вигідно та швидко повернути вкладені суми.
Виявлення та припинення діяльності таких суб'єктів підприємницької діяльності можливе за результатами здійснення контрольних та наглядових функцій контролюючими органами. Зокрема, на етапі створення (реєстрації) суб'єкта підприємницької діяльності необхідно звертати увагу на можливість ідентифікації осіб засновників, забезпечення початкового капіталу, підтвердження його внесення, відповідну реєстрацію емісії цінних паперів. На етапі діяльності важливим елементом є аналіз рекламної кампанії підприємства, здійснення інформування громадськості про фінансово-господарську діяльність, дослідження джерел отримання прибутку, наявність ліцензій та їх відповідність предмету та меті діяльності підприємства, можливість надання інформації з посиланням на надійні джерела щодо об'єктів інвестування. На етапі реорганізації або ліквідації підприємства аналізу підлягають причини припинення діяльності, додержання вимог законодавства щодо інформування учасників та громадськості, здійснення розрахунків, наявність заявлених.
Правове регулювання фінансового ринку України полягає у впорядкуванні взаємодії та захисті інтересів його учасників шляхом встановлення певних правил, критеріїв і стандартів стосовно відносин з приводу фінансових ресурсів.
Згадані правила, критерії та стандарти обов'язкові для всіх без винятку учасників фінансового ринку. Порушення правил, критеріїв або стандартів з боку окремих учасників створює загрозу для існуючого порядку на ринку, а відтак зачіпає інтереси інших учасників. У зв'язку з цим, до порушників можуть застосовуватись заходи впливу та примушення. Для того щоб мати характер правового, регулювання фінансового ринку повинно здійснюватися на законних підставах. Це означає, що, по-перше, таке регулювання можуть здійснюватися лише ті держфвні органи та інститути, регулятивні повноваження яких закріплені в законі або підзаконних актах; по-друге, при здійсненні регулювання державні органи та інститути-регулятори повинні діяти в межах своєї компетенції в рамках установлених процедур.
Сучасний фінансовий ринок України є не тільки явищем суто економічного характеру, оскільки цивілізоване укладення угоди купівлі-продажу, послуг щодо посередницької діяльності тощо, як і в усіх без винятку країнах світу, вимагає стрункої системи правового регулювання дій учасників ринку. Останнє може здійснюватися державними органами (державно-правове регулювання) та окремими інститутами (інституційно-правове регулюваня), Обидна вида правового регулювання ринку є взаємопов'язаними, в багатьох випадках вони доповнюють один одного.
Оскільки фінансовий ринок є складною сукупністю суспільних відносин з приводу фінансових ресурсів, то його регулювання має загальний та конкретний аспекти. Загальний аспект правового регулювання означає впровадження правил, критеріїв, стандартів, обов'язкових для всіх учасників ринку; конкретний — обов'язкових тільки для певних учасників цього ринку. Як правило, загальнообов'язкове правове регулювання здійснюється органами держави, тобто правила, критерії та стандарти ринку цінних паперів встановлюються державними органами, і вони є обов'язковими для всіх індивідуальних або інституційних учасників. Більше того, вони є також обов'язковими і для самих державних органів. Прикладами таких правил можуть бути, зокрема, визначення понять акцій у Законі України «Про цінні папери та фондовий ринок» або правило, згідно з яким надання дозволу на здійснення посередницької діяльності на фондовому ринку є прерогативою Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Що стосується інституційно-правового регулювання, то правила, критерії і стандарти, визначені інститутами-регуляторами, є обов'язковими лише для певних (конкретних) учасників ринку. Наприклад, «Правила допуску цінних паперів до котирування на Українській фондовій біржі» є обов'язковим лише для тих емітентів, цінні папери яких котируються на біржі. Державно-правове та інституційно-правове регулювання фінансового ринку є не тільки видами правового регулювання, а також його двома складовими частинами.
Державно-правове регулювання фінансового ринку в Україні дійснюється сукупністю державних органів, які складають систему державних органів регулювання в цій сфері. Між зазначеними органами існує певний ієрархічний та галузевий поділ. У сучасну систему органів державно-правового регулювання фінансового ринку України входять, зокрема, такі: орган законодавчої влади — Верховна Рада України; органи центральної виконавчої влади — Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Міністерство економіки України та деякі інші. Крім того, важливу роль у цій системі відіграють інститути, які не є органами законодавчої або виконавчої влади, але підзвітні Верховній Раді України, наприклад, Національний банк України, тощо; а також місцеві органи державної влади, головним чином, місцеві державні адміністрації (до їхньої компетенції належать питання реєстрації юридичних осіб або реєстрації іноземних інвестицій тощо) і органи судової влади, у тому числі господарські суди.
Практично жодний з названих органів системи державно-правового регулювання не здійснює впорядкування відносин винятково на фінансовому ринку України. Всі вони регулюють або окремі аспекти взаємодії на цьому ринку, або впорядковують відносини в цій сфері економіки поряд з іншими її сферами. Наприклад, відносини реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств регулюються законами, які приймає Верховна Рада України, та наказами Міністерства фінансів України; надання дозволу на здійснення посередницької діяльності комерційними банками регулюється спільним документом Національного банку України та Міністерства фінансів України; валютне регулювання обігу цінних паперів здійснюється відповідно до актів Кабінету Міністрів України та Національного Банку України; відносини переміщення цінних паперів через державний кордон регулюються спільним документом Національного банку України та Державного митного комітету України; відносини перетворення державних підприємств в акціонерні товариства регулюються законами Верховної Ради України, указами Президента України, нормативними актами Фонду державного майна тощо.
Особливістю державно-правового регулювання є те, що воно виконується державними органами і здійснюється, головним чином, на основі застосування принципу субординації та примусовості. У більшості країн світу існують спеціальні органи центральної виконавчої влади, які узагальнено називаються комісіями з цінних паперів. Деякі з функцій, які звичайно виконуються такими комісіями, в Україні здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України.
Слід враховувати, що сучасний вітчизняний ринок занепокоєний станом справ у фінансовому секторі. Нині йдеться про формування нових підходів до регулювання даного сегмента економіки.
На цю проблему треба дивитися з точки зору вітчизняних особливостей, адже в Україні вже склалася певна система функціонування фінансового ринку, є державні органи щодо його регулювання. Проте прийняття парламентом Закону «Про фінансові послуга та державне регулювання ринків фінансових послуг» свідчить про бажання його розробників трансформувати існуючу модель. Враховуючи зазначене, і був підготовлений початковий проект Концепції регулювання ринків фінансових послуг в Україні, що має стати тією основою, на базі якої можна говорити про створення вітчизняної моделі регулювання фінансового сектора. Як відзначається у вступі проекту Концепції, ефективний нагляд за ринком фінансових послуг є ключовим елементом сильного економічного середовища, в якому фінансова система відіграє основну роль щодо здійснення платежів і перерозподілу капіталів.
Метою органів державної влади з нагляду за діяльністю на фінансовому ринку має стати впевненість у тому, що фінансові установи функціонують ефективно та безпечно, що вони мають достатній капітал та резерви для недопущення ризиків, які виникають у їхньому бізнесі. Ефективний нагляд за діяльністю на фінансовому ринку є важливим інструментом, який разом з ефективною макро-економічною політикою є основою фінансової стабільності в країні. Ефективне регулювання фінансового ринку повинно забезпечити реалізацію цілей державної політики з розбудови фінансового сектора економіки. Він має стати, насамперед, каталізатором економічного зростання, одним із чинників забезпечення реалізації національних інтересів. Державне регулювання та нагляд за фінансовими ринками повинні сприяти перетворенню фінансового сектора в потужного фінансового посередника.
Регулювання та нагляд за фінансовим сектором в Україні мають ґрунтуватися на міжнародних фінансових стандартах принципового значення. Серед них: Базові принципи ефективного нагляду за банківською діяльністю Базельського комітету з банківського регулювання (ВІS); Цілі та принципи регулювання ринку цінних паперів (Звіт Міжнародної організації комісій з цінних паперів (ІОSСО); Ключові принципи страхової діяльності (І АІS).
Трьома основними цілями регулювання ринків фінансових послуг є: захист інвесторів, забезпечення того, щоб ринки були справедливими, ефективними і прозорими, зниження системних ризиків. Ці три цілі тісно пов'язані й у деяких співвідношеннях збігаються. Багато з тих вимог, які допомагають забезпечувати справедливі, ефективні і прозорі ринки також передбачають захист інвестора та допомагають знижувати системний ризик. Подібним чином, багато з тих заходів, які знижують системний ризик, передбачають захист інвестора.
Основні риси ефективного регулювання фінансових ринків, які сприяють стабільному економічному зростанню, такі. По-перше, не повинно бути ніяких перешкод для входження й виходу з ринків і фінансових систем. По-друге, ринки мають бути відкритими для найширшого кола учасників, які відповідають обумовленим критеріям допуску. По-третє, розвиваючи свою політику, регулятивні органи повинні враховувати вплив встановлених вимог. По-четверте, на всіх, хто бере на себе конкретне фінансове зобов'язання, має накладатися однаковий регулятивний тягар.
У проекті Концепції знайшли також своє відображення принципи, що стосуються регулятора, принципи саморегулювання, принципи правозастосування регулювання ринків фінансових послуг, принципи співробітництва в регулюванні, принципи для схем, колективного інвестування та принципи для ринкових посередників.
У всьому світі фінансовий та фондовий ринки є найбільш регульованими сегментами економіки. При цьому в Україні фінансовий ринок ще не досконало врегульований. Основний акцент у цьому процесі має робитися на захист прав інвесторів. Натомість, у ДКЦПФР зараз недостатньо ресурсів, щоб опрацювати питання взаємодії інвесторів та фінансових посередників за межами фондового ринку.
Мета державного регулювання фінансових ринків в Україні конкретизується у ст.19 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг». Це:
проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;
захист інтересів споживачів фінансових послуг;
створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;
створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;
забезпечення однакових можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;
додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;
запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;
контроль за прзорістю та відкритістю фінансових послуг;
сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.
Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом:
введення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;
правового регулювання діяльності фінансових установ;
нагляду за діяльністю фінансових установ;
застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;
проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.
Державне регулювання фінансових ринків здійснюється щодо ринку банківських послуг — Національним банком України; щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів — Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку; щодо інших ринків фінансових послуг — спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.
Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом.
Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Уповноважений орган зобов'язані співпрацювати згідно з положеннями Закону, за допомогою засобів зв'язку, що дозволяють фіксувати інформацію, своєчасно повідомляють один одному про будь-які спостереження та висновки, які є необхідними для виконання покладених на них обов'язків, мають право на взаємний доступ до інформаційних баз даних, які ведуться з метою регулювання фінансових ринків. Основною функцією організацій, що здійснюють регулювання фондового ринку, з погляду інвестора, є оптимізація функціонування усієї фінансової інфраструктури. До основних видів регулюючих організацій належать, у першу чергу, державні органи, уповноважені законодавчою або виконавчою владою здійснювати нагляд за учасниками фондового ринку і формувати нормативну базу їхньої діяльності. Аналогічні повноваження можуть бути делеговані професійним учасникам ринку, саморегулівним організаціям.
Склад і розподіл функцій між регулюючими організаціями в рамках національних ринків цінних каперів різних країн значно відрізняються, головним, чином з історичних причин і через особливості національних систем права.
Організація органів державного регулювання та нагляду здійснюється на таких принципах.
Обов'язки органів державного регулювання та нагляду повинні бути зрозумілими і об'єктивно визначеними. Ефективна система регулювання та нагляду повинна передбачати чітке визначення відповідальності й цілей кожного органу державного регулювання та нагляду.
Органи державного регулювання та нагляду повинні бути незалежними у своїх діях і підзвітними у здійсненні своїх функцій і повноважень. Кожен з таких органів державного регулювання та нагляду повинен мати оперативну незалежність і необхідні ресурси.
Органи державного регулювання та нагляду повинні мати достатні повноваження, належні ресурси, здатність виконувати свої функції і здійснювати повноваження, зокрема повноваження розглядати питання про відповідність фінансової установи чинному законодавству.
Необхідно чітко визначити, які види діяльності дозволено здійснювати фінансовим установам, що отримали ліцензію і стали об'єктом нагляду.
Орган ліцензування повинен мати право встановлювати необхідні критерії і відхиляти заяви на отримання ліцензій від фінансових установ, які не відповідають встановленим нормам. Процес ліцензування повинен, як мінімум, передбачати оцінку структури володіння фінансовою установою, рівень її керівництва, механізмів внутрішнього контролю, її фінансового стану, включаючи базу її капіталу; в тих випадках, коли власником або пов'язаною особою фінансової установи є іноземна фінансова установа, необхідна попередня згода наглядового органу країни її походження.
Орган державного регулювання та нагляду повинен мати право:
розглядати і відхиляти будь-яку пропозицію щодо передачі іншим особам значної частки власності або контролюючих інтересів діючих фінансових установ;
встановлювати критерії щодо регулювання великих придбань або інвестицій фінансової установи;
встановлювати критерії, спрямовані на недопущення створення філіями або відокремленими підрозділами фінансової установи невиправданого ризику в діяльності всієї фінансової установи або перешкод здійснення ефективного нагляду за діяльністю фінансової установи;
встановлювати належні мінімальні вимоги достатності власного капіталу фінансових установ для зменшення ризиків, на які йдуть фінансові установи, а також визначати компоненти капіталу, враховуючи при цьому здатність фінансових установ покривати збитки.
Орган державного регулювання та нагляду повинен мати в своєму розпорядженні ресурси для:
збору, оцінювання та аналізу пруденційцих звітів і статистичної інформації, що поступає від фінансових установ;
незалежного оцінювання наглядової інформації, яку отримано за допомогою зовнішніх аудиторів.
Важливим елементом регулювання та нагляду є здатність органу державного регулювання та нагляду здійснювати свої повноваження щодо групи фінансових установ на консолідованій основі.
Органи державного регулювання та нагляду повинні застосовувати чіткі і послідовні процеси регулювання та нагляду. Необхідні прийнятні правові рамки для здійснення регулювання та нагляду, включаючи ліцензійні умови та процедуру видачі ліцензій на право здійснення діяльності фінансовими установами. Здійснення повноважень з регулювання та нагляду повинне грунтуватися на оцінці політики, практики і процедур діяльності фінансових установ з наданням кредитів і розміщенням інвестицій, повсякденного управління кредитними та інвестиційними портфелями.
Органи державного регулювання та нагляду повинні пересвідчитися в тому, що фінансові установи мають і застосовують на практиці:
політику, механізми і процедури оцінки якості активів, достатності резервів для покриття ідентифікованих сумнівних боргів і загальних резервів для відшкодування втрат та збитків;
управлінські системи інформації, що дозволяють посадовим особам фінансової установи ідентифікувати концентрації ризиків в рамках кредитного та інвестиційного портфелів;
необхідні механізми і процедури, які дають змогу ідентифікувати, відстежувати і контролювати в ході здійснення міжнародних кредитних та інвестиційних операцій ризик неплатоспроможності та трансфертний ризик, а також передбачають належні резерви на покриття таких ризиків:
механізми і процедури, за допомогою яких можна оцінювати, відстежувати та ефективно контролювати ринкові ризики;
механізм управління ризиком (включаючи відповідний нагляд з боку власників і керівництва фінансової установи), що дозволяє ідентифікувати, оцінювати, відстежувати і контролювати всі інші види матеріальних ризиків і, в разі необхідності, мати в своєму розпорядженні капітал для покриття таких ризиків;
систему внутрішнього контролю, що відповідає характеру і масштабам їхньої діяльності та повинна передбачати чітку процедуру делегування повноважень, відповідальності і розподілу функцій щодо прийняття зобов'язань від імені фінансової установи, виплату її фондів і представлення звітності щодо її активів і зобов'язань;
гарантію збереження її активів і зобов'язань;
відповідний внутрішній або зовнішній аудит і правила, що забезпечують перевірку на відповідність таким видам контролю;
адекватну політику, практику і процедури, включаючи чіткі правила «знай свого клієнта», які забезпечують дотримання високих етичних і професійних стандартів, перешкоджають умисному або необережному використанню фінансової установи у злочинних цілях;
необхідні фінансовий облік та звітність, що дозволяє органу державного регулювання та нагляду отримати достовірне уявлення про фінансовий стан фінансової установи, про прибутковість її операцій та контролювати оприлюднення на регулярній основі фінансової звітності, яка правдиво відображає її фінансовий стан.
Органи державного регулювання та нагляду повинні:
• мати повноваження встановлювати, при необхідності, конкретні вимоги до капіталу на покриття потенційного ринкового ризику;
• встановлювати потенційні межі, що обмежують ризик поте нційних збитків та втрат;
• мати засоби ефективного моніторингу за наданням кредитів або інвестицій пов'язаним або афілійованим особам і відповідні заходи — контролю за ризиками або зниження загрози їхнього
виникнення; . . . .
підтримувати регулярні контакти із керівництвом фінансової установи і добре розбиратися в операціях фінансової установи;
розробити конкретні форми та методи нагляду, зокрема нагляду «на місці» та заочного нагляду.
2, Принципи регулювання
фінансового ринку та нагляду
за діяльністю фінансових
установ в Україні
Регулювання фінансового ринку та нагляд за діяльністю фінансових установ повинен створювати ефективний та конкурентоспроможний фінансовий ринок, який реагувавби на потреби інвесторів та споживачів фінансових послуг у наданні якісних фінансових послуг за розумну ціну.
Між рівнем захисту інвесторів та споживачів фінансових послуг, який пропонує регулювання фінансового ринку та нагляд за діяльністю фінансових установ, і вартістю діяльності фінансових установ завжди існує взаєморівновага. Чим нижчий ступінь сприйняття ризику фінансовими установами і фінансовою системою, в цілому, тим більш дієвими мають бути регулювання та нагляд.
Регулювання фінансового ринку та нагляд за діяльністю фінансових установ не можуть виступати гарантією проти банкрутства. В ринковій економіці банкрутство є протилежною стороною ризику, який бере на себе фінансова установа. Порядок здійснення процедури банкрутства, збитки, які при цьому будуть понесені, с політичним питанням, яке породжує дискусії щодо ступеня підтримки фінансової системи за рахунок інвесторів та споживачі фінансових послуг. Тому такі питання не можуть знаходитись тільки в полі зору органів державного регулювання та нагляду.
Органи державного регулювання та нагляду повинні динамічно реагувати на всі зміни на ринку, виявляти готовність періодичне переглядати політику та практику регулюванні; та нагляду з урахуванням нових змін та тенденцій на ринку. Для цього необхідна достатньо гнучка законодавча система.
Метою регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ в Україні є:
проведення єдиної державної політики на фінансовому ринку України;
захист прав інвесторів та споживачів фінансових послуг шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на фінансовому ринку, застосування до певних осіб санкцій за порушення законодавства;
вирішення стратегічних системних питань розвитку фінансового ринку в Україні:
забезпечення однакових можливостей для доступу до фінансового ринку та захист прав його учасників;
координація діяльності органів державного регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ;
контроль за прозорістю та відкритістю фінансового ринку;
дотримання учасниками фінансового ринку вимог законодавства:
розвиток економічної конкуренції та захист від недобросовісної конкуренції на фінансовому ринку;
• сприяння адаптації національного фінансового ринку до міжнародних стандартів.
Форми регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ в Україні-
державна реєстрація фінансових установ;
ліцензування окремих видів діяльності фінансових установ;
нормативно-правове регулювання діяльності фінансових установ, а також вимог до фінансових установ, включаючи вимоги щодо розкриття інформації| фінансовими установами про себе, свої послуги та звітність фінансових установ;
контроль за діяльністю фінансових установ;
нагляд за діяльністю фінансових установ,
застосування заходів державного примусу до учасників фінансового ринку
Регулювання фінансового ринку та нагляду за діяльністю фінансових установ грунтується на трьох цілях.
1) захист інвесторів споживачів фінансових послуг;
2) забезпечення умов для справедливості ефективності та прозорості фінансового ринку;
3) зниження системних ризиків як інвесторів та споживачів фінансових послуг, так і фінансових установ.