61.Індустріалізація. Її соціально-економічні наслідки (1928-1941).

Упродовж 60-80-х рокiв в Схiднiй Українi завершився промисловий переворот. Найхарактернiшою ознакою цього було повсюдне застосування у виро6ництві парових двигунiв, систем машин, механiзмiв та верстатiв. З цього часу активнiше застосовуються у виробництвi досягнення науки i технiки. Значний поштовх одержали галузi промисловостi, пов’язанi з сiльським господарством. У цершу чергу це стосувалося цукрової промисловоетi. Процес монополiзації став особливо активним на початку ХХ ст. Переломним моментом стала економiчна криза 1900—1903 рр., внаслiдок якої збанкрутiли сотнi дрiбних i слабких пiдприсмств, натомiсть виник ряд великих монополiстичних об’ еднань. Ставши на шлях iндустрiалiзацiї, Україна зробила значний поступ уперед у своему розвитку. Вона перетворилася в один з найрозвинутiших у промисловому вiдношеннi районiв iмперї. Тут склалися такi великi промисловi центри загальноiмперського значення, як Донецький вугiльно-металургiйний, Криворiзький залiзорудний i Нiкопольський марганцевий басейни та Пiвденно-Захiдний цукровобуряковий район. Однак докорiнних змiн в економiцi не вiдбулося. У зв’язку з початком першої свiтової вiйни iндустрiалiзацiя в Українi так i залишилася незавершеною. У цілому промисловість західноукраїнських земель розвивалась повільно. Галузева структура залишалась однобокою, в напрямку видобутку і первинною переробки сировини і мала колоніальний характер.

62.Колективізація сільського господарства України. Голодомор. Соціально-економічні наслідки колективізації.

Колективiзацiя сiльського господарства служила одним із джерел iндустрiалiзації. Разом з тим, вона забезлечувала контроль та формування тоталiтарної системи. Переходу до колективiаацii сприяла криза хлiбозаготiвель 1927—1928рр. За умов зростання ринкової цiни на хлiб селянство вiдмовлялось продавати державi хлiб за нижчими цiнами. Суцiльна колективiзацiя почала адiйснюватись вже у 1929 р., названому "роком великого перелому”, колективiзацiю мали завершити восени 1931 р, або навеснi 1932 р. Початок колективiзацї показав, що селяни не бажають вiдмовлятися вiд своєї власностi i передавати її у колгоспи. Адже усуспiльнювали не тiльки засоби виробництва, а й продуктивну худобу, птицю, реманент. Досягти цього вдавалося лише шляхом грубого насильства. Селяни вiдповiли антиколгоспними, антирадянськими виступами локального характеру, якi жорстоко придушувалися. Поставлене у безвихiдь селянство почало продавати або забивати худобу, ховати чи псувати реманент. Найжорстокiшим злочином сталiнського режиму проти українського народу був органiзований ним Голодомор 1932—1933 рр. Це була спланована акцiя комунiстичного режиму проти українського селянства, яка повинна була лiквiдувати базу української нацiї. Існують думка та ніби-то доводи того, що харчiв не бракувало. Проте держава систематично конфiсковувала бiльшу їх частину. Iгноруючи заклики i попepeдження українських предетавникiв влади, Сталiн пiдняв план заготiвлi зерна у 1932 р. на 44 %. Найстрашнішої сили голодомор набув на початку 1933 р. Мали мiсце численнi випадки канiбалiзму. Але конфiскацiї збiжжя продовжувалися, незважаючи на те, що з голоду вимирали цiлi села.