30. Правове регулювання державного страхування в Україні.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та ЮО у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та ЮО страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) (ст. 1 ЗУ "Про страхування").

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом (ст. 1 ЗУ "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування").

Таким чином, держава може здійснювати наступні види страхування, пов`язані із:

1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) – згідно із ЗУ "Про страхування" та пов`язані із:

а) пенсійним страхування (ЗУ «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»); 

б) страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням (ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»...);

в) медичним страхуванням... (на сьогоднішній день відповідний закон ще не прийнято);  

г) страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (з ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»...); 

д) страхуванням на випадок безробіття (ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»...); 

е) інші види страхування, передбачені законами України. 

Вищевказане законодавство розроблене на підставі Конституції України, у ст. 46, 48 та 49 якої визнається право громадян на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, на охорону здоров'я, медичну допомогу й медичне страхування, а також право на соціальний захист за віком, у разі хвороби, інвалідності, втрати годувальника та в інших випадках, передбачених законом. Конституція покладає на державу обов'язок створювати необхідні умови для реалізації цього права. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана ВРУ, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, то застосовуються норми міжнародного договору.

Норми страхового права встановлюють правові основи страхової діяльності, страхової справи, страхового ринку, визначають правове становище страховика і страхувальника, а також урегульовують відносини, які пов’язані з майновими інтересами (особисте, майнове страхування та відповідальності) та інтересами соціального характеру.

Законодавством України може бути визначено уповноважених страховиків для здійснення тих чи інших видів страхування, у разі якщо здійснення тих чи інших правовідносин передбачає використання бюджетних коштів, валютних резервів держави, гарантій КМУ у рамках дії ЗУ "Про страхування". Обов'язковою умовою для визначення уповноважених страховиків має бути проведення відкритого тендера з оприлюдненням у засобах масової інформації його умов і результатів та участь представників добровільних об'єднань страховиків. В інших випадках забороняється будь-яке уповноваження страховиків для здійснення окремих видів страхування з боку держави (ст. 2 ЗУ "Про страхування"). Керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюють страхові фонди – які є органами, які провадять збір та акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та здійснюють інші функції згідно з затвердженими статутами.

Усі застраховані громадяни є членами відповідних страхових фондів залежно від виду соціального страхування.

Страхові фонди є некомерційними самоврядними організаціями, діють на підставі статутів, що затверджуються у порядку, визначеному законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Цільові страхові фонди, якщо інше не передбачено законами України, не можуть займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої їх створено, та використовувати свої кошти на цілі, не пов'язані з цією діяльністю.

Кошти цільових страхових фондів не включаються до складу Державного бюджету України.

Кошти державного соціального страхування розміщуються у позабюджетному фонді соціального захисту населення, не підлягають вилученню, не оподатковуються і не можуть бути використані на цілі, не передбачені законодавством про державне соціальне страхування.

Джерелами формування фінансових ресурсів позабюджетного фонду соціального захисту населення є:

а) обов’язкові внески наймачів і громадян;

б) добровільні страхові внески підприємців, членів кооперативних господарств, інших категорій громадян;

в) асигнування з державного бюджету на виплату пенсій і допомоги військовослужбовцям строкової служби та їхнім сім’ям, інші витрати;

г) доходи від інвестиційної діяльності (капіталізація коштів);

д) кошти нарахованих фінансових санкцій;

е) добровільні пожертвування.

Виплати із фонду здійснюються у разі таких страхових випадків: хвороба або тимчасова непрацездатність, включаючи непрацездатність у зв’язку із вагітністю і родами; народження дитини і дог­ляд за нею до досягнення нею 3-річного віку; інвалідність; досягнення пенсійного віку; втрата годувальника; втрата роботи; вироб­ничі травми і професійні захворювання; смерть застрахованого або члена його сім’ї. Особливостями системи державного соціального страхування є не­персоніфікований характер внесків (вони не нагромаджуються, а витрачаються відразу на виплату пенсій) та їх непрямий характер (внески в спеціальний фонд здійснюють більшою мірою роботодавці і меншою — фізичні особи).