1. Предмет, метод, система, джерела фінансового права.

Предмет фінансового права, як галузі публічного права, - становлять суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави. – тобто відносини щодо формування, розподілу й використання централізованих й децентралізованих фондів коштів з метою реалізації функцій держави.

Предмет фінансового права, як науки, - є фінансове право як галузь права України, яка є системою знань у вигляді фінансово-правових концепцій, категорій, принципів; правил юридичної техніки у сфері державних фінансів; наукових прогнозів і пропозицій щодо вдосконалення правотворчої і правозастосовної діяльності.

Предмет науки фінансового права становить сукупність його основних компонентів:

1) Норм та інститутів фінансового права України;

2) Фінансово-правових відносин;

3) Фінансового законодавства;

4) Тенденцій розвитку фінансово-правового регулювання.

Предмет фінансового права, як дисципліни, - це вивчення відомостей щодо нормативно-правової бази, основних принципів, організації, завдань, функцій, повноважень та основних напрямків діяльності у фінансовій сфері. Специфіка курсу вивчення цієї дисципліни полягає в тому, що особлива частина цього курсу лише поверхово розглядає такі інститути, як банківське та податкове право, оскільки існують окремі аналогічні дисципліни, де предметом є поглиблене вивчення цих дисциплін.

Метод фінансового права – це, в основному метод владних приписів, сутність якого полягає в тому, що вирішення будь-якого питання здійснюється волею однієї сторони, і якому притаманні такі риси, як категоричність владних велінь фінансово-правових норм і відсутність оперативної самостійності суб`єктів фінансового права. Додатково можуть використовуватись метод рекомендацій (між представницькими органами влади різного рівня та урядом – під час складання бюджету тощо) та метод узгодження (використовується в процесі вирішення питань органами, що здійснюють фінансову діяльність, одного рівня, іноді – між сторонами, що уклали фінансовий договір, - договір про податковий кредит тощо). Метод фінансово-правового регулювання є підставою для відмежування фінансового права від інших галузей права.

Методи науки фінансового права – це певні прийоми (способи), за допомогою яких забезпечується дослідження предмета фінансового права,: формально-догматичний метод, порівняльного правознавства, метод звернення до інших наук, порівняльно-історичний, метод живого пізнання тощо.

Система фінансового права – об`єктивно зумовлена внутрішня побудова, об`єднання та розміщення фінансово-правових норм у певному зв`язку й послідовності. ФП поділяється на: загальну частину, до якої входять норми, що визначають: поняття, зміст, принципи, методи, форми фінансової діяльності держави, систему та правовий статус державних органів, що здійснюють управління фінансовою діяльністю держави; предмет, метод фінансового права; фінансово-правові відносини, фінансово-правові норми; правове положення суб`єктів фінансового права та фінансових правовідносин; види, методи, органи фінансового контролю; підстави, ознаки, порядок застосування фінансово-правової відповідальності і особливу частини, до якої належать розділи, які об`єднають правові норми, що регулюють відносини у сфері: державного бюджету, місцевих бюджетів, державних доходів, державних видатків,, банківського кредитування та безготівкових розрахунків, готівкового обігу й валютного регулювання. Ці розділи є підгалузями фінансового права, і, своєю чергою об`єднують фінансово-правові інститути, які містять правові норми.

Джерела фінансового права – це спосіб зовнішнього вираження та закріплення фінансово-правових норм, що надає їм загальнообов`язкового значення. Основним джерелом фінансового права України є НПА:

1) Конституція України (загальні засади, які деталізуються в ФПА, - встановлює обов`язок кожного сплачувати податки, зазначає, що питання, які стосуються системи оподаткування, державного бюджету вирішуються виключно ЗУ і не можуть розглядатися на референдумі тощо).

2) ЗУ: загального значення ( Бюджетний Кодекс, ЗУ "Про цінні папери та фондову біржу" тощо) , та спеціальні ("Про систему оподаткування", "Про державний бюджет …", "Про державну податкову службу в Україні", "Про банки і банківську діяльність" тощо).

3) Укази Президента України - "Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій" від 22.08.1996 року № 760/96, "Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з приховуванням неоподаткованих доходів, а також відмиванням доходів, одержаних незаконним шляхом" від 22.06.2000 року № 813/2000 тощо.

4) Постанови, Декрети і Положення КМ України – регулюють основні питання стосовно порядку виконання ЗУ - "Про схвалення основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на 2009 рік" від 10.09.2008 року № 799, "Про затвердження Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України" від 27.06.2007 року № 884 тощо. На відповідному рівні місцеві органи виконавчої влади можуть також видавати аналогічні нормативні акти.

5) Відомчі НПА – інструкції та листи Міністерства фінансів, ДПА України, Державна митна служба України, НБУ, Держказначейства тощо. Деякі НПА видаються ними спільно або спільно з іншими державними або економічними органами.

6) Міжнародно-правовий договір, згоду на обов`язковість якого наддала ВР України .

7) Локальні акти, що приймаються адміністрацією підприємств, установ, організацій (положення про розподіл прибутку, про створення резервного фонду тощо).

На відміну від інших галузей права, будь-якого моно джерела у вигляді кодексу або іншого акту фінансове право не має. І цей факт, на думку вчених, відображає недостатній рівень розвитку науки фінансового права. Однак існує кодифікований акт з бюджетного права – Бюджетний кодекс України. Відсутні поки ще в Україні і кодифіковані джерела з окремих розділів фінансового права, наприклад, Податковий кодекс, проект якого розглядається Верховною Радою України.