42. Психологічні особливості великих стихійних груп
Особливим різновидом великих соціальних груп є короткочасні об'єднання багатьох осіб, часто з різними інтересами, які збираються разом і демонструють спільні дії. У таких тимчасових об'єднаннях часто опиняються представники інших великих організованих груп: класів, націй, професій, вікових категорій тощо. Вони можуть бути кимось організованими, але здебільшого виникають стихійно. Такі групи не завжди чітко усвідомлюють свою мету і нерідко діють дуже активно. У них легко приживаються і поширюються різні масові явища: чутки, паніка та ін. Традиційно великими стихійними групами вважають масу, публіку, аудиторію, натовп. Маса. Нею вважають велику кількість людей, яка за своєю структурою не є соціальною організацією. Попри те, у діях маси простежуються певною мірою чіткі і продумані завдання, тактика. Маса — більш-менш стабільне чисельне утворення, яке не має чіткої структури, але за певних умов може характеризуватися відносною однорідністю поведінки індивідів. Публіка. Вона також є однією з форм стихійного угруповання. Як правило, цим поняттям означують велику групу людей на трибуні стадіону, у глядацькій залі та ін. Публіка (лат. publicus — всенародний, громадський) — короткотривале зібрання людей для спільного проведення часу у зв'язку з якимось видовищем. У замкнутому просторі, наприклад у лекційній залі, публіку трактують як аудиторію. Аудиторія. Характерною особливістю цього об'єднання людей є взаємодія з комунікатором у процесі сприймання мовного повідомлення.Аудиторія (лат. auditor—слухач і auditorium — приміщення, де виголошують промови, читають лекції) — група людей, яка сприймає повідомлення. Натовп. Це велике тимчасове об'єднання людей є прикладом стихійної масової спільноти, одностайні дії учасників якої зумовлені певним зовнішнім стимулом та спільним емоційним станом.Натовп — відносно короткочасне, контактне, чисельне скупчення людей, які перебувають у стані підвищеного емоційного збудження і об'єднані безпосередньою просторовою близькістю та загальним об'єктом уваги.
41. До найпоширеніших масових явищ у великих групах належать громадська думка, суспільні, масові настрої, мода, чутки, паніка. Громадська думка. Як виразник масової свідомості суспільства, вона виникає з приводу певних подій, явищ суспільного життя.Громадська думка — публічно виражене і поширене судження, яке містить оцінку і ставлення (приховане, явне) до подій, осіб, діяльності груп, організацій, що становлять певний інтерес для суспільства. Громадська думка тісно пов'язана із суспільними настроями, які формуються у групах. Разом з настроєм вона утворює умонастрій — спрямованість розуму, спрямованість інтересів. Суспільний настрій. Він є найзначущішою силою, яка спонукає людей до діяльності, визначає поведінку різних спільностей. Суспільний настрій — переважаючий стан почуттів соціальних груп у певний період. Суспільний настрій характеризується певною предметною спрямованістю (політичний, естетичний), характером та рівнем емоційної напруженості (апатія, депресія, піднесення). Однією з форм-суспільного настрою є масовий настрій. Масовий настрій. Будучи реакцією на події та їхнє значення у житті спільноти, масовий настрій здатний захопити та об'єднати найрізноманітніші соціальні групи. Масовий настрій — порівняно тривалий, стійкий емоційний стан груп, який забарвлює їх переживання і проявляється у позитивному чи негативному емоційному фоні життєдіяльності спільностей. До масових суспільних настроїв належить мода. Мода. Це один із найпоширеніших атрибутів повсякденного життя індивідів, спільнот.Мода (лат. modus — норма, правило, міра) — форма стандартизованої масової поведінки людей, що виникає стихійно під впливом домінуючих у суспільстві настроїв, смаків, захоплень.
43. Вождь повинен мати сильну волю та бути фанатично відданим ідеї, яку намагається донести до інших, саме це дає йому можливість впливати на масу. До жахливих наслідків може привести надання влади людині, що наділена привабливістю у поєднанні з твердими переконаннями та вузькістю розуму. Така людина легко може перетворити натовп із аморфної маси у руйнівну матеріальну силу.
У масі в індивіда підвищується емоційне сприйняття усього, що він бачить або чує, зростає схильність до навіюваності, заражуваності, різко зменшується здатність до критичної переробки інформації. Інтелекту, послідовності, логічній аргументації немає місця у психології мас.
Людина впевнена у своїй безкарності (завдяки анонімності), у своїй силі (адже маса здатна на те, що не під силу індивіду), втрачає почуття відповідальності за власну поведінку. Ставши часткою натовпу, людина перестає усвідомлювати себе, як особистість, в ній починає переважати несвідоме, а також бажання негайно здійснити навіяні ідеї.
45. Мала група – це невелика група, де люди об’єднані спільною діяльністю, безпосередньо контактують один з одним, мають спільну мету та інтереси, які визначають певну організацію, тривалість існування, та деяку однорідність поведінки її членів.
Сутнісними ознаками малої соціальної групи є тривалі безпосередні контакти індивідів (спілкування, взаємодія). Такі контакти властиві, наприклад, сім’ї, спортивній команді, релігійній секті. Мала група розвивається на основі спільної мети, яка породжує спільну діяльність, спільні цінності і способи взаємодії, а також за безпосереднього контакту осіб у групі, що створює можливості для міжособистісного спілкування.0
52.Механізми групової динаміки забезпечують збалансованість між силами розвитку і стабілізації. Залежно від сповідуваних принципів виокремлюють і класифікують різну їх кількість. За одним із підходів до психологічних механізмів групової динаміки зараховують: — ідіосинкразійний (грец. idios — особливий, незвичний і synkrasis — змішування) кредит лідера. Передусім його надають суб’єкту з високим статусом у групі, оскільки вважається, що він більше, ніж інші, орієнтується на групу, впроваджує інновації, найкомпетентніший. — розв’язання внутрігрупових суперечностей Внутрігруповий конфлікт є потенційною можливістю просування групи до вищих рівнів і сприяє розвитку групи за конструктивного розв’язання суперечностей; — психологічний обмін. Полягає у наданні групою більш високого психологічного статусу індивідам, котрі зробили вагомий внесок в її життєдіяльність. Різновидом психологічного обміну є ціннісний обмін.
Зовні простіша, але детальніша класифікація, що має своїми елементами дві групи протилежно спрямованих взаємозалежних механізмів групової динаміки. 1. Механізми розвитку: — ідіосинкразійний кредит лідера; — нормативний вплив меншості. Цей механізм розвитку сприяє зростанню пізнавальної активності членів групи, нерідко призводить до зміни групових цілей, способів їх досягнення; — внутрігруповий конфлікт. Спрямований на розв’язання існуючих у групі суперечностей. Якщо його характер конструктивний, то група має потенційну можливість розвиватися, вдосконалювати форми і методи роботи; — ефекти поляризації і зсуву до ризику. Виникають у процесі прийняття групового рішення. їх відносять до механізмів розвитку, оскільки вони сприяють обміну думками, обговоренню суперечностей, пропонують варіанти вибору під час групової дискусії. 2. Механізми стабілізації: — конформність (лат. conformis — подібний). Цей феномен тлумачиться як схильність піддаватися реальному чи уявному тиску групи. Така поступливість виявляється у зміні поглядів та поведінки індивіда відповідно до точки зору більшості. Згідно з цим трактуванням конформність — це механізм стабілізації, який забезпечує перемогу прийнятих більшістю норм, підкорення ним індивідуальних реакцій, оцінок, дій і вчинків; — сумісність і спрацьованість. Породжують стійкі відносини, до яких залучені учасники спілкування і які задовольняють членів групи; — згуртованість. Цей процес характеризує ступінь прихильності індивідів до групи. Як стабілізуючий механізм групової динаміки, згуртованість зумовлює подібність думок, цінностей, уявлень про цілі групи, особливості її діяльності та функціонування. Механізми групової динаміки зумовлюють дві протилежні тенденції — інтеграцію та диференціацію групи, що мають своїм наслідком нерівномірність її розвитку.
47. Наявність величезної кількості малих груп у суспільстві і передбачає необхідність їх класифікації. Американські соціальні психологи пропонують розподіляти малі групи за такою схемою:
первинні та вторинні;
формальні і неформальні;
групи членства і референтні групи.
Поділ малих груп на первинні та вторинні вперше було запропоновано американським дослідником – психологом Ч.Кулі, котрий спочатку дав просто описове визначення первинної групи, назвавши такі групи, як сім’я, група друзів, група найближчих сусідів і т. ін. Пізніше Кулі запропонував конкретний признак, який дозволив би визначити значну характеристику первинних груп неопосередкованість контактів. Вторинними групами у даній класифікації є ті, ще відсутні безпосередні контакти, а для спілкування між членами використовуються різноманітні “посередники”, наприклад засоби зв’язку.
Друге з історично запропонованих поділів малих груп – це поділ їх на формальні і неформальні. Вперше цей поділ було запропоновано також американським психологом – дослідником Е.Мейо при проведенні ним знаменитих хотторнських експериментів.
Формальна група відрізняється від інших тим, що у ній чітко запрограмовані всі позиції її членів, вони підпорядковані груповим нормам. Прикладом такої групи може бути спільність, утворена в умовах будь-якої конкретної діяльності: виробнича бригада, студентська група, спортивна команда і т. ін. В складі формальних груп Мейо відкрив всередині них ще й “неформальні групи” які формуються і виникають стихійно; в них відсутні структура “влади”, система взаємовідносин по вертикалі і т. ін. Наприклад, в складі студентської групи можуть утворюватися дрібні угрупування, які складаються з близьких друзів, любителів музики, болільників спорту та ін.
Поділ на групи членства і референтні групи відкриває досить цікаву перспективу для прикладних досліджень – в області вивчення протиправної поведінки. При спробах пояснення протиправної поведінки, наприклад, підлітків, поняття референтної групи грає велику роль: важливо вияснити питання, чому людина, включена в такі групи членства як шкільний клас, починає несподівано орієнтуватись не на ті норми, котрі прийняті в її групі, а на норми зовсім других груп, в котрі він спочатку зовсім не “включений” (якихось сумнівних елементів “з вулиці”). Механізм впливу референтної групи дозволяє дати первинну інтерпретацію цього факту: група членства загубила свою привабливість для індивіда, він співвідносить свою поведінку з “другою” групою.
69. Межгрупповой конфліктно завжди є дисфункціональним, принаймні для великих організацій, а іноді навіть для окремих груп та їх членів. Також слід мати на увазі, що деякі міжгрупові конфлікти є нормальними, навіть неминучими, оскільки групи завжди мають конфліктуючі цілі і конкурують за обмежені ресурси, досягнення більш високого статусу та інші фактори успіху. Тому не завжди доцільно намагатися погасити груповий конфлікт. Одним з найбільш ефективних способів подолання конфлікту є знаходження обгрунтованих суперордінарних цілей, які мають відношення до обох груп. Ще один варіант вирішення проблеми - розширення взаємин і комунікацій між групами. В даному випадку виходять із припущення, що якщо групи мають більший діапазон взаємодії і комунікацій, вони починають краще розуміти і більше цінувати один одного, а ймовірність спрощених стереотипів поведінки знижується. Таке припущення, можливо, виправдовує себе в певних умовах, але не завжди. Наприклад, коли дві групи конкурують за обмежені ресурси або коли їх цілі суперечливі, розширення сфери взаємин навряд чи сприятиме розвитку позитивних емоцій.
68. Міжгрупова дискримінація (лат. discriminatio — розділення, розрізнення) — відмінності в оціненні своєї і чужої групи на користь своєї.
Феномени внутрігрупового фаворитизму та міжгрупової дискримінації Г. Теджфел вважав результатом серії когнітивних процесів, пов’язаних із встановленням подібності та відмінностей між представниками різних соціальних груп. Такими процесами є: — соціальна категоризація (упорядкування індивідом свого соціального оточення шляхом розподілу соціальних об’єктів на групи за значущими для нього критеріями); — соціальна ідентифікація (віднесення індивідом себе до конкретних соціальних категорій, суб’єктивне переживання ним своєї групової соціальної належності); — соціальне порівняння (співвіднесення якісних ознак різних соціальних груп, результатом якого є встановлення відмінностей між ними). В аналізі цих процесів, за Г. Теджфелом, і полягає соціально-психологічний аспект вивчення міжгрупових відносин, адже галузь міжгрупових відносин належить до когнітивної сфери. За його висновками, причина міжгрупової дискримінації криється не в характері взаємодії, а в усвідомленні належності до своєї групи, наслідком чого є прояв ворожості щодо осіб іншої групи. Визначаючи факт сприймання групами одна одної, дослідник не взяв до уваги того, наскільки адекватна фіксація міжгрупових відмінностей, тобто наскільки відмінності, які фіксуються на рівні сприймання, є такими насправді. Представники діяльнісного підходу (В. Агеєв) головними вважають не міжгрупові процеси чи їх детермінацію суспільними відносинами, а внутрішнє відображення цих процесів, тобто когнітивну сферу, пов’язану з різними аспектами міжгрупової взаємодії. Відмінність цього підходу від когнітивної орієнтації полягає в тому, що принцип діяльності передбачає найтісніший зв’язок суб’єктивного відображення міжгрупових відносин з реальною діяльністю досліджуваних груп, детермінує нею усі когнітивні процеси, що супроводжують ці відносини. Природа міжгрупового сприймання полягає в упорядкуванні індивідуальних когнітивних структур, в об’єднанні їх в єдине ціле. Йдеться не про суму сприймання чужої групи індивідами, а про нову якість, яка виникла під час такого сприймання, про групове утворення.
50. Групова динаміка охоплює всі види колективної взаємодії у групі. Йдеться про такі процеси, як групова згуртованість, влада, прийняття рішення, зміна влади, спосіб реагування на інші групи та ін. Більшість з них відбувається тільки в малій соціальній групі. Групова динаміка (грец. dunamicos — сильний) — сукупність процесів, що відбуваються в малій групі і характеризують її з точки зору руху, розвитку та функціонування.термін “групова динаміка” спочатку використовувався для позначення створеної К. Левіним. 1. Механізми розвитку:
— ідіосинкразійний кредит лідера;
— нормативний вплив меншості. Цей механізм розвитку сприяє зростанню пізнавальної активності членів групи, нерідко призводить до зміни групових цілей, способів їх досягнення;
— внутрігруповий конфлікт. Спрямований на розв'язання існуючих у групі суперечностей. Якщо його характер конструктивний, то група має потенційну можливість розвиватися, вдосконалювати форми і методи роботи;
— ефекти поляризації і зсуву до ризику. Виникають у процесі прийняття групового рішення. їх відносять до механізмів розвитку, оскільки вони сприяють обміну думками, обговоренню суперечностей, пропонують варіанти вибору під час групової дискусії.
2. Механізми стабілізації:
— конформність (лат. conformis — подібний). Цей феномен тлумачиться як схильність піддаватися реальному чи уявному тиску групи. Така поступливість виявляється у зміні поглядів та поведінки індивіда відповідно до точки зору більшості. Згідно з цим трактуванням конформність — це механізм стабілізації, який забезпечує перемогу прийнятих більшістю норм, підкорення ним індивідуальних реакцій, оцінок, дій і вчинків;
— сумісність і спрацьованість. Породжують стійкі відносини, до яких залучені учасники спілкування і які задовольняють членів групи;
— згуртованість. Цей процес характеризує ступінь прихильності індивідів до групи. Як стабілізуючий механізм групової динаміки, згуртованість зумовлює подібність думок, цінностей, уявлень про цілі групи, особливості її діяльності та функціонування.
Механізми групової динаміки зумовлюють дві протилежні тенденції — інтеграцію та диференціацію групи, що мають своїм наслідком нерівномірність її розвитку.
53.Утворення та розвиток малої групи.
мала група, як і кожен соціальний організм, переживає у своєму розвитку зміни етапів, стадій, які різняться характером домінуючих тенденцій у внутрігрупових взаєминах. Кожен із представників різних соціально-психологічних шкіл по-своєму виокремлює ці етапи. Наприклад, американський психолог Б. Такмен, надаючи перевагу двовимірній моделі розвитку групи, розглядає дві основні сфери (виміри) групової життєдіяльності: інструментальну (ділову) сферу, пов'язану з розв'язанням групового завдання, та експресивну (емоційну) сферу, домінантою якої є міжособистісний контекст розвитку групової структури . Обидві сфери групового розвитку, хоч і впливають одна на одну, наділені своїми внутрішніми особливостями та закономірностями. У кожній сфері існує по чотири стадії, які послідовно змінюють одна одну.
Російський дослідник Л. Уманський, розгортаючи свою концепцію поетапного розвитку групи, взяв за основу послідовну зміну стадій, які різняться ступенем психологічної інтегрованості у діловій та емоційній сферах. Груповий розвиток, на його погляд, починається з точки, яка знаходиться всередині стадії і називається конгломерат (лат. conglomerates — нагромаджений) — сукупність незнайомих один одному індивідів. Розвиток групи може відбуватися за двома напрямами: за просоціальної орієнтації (рух до позитивного полюса) група, долаючи різні стадії, розвивається уверх аж до найвищої точки, якою є колектив. За асоціальної спрямованості (рух до негативного полюса) група перетворюється на антиколектив. Поступальний розвиток групи, на думку Л. Уманського, стримують (і зумовлюють) такі суперечності:
— між потенційними можливостями групи та її реальною діяльністю;
— між зростаючою інтеграцією членів групи і потребою кожного з них реалізуватися в ній особистісно;
— між посиленням орієнтації групи на спільне “Ми” і усвідомленням місця і ролі групи в ширшій соціальній спільності. Загалом підхід Л. Уманського зосереджується на динаміці групових процесів, характеристиці відмінних ознак розвитку групи Модель, запропонована І. Волковим, відображає власне емоційну динаміку групи. Охоплюючи чотири послідовних фази розвитку міжособистісного контакту — від первинного сприймання і впізнавання до зчеплення, вона містить детальний аналіз розвитку емоційних взаємин у малій соціальній групі.Англійські консультанти з управління Майк Вудкок і Дейв Френсіс, аналізуючи проблему зрілості групи, зосереджуються на таких стадіях її розвитку: притирання, ближній бій, експериментування, ефективність і зрілість.За їх спостереженнями із підвищенням якості роботи групи розширюються можливості об'єднаних у ній індивідів. Унаслідок цього все більше їх бере участь у плануванні, прийнятті рішення, розв'язанні проблем.Різноманітні стадії групового розвитку аналізують стратометрична теорія колективу (А. Петровський), емпірична модель розвитку групи (Г. Стенфорд і А. Роарк) та ін.Попри певні відмінності, кожна модель утворення малих соціальних груп не залишає поза увагою такі основні етапи:
— орієнтування у ситуації. Особливість цього етапу полягає в орієнтації осіб групи у міжособистісних взаєминах;
— конфлікт. Він є результатом суперечності між індивідами, між групою та індивідами, а також між різними уявленнями про групові цілі і засоби їх досягнення; динамічна рівновага. Забезпечує функціонування групи як єдиного цілого, не застраховуючи від виникнення нових непорозумінь.
59.Керівництво — здійснюваний індивідом чи колективним суб'єктом соціально-психологічний вплив на інших людей з метою структурування дій та відносин у групі (організації)..Керівник — індивід, на якого офіційно покладені функції управління і організації діяльності в групі (установі, фірмі та ін.).Завдання його полягає у визначенні цілей спільної діяльності, які фіксують напрям розвитку організації, тобто задають образ кінцевого стану, до якого повинна дійти вона через певний проміжок часу. У визначенні таких цілей, структуруванні діяльності й відносин у спільності під час розв'язання нею різноманітних завдань, у впливі на персонал полягають сенс і сутність процесу керівництва. З феноменом керівництва пов'язаний феномен лідерства у групі (організації). Вони іноді бувають тотожними, а часом породжують у своїй взаємодії протистояння і конфлікти.Лідерство (англ. leader — провідник, ведучий, керівник) — один з процесів організації й управління малою соціальною групою, який сприяє досягненню групових цілей в оптимальні терміни та з оптимальним ефектом. Лідерство спрямоване на пробудження в членів групи мрії, до якої вони прямуватимуть, наснаження їх необхідною для цього енергією. Ефективність його залежить від наявності у соціальній групі визнаного всіма, авторитетного лідера. Лідер — наділений найбільшим ціннісним потенціалом індивід, який має провідний вплив у групі. Феномен лідерства є динамічним процесом малої групи, який може бути доволі суперечливим: домагання лідера і готовність до його провідної ролі можуть і не збігатися. Лідер не висувається групою на відповідну посаду, а спонтанно займає керівну позицію за явної чи прихованої її згоди. Найчастіше він перебирає роль неофіційного керівника, а з його особистістю ідентифікується специфічна система групових норм та цінностей, яка не завжди тотожна офіційній системі. Оскільки лідерство є системою відносин у групі, його слід розглядати як групове явище, адже лідер завжди є елементом цієї структури. Психологічна сутність лідерства полягає у здатності впливати на індивідів і групу, спрямовувати їхні зусилля на досягнення цілей. Між лідерством і керівництвом, керівником і лідером існують певні відмінності.
Керівник. Призначається офіційно. має надані законом певні права та обов’язки. Наділений системою офіційно встановлених санкцій, використовуючи чкі може впливати на підлеглих.представляє свою групу в зов.Відн.несе відповідальність перед законом за справи у групі. Регулює офіційні відносини групи як соц..спільності. керівництво є явищем стабільнішим ніж лідерство.добре розуміє особливості системи, її правила і процедури.зважає на кіль.показ.а не на якісні.шукає добросовісних.високоосвідчений спеціаль.не вибачає помилок ні собі ні інш. Намагається створити собі хороший імідж.
Лідер.визначається стихійно. Може не мати формальних прав і обов’язків . не має офіційно встановлених санкцій. Обмежений внутрігр. Стосунками. Не несе відповідальності перед законом. Регулює міжособ.стосунки. винесення лідера залежить від настрою групи.приймає безпосередні рішення. Не намагається зберегти існуючу с-му.голов в успіху – невимушеність.шукає однодумців.винахідливий.перважно визнає свої помилки. Діє за принципом рівності. Цінує повагу колег.
Теорії походження лідерства.Теорія рис (особистісна теорія лідерства). Концентруючи свою увагу на вроджених якостях лідера, доводить, що ним може бути особа з певними особистісними якостями (сукупністю певних психологічних рис). Різні дослідники по-своєму виокремлювали ці характеристики, так і не дійшовши згоди щодо їх переліку. У надрах теорії рис зародилася харизматична концепція, згідно з якою людина народжується із задатками лідера, лідерство послане окремим видатним особистостям як благодать, “харизма” (грец. charisma — дар, милість, Божа благодать). Харизматичний лідер користується у групі абсолютною довірою, спонукає до схиляння перед собою.
61.Ситуаційна теорія лідерства. Не відкидаючи теорії рис, вважає лідерство продуктом ситуації. Згідно з цими уявленнями, розв'язання завдань і спілкування у різних ситуаціях групового життя виводить на передній план конкретних індивідів, які переважають інших хоча б за однією якістю. Оскільки в конкретній ситуації актуальною є конкретна якість, то лідером стає наділений нею індивід. Відкинувши твердження про вродженість якостей, представники цієї теорії висловлювали свої переконання, що конкретна ситуація стимулює і забезпечує найповніший вияв конкретних рис лідера. Вони також доводили, що людина, ставши лідером один раз, може знову виявити лідерські здібності. Часто, внаслідок дії стереотипів, людина-лідер в одній ситуації іноді розглядається групою як лідер взагалі. Визнання лідером в окремій ситуації, здобутий завдяки цьому авторитет є передумовами обрання індивіда на лідерські ролі й наступного разу.
Поведінковий підхід до проблем лідерства. На думку його представників, лідером стає людина, яка дотримується певного стилю поведінки. Концентруючи увагу на поведінці людини, вони часто абсолютизовували один стиль керівництва, ефективність якого залежала від конкретної ситуації: коли ситуація змінювалася, то змінювався і стиль. У межах цього підходу було досліджено і класифіковано різноманітні стилі лідерства. Проте від поведінкового підходу довелося відмовитися і повернутися до ситуаційного.
Синтетична (системна) теорія лідерства. Ця теорія сформувалася на основі узагальнення напрацювань у межах попередніх підходів. Лідерство вона тлумачить як процес організації міжособистісних стосунків у групі, вважаючи лідером суб’єкта управління цим процесом.Спільна діяльність, широта завдань, різноманітність умов для їх розв’язання сприяє виникненню і формуванню лідерства, появі лідера.
62.Стиль лідерства — спосіб, метод роботи,
манера поведінки індивіда, типова для лідера система принципів, норм, індивідуальних особливостей впливу на підлеглих.
Авторитарний
Лідер одноосібно ухвалює всі рішення, віддає накази, робить вказівки. Він завжди точно окреслює межі компетентності кожного, тобто жорстко визначає ранги партнерів і підлеглих. Рішення, ухвалені на верхніх поверхах ієрархії, надходять униз як директиви (тому цей стиль часто називають директивним). Лідер (керівник) не любить обговорення директив, їх належить незаперечно виконувати. Прерогативою лідера є контроль та оцінка ефективності діяльності. Керівники (лідери) характеризуються завищеною самооцінкою, самовпевненістю, агресивністю, дотримуються стереотипних манер у спілкуванні, сприйманні підлеглих та їх дій. Люди, що сповідують авторитарний стиль взаємодії, мають догматичне мислення, за якого тільки одна думка (переважно, керівника) правильна, а всі інші помилкові. Ініціатива підлеглих не заохочується.
Демократичний
Властиві колегіальне прийняття рішень, заохочення активності учасників комунікативного процесу, поінформованість усіх про розв'язувану проблему, способи виконання завдань, досягнення цілей. Кожний з учасників взаємодії добровільно перебирає на себе відповідальність за розв'язання завдання і усвідомлює його значущість у досягненні спільної мети. Вони є не просто виконавцями чужих рішень, а мають власні цінності та інтереси, виявляють власну ініціативу. Лідер (керівник) - демократ враховує у взаємодії з іншими їх індивідуально-психологічні властивості, вивчає потреби, інтереси, причини спаду та росту активності, визначає засоби впливу тощо, тобто актуалізує “Ми” в налагодженні соціальних та ділових контактів.
Ліберальний
Характеризується незначною активністю керівника, який може й не бути лідером. Проблеми він обговорює формально, піддається різним впливам, не виявляє ініціативи, часто не здатний приймати рішення, уникає цього. У взаємодії з іншими такий керівник (лідер) намагається перекласти розв'язання проблеми на них, нездатний у процесі ділової взаємодії впливати на її результат, уникає інновацій. Ліберал у спілкуванні “пливе за течією”, часто вдається до вмовляння співрозмовника. Тому нерідко активні, творчо зорієнтовані співробітники використовують робоче місце та час для діяльності, не пов'язаної із загальною справою
стилі керівництва:
— керівництво, зорієнтоване на підтримку (увага до підлеглих, турбота про їх добробут, формування дружньої атмосфери);
— директивне керівництво (підлеглим повідомляється тільки необхідна з точки зору керівника інформація; спрямування і координація дій співробітників, контроль за їх діяльністю);
— керівництво, спрямоване на співчуття (консультування підлеглих, урахування їх думок, пошук шляхів подолання суперечностей);
керівництво, зорієнтоване на досягнення (формулювання і пояснення цілей, пошук способів підвищення результативності праці тощо).
66.Групова дискусія - метод проведення ділової наради, що дозволяє не
тільки виявити весь спектр думок учасників, а і знайти спільне (групове)
рішення колективної проблеми. Кожний учасник одержує можливість
висловитись, прояснити свою позицію, виявити різноманіття підходів,
забезпечити різнобічне бачення предмета обговорення. Ведучому групової дискусії варто виявляти професійну компетентність у трьох напрямах:
У змісті обговорюваної проблеми, тобто йому варто бути фахівцем у тій сфері, одна з проблем якої обговорюється (знання термінології, історії питання, сучасних напрямів і труднощів розвитку).
В організації та проведенні активної групової роботи (забезпечення ділової доброзичливої атмосфери, організація взаємодії, роботи в умовах конфронтаційних проявів).
У комунікативній сфері (уміння активного слухання, ведення предметного діалогу, установлення й підтримки контакту, активізації учасників). Існують різні форми групових дискусій: нарада, "брейнстормінг" ("мозкова атака"), "круглий стіл", "метод 635", "метод синектики" Однієї з ефективних форм групової дискусії є запропонований А.Осборном брейнстормінг.Дискусія проходить у два етапи: на першому діють "генератори ідей", задача яких – висунути якнайбільше пропозицій, нехай навіть самих фантастичних і, на перший погляд, неприйнятних, а на другому етапі ініціатива переходить до "критиків", чия роль складається в аналізі висловлених ідей, виборі "раціональних зерен" і виробленню на їхній основі нового рішення або у визначенні найкращої альтернативи. Такий хід дискусії плідний, оскільки дозволяє уникнути критичного розбору ідей відразу після їхнього висловлення і тим самим дозволяє перебороти скутість, викликану можливою негативною реакцією учасників дискусії, створює творчу атмосферу.Можна виділити наступні стадії підготовки і проведення мозкової атаки: підготовка приміщення, розміщення учасників дискусії; характеристика аналізованої проблеми; вироблення максимальної кількості її рішень; добір найбільш раціональних ідей для подальшого пророблення; розробка альтернативних рішень проблеми Різновидом брейнсторминга є ''метод 635". Це метод з фіксованим числом учасників і визначеною процедурою взаємодії. Шість учасників висувають три ідеї, що надходять до інших учасників, що доповнюють їх новими трьома ідеями, і так п'ять разів. Складається бланк збору ідей по "методу 635".
12 Соціально-психологічне дослідження, послуговуючись як загальною, так і спеціальною методологією, повинно дотримуватися таких принципів — загальних вихідних положень, котрі обумовлюють взаємодію дослідника із соціально-психологічними реаліями світу: — принцип історизму. Забезпечує вивчення соціально-психологічної реальності з точки зору її виникнення, етапів і механізмів розвитку, становлення та формування, сучасного і майбутнього станів; — принцип об'єктивності. Означає вивчення об'єктивних закономірностей розвитку соціально-психологічних явищ у сукупності фактів і подій — суперечливих, багатогранних, позитивних, негативних, типових, нетипових; забезпечує взаємозв'язок об'єктивного та суб'єктивного; — принцип системності. Передбачає виокремлення певної системної властивості, яка об'єднує елементи системи в єдине ціле, систему зв'язків, структуру, враховуючи при цьому зв'язки і відносини із середовищем. Застосування в соціальній психології цього принципу передбачає такий підхід до соціально-психологічних проявів особистості, сфери спілкування та групових процесів, за якого окремі елементи предмета пізнання і дослідження розглядаються як такі, що взаємодіють, взаємозумовлюються, взаємопов'язані, тобто є елементами єдиного цілого; — принцип розвитку. Налаштовує на дослідження соціально-психологічних явищ в їх становленні та формуванні. Його застосування має особливе значення під час прогнозування механізмів, моделювання структури соціально-психологічної реальності, шляхів оптимізації міжособистісних стосунків, при вивченні соціокультурної, етнопсихологічної програми поведінки індивідів у групі, складових комунікативного потенціалу особистості; — принцип гуманізму. Є етичним аспектом соціально-психологічного відображення, визнає і характеризує людину, групового суб'єкта діяльності в сфері спілкування та групових процесів як найвищу цінність; — принцип активності і творчої діяльності. Вказує на активний взаємозв'язок людей у процесі спільної діяльності, обумовлений актом виявлення творчої діяльності кожного; — принцип зворотного зв'язку у сфері взаємодії та групових процесів. Означає, що соціально-нормативна регуляція може існувати лише тоді, коли партнери отримуватимуть інформацію про ефект міжособистісних відносин, тобто коли відбувається оцінка дій та вчинків співрозмовників. Ці принципи ґрунтуються на розумінні природи соціально-психологічного відображення як явища соціального за змістом і психічного за формою та способом регуляції.
14 Основними джерелами інформації про соціально-психологічні явища є параметри реальних вчинків і поведінки особистості й групи, особливості індивідуальної та групової свідомості, характеристики продуктів матеріальної і духовної діяльності учасників комунікативного процесу, ситуації соціальної взаємодії та ін. Отримана у процесі дослідження соціально-психологічна інформація повинна бути якісною, тобто відповідати вимогам надійності (стабільність результатів при повторних експериментах різних дослідників), обґрунтованості (придатність методу досліджувати саме ті якості об'єкта, котрі вивчаються), точності (чутливість використаних методик до вимірювання досліджуваних якостей
51 Групові процеси — процеси групової динаміки, які відображають весь цикл життєдіяльності групи (від утворення, функціонування — до розпаду).
До групових процесів належать згуртування і утворення групових норм, керівництво і лідерство, конфлікти, процеси прийняття групового рішення, тобто все те, що відбувається з групою і в групі протягом її існування. Параметри, що характеризують індивіда як члена групи. Для характеристики індивіда як члена групи використовують поняття “групові норми та цінності”, “групові санкції”, “групові очікування”, “статус особистості”, “позиція особистості”, “рольособистості”, “рангособистості”. Групові норми та цінності виконують регулятивну функцію у взаємодії членів групи.
Групові норми — певні правила, стандарти поведінки, вироблені групою для забезпечення спільної діяльності її членів.
Іноді групові норми усвідомлюються після їх порушення. Такими нормами найчастіше бувають так звані імпліцитні (англ. implicit — невисловлений, зовнішньо не виявлений), тобто неофіційні правила, котрих дотримуються у групі. Правила поведінки можуть бути і чітко визначені, формально затверджені. їх називають експліцитними (лат. explicitus — розплутаний, упорядкований) правилами. Норми є координуючими елементами, основою соціального контролю у групі, сприяють її виживанню.
Соціальний контроль — нормативне регулювання поведінки людей системою засобів впливу суспільства та соціальних груп задля збереження цілісності й стійкості останніх, забезпечення їх позитивного розвитку.
У кризові періоди система соціального контролю може розбалансовуватися, допускати відхилення від соціальних вимог у поведінці індивідів, груп. Норми спираються на групові цінності. Тобто різні правила формулюються лише на підставі відпрацювання певного ставлення до навколишнього світу, соціальної реальності, яке зумовлене місцем групи у соціальному середовищі, її досвідом в організації і здійсненні діяльності. Різні соціальні групи мають неоднакові цінності, та й члени однієї групи можуть різнитися цінностями, які сповідують. Тому норми спираються на групові цінності, зміст яких включає як загальнозначущі цінності, так і специфічні, вироблені окремою групою. Щоб зрозуміти взаємини всередині групи, а також між групою та індивідом, необхідно з'ясувати, які норми групи людина приймає, а які відкидає і чому. Не менш важливо знати, наскільки прийнятними для кожного в групі є її норми і цінності, як співвідносяться соціальні та індивідуальні норми і цінності. Для запобігання поведінки, що не відповідає груповим нормам, заохочення позитивних відхилень використовують групові санкції.
Групові санкції (лат. sanctio — непорушна постанова) — сукупність механізмів та засобів, за допомогою яких група стимулює нормативну поведінку, впливає на дотримання індивідами існуючих у ній норм і цінностей.
Санкції є психологічними формами заохочення нормативності, а також покарання ненормативності поведінки в групі. Залежно від рівня розвитку групи, типу відхилень санкції можуть бути позитивними і негативними, заохочувальними і заборонними. Важливим компонентом характеристики індивіда в групі є групові очікування (експектацїі).
Групові очікування, або експектації (англ. expectation — очікування) — сукупність уявлень про те, як повинен поводитися член групи у певній ситуації.51.Трактують їх і як різновид соціальних санкцій, що впорядковують систему взаємин у групі. Реалізуються групові очікування через систему передбачуваних взірців поведінки, використовуючи які група контролює діяльність індивідів. Становище індивіда у групі визначають його статус, позиція, роль і ранг. Значною мірою воно залежить від відносин ширшої соціальної системи, до якої належить група, тобто статусу групи. Соціально-психологічні ознаки групи. Найважливішою ознакою, найголовнішою психологічною характеристикою соціальної групи є “Ми-почуття”, яке виявляється у потребі відокремлення однієї спільноти від іншої, будучи критерієм усвідомлення належності індивіда до певної групи. Не менш значуща така соціально-психологічна характеристика групи, як функціонально-рольова диференціація, що означає розподіл між індивідами, підгрупами функціональних ролей, зумовлених характером спільних цілей і завдань, умов і засобів їх реалізації, складом, рівнем кваліфікації осіб. Усе це передбачає кооперативну взаємозалежність індивідів, взаємодоповнювання внутрігрупових відносин.
57 Групова згуртованість — утворення, розвиток і формування зв'язків у групі, які забезпечують перетворення зовні заданої структури на психологічну спільність людей, психологічний організм, який живе за своїми нормами і законами відповідно до своїх цілей і цінностей.
Групова сумісність — соціально-психологічний показник згуртованості групи, що виражає можливість безконфліктного спілкування і погодження дій індивідів в умовах спільної діяльності.
Згідно зі стратометричною концепцією групової активності групова сумісність реалізується на трьох рівнях:
1. Нижчий рівень. Основою його є психофізіологічна сумісність темпераментів і характерів, сенсомоторна узгодженість індивідів при виконанні спільних дій, згуртованість, яка виражається в інтенсивності комунікативних внутрігрупових зв'язків і у взаємності соціометричних виборів.
2. Більш високий рівень. Характеризується узгодженістю функціонально-рольових очікувань осіб групи стосовно того, що саме, з ким і в якій послідовності повинен робити кожен, реалізуючи суспільно-значущу і єдину для всіх ціль.
3. Вищий рівень. Відтворює предметно-цільову і ціннісно-орієнтаційну єдність
Групова сумісність пов'язана з міжособистісною сумісністю — взаємним прийняттям партнерів по спілкуванню і спільній діяльності, заснованим на оптимальному узгодженні ціннісних орієнтацій, соціальних установок, інтересів, мотивів, потреб та інших індивідуально-психологічних характеристик індивідів. Критерієм міжособистісної сумісності є суб'єктивна задоволеність партнерів процесом та результатами взаємодії, яка супроводжується взаєморозумінням, взаємоповагою, взаємними симпатіями, впевненістю у благотворності контактів.
Групова та міжособистісна сумісність є передумовою і показником згуртованості групи, а та, в свою чергу, — одним із процесів групової динаміки, мірою потягу індивідів один до одного та до групи загалом, характеристикою ступеня їх єдності. Згуртованість при цьому не слід ототожнювати із спрацьованістю — узгодженим поєднанням дій членів групи у часі та просторі. Показником спрацьованості є продуктивність праці
Теорії походження лідерства.
Теорія рис (особистісна теорія лідерства). Концентрує свою увагу на вроджених якостях лідера, доводить, що ним може бути особа з певними особистісними якостями (сукупністю певних психологічних рис)
- Ситуаційна теорія лідерства Не відкидаючи теорії рис, вважає лідерство продуктом ситуації. Згідно з цими уявленнями, розв'язання завдань і спілкування у різних ситуаціях групового життя виводить на передній план конкретних індивідів, які переважають інших хоча б за однією якістю..
- Поведінковий підхід. Лідером стає людина, яка дотримується певного стилю поведінки.
- Синтетична (системна) теорія лідерства. . Лідерство вона тлумачить як процес організації міжособистісних стосунків у групі, вважаючи лідером суб'єкта управління цим процесом.
У соціальній психології сформувалося кілька підходів до аналізу стилів керівництва, які різняться між собою співвідношенням суб'єктивного і об'єктивного в процесі управління.
Тривалий час поширеним був підхід, що спирався на структуру особистісно-ділових якостей керівника. Йшлося про те, що кожний керівник є індивідуальністю, якій властиве неповторне поєднання структурних компонентів особистісно-ділових якостей
Відповідно виокремлювалися:
— уважний стиль керівництва
— стиль ініціювання структури
Американські дослідники Р. Блейк і Дж. Моутон запропонували модель управлінської сітки, яка охоплює різні комбінації ступеня уваги до виробництва і до людей.
Групова дискусія (лат. discussio —- розгляд, дослідження) — метод групового обговорення проблеми, який дає змогу виявити спектр думок і суджень членів групи, запропонувати можливі шляхи розв'язання завдання, знайти групове розв'язання проблеми.
Метод круглого столу.всі учасники сідають за стіл без кутів.це створює більш сприятливу атмосферу для адекватного вирішення.учасники висловлюються почергово
.
Метод мозкового штурму.є частина осіб які генерують ідеї,а інша частина їх об’єктивно критикує.дає змогу за короткий проміжок часу вирішити суттєву проблему.
Групове інтерв'ю (англ. intervien, букв. — зустріч, бесіда) — засіб з'ясування суджень і думок членів групи з конкретного питання і оцінення ситуації, що склалася.
29. Конфлікт (від лат. «зіткнення») – зіткнення різноспрямованих інтересів, цілей, позицій, думок чи поглядів учасників взаємодії.
Різновиди конфлікту – міжособистісні, між групові, міжнаціональні, організаційні, міждержавні та інші. Це протиборство несумісних намірів, цілей, які спрямовують поведінку учасників міжособистісної взаємодії. Соціальна психологія найбільше уваги приділяє дослідженню міжособистісних (групових конфліктів).
Функції – руйнівна, конструктивна і діагностична.
Уникнення конфлікту,
пристосування- поступливість.;
відхилення;
протиборство- конкуренція;
співробітництво- індивід активно бере участь у пошуку рішення, яке задовольняє всіх учасників взаємодії;
компроміс- дії учасників спрямовані на пошуки рішення за рахунок взаємних поступок.
Переговори- являють собою набір тактичних прийомів, спрямованих на пошук взаємоприйнятих рішень для конфліктуючих сторін.
Впливи:31. Зараження – неусвідомлювана, мимовільна схильність індивіда до певних психічних станів. Вона здійснюється не через пасивне споглядання і більш менш усвідомлене прийняття очевидних зразків поведінки (як у наслідуванні), а через передачу психічного настрою який має великий емоційний заряд, через загострення почуттів і пристрастей.
Паніка – це певний емоційний стан, різновид поведінки натовпу внаслідок дефіциту або надлишку інформації.
навіювання. На відміну від зараження, як способу співпереживання людьми одночасно спільного психічного стану, навіювання виключає однаковість переживання ідентичних емоцій та уявлень об’єктом навіювання, індуктором та реципієнтом. Навіювання – це процес однобічного, активного і персоніфікованого впливу індивіда на індивіда чи групу. Ознаки навіювання – наявність безпосереднього контакту між людьми, цілеспрямованість впливу, опосередкованість навіювання індивідуальними характеристиками тих, хто спілкується. Контрсугестія зумовлює психічну незалежність людини, розвиток її самостійності та індивідуальності, що в першу чергу виступає як непокора існуючому стану речей.
Наслідування за Тардом – спрямоване на відтворення індивідом певних зовнішніх рис і зразків поведінки, манер, дій, вчинків, які характеризують об’єкт пізнання, і позначене при цьому певною емоційною і раціональною спрямованістю.
32. Мода (від лат. Modus – норма, правило, міра) – це форма стандартизованої масової поведінки людей, що виникає стихійно під впливом настрою, смаків, захоплень, які домінують у суспільстві.
Функції: створення і підтримка одноманітності і різноманітності в культурних зразках; інноваційна; комунікативна; соціальної диференціації і нівелювання; спеціалізації; престижу; психофізіологічної розрядки.
Базові функції: прагнення виділитися і бажання хоча б зовні наслідувати більш сильних, багатих, сподіваючись підвищити свій статус.
Чутки як спосіб впливу.
Чутка – повідомлення що надходить від однієї або більше осіб, про нічим не підтверджені події. Засоби протидії чуткам – профілактичні та активні.
Профілактичні: пов’язані з ефективністю дії засобів масової інформації та пропаганди.
Активні: як правило пов’язані з контропропагандою.
Найкращий спосіб припинення чуток – широка, ґрунтовна і послідовна подача дійсних фактів взагалі, без посилання на чутки
30. Виокремлюють три основні стратегії — імперативну (відповідає «об'єктній» парадигмі в психології, згідно з якою психіка й людина в цілому розглядаються як пасивний об'єкт впливу зовнішніх умов і продукт цих умов), маніпулятивну (відповідає «суб'єктній» парадигмі, котра базується на твердженні про активність і індивідуальну вибірковість психічного віддзеркалення зовнішніх впливів, де суб'єкт сам здійснює перетворювальний вплив на психологічну інформацію, що надходить іззовні) і розвивальну (заснована на «суб'єкт-суб'єктній», «діалогічній» парадигмі, де психіка виступає як відкрита система із зовнішнім і внутрішнім контурами регулювання). Тактики впливу вивчаються в контексті проблеми передбачення й управління поведінкою людей, що перебувають у ситуації міжособистісної взаємодії. Дослідників цікавить, як часто використовуються ті чи інші тактики впливу, як вибір тактик залежить від індивідуальних особливостей людей тощо
33. Експертний вплив - це один з найефективніших видів впливу, який впливає на всіх людей, для яких важливий професійний ріст, зміст і інтерес в роботі, для тих, кому важлива думка оточуючих і керівника.
38. Етнічна група (грец. «плем’я») – тип великої соціальної групи, що формується і розвивається природно-історичним шляхом. Плем’я – тип етнічної спільноти, що виникає на родовій стадій первісно-общинного ладу, перша етнічна спільнота в історії людства, що прийшла на зміну первісному стаду. Народність – одна з форм етно-соціальної спільноти людей, притаманна етапу встановлення етносу епохи середньовіччя. Нація – особливий стан і в одночас певний етап розвитку етносу, пов'язаний зі створення державно-нацональних символів і атрибутів, національної самосвідомості. Народ – все населення певної країни або держави, окремий етнос
39. Колектив - це група, об'єднана спільними цілями діяльності, підпорядкованими цілям суспільства. Добре організована асоціальна група називається корпорацією і характеризується замкнутістю, жорсткою централізацією, авторитарним управлінням і протиставленням вузьких інтересів суспільним. Група є динамічним утворенням, функціонує в часі і просторі, що зумовлено взаємодією 2 тенденції: інтеграції (для зняття загрози існуванню групи як цілого) і диференціації, спрямованої на спеціалізацію взаємозв'язків членів групи, (заснована на відмінності їх ролей). В результаті цих тенденцій освіта, функціонування і розвиток групи носить суперечливий характер. Динаміка зміни групи можлива як від низького до більш високого рівня, так і навпаки. Відносний баланс тенденцій є закономірністю, що забезпечує ефективність функціонування і розвитку групи