- •1. Передісторія України: археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільства.
- •2. Трипільська культура на українських землях.
- •3. Перші етноси на території України.
- •4. Антична колонізація Північного Причорномор’я.
- •5. Стародавні слов’яни. Перші згадки, прабатьківщина та формування державності східних слов`ян.
- •6. Велике переселення народів. Готи, гуни, авари.
- •7. Перші слов'янські державні утворення на території України.
- •8. Східнослов’янські союзи племен.
- •9. Теорії походження Київської Русі.
- •10. Основні етапи розвитку держави Київська Русь.
- •11. Основні напрямки і форми зовнішньої політики Русі та її наслідки.
- •12. Політичний устрій Київської Русі (10-13 ст.).
- •13. Утвердження християнства на Русі та його значення у розвитку давньоруського суспільства.
- •14. Русь і кочовий Степ: етапи та особливості відносин.
- •15. Причини та наслідки розпаду Русі.
- •16. Галицько-Волинське князівство: особливості історичного розвитку.
- •17. Київське, Чернігівське та Переяславське князівства.
- •18. Монгольське завоювання земель Русі. Причини та наслідки.
- •19. Входження українських земель до складу вкл.
- •20. Основні тенденції соц.-економічного, політ. Та релігійного життя укр. Земель у складі влк.
- •21. Польсько-литовські унії та їх наслідки для укр.Народу.
- •23. Виникнення та еволюція укр. Козацтва.
- •24. Запорозька Січ: суспільно-політичний устрій та військова організація.
- •26. Причини національно-визвольної війни.
- •27. Зовнішня політика б. Хмельницького.
- •28. Національна революція під проводом б. Хмельницького. Причини, основні етапи та наслідки.
- •29. Козацько-гетьманська держава: політико-адміністративний устрій, економіка, соціальна структура.
- •30. Переяславсько-московський договір: причини, умови та політика.
- •31. Період Руїни: причини, суть, наслідки.
- •34. Національно-культурні процеси в Україні наприкінці 16 — першій половині 17ст.
- •35. Україна в умовах Північної війни. І. Мазепа.
- •36. Конституція п.Орлика.
- •37. «Українська політика» Петра 1 та його наступників.
- •38. Ліквідація Запорозької Січі.
- •39. Гетьманщина в сер. 18 ст. Реформи к. Розумовського.
- •40. Гайдамаччина. Коліївщина. Опришки.
- •41. Геополітичні зміни у Східній Європі її наслідки для України.
- •42. Гетьманщина у складі Російської імперії. Автономістський рух.
- •43. Національне відродження в Наддніпрянській Україні в 19 ст.
- •44. Кирило-Мефодіївське братство: ідеологія та програмні засади.
- •45. Соціально-економічні та політико-правові реформи в Австрії та Росії у хіх-хх ст. Та їх наслідки для українського народу.
- •47. Національно-культурне та громадсько-політичне життя на західноукраїнських землях в 19 ст.
- •48. Феномен т. Шевченка в українській історії.
- •49. Політизація українського громадського руху на рубежі хіх-хх ст. Перші українські партії.
- •50. Україна та українці в роки Першої світової війни.
- •52. Зовнішня політика цр. Брест-Литовський мирний договір.
- •53. Українська держава гетьмана п. Скоропадського: державно-політичний устрій, соціально-економічна та зовнішня політика.
- •54. Західноукраїнська Народна Республіка. Взаємовідносини між унр та зунр.
- •55. Культурно-освітня робота Центральної Ради і Гетьманату.
- •56. Внутр. Та зовн. Політика Директорії.
- •57. Боротьба за українську державність в 1917-21 рр. Уроки та наслідки.
- •58. Утвердження радянської влади в Україні, її соціально-економічна та національна політика (1917-1920 рр.).
- •59. Завершення нового поділу українських земель на початку 1920 рр.
- •60. Входження Радянської України до союзної держави срср. Проблеми політичної правосубєктивності.
- •61. Україна в умовах непу.
- •62. Національно-культурне відродження України 1920 рр. Українізація.
- •63. Зміни політико-економічного курсу в срср наприкінці 20 рр.
- •64. Західноукраїнські землі в 1920-і – 1930-і роки.
- •65. Індустріалізація в Україні в 1920-1930-х рр.
- •66. Колективізація укр. Села , особливості, методи здійснення, соц. Та демограф. Наслідки.
- •67. Причини та наслідки голодомору в Україні (1932-33).
- •68. Інтегральний націоналізм.
- •69. Возз’єднання українських земель та радянізація західноукраїнських.
- •70. Українське питання напередодні і на початку іі світової війни.
- •73. Німецько-фашистський окупаційний режим.
- •73. Внесок українського народу в перемогу над фашистами.
- •74. Західноукраїнські землі у повоєнні роки. Операція «Вісла».
- •75. Ідеологічний наступ сталінізму на культ.-нац. Сферу у. В повоєнний період.
- •76. Відбудова і подальший розвиток народного госп. Урср в повоєнний період (1945-1955).
- •77. Спроби десталінізації суспільного життя Укр. В умовах хрущовської «відлиги».
- •78. Дисидентський рух в у. 1960-80-х рр. Гельсінська спілка.
- •79. Наростання кризових явищ у суспільно-економічному розвитку урср в 1970 – поч. 1980-ч рр.
- •80. Україна в умовах демократизації радянського суспільства 1985-1991 рр.
- •81. «Перебудовчий курс» м.Горбачова та Україна.
- •82. Історичні обставини та основні етапи державотворення в Україні (1990-і рр.).
- •83. Суспільно-політичні рухи та формування багатопартійності в Україні в умовах становлення її незалежності. Формування багатопартійності.
- •86, 88. Соціально-економічний розвиток України після проголошення незалежності.
73. Німецько-фашистський окупаційний режим.
Протягом одного року німецькі війська та їхні союзники окупували територію України, де встановили "новий порядок". Окупаційна політика Німеччини здійснювалося згідно з планом "Ост", згідно з яким:
Україна розглядалася як життєвий простір для німецького народу; призначенням України було постачання продукції та сировини "новій Європі"; народи, які населяли окуповані території, підлягали знищенню або виселенню, а та частина населення, що вижила б, мала перетворитися на рабів; після завершення війни на захоплені території передбачалося переселити 8-9 німецьких колоністів. Спочатку гітлерівці розділили територію України на такі адміністративні райони – Львівська, Дрогобицька, Станіславська і Тернопільська область "Дистрикт Галичина", що підпорядковувалася генерал-губернатору; Правобережна Україна, більша частина Лівобережжя та південні райони України утворювали б "Рейхскомісаріат Україна"; Східні райони країни до узбережжя Азовського моря і Крим підпорядковувались військовій адміністрації; Одеська, Чернівецька, південні райони Вінницької та Миколаївської областей утворювали б нову румунську провінцію "Трансістрію"; на Закарпатті угорська влада створила б "Підкарпатську територію", на чолі якої стояв би комісар.
Вересень 1941 – Е.Кох – рейхскомісар України. Особливість німецького "нового порядку" – тотальний терор. На окупованих територіях знищено мільйони мирних жителів, створено 180 концтаборів, 50 гетто. Найбільше людей загинуло в Бабиному Яру в Києві (більше 150 тис.ос.), Дрогобицькому Яру в Харкові (більше 30 тис.ос.), До манівці і Богданівні на Одещині (більше 50 тис.ос). Гітлерівці також вдавалися до масового знищення військовополонених. Щоб запобігти опору, німці запровадили систему колективної відповідальності. Широко вербувалися "остарбайтери" – населення України, відправлялося працювати до Німеччини.
Особливістю українського руху Опору стала наявність двох напрямків боротьби. В Україні діяли: прибічники Рад. Союзу, які боролися проти вермахту; українські націоналісти, що намагалися воювати на 2 фронти – як проти нацистів, так і проти рад. влади. В лісистій північній частині України були сприятливі умови для партизанського руху, який на Волині та Поліссі набув організованого характеру 1942, коли був створений Український штаб партизанського руху (УШПР), який очолив Тимофій Строкач. У русі опору брали участь партійні і безпартійні, дорослі та діти. Директива рад. уряду від 29 червня 1941 закликала до всенародного руху опору нацистам, створення партизанських загонів та підпільної групи. Для розвідувальної й підпільної роботи в німецькому тилу залишалося чимало співпрацівників НКВС. Восени 1941 в Україні формувалися підпільні обколи, райкоми, первинні організації й групи ВКП(б). У лісах з'явилися партизанські загони і почали здійснювати бойові операції. Однією з форм укр. опору гітлерівцями було рятування євреїв. Людей, які рятували чуже життя, наражаючись на небезпеку, називають праведниками.
72. ОУН – УПА в роки II Світової та повоєнний період.
ОУН розглядала війну між Німеччиною та СРСР як можливість відновлення незалежності України. Різні фракції ОУН – під проводом С.Бендери ОУН(Б) та А. Мельника. ОУН(М) бажали використати для цієї мети співробітництво з Німеччиною, але марно. Щодо нападу на СРСР з оунівців були створені 2 батальйони – "Нахтігали" та "Роланд". ОУН намагалися використати ці формування для зміцнення української влади, а німці для каральних акцій проти поляків та євреїв. 30 червня 1941 в зайнятому німцями Львові спеціальна група ОУН(Б) на чолі з Я.Стецьком проголосила акт відновлення Укр. держави. Після цього гітлерівська влада вдалася до репресій; С.Бендера та Я.Стецько були заарештовані. Тому наприкінці 1941 ОУН(Б) взяла курс на боротьбу проти гітлерівців, тоді як ОУН(М) виявила більше лояльності до німецької влади. У жовтні 1941 в Києві почала діяти Українська національна рада (ОУН(М)). Наслідок – репресії. Перше українське національне збройне формування "Поліська Січ" Тараса Бульби (Боровця) з'явилася на Волині. Цей підрозділ було створено з ініціативи уряду УНР в еміграції. Т. Бо ровець пішов на контакт з деякими політичними групами, щоб об'єднати сили україни у боротьбі. У жовтні 1941 отворилося нове військове формування – Українська Повстанська Армія – "Поліська Січ"(УПА-ПС). У листопаді 1941 організація була розброєна німцями, але навесні 1942 відновила свою діяльність – початок зародження УПА.
14 жовтня 1942 – утворення Української повстанської армії самостійників-державників(УПА-СД) – боротьба проти Гітлера і Сталіна. У травні 1943 військові відділи ОУНсд об'єдналися з "Поліською Січчю" в одну формацію ОУН-УПА (головнокомандувач – член ОУН(Б)Роман Шухевич). Намагаючись відмежуватися, Т.Боровець у липні 1943 оголосив про від'єднання від УПА і створення Української народної революційної армії(УНРА). 18 серпня 1943 загони УПА оточили штаб УНРА і роззброїли УПАпс. 7-8 серпня 1943 відділи УПА на Кременеччині роззброїли і ліквідували відділи ОУН(М). Восени 1943 на Волині ліквідована група Тимофія Басюка "Фронт української революції", яка займала антибендерівську позицію. У листопаді 1943 завершилися переговори між ОУНсд та ОУН(М) про створення єдиної УПА. Однак в січні 1944 в альянсі стався новий розкол. У лавах ОУН-УПА було 20-40 тис. осіб. Крім 2х фронтів (рад та нім) УПА довелося розгорнути 3й фронт проти польських партизанів АК (Армія Крайова), що діяли в зх.регіонах України. Підрозділи УПА здійснювали бойові пропагандистські ради на Правобережжя, Буковину, Закарпаття, Осяння. 3 грудня 1943 Укр. Нар. Самооборона (УНС) взяла назву "УПА-Захід" – завершення періоду становлення УПА. Навесні 1944 відбулися перші збройні сутички УПА з регулярними рад. частинами. Влітку 1944 особливий склад УПА поповнився за рахунок розбитої в бою під Бродами дивізії СС "Галичина". Наприкінці 1944 Р.Шухевич, перегрупувавши війська, відмовився від тактики широкомасштабних бойових операцій. З 1945 бойові дії переносяться з Волині та Полісся до Галичини й Буковини (УПА-Захід – проти рад.частин).
По закінченню війни уряд направив чимало зусиль на придушення повстанських загонів ОУН. Від другої половини 1945р. за вказівкою Центрального проводу великі підрозділи повстанців були переформовані у дрібніші, з дислокацією в лісових масивах. Виникла мережа підпільних «боївок» (по 10-15 чоловік) у сільській місцевості. Після капітуляції Німеччини, сталінське керівництво одержало можливість посилити протидію ОУН – УПА. Військова сила, помножена на силу репресивно–каральних органів, стала вирішальним фактором «радянізації» Західної України, ліквідації опору ОУН–УПА. За офіційними данними, тут у 1944–1953 рр. було заарештовано майже 104 тис. «бандитів, учасників ОУН», під який легко відводились усі, хто підозрювався у зв’язках з ОУН-УПА збройне підпілля почало відчувати нестачу зброї, амуніції, харчів. Від 1947 р. почав здійснюватись частковий розпуск загонів УПА, а після загибелі 5 березня 1950 р. її головного командира Шухевича вона остаточно починає втрачати боєздатність.