- •1. Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільства.
- •2. Трипільська культура на українських землях.
- •3. Перші етноси на території України.
- •4. Антична колонізація Північного Причорномор’я.
- •5. Стародавні слов’яни. Перші згадки, прабатьківщина та формування державності східних слов`ян.
- •6. Велике переселення народів. Готи, гуни, авари.
- •7. Перші слов'янські державні утворення на території України.
- •8. Східнослов’янські союзи племен.
- •9. Теорії походження Київської Русі.
- •10. Основні етапи розвитку держави Київська Русь.
- •11. Основні напрямки і форми зовнішньої політики Русі та її наслідки.
- •12. Політичний устрій Київської Русі (10-13 ст.).
- •13. Утвердження християнства на Русі та його значення у розвитку давньоруського суспільства.
- •14. Русь і кочовий Степ: етапи та особливості відносин.
- •15. Причини та наслідки розпаду Русі.
- •16. Галицько-Волинське князівство: особливості історичного розвитку.
- •17. Київське, Чернігівське та Переяславське князівства.
- •18. Монгольське завоювання земель Русі. Причини та наслідки.
- •19. Входження українських земель до складу вкл.
- •20. Основні тенденції соц.-економічного, політ. Та релігійного життя укр. Земель у складі влк.
- •21. Польсько-литовські унії та їх наслідки для укр.Народу.
- •23. Виникнення та еволюція укр. Козацтва.
- •24. Запорозька Січ: суспільно-політичний устрій та військова організація.
- •26. Причини національно-визвольної війни.
- •27. Зовнішня політика б. Хмельницького.
- •28. Національна революція під проводом б. Хмельницького. Причини, основні етапи та наслідки.
- •29. Козацько-гетьманська держава: політико-адміністративний устрій, економіка, соціальна структура.
- •30. Переяславсько-московський договір: причини, умови та політика.
- •31. Період Руїни: причини, суть, наслідки.
- •34. Національно-культурні процеси в Україні наприкінці 16 — першій половині 17ст.
- •35. Україна в умовах Північної війни. І. Мазепа.
- •36. Конституція п.Орлика.
- •37. «Українська політика» Петра 1 та його наступників.
- •38. Ліквідація Запорозької Січі.
- •39. Гетьманщина в сер. 18 ст. Реформи к. Розумовського.
- •40. Гайдамаччина. Коліївщина. Опришки.
- •41. Геополітичні зміни у Східній Європі її наслідки для України.
- •42. Гетьманщина у складі Російської імперії. Автономістський рух.
- •43. Національне відродження в Наддніпрянській Україні в 19 ст.
- •44. Кирило-Мефодіївське братство: ідеологія та програмні засади.
- •45. Соціально-економічні та політико-правові реформи в Австрії та Росії у хіх-хх ст. Та їх наслідки для українського народу.
- •47. Національно-культурне та громадсько-політичне життя на західноукраїнських землях в 19 ст.
- •48. Феномен т. Шевченка в українській історії.
- •49. Політизація українського громадського руху на рубежі хіх-хх ст. Перші українські партії.
- •50. Україна та українці в роки Першої світової війни.
- •52. Зовнішня політика цр. Брест-Литовський мирний договір.
- •53. Українська держава гетьмана п. Скоропадського: державно-політичний устрій, соціально-економічна та зовнішня політика.
- •54. Західноукраїнська Народна Республіка. Взаємовідносини між унр та зунр.
- •55. Культурно-освітня робота Центральної Ради і Гетьманату.
- •56. Внутр. Та зовн. Політика Директорії.
- •57. Боротьба за українську державність в 1917-21 рр. Уроки та наслідки.
- •58. Утвердження радянської влади в Україні, її соціально-економічна та національна політика (1917-1920 рр.).
- •59. Завершення нового поділу українських земель на початку 1920 рр.
- •60. Входження Радянської України до союзної держави срср. Проблеми політичної правосубєктивності.
- •61. Україна в умовах непу.
- •62. Національно-культурне відродження України 1920 рр. Українізація.
- •63. Зміни політико-економічного курсу в срср наприкінці 20 рр.
- •64. Західноукраїнські землі в 1920-і – 1930-і роки.
- •65. Індустріалізація в Україні в 1920-1930-х рр.
- •66. Колективізація укр. Села , особливості, методи здійснення, соц. Та демограф. Наслідки.
- •67. Причини та наслідки голодомору в Україні (1932-33).
- •68. Інтегральний націоналізм.
- •69. Возз’єднання українських земель та радянізація західноукраїнських.
- •70. Українське питання напередодні і на початку іі світової війни.
- •73. Німецько-фашистський окупаційний режим.
- •73. Внесок українського народу в перемогу над фашистами.
- •74. Західноукраїнські землі у повоєнні роки. Операція «Вісла».
- •75. Ідеологічний наступ сталінізму на культ.-нац. Сферу у. В повоєнний період.
- •76. Відбудова і подальший розвиток народного госп. Урср в повоєнний період (1945-1955).
- •77. Спроби десталінізації суспільного життя Укр. В умовах хрущовської «відлиги».
- •78. Дисидентський рух в у. 1960-80-х рр. Гельсінська спілка.
- •79. Наростання кризових явищ у суспільно-економічному розвитку урср в 1970 – поч. 1980-ч рр.
- •80. Україна в умовах демократизації радянського суспільства 1985-1991 рр.
- •81. «Перебудовчий курс» м.Горбачова та Україна.
- •82. Історичні обставини та основні етапи державотворення в Україні (1990-і рр.).
- •83. Суспільно-політичні рухи та формування багатопартійності в Україні в умовах становлення її незалежності. Формування багатопартійності.
- •86, 88. Соціально-економічний розвиток України після проголошення незалежності.
10. Основні етапи розвитку держави Київська Русь.
Історики часто ділять політичну історію Київської Русі на три періоди. Перший період, коли відбувалося виникнення й формування давньоруської держави ІХ-Х ст. В цей час з’являються перші згадки у візантійських східних джерелах про нашу державу. В середині ІХ ст. Київська Русь виходить на арену світової історії, стверджуючи себе. Піднеснення Русі пов’язане з ім’ям Аскольда. Аскольд проводив активну зовнішню політику. Київська Русь міцно утверджувалась на узбережжі Чорного моря (Руського моря). Політика була спрямована на захід, де знаходилися розвинуті країни. Аскольду належить перший літопис, який мав визначити місце Русі як невід`ємну частину слов’ян. З іменем Олега зв’язано відкриття Русі на цілий етап назад. Часи Олега, Ольги, Ігоря, Святослава були часами експансії, коли кордони Русі значно розширилися. Тож цей період охоплює майже 100 років — з 882 р., коли на престол у Києві сів Олег, до смерті Святослава 972 р. У цей період було створене величезне господарське й політичне об'єднання, здатне й готове кинути виклик могутній Візантійській імперії. Другий період охоплює князювання Володимира (Святославовича) Великого (980—1015 рр.) та Ярослава Мудрого (1036—1054 рр.). За Володимира відбулося завершення об”єднання слав’янських земель. Володимир запровадив християнство як державну релігію (1088-1089 рр.). Це була доба зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного і культурного розквіту. Останній період (друга половина ХІ – ХІV ст.) характеризують постійні руйнівні чвари між князями, зростаюча загроза нападів кочових племен та економічний застій. Вже з другої половини ХІ століття відбувалися суперечки між князями, які завдавали спустошливості Київській Русі.
11. Основні напрямки і форми зовнішньої політики Русі та її наслідки.
Важливе місце в діяльності київських князів займала зовнішня політика – взаємини з іншими державами. Перше місце у зовнішній політиці посідали військові походи, які виконували різні функції.
Київська Русь перебувала у постійній боротьбі зі східними кочовими племенами. Так, князі Олег та Ігор воювали проти хозар, яких остаточно розбив Святослав, підкоривши їхню державу Хозарський каганат. Ще одним ворогом Русі були печеніги. З ними вперше зіткнувся Ігор, від їхніх рук у 972 р. загинув Святослав, але у 1036 р. печеніги були розгромлені Ярославом Мудрим. На честь цієї перемоги було збудовано Софійський собор у Києві.
Після розгрому печенігів у причорноморських степах з’явилися половці. Перша велика битва з ними сталася у 1068 р. на річці Альті, однак вона була програна тріумвіратом Ярославичів. Найбільше відзначився у боротьбі з половецькими ханами Володимир Мономах: з його ініціативи між 1103 р. та 1116 р. було здійснено п’ять великих і переможних походів русичів у Половецький степ. У результаті після 1116 р. половецькі хани чверть століття не наважувалися нападати на Русь.
Ще одним напрямком військових походів було завоювання нових територій і торгівельних шляхів. Зокрема, Олег здійснив кілька походів на південно-західне узбережжя Каспійського моря (землі Арабського халіфату). Ігор поширив свій вплив на східний Крим, Тамань, де було створене Тмутараканське князівство, а також здійснив похід на Закавказзя, підкоривши Дербент, Ширван і Бердаа.
Святослав спочатку зосередив воєнну активність на Сході, підкоривши волзьких булгар, мордву, ясів і косогів на Північному Кавказі, а згодом розпочав боротьбу за Подунав’я.
Володимир Святославович завершив процес складання державної території. На сході Русь контролювала Волго-Окський басейн, на заході – сягала Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану, на півночі – Чудського, Ладозького, Онезького озер, на півдні – Дону, Росі, Сули й Південного Бугу.
Ярославу Мудрому довелося протягом тривалого часу захищати західні кордони та відвойовувати у поляків Червону Русь.
Іншим важливим напрямком були походи на Візантію. З метою зміцнити становище Русі на міжнародній арені, захистити південні рубежі, а також розширити торгівлю з Візантією були здійснені походи на Константинополь київських князів Аскольда (860 р.), Олега (907, 911 рр.), Ігоря (941, 944 рр.), Святослава (969-971 рр.), Володимира (989 р.), Ярослава (1043 р.)
Велике значення у здійсненні зовнішньої політики займали дипломатичні зв’язки, зокрема підписання міжнародних договорів. Цей напрямок започаткував Олег, уклавши у 907 р. угоду про безмитну торгівлю Русі з Візантією, а у 911 р. – мирний договір про регламентацію політичних, дипломатичних і торгівельних відносин між Візантією і Руссю. Аналогічні угоди були укладені Ігорем у 944 р. і Святославом у 971 р.
Княгиня Ольга здійснила два візити до Константинополя у 946 р. і 957 р., в ході яких усно уклала союзницькі угоди з Візантією.
Київська Русь вела також жваві дипломатичні відносини з Германською імперією. Їх започаткувала Ольга, відправивши посольство до Оттона Першого у 959 р., а у 1030-1031 і 1040-1043 рр. успішно цю традицію продовжив Ярослав Мудрий.Слід зазначити, що династичні шлюби, розпочинаючи з кінця Х ст. почали займати провідне місце у зовнішній політиці Київської Русі. Саме вони були виявом високого авторитету слов’янської держави на міжнародній арені.Першим розпочав укладання шлюбів з представницями інших династій Володимир Святославович, одружившись у 989 р. на Анні – сестрі візантійського імператора, а після її смерті у 1011 р. – на германській принцесі, і одруживши сина Святополка на дочці польського короля. Цю традицію успішно продовжив Ярослав Мудрий, отримавши прізвисько “тесть і зять усієї Європи” за те, що три його дочки були видані заміж за французького, норвезького та угорського королів, а три сини відповідно одружені з дочкою візантійського імператора, з сестрою польського короля та з онукою германського імператора. Окрім цього, сестра Ярослава Добронега була дружиною польського короля Казимира, а сам Ярослав був одружений на шведській принцесі.Династичні зв’язки київського двору з дворами Візантії і західноєвропейських країн успішно продовжувалися і в період правління Володимира Мономаха та його сина Мстислава. Зокрема, Володимир Мономах був одружений на дочці англійського короля, його син – з дочкою шведського короля, а донька вийшла заміж за візантійського царевича. Зятями ж Мстислава Володимировича стали візантійський імператор, норвезький і датський принци, угорський королевич. Таким чином, Київська Русь проводила активну зовнішню політику, здійснюючи її різними методами.