1. Соціальна психологія — наука про взаємозв'язок соціального і психічного, їх взаємодію, взаємозалежність, взаємовпливи на рівні окремої людини, спільності; про соціально- психологічні явища, які виникають у процесі соціальної взаємодії і характеризують індивіда і групу.
Предмет соціальної психології — вивчення закономірностей і механізмів виникнення, функціонування і вияву реальності, яка формується у процесі суб'єктивного відображення людиною об'єктивних соціальних відносин і соціальних спільностей.
Це визначення охоплює найважливіші сутнісні ознаки соціальної психології:
— особистісні механізми регуляції соціального процесу;
— ціннісне ставлення індивіда до соціального, що дає змогу соціальній психології пояснити поведінку людини в соціальному середовищі, конкретній групі; як її поведінка, що виникла в результаті суб'єктивного відтворення індивідом об'єктивного світу, діяльність впливають на функціонування соціальної спільності, яким є індивідуальний внесок кожної людини у функціонування групи;
— соціально-психологічні чинники, які визначають розвиток активності особистості та групи;
— соціальні спільності, масові явища, які впливають на людину та її поведінку.
Отже, сучасне розуміння предмета соціальної психології не обмежується дослідженням традиційних сфер, а розкриває механізми взаємин на рівні “група — суспільство”, індивід — суспільство”. Це свідчить, що предмет соціальної психології охоплює дедалі ширшу соціально-психологічну реальність, пов'язану із масовою свідомістю і масовою поведінкою людей.
3. Зв'язок соціальної психології з іншими науками Соціальна психологія пов'язана з багатьма науками: з загальною психологією, з віковою і педагогічною психологією. Найбільш близькими є соціологія і загальна психологія. Соціальна психологія вивчає такі психологічні утворення, як соціальні потреби та інтереси, самосвідомість і свідомість, громадську думку, умонастрої, навіювання, наслідування і т.д. Ці утворення знаходяться на кордоні соціології і загальної психології. Соціологів цікавить природа і характер суспільних, групових та індивідуальних інтересів, норм і цінностей. А соціальних психологів - конкретні механізми формування таких норм і цінностей з урахуванням мікро-і макросередовища, в якому живе людина.
4. Основні розділи соціальної психології а) Психологія спільної діяльності і спілкування - вивчає психологічні факти, закономірності та механізми спілкування і взаємодії людей при спільній діяльності. Спільна діяльність - це організована система спільної активності індивідів, спрямована на виробництво матеріальних і духовних об'єктів. б) Соціальна психологія особистості - вивчає прояв і формування особливостей особистості в різних спільнотах людей. Особистість - це системне якість, яка набуває індивід при взаємодії з соціальним оточенням. в) Психологія міжособистісних відносин - вивчає різні взаємозв'язки, які виникають між індивідами в процесі їх взаємодії (сумісність, срабативаемость, симпатія, антипатія); г) Психологія соціальних груп - досліджує психологічні процеси виникнення, функціонування, розвитку різних спільнот людей
7. Перетворення соціальної психології на експериментальну науку пов’язують з іменами американського психолога Ф. Олпорта, російського психолога В.М. Бехтерєва та німецького психолога В. Меде. Саме вони започаткували експериментальні дослідження з вивчення впливу групи на своїх членів у процесі виконання якоїсь діяльності. Фасилітація (позитивний ефект) та інгібіція (негативний ефект).
Засновником напрямку соціальної психології, який називається «групова динаміка» є К. Левін. Він вважав що саме лабораторний експеримент є суто науковим методом, який дає змогу глибше проникнути в таємниці людської поведінки.
2. Будь-яка наука, в тому числі і соціальна психологія, має свій досліджуваний нею коло феноменів. Вони зустрічаються нам у повсякденному житті і є опорою при вивченні об'єктів соціальної психології. Соціальна психологія досліджує кілька груп феноменів: а) сприйняття і розуміння людьми один одного; спільна діяльність і відносини; згуртованість (емоційний, ціннісний або предметний рівень), наслідування, конфліктність, переконання; б) цілі, організаційні структури і динаміка груп (груповий тиск, виключення учасників, формування ролей), особливості оціночних суджень учасників груп, процеси лідерства та керівництва; в) проблеми, пов'язані з особистістю (її соціальні установки, міжособистісні зв'язки, ціннісні орієнтації, ролі); г) вивчаються масовидність явища (класові і національні психологічні особливості, звичаї, звичаї, психологічні особливості маси, натовпу). Основне джерело виникнення даних феноменів - спілкування. Людина пізнає соціальний світ через мікро-і макросередовище. Мікросередовище - школа, сім'я, контакти на вулиці і на виробництві. Макросередовище - суспільство зі своєю наукою, культурою, ідеологією, суспільними нормами. Грань, на якій взаємодіють макро-і мікросередовище, - це малі групи, де протікає життя кожної людини. Через мікросередовище і її особливості людина освоює прояви макросередовища: досвід та знання попередніх поколінь. Особистість взаємопов'язана з суспільством не безпосередньо, а через своє коло спілкування (опосередковано). Психіка і поведінка людини істотно залежать від соціального середовища. Великі групи - це держави, нації, партії, класи, соціальні спільності, виділені за різними підставами (економічним, професійним та культурним). Соціальне середовище впливає на поведінку і психіку людини через політику, ідеологію, культуру на рівні малих груп.
6. . Експериментально – прикладний етап розвитку соціальної психології
Наука про соціальну поведінку сформувалась і набула поширення на початку 30-х років насамперед в американській індустріальній соціальній психології і соціології. Її виникнення було зумовлене практичними завданнями підвищення продуктивності праці за рахунок ефективних методів управління, удосконалення організаційних структур. Подальшим розвитком і конкретизацією концепції нормативного порядку (соціальної поведінки) були так звані «класична» і «неокласична» теорії організації. Вони виникли в 30-х роках у США і згодом стали підґрунтям практичного управління (менеджменту) у багатьох країнах. Засновником класичної теорії організації і управління в науці про виробництво став американський інженер Ф. Тейлор. Ще одним представником теорії організації та управління був французький інженер Ф. Файоль. Неокласична концепція організації, або теорія людських відносин виникла в 20-х роках в Гарвардській діловій школі Е. Мейо. Він дійшов висновку, що головною причиною низького рівня праці були не умови праці, а відсутність між робітниками під час робочої зміни. Система выжимания пота (В.И. Ленин).
5. Виникненню соціальної психології передувала сукупність певних історичних, соціокультурних, наукових, психологічних передумов, великий інтерес мислителів усіх часів до соціальної життєдіяльності людини.
Етапи становлення:
а) Донаукових. На зорі свого розвитку люди знали і використовували ряд соціально-психологічних явищ і закономірностей. У різних системах стародавніх поглядів враховувалися масовидність настрою, схильність психічному зараженню. З покоління в покоління передавалися обряди, ритуали, табу як регулятори суспільних відносин. Ці знання становили первісну основу відомостей про соціально-психологічних явищах. б) Філософський. У процесі розвитку людської думки і практики більшість соціально-психологічних проблем було усвідомлено в рамках філософських поглядів. В античності ці питання розглядав Аристотель, Платон; в новий час Руссо, Гегель, Гоббс, Локк, відбувається поступове розщеплення соціально-психологічного знання на теоретичне (концептуальне) і практичне (прикладне). в) Феноменологічний. Це період, який передує становленню соціальної психології як науки (середина XIX століття). Він пов'язаний: - З розвитком мовознавства, - З накопиченням значних фактів у галузі антропології, етнографії, археології, - З успіхами і потребами кримінології, - Становленням масового виробництва і розвитком міст. г) Науковий. Починається в 20-і рр.. XX ст. Характеризується застосуванням експериментального методу для вивчення особистості і групи, а також технікою отримання та кількісної обробки даних. Початок цього етапу пов'язане з роботами В. Меду, Р. Олпорта, В.М. Бехтерева, які перейшли до системи експериментального вивчення соціально-психологічних явищ у групі (в основному 7-10 чоловік).
Протягом тривалого періоду питання соціальної психології розроблялися в складі різних філософських вчень. Специфіка розвитку соціальної психології пов'язана з її прикордонним положенням - між соціологією і психологією. ХVII ст. Т. Гобс - вважать рушійною силою людини Прагнення її до власти. А. Сміт - вважать найважлівішім в людіні Прагнення до задоволення власним інтересів. 18 ст. в працях Монтескьє, Ж.Ж. Руссо и Гельвеція зустрічаються чісленні висловлювань Щодо поведінкі людей у суспільстві, вплива Який смороду справляють один на одного, їхніх традіцій та звічаїв. 19 ст. - О. Конт спріяв віділенню соціології в окрему науку. Початком її самостійного існування вважається 1908 р., коли одночасно з'явилися роботи В. Мак-Дугалл (психолога) «соціальна психологія» і Р. Росса (соціолога) «Вступ до соціальної псіхології», в назви яких був включений термін «соціальна психологія». Зігмунд Фрейд «масова психологія и аналіз людського« я »».
8.)В теоретичному плані чітко визначилися як мінімум чотири основних підходи: психоаналіз, біхевіоризм, когнітивізм та інтеракціонізм (див. табл. 1). Соціальна психологія стала спиратися на ідеї, сформульовані в рамках саме цих підходів. Утім особливий наголос було зроблено на біхевіористському підході, що відповідало експериментальному спрямуванню дисципліни.
8. Біхевіоризм одним з перших звернувся до соціально-психологічної проблематики. В межах цього напряму розроблялася низка ідей, які сьогодні становлять інтерес і цінність. Це передусім проблеми соціальної агресії та її можливих детермінант, шляхів і методів соціального научіння, технологій міжособистісної взаємодії та ін. В наш час біхевіоризм у соціальній психології використовує ті варіанти цієї течії, які пов'язані з необіхевіоризмом. У ньому виокремлюють два напрями: введення ідеї проміжних перемінних та збереження найбільш ортодоксальних форм класичного біхевіоризму. К. Халл, Б. Скіннер, А. Бандура, Н. Міллер
9. Когнітивізм Свій початок когнітивізм веде від гештальтпсихології і теорії поля К. Левіна. Вихідний принцип — аналіз соціальної поведінки з погляду пізнавальних процесів індивіда. Особливе місце в цьому напрямі посідають теорії когнітивної відповідності. Вони виходять з положення про те, що основним мотивувальним чинником поведінки індивіда є потреба у встановленні відповідності, збалансованості його когнітивної структури. До цих теорій належать: теорія збалансованих структур Ф. Гайдера, теорія комунікативних актів Т. Ньюкома, теорія когнітивного дисонансу Л. Фестінгера та ін. Когнітивна орієнтація набуває дедалі значнішого поширення.Аналіз людської поведінки на основі врахування суб'єктивного світу особистості, внутрішньої мотивації її дій та зовнішніх реакцій; основна увага приділяється проблемам комунікації за допомогою символів і мови, рольовій поведінці особистості й нормам, що регулюють соціальну взаємодію. Інтеракціонізм — єдина соціологічна за походженням теоретична орієнтація, її джерелом стала теорія символічного інтеракціонізму Дж. Мід, Е. Гофман, М. Шериф
10. Психоаналіз не набув значного поширення в соціальній психології. Неофройдизм, спираючись на соціально-психологічні ідеї 3. Фройда і власні розробки, створив специфічну соціальну психологію. Його представники намагаються перебороти біологізм класичного фройдизму і ввести основні його положення до соціального контексту. Відомі й інші теорії, які безпосередньо вводять в орбіту соціальної психології ідеї класичного фройдизму. Зокрема, ідеться про теорії групових процесів. Тут є спроби відійти від діадичної взаємодії і розглянути низку процесів у численнішій групі. Вважається, що саме в руслі цієї течії зародилася практика створення Т-груп (груп тренінгу).
11. Дж. Міда, яка ґрунтується розумінні групи як цілого. 1 ця цілісність превалює над індивідом. Саме тому поведінка людини у групі інтерпретується та аналізується в рамках цілісної групової активності. В цьому напрямку більшою мірою, аніж в інших теоретичних орієнтаціях, зроблена спроба встановити саме соціальні детермінанти людської поведінки. 3 цією метою вводиться як визначальне поняття «взаємодія», в ході якої і здійснюється формування особистості. В царині інтеракціонізму сформувалися теорії: рольової поведінки, референтної групи як джерела особистих норм і цінностей людини та ін.
12. Методи соціально-психологічного дослідження: Соціально-психологічне дослідження - вид наукового дослідження, проведеного з метою встановлення психологічних закономірностей поведінки та діяльності людей, обумовлених фактом їх включення в соціальні групи, а також психологічними характеристиками цих груп (Г. М. Андрєєва). Методи, які застосовуються для збору емпіричних даних, є міждисциплінарними і використовуються не тільки в соціальній психології, а й в інших науках. Весь набір методів звичайно підрозділяють на методи збору інформації та її обробки. Існують і інші класифікації методів, такі як спостереження, експеримент і опитування (включаючи анкетування, інтерв'ю, социометрию і тести). Метод спостереження використовується з метою збору попереднього матеріалу, а також для контролю отриманих емпіричних даних. Виділяють стандартизовану та нестандартизоване техніки спостереження. Залежно від ролі спостерігача в досліджуваній ситуації розрізняють включене (бере участь) і невключене (просте) види спостереження. Включене спостереження передбачає взаємодію спостерігача з досліджуваної групою. Спостерігач є її повноправним членом. Невключене спостереження реєструє події «зі сторони», без взаємодії і встановлення відносин з досліджуваним особою або групою. Головний недолік включеного спостереження пов'язаний з впливом на спостерігача, на його сприйняття і аналіз, цінностей і норм досліджуваної групи. Дослідник ризикує втратити необхідну нейтральність і об'єктивність при відборі та інтерпретації даних. Крім того, серйозні проблеми виникають у зв'язку з трудомісткістю та організаційної складністю цього методу. За умовою організації спостереження поділяються на польові (у природних умовах) і лабораторні (в умовах експерименту). Основними недоліками методу прийнято вважати: а) високий рівень суб'єктивізму при зборі даних, привнесений спостерігачем (ефекти ореолу, контрасту, поблажливості, моделювання тощо) і спостережуваними (ефект присутності спостерігача); б) переважно якісну інтерпретацію результатів спостереження; в) відносну обмеженість в узагальненні результатів дослідження. Метод аналізу документів є різновидом аналізу продуктів людської діяльності. Документом називають будь-яку інформацію, фіксовану в друкованому або рукописному тексті, на магнітних або фотоносіїв (В. А. Ядов). Всі методи аналізу документів поділяються на традиційні (якісні) і формалізовані (якісно-кількісні).
15 Спостереження – метод, який передбачає за попередньо розробленим планом цілеспрямоване фіксування тих явищ, які цікавлять дослідника, з метою їх наступного аналізу і використання для потреб практичної діяльності. Від житейського наукове спостереження відрізняється цілеспрямованістю, чіткою схемою проведення спостереження і заданістю одиниць спостереження.
Предметом спостереження є вербальні та невербальні акти поведінки окремої людини, групи, або кількох груп у певному соціальному середовищі.
Об’єктами спостереження залежно від мети та завдання дослідження є окремі особи в різних ситуаціях спілкування, великі чи малі групи, спільното, тощо.
Завданнями спостереження можуть бути: попереднє вивчення об’єкта, висунення гіпотези, її перевірка, уточнення результатів, одержаних за допомогою інших методів.
Одиниці спостереження: кількість звернень до колеги за допомогою, сміх, аплодисменти, вихід із залу, тощо.
Види спостереження: включене і невключене. Відкрите і приховане. Природне і лабораторне. Систематичне і несистематичне. Повздовжні і поперечні зрізи (за тривалістю).
Переваги: дає змогу фіксувати подію в момент її перебігу, а також одержувати інформацію про дії індивідів незалежно від їхніх установок на бажану поведінку.
Недоліки: вплив суб’єктивного чинника на фіксування подій, попередній досвід та емоційний стан дослідника. На результатах спостереження позначається і факт знання досліджуваними того, що за ними спостерігають, а це веде до змін у її поведінці. Низька надійність (тривале включене спостереження призводить до адаптації дослідника до групи, внаслідок чого знижується об’єктивність спостереження). Обмеженість сфери застосування(не всі соціально-психологічні явища можна вивчати за допомогою цього методу). Значні витрати часу.