37. «Українська політика» Петра 1 та його наступників.

Дізнавшись про перехід І.Мазепи на бік шведів, Петро 1 видав спеціальний маніфест, в якому повідомив про зраду Мазепи України на користь Польщі. Себе Петро I виставляв як друга й заступника українців. Гетьманом безальтернативно обирають І.Скоропадського. Мазепі церква оголосила анафему. Петро I оголосив амністію всім, хто повернеться від І.Мазепи під рос. владу. Козакам, що не пішли за Мазепою, видавав нагороди і маєтки, а проти всіх, хто підтримував гетьмана, розпочав жорстокий терор. Гетьманську резиденцію, Батурин, було повністю знищено. Факт переходу частини козаків на бік шведів був використаний для ліквідації Запоріжської Січі в квітні 1709 р. військами, що очолював Меньшиков.

В червні 1711 р. Петро 1 починає Прутський похід проти Туречинни, в результаті якого 12 липня 1711 р. було підписано Прутський мирний договір, згідно з яким закріплювався контроль над Лівобережжям з Києвом. 17липня 1709 р. Скоропадський надсилає цареві “Просительні статті”, але у відповідь отримує “Рішительський указ”, від 11 серпня 1709, який спрямований на поступову ліквідацію автономії Гетьманщини. Між Скоропадським та Петром I була підписана угода - “Решетилівські статті”, яка ще більше обмежувала права українців. 1709 р. до гетьмана був приставлений А.Ізмайлов, який повинен був стежити за І.Скоропадським і старшиною і викривати зраду. 1714р. - царським указом заборонено вивозити з Гетьманщини будь-які товари, що гальмувало розвиток торгівлі, промислів. 1720 р. - заборона друкувати книги українською мовою. 27 травня 1722 р. - утворення Молоросійської колегії; мета — встановити остаточний контроль над державним життям України. В опозицію став наказний гетьман П.Полуботок. Влітку 1723р він надсилає царю Коломацькі петиції про повернення козацьких прав і вольностей, за що і потрапляє у в'язницю у 1734 р. У 1740 р. до влади прийшла Єлизавета, чоловіком якої був О.Розумовський. 1750 його молодший брат Кирило став гетьманом. К. Розумовський активно проводив реформи і дбав про державні справи,хоча його права постійно обмежувалися. 1762 до влади прийшла Катерина 2. 10 жовтня 1764 р. – ліквідація гетьманської влади в Україні. 1774-86 – діяльність Другої Малоросійської колегії. 1781 ліквідовано полково-сотенний устрій на Лівобережжі; 1781-83 запроваджено поділ на намістництва, замість козацьких полків створено регулярні карабінерські полки за рос. зразком; 1783 — остаточне закріпачення українських селян; 1785 - “Жалувана грамота дворянству” (рос і українських дворяни урівнюють в правах), 16 червня 1775 — січові укріплення зруйновані рос генералом Текелієм; 3 серпня 1775 — маніфест про остаточну ліквідацію Січі.

38. Ліквідація Запорозької Січі.

У 1774 р. закінчилась чергова довготривала російсько-турецька війна. Петербург гучно святкував перемогу. Проте в самій Росії спокою не було. Над Доном розгорілось повстання на чолі з Омеляном Пугачовим. Катерина II, налякана бунтівниками, наказала нищівно їх покарати. Хоч і не відразу, але царському війську вдалося придушити повстання.

Неспокійно було і на Запорожжі. Козаків, які поверталися переможцями з турецької війни, чекала несподіванка: їхні споконвічні землі Катерина II щедро роздавала разом із населенням, котре там жило, своїм улюбленцям і російським поміщикам. Запорожці занепокоїлись, що російська імператриця нехтує їхніми вольностями. Багато хто з них почав відверто говорити про те, аби їх відстояти силою зброї. Кошовий отаман Петро Калнишевський добре розумів, що після ліквідації Гетьманщини (1764 р.) та автономного устрою Слобідської України (1765 р.) настала черга й Запорозької Січі. Росія вийшла на береги Чорного моря, і Січ з окраїни опинилась мало не в центрі так званої Малоросії і тепер стала непотрібна імперії як захисниця її південних кордонів. Катерина II, налякана подіями на Дону, не могла терпіти козацьку республіку на Дніпрі з її демократичним устроєм, який суперечив абсолютизму.

На Зелені свята 1775 р. фаворит Катерини II Потьомкін, який ще недавно мав за честь записатися до Війська Запорозького простим козаком, виступив на засіданні царського уряду з проектом ліквідації української вольниці. Генерал Текелій отримав таємний циркуляр — розгромити Запорозьку Січ, роззброїти і розігнати козаків, спалити дощенту всі будівлі, рухоме майно конфіскувати, а старшину арештувати.

Стотисячне військо оточило Січ. 10 тис. козаків, які знаходились там, вирішили не чинити опору. Частина запоріжців, перебравшись через плавні, вирушила до Дунаю, а звідти — в турецькі володіння; решту під конвоєм було відправлено до найближчих фортець.

Московські вояки розграбували майно Січі, захопили скарбницю, зброю, прапори, реліквії, архів. Після цього спалили Січ і навіть Покровську церкву. Козакам вдалось врятувати і вивезти до Задунайської Січі свою найбільшу святиню — Ікону Покрови Божої Матері.

Царське військо не обмежилось Січчю. Озброєні загони рушили по козацьких зимівниках та хуторах, виганяючи людей у села і міста, де їх переписували і прикріплювали до поміщиків.

Найтяжча доля чекала кошового Війська Запорозького 84-річного Петра Калнишевського. Його разом з писарем Іваном Глобою і суддею Антоном Головатим вивезли до Москви й засудили до довічного ув'язнення. П. Калнишевський пробув у в'язниці на Соловках 25 років, осліп і помер на 112 році життя. З серпня 1775 р. Катерина II видала маніфест, яким повідомляла усіх підданих Російської імперії про ліквідацію Запорозької Січі.