37. Гарантії мінімальної заробітної плати в системі соціального захисту

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання.

Мінімальна заробітна плата, відповідно до Закону України «Про оплату праці» (ст. 3) — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробіт­ної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Розмір мінімальної заробітної плати згідно із Законом України «Про оплату праці» (ст. 9) визначається з урахуванням: вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників у міру стабілізації та розвитку економіки країни;загального рівня середньої заробітної плати;продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів.

До державних норм і гарантій відносять також норми оплати праці за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою не з вини працівника; за продукцію, що виявилася браком не з вини працівника. Держава регулює і гарантує доплати працівникам, які молодші 18 років, за скороченої тривалості робочого дня, оплату щорічних відпусток, за час виконання державних обов’язків та підвищення кваліфікації, обстеження в медичному закладі, при переведенні за станом здоров’я чи через вагітність на легшу нижчеоплачувану роботу, при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів; при переїзді на роботу до іншої місцевості, при службових відрядженнях тощо.

При встановленні мінімального рівня заробітної плати документи МОП рекомендують враховувати потреби працівників та їхніх сімей, вартість життя, соціальні пільги, рівень інфляції, а також показники, які впливають на рівень зайнятості.

38. Типи і основні параметри соціальної держави

Соціальна держава – це форма політичної організації суспільства, політика якого спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя й вільний розвиток особистості. Виділяють три основних типи соціальної держави: ліберальна (або обмежена), консервативна (або корпоративна) та соціально-демократична соціальна держава.

Основними параметрами соціальної держави будь-якого типу є:

по-перше, розвинена система страхових соціальних відрахувань та високий рівень податків, що формують державний бюджет і розміри бюджетних асигнувань на розвиток соціальної сфери;

по-друге, розвинена система соціальних послуг та різноманітних соціальних служб, спрямованих на задоволення потреб усіх соціальних груп населення;

по-третє, розвинена правова система, що забезпечує чіткий розподіл функцій між усіма гілками влади, а також опрацьована нормативно-правова база соціальної роботи та взаємодії державних структур, громадянського суспільства і приватних ініціатив.

Соціальна держава має забезпечувати: рух до досягнення в суспільстві соціальної справедливості; послаблення соціальної нерівності; надання кожному громадянину роботи або іншого джерела засобів існування; збереження миру і порозуміння в суспільстві; формування сприятливого соціального середовища для життя людини тощо.