24. Організаційно-правова структура соціальної політики та соціального захисту

Соц. Політику і соц. Захист слід розглядати як систему або цільовий комплекс завдань з поліпшення ЖиттєДіял. Людей що охоплює:технології розробки соц. П. формуваня сон. Засад, напрямів і завдань; ресурсне забезпечення та визначення механізмів практичної реалізації; розробку проміжних варіантів, вибір кінцевого варіана та оформлення його у вигляді відповідного документа;ефективну сис- му контролю на етапах розробки і реалізації (0рганізація сис- ми зворотного зв’язку) ;Технологія СП передбачає 2 етапи: розробки та реалізації. На стадії розробки важливо дотримуватись таких осн. Принципів, як обґрунтованість (забезпечення цілей, напрямів та задач необхідними ресурсами) і реалістичність ( орієнтація СП на прірітетні соц. проблеми). Завершується перша стадія прийняттям відповідного документа ( законодавчо- нормативного акта). На стадії реалізації домінують принципи конкретизації(відповідності соц.- економ. Програм соц.- економ плануванню) та результативності ( досягнення реалістичних результатів у певний визначений період). Основними причинами нереалізованості частини програм СП виступають необгрунтованність і не реалістичність завдань.Розгляд організаційно- правової стр-ри національної сис- ми соц. Захисту вказує на її комплексність. На підставі законів та ін. нормативних актів формуються державні виконавчі і самоврядні органи управління СП, регламентуються їхні відносини з недержавними організаціями, що діють у царині соц. Захисту, та з самим населенням. Чинне законодавство обумовлює формування відповідних коштів, призначених для соц. Захисту, а також підготовку кадрового потенціалу соц. Працівників, що працюють у сис- мі як держ., так і недержавних установ цієї галузі. Особливе значеня для ефективного функціонування інститутів соц. Захисту мають його сучасне наукове, методичне та інформаційне забезпечення

25. Сутність соціальної політики стосовно інвалідів і нормативно-законодавче регулювання їх соціального захисту

Соціальна політика стосовно осіб з обмеженими можливостями здійснюється за двома напрямами:

1) з точки зору суспільних, глобальних проблем — зміни суспільної думки до проблеми інвалідності і формування середовища життєдіяльності, створення системи соціального і раціональ­ного працевлаштування і т. ін.;

2) з точки зору окремого індивіда — створення необхідних умов для адаптації до нових життєвих умов з урахуванням індивідуальних особливостей.

Для забезпечення рівних можливостей для інвалідів здійснюється довгострокова стратегія для повної реалізації Всесвітньої програми дій у відношенні інвалідів. Головна мета цих заходів — створення суспільства для всіх й об’єднання зусиль як розвинутих, так і країн, що розвиваються, у напрямі мобілізації необхідних ресурсів країн світу для розв’язан­ня проблем громадян, які мають інвалідність.

Загальні права інвалідів сформульовані в Декларації ООН «Про права інвалідів».

В Україні у 1991 р. був прийнятий, а в 1994, 1996, 2000 рр. доповнений і вдосконалений Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», в якому вперше у вітчизняному законодавстві пріоритетом соціаль­ної політики держави стосовно інвалідів стає реабілітація. Закон передбачає ряд спеціальних прав для інвалідів, без яких вони не можуть успішно інтегруватись в суспільство, зокрема:

право на медичну допомогу (безкоштовно або на пільгових умовах), право на медичну реабілітацію (ст. 5, 25);

право на забезпечення безперешкодного доступу до інформації з допомогою засобів комунікації (ст. 30, 34, 35);

право на забезпечення безперешкодного доступу до об’єк­тів соціальної інфраструктури (розділ V ст. 26—30);

право на забезпечення житлом (з обладнанням жилого приміщення спеціальними засобами і пристроями відповідно до індивідуальної програми реабілітації) (ст. 29, 30);

право на освіту інвалідів (ст. 21, 22);

право на працевлаштування (ст. 17, 20);

право на матеріальне забезпечення (ст. 36);

право на соціально-побутове обслуговування (ст. 37);

право на медичне і санаторно-курортне лікування (ст. 38);

право на транспортне обслуговування (ст. 28);

право на створення громадських об’єднань (розділ ІІІ ст. 12—16).

Відповідно до положень цього Закону розроблено і затверджено цілий ряд документів, зокрема:

Комплексну програму розв’язання проблем інвалідності в Україні,

Положення про медико-соціальну експертизу,

Положення про індивідуальну програму реабілітації,

Положення про Фонд соціального захисту інвалідів в Україні.

Протягом останніх років прийнято низку законодавчих і нормативних актів, що гарантують соціальну захищеність державою тих категорій громадян, які в силу вроджених або набутих фізичних чи психічних вад потребують особливої уваги і захисту.

Верховною Радою України 5 липня 2001 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який законодавчо закріпив фіксований розмір нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів на рівні чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих для всіх підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання, що є одним із напрямів підвищення рівня зайнятості інвалідів.

Постановою Кабінету Міністрів України затверджено «Порядок сплати підприємствами (об’єднан­нями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання коштів». Спільним наказом Мінпраці, Мінфіну та Держказначейства України затверджено Порядок планування та здійснення видатків на виплату грошової компенсації на бензин, ремонт, технічне та транспортне обслуговування автомобілів та грошової компенсації вартості санаторно-курорт­ного лікування окремим категоріям інвалідів. Створено Комісію з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів, яка в червні 2001 р. розпочала свою роботу. Загалом в Україні проблемами інвалідів займаються 912 організацій, 172 з них об’єднані в Союз організацій інвалідів України. У складі цього, найбільшого в нашій країні, об’єднання перебуває понад 650 000 громадян з різними фізичними чи розумовими проблемами.