- •1. Передумови утворення Галицько-Волинської держави
- •1.1. Роздробленість
- •1.2. Південно-Західна Україна: Галицько-Волинське князівство
- •2. Галицьке і Волинське князівства напередодні об'єднання
- •2.1. Галицьке князівство
- •2.2. Волинське князівство
- •3. Піднесення Галицько-Волинської держави
- •3.1. Роман Мстиславич
- •4. Данило Галицький
- •5. Занепад Галицько-Волинської держави
- •6. Українські землі під владою іноземних держав
- •Список використаної літератури
5. Занепад Галицько-Волинської держави
По смерті Данила 1264 року з приходом до влади його наступників почався поступовий занепад Галицько-Волинського князівства. Деякі спроби відновлення єдності та могутності держави здійснювалися за часів правління Данилового сина Лева (1264-1301 рр.) і Василькового сина Володимира (1271-1289 рр.), які намагалися підтримати політичний курс своїх батьків.
Так, Леву вдалося розширити кордони держави — до її складу були включені Закарпатська Русь та Люблінська земля. 1270 року він переніс столицю в місто, яке збудував його батько на честь Левового весілля з угорською королівною Констанцією — до Львова.
На відміну від Лева, Володимир зосередив свою увагу на будівництві міст, замків і церков, на розвитку мистецтва та культури.
Після смерті Лева одноосібним правителем Галичини й Волині став його син Юрій (1301-1308 рр.). Утративши під час війни з поляками Люблін (1302 рік), князь відмовився від завойовницької діяльності й використовував мирні шляхи для врегулювання конфліктів. Завдяки цьому його держава зберегла силу й вплив, а сам князь отримав титул «король Русі». У 1303 році Юрій дістав згоду на заснування в Галичині власної митрополії.
Титул князя всієї Русі носили сини Юрія Андрій і Лев, які в 1308-1323 рр. спільно правили після смерті батька. Князі й далі підтримували дружні стосунки з Тевтонським орденом, щоб запобігти посиленню Литви. Напруженими залишалися відносини з Ордою, і тому існує припущення, що обидва князі загинули в боротьбі з ординцями. Андрій і Лев були останніми нащадками Романового роду. Після їхньої смерті Галицько-Волинське князівство очолив Болеслав Мазовецький, син польського князя Тройдена, — чоловік Марії, сестри Андрія та Лева. Він прийняв православну віру та ім'я Юрій. Юрій II Тройденович (1325-1340 рр.) дотримувався мирної зовнішньої політики попередників. Водночас він вороже ставився до Польщі, яка тоді об'єдналася в єдину державу і, мабуть, намагалася здобути Люблінщину. Це стало причиною укладення союзу Польщі й Угорщини проти Галицько-Волинського князівства.
У внутрішній політиці Юрій II намагався визволити з-під впливу бояр і посилити децентралізовану князівську владу. Крім того, князь підтримував іноземців, надавав допомогу католицькому кліру, що викликало невдоволення боярства, міщанства й православного духовенства. 7 квітня 1340 року Юрія II отруєно у Володимирі-Волинському.
Зі смертю Юрія II закінчилася доба незалежності Галицько-Волинського князівства, і почалася боротьба сусідніх держав за Галичину й Волинь, що завершилася поневоленням цих земель сусідніми державами.
Галицько-Волинські землі стали об'єктом вторгнення Польщі, Литви, Угорщини та інших держав.
6. Українські землі під владою іноземних держав
у ХІУ-ХУІ ст.
За словами українського історика О. Субтельного, «Україна наче дозрілий плід, чекала наступного завойовника».
Україна на початку ХІV ст. опинилася в дуже скрутному становищі:
-
монголо-татари спустошили Руську землю, виснажили народ, розігнали руських князів, установили жорстоке ярмо Золотої Орди;
-
Литва, Польща, Угорщина, Молдова, Туреччина, а з часом і Московське князівство починають боротьбу за українські землі.
Подальша доля земель Галицько-Волинської держави після її занепаду склалася трагічно: Буковина, Закарпаття, Галичина та Волинь відразу стали об'єктом зазіхань різних держав Європи.
У 1359 році на території пониззя Дунаю до Середнього Подністров'я утворилося Молдовське князівство, у складі якого опинилася Буковина (Шипинська земля). З часом на Буковині змінився адміністративно-територіальний поділ (Чернівецька та Хотинська волості), а всі посади стали займати молдовські бояри.
Угорське королівство, яке ще з XI ст. почало привласнювати землі Закарпаття, у 20-х рр. XIV ст. захопило край повністю.
Почався процес мадяризації — насаджування угорської мови, культури та католицької віри. Велика роль у збереженні національно-релігійних традицій українського народу належить подільському князеві Федору Коріатовичу, якого угорський король призначив управителем королівських земель на Мукачівщині та намісником Берегівського комітату (адміністративно-територіальна одиниця Угорського королівства).
Право володіти Галичиною та Волинню протягом багатьох десятиліть кров'ю виборювали Литва та Польща (за участю Угорщини).