Слов’янські запозичення

1. Найповнішу колекцію лексичних одиниць, що відбивають давні германо-слов’янські зв’язки подано в праці В. В. Мартинова «Словяно-германское взаимодействие древнейшей поры».

2. До найдавніших запозичень із слов’нських мов у германстькі В. В. Мартинов відносить, наприклад, такі лексеми:

сл. *borъ «сосновий ліс» > герм. *baru – «ліс, гай»;

сл. *dělъ «частина» > герм. *daila – «частина»;

сл. *xvatъ «швидкий, хоробрий» > герм. *hwata;

сл. *jьstъba «хата» > герм. *stubō «кімната»;

сл. *molto «солод» > герм. *malta;

сл. *osenь > герм. *asani «час жнив»;

сл. *tynъ > герм. *tun – «тин, огорожа»;

сл. *vorgъ «ворог, злочинець» > герм. *warga – «опальна людина».

( Перераховані лексеми віднесені до лексики з високим рівнем надійності. )

3. До лексики із середнім ступенем надійності В. В. Мартинов відносить зокрема наступні слова:

*xъmelъ > *humeli – «хміль»;

Kupiti > kaupōjan – «купити»;

*lukъ > *lauka – «лук»;

*platъ > plata – «шматок тканини»;

Plugъ > *plōga – «плуг».

4. До мінімально надійного В. В. Мартинов відносить:

*lěkъ > *lek – «лікуання»;

*mečь > mekja – «меч»;

*pъlkъ > *fulka – «рід, плем’я»;

*likъ > *lika – «зовнішній вигляд, тіло».

5. Якщо порівняти матеріал зібраний В. В. Мартиновим, з етимологічною інтерпретацією відповідних германських лексем у таких авторитетних словниках, як [ Pokorny], [ Kluge/Seebold], [Lehmann], [Feist], то лише в окремих випадках можна виявити подібність поглядів на походження перелічених германських слів у працях германістів і славистів.

6. Таким чинов, у цілому можна зробити висновок, що в оцінці давніх мовленнєвих контактів між германцями і слов’янами думки лінгвістів, що займаються проблемами славістики й германістики не збігаються.

Ізоглоси (германо-італійські, германо-кельтські, германо-італо-кельтські, германо-балто-слов’янські)

ІЗОГЛОСА (від грец. ίσος — рівний, однаковий і γλωσσα — мова) — лінія, якою на лінгвістичних картах позначають межі поширення певного мовного явища (фонетичного — ізофона, морфологічного — ізоморфа, лексичного — ізолекса та інши). Ізоглоси можуть відноситися до окремих населених пунктів, окреслювати невеликі ареали або виділяти великі одиниці діалектного членування. У лінгвистичних атласах ізоглоси мають різне навантаження. Вони можуть використовуватися для посилення наочності карти і дублювати те, що відбите іншими засобами картографування (геометричними фігурами, площинами), а можуть бути одним з картографічних засобів і символізувати ареальні розрізнення, які усвідомлюються як більш віддалені від основного мовного рівня, картографованого знаками.

Ізоглоса кентум-сатем Розподілом кентум-сатем називається Ізоглоса в сім'ї індоєвропейських мов, що відноситься до еволюції трьох рядів дорсальних приголосних, реконструйованих дляпраіндоєвропейської мови (Пії), * k ʷ (лабіовелярний), * k (велярний), і * ḱ;(палатовелярний). Терміни походять від слів, що означають числівник «сто» в репрезентативних мовамикожної групи (латинський centum і авестійська satəm).

Лінія Спеція-Ріміні Лінія Спеція-Ріміні (також Ізоглоса Спеція-Ріміні або ж Ла-Спеція - Ріміні) - важливаІзоглоса Старої Романії. Розсікає західно-романський ареал на дві нерівні частини: північно-західну (іспанська, португальська, французька, Окситанська і північно-італійські мови) і південно-східну (центрально-італійські мови і діалекти, і південно-італійські мови і діалекти, в тому числі і літературна італійська мова). До південно-східному ареалу по ряду рис примикають, хоча спільних кордонів з ним і не мають,ізольовані географічно східно-романські мови.

Лінія Жоре Лінія Жоре - Ізоглоса ойльскіх мов. Ця лінія була вперше встановлена ​​Шарлем Жоре і опублікована в 1823 році. Лінія Жоре розділяє різні діалекти ойльскіх мов. На північвід ізоглоси збереглося вимова / k / і / g / перед / a /, а в південних діалектах вимоваперед / a / / k / змінилося на / ʃ /, а / g / на / dʒ /. До північних мов зараховуютьпікардскій і нормандський діалекти (мови), до південних - південні субдіалектинормандської і французьку мову.

Лінія Іречека Лінія Іречека - лінгвістичний кордон, що перетинає Балкани, на північ від якого в епохупізньої Римської імперії панувала балканська латина, а південніше - давньогрецька.Запропоновано чеським істориком Іречеком у праці «Історія сербів» (1911). Іречекпроводив її від міста Лачі в Албанії до Софії, а звідти - вздовж Балканських гір доВарні в Малій Скіфії. В обгрунтування своєї позиції він приводив археологічні дані: на північ від цієї лінії знаходять написи переважно на латині, а південніше - грецькою.

2330-2а/п(203)

Люксембурзька мова

Самоназва: Lëtzebuergesch ['lətsəbuərjəʃ]

Класифікація: Індоєвропейська сім'я, Германська група, Західногерманська підгрупа, Верхньонімецька підгрупа, Західно-центральна німецька група діалектів

Загальна характеристика люксембурзької мови:

1. Розвинулася на базі західномозельсько-франкського (середньонімецького) діалекту

2. Зародження - 10ст. (8ст. – у північно-східній ч. майбутнього Люксембургу говорили по-франкськи, а у південно-західній народна латинь поступово перетворилася на валлонські говори французської мови)

3. Сучасна кількість мовців — 300 000 людей

4. З них 250 000 людей — у Великому Герцогстві Люксембург (де тільки і є державною та офіційною мовою, а з 1984р. функціонує як «національна»), інші — у Бельгії (провінція Люксембург, поблизу м.Арлон-приблизно 10тис.осіб), у Германії (прикордонні області на юго-заході гір Эйфель під Бітбургом,коло Прюма і в долині Мозеля в околицях Тріра, земля Рейнланд-Пфальц), у Франції (частина департаменту Мозель під Тіонвилем, поблизу м.Диденхофен),у Румунії (Трансильванія), у США (штати Іллінойс та Вісконсин), де мова використовується у якості «сімейного», «домашнього» діалекту (його самоназва – «летцебургіш»-«Lëtzebuergesch»).

Закон 1984 р. Про режим мов встановлює: "Люксембурзька мова є національною мовою люксембуржців". В юридичному сенсі терміну "офіційна мова" у країні немає, проте відповідно до Ст. 2 цього Закону мовою писаного законодавства є французька, тоді як мовами адміністративного управління та судочинства є люксембурзька, німецька і французька (Ст.3 Закону) .

5. Літературна мова склалася на основі діалекту «койне» (надрегіональна мова повсякденного спілкування), що сформувався у другій пол. 19ст.(1870-80рр.) в індустріальному центрі країни, навколо столиці, в долині р.Альзет. Мова сучасної літератури спирається на «койне», хоча відображає і місцеві особливості.

6. Сучасні діалекти: Areler, Eechternoocher, Kliärrwer, Miseler, Veiner, Weelzer; два регіональні під діалекти – Гутланд та Еслінг. Та, авжеж, загальнонаціональне наддіалектне «койне».

Теорія 4 піддіалектів(1855р. – Г. Клейн): басейнів річок Альзет (Захід, Південний Захід), Мозель (Південний Схід), Зауер (Північний Схід) та Еслінг (північно-західна частина країни).

7. Сучасні варіанти – це місцеві говори(говірки), межі яких співпадають с кордонами старовинних феодальних володінь (їх до 22).

8. Етапи розвитку:

а) з Хст. по 1828 р. – безписемний західномозельсько-франкський діалект німецької мови.

б) з 1829 по 1911рр. – писемний діалект нім.мови. 1847р. – виданий перший словник люксембурзької мови.

в) з 1912 по 1944рр. – перетворення писемного діалекту у культивовуваний, розвивний діалект. 1912р. – введення викладання л.м. у початковій школі. 1936р. – заснування союзу «Hemechtssprooch» («Рідна мова»)

г) 1945-1984рр. і по теперішній час – перетворення культивовуваного діалекту у «розвивану(розвивну) мову» (термін Г. Клосса). 1975р. – офіційне прийняття орфографії Енгельмана – Вельтера (не надто віддалена від орфографії німецької мови).

9. Система консонантизму у цілому співпадає с німецькою – 20 приголосних. Голосних – 12, протиставляються за довготою-короткістю та відкритістю-закритістю.У французьких словах зустрічаються назалізовані звуки. Звук [у] характерний для запозичень з фр. та нім. мов. Дифтонгів – 7.

10. Наголос динамічний(експіраторний). Під наголосом, як правило, знаходиться перший склад, а у словах, позбавлених префіксів – кореневий. У запозиченнях з франц.мови та валлонських говорів наголос падає, як правило, на останній склад. Особлива інтонація (Schaukelmelodie) поясняється ром. впливом.

11. За морфологічним типом можна зарахувати до аналітичних мов с незначним збереженням флексій. Можна виділити наступні частини мови: артикль, іменник, прикметник, дієслово, прислівник, прийменник, сполучник, вигук, частка.

12. Характеристики іменника:

Відмінок (називний, родовий, давальний, знахідний)

Рід (чоловічий,середній,жіночий)

Число (однина ,множина)

Множина утворюється без суфікса та умлаута, з суфіксом –en, з суфіксом –er (з умлаутом та без), а також шляхом зміни кінечного приголосного.

13. Характеристики дієслова:

Морфологічні типи(сильні, слабкі, претерітно-презентні та аномальні)

Особа (перша, друга,третя)

Число (однина ,множина)

Час (теперішній, майбутній, минулий – претеріт, перфект та плюсквамперфект)

Спосіб (дійсний(індикатив), наказовий та умовний (кон’юнктив))

Стан (активний,пасивний)

Утворюються дієприкметники. З дієслівних часів найбільш уживані презент і перфект; у претеритальних формах частіше використовуються допоміжні дієслова, як і у майбутньому часі.

14. Лексичний склад:

Власне люксембурзька мова - приблизно 46%

Запозичення з німецької – найчисленніші – приблизно 41%

Запозичення з французької – приблизно 13%

Фр. та нім. запозичення, як прямі – лексеми, так і непрямі (опосередковані,побічні) – слова-каліки, синтаксичні конструкції, морфологічні структури.

Презентация

Студентки гр. 2330-2 а\п (203)

Тарасенко Ирины

ФАРЕРСКИЙ язык - официальный язык Фарерских о-вов В начале заселения Фарерских островов викингами они говорили на западноскандинавских диалектах. С IX по XV век фарерский язык, развиваясь в сравнительной изоляции, оставался, тем не менее достаточно близок к норвежским и исландским диалектам. Однако в 1538 году использование фарерского языка на письме было полностью запрещено. В 1854 В. У. Хаммерсхаймб издал свой вариант стандартной орфографии для фарерского языка. Официальный статус фарерский получил в 1948 году

По количеству говорящих занимает последнее место среди германских языков. На нём говорит около 45 тыс жителей Фарерских островов, существует 6 диалектов фарёрского, из них три основных. Ведущим является диалект острова Стрейми (Streymoy), на котором находится столица островов. Центрально-фарёрское произношение в последнее время рассматривается как стандартное. В основе литературного языка лежит диалект города Торсхавн. Современная фарёрская лексика весьма богатая и чистая - в языке укоренились лишь небольшое число заимствований из датского, хотя ещё совсем недавно лексика датского происхождения составляла весьма внушительную часть фарёрского словаря. Такой состояние языка было достигнуто благодаря активной деятельности пуристов, которые стремились изгнать все иностранные слова, и в первую очередь - пришедшие из датского. Пуристическое движение на Фарёрах сильно и в настоящее время, однако исключение делается для исландской лексики. Хотя фарерский язык в основном сохранил древненорвежскую фонетическую систему (хотя и с некоторыми упрощениями), датское влияние в произношении отдельных звуков и в интонации ощущается достаточно явственно.

Присутствует правило «слогового баланса», согласно которому долгие гласные встречаются только в открытых слогах, а краткие — лишь в закрытых.

Алфавит содержит ряд специфических знаков (выделены красным).. Зеленым выделены знаки, используемые в заимствованиях.

Загальна характеристика нідерландської мови

• Нідерландська мова сформувалася на основі давньозахіднонижнєфранкских діалектів салічних франків, що населяли територію нинішніх Нідерландів і півночі Бельгії, в процесі взаємодії з фризькими і саксонськими племінними діалектами.

• Нідерландська мова сформувалася в добу Середньовіччя ( IV - XVI ст. і продовжує розвиватися)

• Загальна кількість мовців за статистикою 2005 року - 22 млн. носіїв

• Державна: в Королівстві Нідерланди (єдина) та Королівстві Бельгії

Офіційна: в Нідерландах, Бельгії- Фландрії (єдина офіційна мова), Брюсселі (одна з двох офіційних)

• Літературна нідерландська мова сформувалася на основі північного діалекту провінції Голландія (з кінця XVII століття )

• У сучасній нідерландській мові розрізняють шість діалектних груп:

1) північно-центральна(південноголландські і утрехтські діалекти);

2) північно-західна(північноголландські);

3) південно-центральна(брабантські і східнофламандські);

4) південно-західна (західнофламандські і зеландські);

5) північно-східна(саксонські);

6) південно-східна(лімбургські).

• Сучасні варіанти:

• бельгійський(фламандський) варіант нідерландської мови

• сурінамський варіант нідерландської мови

• У історії нідерландської мови розрізняють 3 періоди: давньонідерландський (давньонижнєфранкський, IV - XI століття н.е.), середньонідерландський(XII - XV) і новонідерландський(починаючи з XVI ст., виділяється як перехідний етап до сучасного періоду).

• 46 фонем

Голосні: [α], [ε], [І], [ɔ][8], [ʌ], [ə], [a·], [e·], [i] , [i·], [o·], [ø·], [u] ,[u], [y·],[a:], [e:], [i:], [o:], [ø:], [u:], [y:]

Приголосні: [p, b, m, f , v, w, r, l, n, s, z, t, d, (с), ʃ, Ʒ, (ɲ), j, k, ŋ, x, ɣ, (R) , h]

Розрізняються прості і, так звані, «довгі» дифтонги. Прості дифтонги [εi], [ɔu], [ʌi] або [ʌy]. Довгі дифтонги: [a·i], [o·i], [u·i], [e·u], [i·u], [y·u].

• Наголос в нідерландській мові динамічний і може падати на будь-який склад.

• За своєю граматичною будовою нідерландська мова є мовою аналітичного типу.

• За останні сто років спростилося відмінювання іменників(зникли давальний і знахідний відмінки, нині невпинно зникає і родовий).

Граматичних родів в сучасній мові залишилося фактично два. Вважається, що відмінності між чоловічим і жіночим родом великою мірою стерті . Втім, більшість словників за традицією розрізняють три роди - чоловічий, жіночий і середній.

Чисел в нідерландській мові два – однина і множина.

• Дієслова досить активно відмінюються за особами і числами.

Аналітичні форми дієслова в нідерландській мові включають наступні основні конструкції:

перфект— презенс від «hebben» + PII: ik heb genoemd

плюсквамперфект (минулий доконаний) — форма від «hebben» + PII: ik had genoemd

футурум I — презенс від «zullen» + інфінітив: ik zal noemen

футурум II (майбутній доконаний) — презенс від «zullen» + перфектний інфінітив (інфінітив II): ik zal hebben genoemd або ik zal genoemd hebben

майбутнє I в минулому (умовний спосіб I) — форма «zullen» + інфінітив: ik zou noemen

майбутнє II в минулому (умовний спосіб II) — форма «zullen» + інфінітив II: ik zou hebben genoemd або ik zou genoemd hebben

Процесуальний аспект передається конструкцією «zijn + aan + het + <Inf>»: ik ben een boek aan het kopen (я зараз купую книгу).

Стан: пасивний і активний. Пасивних станів два — пасив дії та пасив стану:

het boek wordt gelezen (книгу читають)

het boek is gelezen (книга прочитана)

• У нідерландській мові досить розмиті межі між нормативною і ненормативною лексикою. До останньої відносяться грубі слова.У словниковому складі нідерландської мови велика кількість запозичень з французької, англійської і німецької. Сьогодні в розвитку нідерландської мови спостерігаються тенденції змін, пов'язаних з сильним впливом англійської мови.