47. Національно-культурне та громадсько-політичне життя на західноукраїнських землях в 19 ст.

Перемишельський культурно-освітній гурток (20-30 роки заснований єпископом М.Левицьким. Його учасники цікавилися історією, мовою, фольклором.

“Руська трійця” - гурток студентів Львівської семінарії на чолі з М.Шашкевичем (І.Вагилевич, Я.Головацький) створений у 1833 р. головною метою вважалося формування патріотичного національного руху на Галичині за допомогою просвітництва. Гутківці складали альманахи української літератури, “Русалка Дністрова” (1873 р.).

2 травня 1848 р. — створення першої політичної української організації — Головної Руської Ради. Очолили ГРР: Григорій Якимович і М.Куземський. Головною метою цієї організації був поділ Галичини на Західну і Східну; менша частина учасників прагнула створення слов'янської федерації або незалежної України. ГРР була розпущена у 1851 р.

Програмні вимоги:

• поділ на Західну і Східну Галичину;

• забезпечення для українців і поляків рівного доступу до державних посад;

• запровадження української мови в діловодство;

• зрівняння в правах з греко-католицького духовенства з представниками інших віросповідань.

Діяльність ГРР:

• видання української газети “Зоря Галицька”;

• створення “Галицько-Руської матиці”;

• створення близько 50місцевих рад у містах і селах, поширення революції на провінцію.

Течії суспільно-політичного руху.

Москвофіли. Керівники: Я.Головацький, І.Гуталевич.

Програма: не визнавали існування українського народу та його мови; вірили у провідну роль росії серед слов'янських народів; виступвли за приєднання західноукраїнських земель до росії. У 1870р заснували політичну організацію Руську Раду.

Народовці (українофіли) — національна українська течія, що зародилася в 60-х рр 19ст; доводили самостійність українського народу та його мови. Керівники: К.Климкович, Є.Згарський. Пропагували твори І.Котляревського, Т.Шавченка, Г.Квітки-Ослов'яненка; видавали журнали, були ініціаторами створення у Львові першого професійного українського театру 1864р.

“Просвіта”(1868р) — культурно-освітницьке товариство, проводило літературні вечори та лекції, фінансувало діяльність кооперативів. Першим головою був Анатоль Вахнянін. 1873 — літературне товариство імені Т.Г.Шевченка, видавала журнали “Правда”,”Зоря”. 1892 - літературне товариство імені Т.Г.Шевченка було перейменоване на наукове товариство імені Т.Г.Шевченка.

Радикали — представники молодої інтелегенції; що вели боротьбу за визволення українського народу від національного і соціального гніту. Зазнали значного впливу соціалістичних ідей. Керівники: І.Франко, М.Павлик, О.Герлецький. Зменшення .... церкви в суспільному житті; воз'єднання українських земель в одній державі; прагнули політизації українського руху. Створили перші українські партії. Русько-Українська радикальна партія (РУРП) 1890р — перша українська політична партія. Засновники: І.Франко, М.Павлик.

48. Феномен т. Шевченка в українській історії.

Визнаним національним пророком та ідейним натхненником нової генерації борців за Україну, її державне відродження став полум'яний патріот українського народу Тарас Шевченко. Поява наприкінці 30-х pp. XIX ст. такої постаті ознаменувала початок нового — соціально-політичного — етапу розвитку національно-визвольного руху в Україні.

У радянському шевченкознавстві при характеристиці Тараса Шевченка головна увага, як правило, акцентувалася на його ставленні до кріпацтва, народу, підкреслювалися братолюбство, слов'янофільство, український патріотизм. Водночас у дослідженнях тієї епохи замовчувався важливий аспект творчості великого поета, коли він виступав як пророк самостійної України. Замовчувалося і його ставлення до Росії як держави.

Українські дослідники творчості Кобзаря підкреслювали насамперед його національно-політичні погляди, що найяскравіше простежувалися в таких творах поета, як «Гайдамаки», «Гамалія», «Сон», «Великий льох», «Кавказ», «Заповіт». Саме ці вірші та поеми Т. Шевченка, де він тужить за героїчним минулим, просякнуті активним революційним романтизмом.

Найбільша трагедія українського народу, на думку Тараса Шевченка, полягала не в тому, що народ потрапив у неволю, а в тому, що він змирився з нею, схилив голову перед загарбниками, забуваючи про своє героїчне минуле і навіть допомагаючи сусідові «припати» себе. З позицій цього героїчного минулого поет і закликав до боротьби за волю та визволення України.

Т. Шевченко активно виступав за об'єднання слов'ян, проте він ненавидів самодержавну Росію як демократ, що вбачав у царях головних винуватців закріпачення українських селян; як федераліст, що ненавидів централізм; як політичний радикал та республіканець, що був ворогом монархії та самодержавства взагалі. Він виступав також і як український патріот, який бачив, що не лише російський уряд, а й російська суспільність допускає знищення української національної самостійності, державності, культури.

Поезія Т. Шевченка мала для українського народу, безперечно, епохальне значення. Вона сприяла: формуванню нації з темної етнографічної маси;розбила назавжди можливість існування українського руху як «южнорусского» провінціоналізму.