22 .Політична участь. Стратегія і тактика в політиці

Політична участь - дії, що вживаються соціальною спільністю, окремими громадянами і які мають за мету вплинути на державну політику, управління державними справами або на вибір політичних лідерів на будь-якому рівні політичної влади, місцевому чи загальнонаціональному. Політична участь може бути організованою або неорганізованою, епізодичною або постійною, що використовує законні або незаконні засоби влади. Американський соціолог Лео Мільбрайт виділяє чотири основних види законної («конвенціальної») політичної участі: голосування, участь у діяльності політичних партій та інших політичних організацій і в кампаніях, що проводяться; участь у політичному житті громади, зборах, грошових пожертвуваннях тощо, контакти з офіційними особами па 1 різних рівнях. Виділяються види незаконної некоавепціальної політичної участі: різноманітні форми протесту з порушенням закону, протест проти безпутних дій властей тощо. До політичного процесу далеко не однаково залучені індивіди та соціальні спільності, верстви населення, які знаходяться всередині певної політичної системи. Одні індивіди та соціальні спільності байдужі до політики, другі - рідко беруть участь у політиці, інші заохочені та захоплені політичною боротьбою тощо. Одні азартно прагнуть до влади, а інші - відіграючи активну роль у політичних подіях, все ж спокійно дивляться на владу тощо. В міру участі в політичному процесі можна виділити ряд груп: а) не в політиці, б) ті, хто голосує на виборах, в) ті, що беруть участь у діяльності політичних партій та інших політичних об'єднаннях, г) ті, що беруть участь у пошуках політичних кар'єр та політичні лідери. Такі погляди на політичну активність - конвенціальні, тобто легальні, регламентовані законом види політичної участі. Але існують і неконвенціальні види політичної участі: різноманітні форми протесту (участь у публічних вуличних демонстраціях, мітингах, що не дозволені властями), протести проти «безпутних» дій політичного режиму, відмова підкорятись несправедливим законам та політичним рішенням. Політичні партії досягають влади різними методами і шляхами: парламентською, пепарламентською формою. Якщо парламентська форма завоювання влади політичною партією - ознака високого розвитку демократії, але непарламентский шлях - шлях революційного або реакційного насильства. Стратегія і тактика Політична стратегія - визначення довготривалої мети, широкої програми дій, повсякденних завдань, загальної довготривалої лінії політичної поведінки, основних напрямків діяльності, науково обґрунтованого розвитку реальних політичних подій і явищ тощо. Стратегія визначає і забезпечує основний напрямок політичної діяльності суб'єктів влади та політики. її об'єктом є вироблення головної мети, програм на певному етапі політичної Діяльності суб'єктів політики, шляхів та мір їхнього досягнення. .В умовах демократизації громадського життя визначаються основна ланка, головний напрямок у політичному процесі, черговість політичних проблем, що вирішуються. Тактика - це частина стратегії, це політична лінія суб'єктів політики на порівняно нетривалий період, це сукупність шляхів, форм, прийомів, методів та засобів реалізації політичних ідей • програм, досягнення головної мети й завдань стратегії. Політична тактика випливає з політичної стратегії і підпорядковується їй. Політична стратегія і політична тактика - складові політичного керівництва, тісно взаємозв'язані між собою. Свобода вибору народом соціально-політичного ладу, деідеологізація міжнародних відносин, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими; відмова від війни як засобу і методу вирішення політичних проблем, людський вимір політики та ін. - все це характерне для сучасної політичної стратегії та політичної тактики. Конструктивна політична стратегія передбачає і прогресивний політичний розвиток, передбачає конструктивний вибір засобів і методів її здійснення (мистецтво компромісів, договірні стосунки, попередження екстремальних ситуацій, зростання ролі права, здійснення превентивної (упереджувальної) дипломатичної діяльності, уникнення воєнних дій, звернення та урахування громадської думки тощо). Важливою ланкою у виробленні стратегії і тактики у політиці стає процес прийняття рішень, постановка мети й завдань. їх підготовка зв'язана із з'ясовуванням позицій та поглядів основних політичних сил країни, що пропонуються у вигляді альтернатив, їх рівень - свідчення про потенціал політичних суб'єктів і з правової точки зору покладає на них відповідальність за підготовку та реалізацію політичного рішення. Відомо, що ефективність так званої мітингової демократії не висока. Створюючи політичний настрій, мітингова демократія не вносить його в межі народних інтересів, що реалізуються, не створює необхідного політичного механізму для реалізації політичного настрою. Важливо у політичній діяльності чітко визначити ефективність та реалістичність рішень, уникаючи так званих закличних рішень, що не є конкретно організованими, хоча можуть бути гасла, розраховані на формування необхідних політичних орієнтирів у громадській свідомості. Для організації політичної діяльності з реалізації певної мети та рішень особливе значення має вибір засобів. Потрібно уміти політично маневрувати, визначити час, поле наступу і відступу, змінюючи тактику при переході від атак до оборони тощо. У політичній діяльності необхідно уміти наступати й відступати. Вчасно відступити для того, щоб, зберігши сили, набратися нової енергії потім піти у наступ і добитися успіху тощо. У політичній стратегії й тактиці особливе місце займають ізоляція та нейтралізація опозиційних сил. Ізоляція передбачає тимчасове припинення політичної діяльності опозиції. Нейтралізація передбачає також перевірку можливої зміни інших політичних ресурсів, досягнення результативності політичної діяльності. Отут-то має значення політичний контроль. Поняття «ситуація контролюється», поширене у політичній практиці, означає локалізацію сил, що має право контролю політичної поведінки об'єкту, стабільність стану, що находиться в центрі уваги. Заставою ефективності політичної діяльності є організація каналів зворотного зв'язку з об'єктом політичної діяльності та ін. Змістом і метою стратегії і тактики є вплив на прийняття та здійснення політичних рішень в течії політичного процесу. У реалізації управлінських рішень виділяється декілька основних поглядів: популізм, елітизм, консерватизм, демократизм і радикалізм. Одним з різновидів політичного управління виступає популізм. Популізм використовується як основний засіб досягнення владної мети, апелювання до громадської думки, опору на настрій мас. Але популізм часто використовується для маніпуляції громадською думкою, маскування справжніх намірів управлінських еліт, формою змагання з опозиційними силами тощо, сприяє виробленню та використанню консенсусу.. На відвернення якої-небудь значної участі громадян не лише У розробці, але й і в корегуванні політичного курсу зорієнтований елітизм. Політична еліта - сукупність груп, що виділяються в суспільстві впливом, привілейованим становищем та престижем, що безпосередньо й систематично беруть участь у реалізації Рішень, зв'язаних з використанням державної влади або впливом на неїПолітика, що запроваджується у таких умовах, скерована на усунення участі основних мас населення у прийнятті рішень та витисненні їх за межі політичного процесу. Радикалізм - одна з форм політичного правління, допускає активізацію участі населення в політичному процесі.