146. Проаналізуйте основні ечії ісламу (шиїзм, сунізм, хариджизм).

Іслам не є єдиною релігійною організацією. Наприк. VII ст. виникають три його напрямки: хариджизм, сунізм і шиїзм. Безпосередній імпульс цього розподілу - суперечка про принципи спадкування релігійної й світської влади.

Хариджити (араб. “хариджі” – повсталий) утворили самостійну течію напри кін. VII ст. Хариджити виступали за рівність всіх мусульман незалежно від походження й кольору шкіри. У традиційному ісламі затверджувалося, що главою релігійної громади, халіфом, може стати тільки родич Мухаммада, його нащадок по тій або іншій лінії споріднення. Однак, за вченням хариджитів, главою релігійної громади, халіфом, навпаки, може бути будь-який послідовник ісламу, який добре знає догмати ісламу. Громада обирає халіфа-імама, і вона ж має право змістити будь-якого неугодного халіфа і навіть позбавити його життя.

Харджит окрім віри в догмати ісламу і виконання всіх передбачених норм, повинен поєднувати віру з конкретними справами, захищати свою організацію – громаду. Здійснювали активну боротьбу проти інакомислячих мусульман.

В сер. VIII ст. втратили свій вплив. У наш час існує одна хариджитська громада – ібадити (в Омані й у деяких районах Африки).Засновник Абдума ібн Ібад.

Сунізм (араб. "люди Сунни") найбільший напрямок в ісламі(майже 90 % мусульман світу). Тут виникало мало особливих течій або сект. Найбільш відома - ваххабізм, специфічна релігійно-політична течія нового часу.

Розділення ісламу на сунізм і шиїзм відбулося в результаті політичної боротьби за престол халіфату. Ідеологічною основою протиставлення стала відмінність у визнанні того, якої стародавності хадиси (оповіді про діяння, вчинки та вислови Мухаммада) прихильники ісламу визнають священними й, отже, канонічними джерелами права. Шиїти (араб. ши'а – "угруповання, партія, прихильники") визнають тільки ті хадиси, які сходять до двоюрідного брата й зятя Мухаммада халіфа Алі і його двох синів. Згідно цим хадисам, продовжити справу пророка, охороняти релігію й управляти світськими справами можуть тільки прямі нащадки Мухаммада. Для сунітів коло священних збірників хадисів значно ширше, і законними спадкоємцями Мухаммада вони визнають не тільки Алі, але й деяких інших халіфів.

Сунізм, що спирається на Коран і Сунну, був офіційною релігією Арабського Халіфату. Послідовники сунізму визнавали законність влади перших чотирьох халіфів, а шиїти вважали єдиним законним главою мусульман четвертого халіфа Алі (помер у 661 р.) – двоюрідного брата й зятя Мухаммада. Гаслом шиїтів був принцип спадкоємної духовної влади, тобто надання трону халіфів спочатку Алі, а після його смерті – його нащадкам (так виникло вчення про імамат).

У VIII – IХ ст. у ньому виникло мутазилітська течія. Мутазиліти намагалися тлумачити мусульманське віровчення в раціональному дусі, доводили "справедливість" Бога, наявність вільної волі в людини, визнавали Коран книгою, написаною людьми, а не створеною Богом. Мутазилітів підтримували деякі халіфи, що шукали в цій секті опору для своєї влади. Але незабаром (кін. ІХ ст.) реакційне фанатичне духівництво взяло верх у халіфаті, мутазилітів стали переслідувати. Зміцнилося навчання про вічність, "нестворення" Корана. Однак ідеї мутазилітів залишили слід на подальшому розвитку мусульманського богослов'я.

Шиїти, як і суніти, визнають святість Корана. До того ж мають власні “священні писання” – ахбари, куди входять хадиси, створення яких пов'язано з ім'ям Алі. Місцями поклоніння в шиїтів крім Мекки є Неджеф, Кербела (Ірак) Кум і Мешхед (Іран). Найбільш впливовими духовними особами в шиїтів вважаються великі мулли (муджтахиди). Серед мулл найбільш авторитетні й шановані вчені-теологи вдостоюються звання аятола (“божественне знамення”), а вищим рангом у шиїтської гілки ісламу вважається “великий аятола” (“відбиття Аллаха”). На відміну від сунітського ісламу в шиїтів широко розповсюджений культ мучеників.

Шиїзм ніколи не мав і не має єдиного більш-менш однорідного релігійного вчення. В наш час він представлений численними релігійними організаціями; їх можна розділити на кілька груп:

1. імамітські – імаміти, шейхіти, езеліти.

2. ісмаїлітські – ісмаїліти, алі-ілахи, алфавіти, друзи.

3. зейдитські – зейдити, ноктавіти ¹.

Вважають, причина появи шиїтського руху - невдоволення і боротьба персів проти завойовників – арабів, тобто це була свого роду релігійна оболонка національного антиарабського руху в Ірані.

Головна риса шиїзму – віра в те, що законними спадкоємцями пророка Мухаммеда – імамами – можуть бути тільки його родичі-нащадки, а "обрані" громадою халіфи незаконні. У зв'язку з цим шиїти відкидають Сунну, складену при перших халіфах з переказів про пророка. Але шиїзм не залишився єдиним, усередині нього виникли різні течії. Послідовники шиїзму – імаміти визнають 12 імамів із числа прямих нащадків Алі.

Відповідно до навчання імамітів, наприкінці IX ст. дванадцятий імам, Мухаммед бен аль-хасан, таємниче зникає. Шиїти поклоняються цьому імамові й вірять, що перед Страшним Судом він з'явиться як рятівник – махді для встановлення на землі рівності й справедливості. Це найбільш розповсюджена в шиїзмі течія особливо зміцнилася в Ірані і з початку ХVІ століття (при династії Сефевидів) стало там офіційною державною релігією.

Інші відгалуження шиїзму нараховують набагато менше послідовників і складають скоріше секти.