Теорія хвиль

Йоганес Шмідт (1843 – 1901) — німецький лінгвіст, автор хвильової теорії розвитку мов. У Боні у 1872 р. він опублікував свою працю Die Verwandtschaftsverhältnisse der indogermanischen Sprachen (Родинні відносини індогерманських мов), у якій представив теорію хвиль, яка є альтернативною теорії генеалогічного древа Шлейхера.

У результаті взаємовпливу суміжних мов і діалектів кордону між ними виявляються не настільки чіткими, виникають подібності, які не можуть бути пояснені спільним походженням. Кожен такий діалект, поступово розвивається в споріднений мову, являє собою поєднання («пучок») хвиль (ізоглос).

Таким чином, у рамках індоєвропейської мовної сім'ї італійські мови (до яких належить, насамперед, латинська) за одними ознаками об'єднуються з кельтськими, за іншими - з німецькими, за третіми - з грецьким. Ці подібності в кожному випадку не обов'язково пов'язані із загальним минулим мов, а можуть пояснюватися більш пізніми контактами на основі територіальної близькості.

Таке мовне явище вчений порівняв з каменем, кинутим у воду, від якого розходяться круги хвиль. На матеріалі народних говорів Шмідт намагався довести, що нові мовні явища поширюються хвилями від певних центрів політично об’єднаної мовної території.

Наприклад, західно-українські діалекти ближчі до польської мови, а східно-українські - до російської.

Сучасні групи мов індоєвропейської сім’ї існували в індоєвропейській мові як її діалекти. Головним доказом правильності цієї гіпотези мав бути факт, що всі індоєвропейські мови , зафіксовані в писаних пам’ятках, поділяються на дві групи: групу “кентум” і групу “сатім”.

Шмідт у своїй схемі розмістив слов´янські народи по колу, справа наліво, зі сходу на захід.

Хоча й теорія хвиль в якійсь мірі вразлива, вона, мабуть, правильно представляє різні можливі шляхи розвитку близькоспоріднених мов і досі мовознавці продовжують обговорювати її.

ШВЕДСЬКА МОВА

Шведська мова сформувалася на основі двох діалектів: свейський та йотський.

Первісна шведська мова виникла у XlVст.

Більш сучасний її варіант з’явився одночасно з індустріалізацією та початком радіомовлення – у 1920 роках.

Шведською мовою розмовляють більше 8 млн. чол.. у Швеції та близько 300 тис. у Фінляндії.

За кількістю мовців займає перше місце серед скандинавських мов та 90-те серед світових. Є державною мовою Швеції. Єдина офіційна мова Аландських островів. Друга офіційна мова в Фінляндії.

Сучасна фонетична система:

У графіці шведської мови використовується латинський алфавіт із доданням 3 літер:

å [о:], ä [э:], ö [ё:].

Є 18 приголосних та 17 голосних звуків.

Розмежування довгих та коротких звуків(як голосних, так і приголосних)

Наприклад:

Такі слова як mor [му:р], så [со:], öde [‘ьо:де] мають довгий голосний, а слова типу röst [рьос:т], mitt [міт:], full [фул:] з подвійним приголосним у складі, мають довгий приголосний.

Відсутні дифтонги або трифтонги.

структура мови

Яскраво виражений аналітичний характер мови.

Існують тільки два роди: загальний (який об’єднав чоловічий та жіночий) та середній.

Є тільки два відмінки називний та родовий.

Присутній артикль, який вказує на число, рід та означеність/неозначеність слова в контексті.

• Неозначений артикль загального роду – “en” (en flicka – дівчина, en dag – день)

Для середнього роду – “ett”, (ett hus – будинок, ett regn - дощ)

• Означений артикль дещо відрізняється від інших європейських мов. Він приєднується в кінці слова як суфікс за схемою: іменник + неозначений артикль.

Наприклад: Dag + en = Dagen; Hus + ett = Huset

Іменник у шведській мові має 2 роди – загальний та середній. До загального роду відноситься більше 80% усіх шведських іменників – це слова чоловічого та жіночого родів.

Відмінюється іменник лише за двома відмінками -

Називний та родовий.

Іменник у шведській мові має 2 роди – загальний та середній. До загального роду відноситься більше 80% усіх шведських іменників – це слова чоловічого та жіночого родів.

Відмінюється іменник лише за двома відмінками -

Називний та родовий.

Періоди розвитку: Старошведський (рунічний шведський (lX-Xlll), класичний старошведський (Xlll-XlV), пізній старошведський (XlV-XVl)).

Новошведський (ранній новошведський (XVl-XVlll), власне новошведський (XVlll-сьогодення))

Немченко Яна, 2330-201 ап

Теорія родовідного дерева

Спочатку прамова стала членуватися на діалектні зони, які стали виділятися як самостійні мови. Розчленовування прамови Щлейхер утілив в родовідному дереві. Процес розпаду прамови двоякий. Прамова членується на дві великі зони: північний ареал германо-балто-слов'янські мови і арио-італо-греко-кельтський ареал. Потім у середині кожного з ареалів відбувається розчленовування на 2 гілки. Гермаино-балто-слов'янські членуються на германські і балто-слов'янські мови. В південній гілці виділяються арійська і італо-греко-кельтські мови. Потім балто-слов'янські поділяються на балтійські і слов'янські; італо-греко-кельтські - на італо-кельтські і греко-албанська мову. На підтвердження цього розчленовування наводиться конкретний мовний матеріал. Мови, що належать до однієї гілки в усіх відношеннях ближче одна до одної, ніж до мов інших гілок. Ця схема родовідного дерева відіграла велику роль у розвитку європейського мовознавства. З іншого боку, вона найчастіше критикувалася. Коли склалося порівняльно-граматичне орієнтування на лінгвістичну географію, відбувалося повне перегруповування всередині цих родовідних гілок. Дерево хиталося. Висувалися нові концепції, які потім теж спростовувалися новими концепціями. Ця проблематика залишається і сьогодні.

Лексика на определение понятий «брак, семья»

Слово “брак“ заимствовано из старославянского языка, в котором оно означало “женитьба“ и образовано с помощью суффикса -к от глагола “брати” “брать”. Связь слова “брак“ с этим глаголом подтверждается выражением “брать замуж“ диалектное “браться“ - “жениться“, украинское “побралися““женились“. Глагол “брати“ в применении к женитьбе означает “схватить“, “похитить“. Древнерусское “брак“ - это и “свадьба“, “пир“ и “супружество“.

«Семья» - В устном народном творчестве используется также в знач. "жена", укр. сiм᾽я́, др.-русск. сѣмиɪа "челядь, домочадцы, семья; муж, жена",

русск.-цслав. сѣмь "реrsоnа", сѣмиɪа ἀνδράποδα, сѣминъ "невольник, домочадец" сѣмья представляет собой собир. от сѣмь, подобно братия. Славянск. sěmьja восходит к обозначению территориальной общности,

"Муж" такого же древнего индоевропейского корня, как и немецкий Mann, и означало оно "мужчина" и "человек" одновременно. В немецком языке дифференциация der Mann - мужчина - и der Mensch - человек - это позднее развитие, когда возникла потребность разделять слова "человек" и "мужчина".

А вот в латинском homo такого рода различения особенно не произошло и слово homo означало и "человек", и "мужчина" одновременно.В древнеславянском слово "Муж" использовалось также в этом изначальном, очень близком индоевропейскому значении, когда под словом "мужи" понимались люди, то есть совокупность человеческого вида. Слово "Муж" означало не просто "первый человек", а "Первомужчина" или "Первочеловек».

«Жена» - Происходит от праслав. формы *žena, от которой в числе прочего произошли: ст.-слав. жена (др.-греч. γυνή), русск. жена, , укр. жона́, жíнка,

«Мать» - Произошло от праслав. формы, от которой в числе прочего произошли: др.-русск., ст.-слав. мати, русск. мать, укр. мати, мать

«Мама» - Происходит от индоевр. формы, родств. русск. укр., белор. ма́ма

«Отец» Произошло от праслав. формы *оtьсь, от которой в числе прочего произошли: др.-русск., ст.-слав. отьць, русск. отец, укр. оте́ць, белор. оце́ц

«Папа» - Слово детской речи, аналогичное греч., гомер. Πάππα, πάπας ̇ πατρὸς лат. рāра, рарра "отец", которое сближают с па́па нем. Рара заимств. из франц. рара, что вероятно и для русск. па́па;

«Невеста» первонач. знач. "неизвестная", ср. в.-луж. wěstу "известный, определенный", ńewěsty "неизвестный" ст.-слав. извѣстъ. Табуистическое название должно было защитить женщину, вступающую в чужой для нее дом, дом ее жениха, от злых духов; этим же объясняется и наличие у нее свадебного покрывала;.

«Жених» - укр. жени́х, ст.-слав. женихъ, словен. žénih, чеш. ženich, польск. żenich. Образовано от ženiti;

«Теща» - укр. те́ща, др.-русск. тьща, ст.-слав. тьштаπενθερά , болг. тъ́ща́, сербохорв. та̏шта, словен. tášča, чеш. testice, слвц. testina. От тесть, первонач. *tьsti̯a, далее связывается с тётя

«Тесть» - Происходит от праслав. формы, др.-русск. тьсть ст.-слав. Тьсть русск., укр. тесть, белор. цесць, болг. тъст, В этом слове обычно видят ласкательный оттенок, связывая его частично с тётя, частично с греч. τέττα «батюшка, отец».

«Свекровь» - др.-русск. свекры, род. п. свекръве, болг. свекъ́рва Праслав. *svekry соответствует др.-инд. c̨vac̨rū́s, нов.-перс. χusrū, лат. socrūs, д.-в.-н. swigur "свекровь" (из *svegrū-), кимр. chwegr (*svekru-), арм. skesur, алб. vjéhërrë, греч. ἑκυρά;

«Свекр» - Происходит от др.-русск., церк.-слав. свекръ (греч. πενθερός); укр. све́кор, сербск.-церк.-слав. свекръ, болг. све́кър, сербск. све̏кар

Праслав. *svekrъ родственно др.-инд. c̨vác̨uras, лит. šẽšuras, греч. ἑκυρός, гомер. εκυρέ лат. socer «тесть, свёкор», др.-в.-нем. swëhur «свекор»

«Зять» - род. п. зя́тя, укр. зять, блр. зяць, др.-русск. зять, род. п. зяти, ст.-слав. зѩть, болг. зет "зять, жених", сербохорв. зе̏т "зять" – то же, словен. zèt, род. п. zéta,

«Деверь» - укр. дíвер, блр. дзе́вер, русск.-цслав. дѣверь, болг. де́вер, сербохорв. дjе̏ве̑р, словен. devȇr, чеш. deveř, др.-польск. dziewierz

«Сын» - Происходит от праслав. формы, др.-русск., ст.-слав. сынъ укр. син, белор. сын, болг. синъ́т, сербохорв. си̑н, им. мн. си̏нови, словенск. sȋn sinȗ, чешск., словацк. syn, польск., в.-луж., н.-луж. syn. . Родственно лит. sūnùs "сын", др.-прусск. souns, др.-инд. sūnúṣ, авест. hūnu-, готск. sunus, др.-в.-нем. sunu "сын",

«Дочь» - Происходит от праслав. формы dъkťi, др.-русск. дочи, позднее дочь, ст.-слав. дъшти, русск. дочь, укр. доч, дочка́, болг. дъщеря́,

Родственно лит. duktė̃ «дочь», dūkrà, podukrà, podukrė «падчерица», др.-прусск. duckti «дочь», po-ducre «падчерица», др.-инд. duhitā́, авест. dugǝdar-, арм. dustr, готск. daúhtar, нов.-в.-нем. Tochter, тохарск. А ckācar,

«Сестра» - От праслав. формы *sestra, др.-русск., ст.-слав. Сестра, укр. сестра́, белор. сестра́, болг. сестра́, сербохорв. сѐстра, словенск. séstra, чешск., словацк. sestra,

польск. siostra, в.-луж. sotra, н.-луж. sоtšа, полаб. sestra. Праслав. *sestra представляет собой преобразование основы на -r с корневым аблаутом; родственно лит. sesuõ (род. п. seser̃s), диал. sesė̃, др.-прусск. swestro, др.-инд. svásar-, авест. ẋvaŋhar-, арм. kΏоir готск. swistar, лат. soror, др.-ирл. siur, греч. ἔορ ̇ θυγάτηρ, ἀνεψιός

«Брат» - От праслав. формы, ст.-слав. братръ, братъ, русск., укр., белор. брат, сербохорв. бра̏т, словенск. brát, стар. bratr чешск. bratr, польск. brat, в.-луж. bratr, н.-луж. bratš. Древняя основа на -er, форма bratъ, возм., диссимилирована из bratrъ. Родственно др.-прусск. brāti», лит. broterė̃- lis, латышск. brātarītis «братец», др.-инд. bhrā́tā, авест. brātar-, арм. eɫbair, греч. φρά̄τηρ, φρά̄τωρ «член фратрии», лат. frāter, ирл. brāthir, готск. brōþar, тох. pracar.

«Дядя» - Происходит от др.-русск. дядя. Ассимиляция *дѣдѩ из дѣдъ; откуда русск. дядя, дядька, укр. дя́дьо, дя́дько. Ассимиляции благоприятствовала принадлежность слова к детской речи.

«Тетя» - тётка, укр. тíтка, блр. цётка, русск.-цслав., ст.-слав. тетъка θεία (Супр.), болг. те́та, те́тка, сербохорв. те̏тка, те́та, словен. tẹ́ta, tȇtka, чеш., слвц. tеtа, польск. сiоtkа, в.-луж. ćеtа, н.-луж. śоtа, полаб. tеtа. Слово детской речи, как и та́та, тя́тя. Ср. лит. tetà – то же, жем. tìtis "отец", греч. τέττα, τατᾶ "отец

«Баба» - укр. ба́ба, русск.-цслав. баба, болг. ба́ба, сербохорв. ба̏ба, словен. bába, чеш. bába "старуха, бабушка", польск. Baba. Родственно лит. bóba "старая женщина, старуха", лтш. bãba – то же. Слово детского языка; ср. ср.-в.-н. bābe, bōbe "старуха", ср.-в.-н. buobe "мальчик, слуга"

«Дед» - Происходит от праслав. формы.род. п. де́да, укр. дiд, блр. дзед, ст.-слав. дѣдъ болг. дя́до, сербохорв. дjе̏д, словен. dė́d, род. п. dė́da, чеш. děd, слвц. ded, польск. dziad, в.-луж. dźěd, н.-луж. źěd "старик".Вероятно, слово детского языка.

«Свадьба» - От сват, собственно "сватовство"; укр. сва́дьба, сва́йба, блр. сва́дзьба, др.-русск., русск.-цслав. сватьба, болг. сва́тба, сербохорв. сва̏дба, словен. svȃdba,

чеш., слвц. svadba, польск. swadźba, н.-луж. swajźba, swaźba.

1.Ісландська мова (íslenska)  — одна з західноскандинавських мов.

Древньоісландська мова виникла на основі одного з західноскандинавських діалектів.

Писемність на основі латинського алфавіту з XII ст.

2.Відокремившись у ІХ ст. від норвезьких діалектів, ісландська мова розвивалась самостійно. У ХІІІ ст. мова ісландців була названа “північною мовою ”. Вираз “ісландська мова” з'явився тільки у ХV ст., коли відмінності між ісландською та норвезькою мовами стали дуже значними.

3.Більшість носіїв мови мешкають в Ісландії, де на ньому розмовляє біля 290 тис. В Данії проживають 8165 чоловік, з яких приблизно 3000 – студенти. По-ісландські говорять також 5655 чоловік в США і 2385 в Канаді. В спільнотах емігрантів за межами Ісландії кількість людей, які розмовляють тільки ісландською мовою зменшується.

Загальна чисельність носіїв мови =306 тис.чол. (2007,оцінка)

4.Ісландська мова – офіційна мова Республіки Ісландія. Поширена також у Данії, Канаді та США.

5.У ХV-XVI ст., літературною мовою Ісландії була датська мова.

Діалектичний поділ не великий. Виділяють:

Південний (т.н. линмайлі), в якому початкові глухі /p, t, k/ в середині слова вимовляються як слабкі [b, d, g]

Північний (т.н. хардмайлі), де /p, t, k/ вимовляються як глухі [pʰ, tʰ, kʰ].

Високий ісландський – це ультрапуристична форма сучасної ісландської мови.

Існує також жаргон рибалок – фландрамол, який виник в результаті спілкування з закордонними рибалками.

6.Фонетичний стрій характеризується наявністю правила складової рівноваги (властивої також шведській, норвезькій та фарерській мовам): в наголошеному складі голосний довгий, якщо після нього стоїть не більше ніж один приголосний, інакше голосний короткий.

Виняток – склади, в яких є так звана преаспірація (придих, що іде поперед проривного)

Характерні наступні дифтонги: æ [ai] [a:i], au [œy] [œ:y], á [au] [a:u], ei ey [εi] [ε:i], ó [ou] [o:u].

В ісландській мові, як і в фарерській, повністю відсутній ненаголошений редукований голосний [ə] (шва).

Для консонантизму характерні сонорні та гучні гемінати та преаспіровані глухі ʰk, ʰp, ʰt

На відміну від більшості скандинавських мов в ісландській мові палаталізація задньоязичних затрималась на початковій стадії; африкат і повторних альвеопалатальних спірант немає.

Характерні наступні дифтонги: æ [ai] [a:i], au [œy] [œ:y], á [au] [a:u], ei ey [εi] [ε:i], ó [ou] [o:u].

В ісландській мові, як і в фарерській, повністю відсутній ненаголошений редукований голосний [ə] (шва).

Для консонантизму характерні сонорні та гучні гемінати та преаспіровані глухі ʰk, ʰp, ʰt

На відміну від більшості скандинавських мов в ісландській мові палаталізація задньоязичних затрималась на початковій стадії; африкат і повторних альвеопалатальних спірант немає.

7.В ісландській мові фіксований наголос на першому складі. Навіть у позичених словах наголос падає на перший склад: prófessor [`pro:ufεsɔr].

Винятки складають слова з ненаголошеними префіксами.

8.Ісландська мова – флективна мова з елементами аглютинації. Система відмінка сучасної ісландської мови дуже близька до системи відмін древньоісландської мови.

Іменник має: 3 роди(чол., жін., сер.) та 4 відмінки (називний (Nefnifall), родовий (Eignarfall), давальний (Þágufall), знахідний (Þolfall)). Іменник має категорії числа (однина та множина), буває означений чи неозначений.

9.Постпозитивний означений артикль, який виник із вказівного займенника, являється іменною енклітикою: він відмінюється, дублюючи іменну флексію. Неозначений артикль відсутній. Існує так звана подвійна означеність: артикль додається до іменника, який вже має синтаксичний детермінатив.

Дієслово має категорії часу, способу і стану. Форма перфекта складається за допомогою дієслів “мати” (для більшості дієслів) та “бути” (тільки для неперехідних дієслів). Форма майбутнього часу не граматикалізована. Пасив утворюється аналітично. Є велика кількість дієслів, які зв'язані сильним керуванням з іменниками в давальному та родовому відмінках.

10.В словниковому складі ісландської мови абсолютно переважає споконвічна лексика. Слова для нових лексичних значень виникають в основному за рахунок калькування. В літературній ісландській мові майже немає міжнародної термінології: терміни калькуються, а не запозичуються у фонетичній формі. В усному мовленні процент запозичень із датської та англійської мов вище.

Всі іншомовні власні імена, перед тим як стати офіційно визнаними і дозволенними для використання, повинні пройти перевірку на відмінність і вимовність в спеціальній комісії.

В країні працює спеціальний комітет, який вигадує еквіваленти до назв сучасних виробів та технічних приладів. Наприклад, телефон називається sími – на честь магічної ниті, котру використовували для зв'язку герої древньої саги, стільниковий телефон - farsími.