2. Галицьке і Волинське князівства напередодні об'єднання

2.1. Галицьке князівство

Виникнення Галицького князівства, яке почало формуватися в дру­гій половині XI ст., пов'язане з ім'ям онука Ярослава Мудрого Рос­тислава Володимировича, який заснував династію князів-ізгоїв— Ростиславичів.

У 40-х рр. XII ст. Галицька земля була об'єднана під владою князя Володимира Володаревича (Володимирка) і перетворе­на ним на значущу політичну одиницю то­дішньої Європи зі столицею в місті Галич (1141 рік). У 1145 році Володимирку до­велося відвойовувати місто від зазіхань свого небожа Івана Ростиславича, якого після його втечі до міста Берладь, що на Дунаї, стали назива­ти Берладником.

Персоналії

Іван Ростиславич Берладник (?-1162)

Князь, один з представників галицького кня­жого роду Ростиславичів. Син перемишльсько­го князя Ростислава Володаревича. Після смерті батька одержав у володіння м. Звенигород (на р. Білці). 1141 року розпочав війну зі своїм дядьком Володимирком Володаревичем. У результаті невдалої спроби зайняти га­лицький княжий стіл 1144 року був позбавле­ний Звенигородського удільного князівства. Зазнавши поразки, утік на землі нижнього Дунаю, де з 1146 року згадується як князь берладський (назва походить від м. Берладь, що лежало на однойменній річці — лівій при­тоці Серету). Згодом подався до Києва, де служив при дворі князя Всеволода Ольговича та його брата Святослава. 1158 року Берлад­ник знову на Дунаї, де, організувавши загони половців та берладників, у наступном^році ви­рушив у похід проти галицького князя Яро­слава Осмомисла. Маючи 6-тис. військо, об­ложив головне місто Галицького Пониззя — Ушицю, але, незважаючи на підтримку місце­вого населення, зазнав поразки. Подався до Києва, а згодом — до Греції, де 1162 року був отруєний у м. Солуні (Салоніки).

Довідка.

Берладники — збірна назва пе­реселенців із земель Київської держави, на­самперед з Галицького князівства, які у XII ст. оселилися в Нижньому Подунав'ї. Головним містом берладників був Берладь (нині м. Бир-лад у Румунії). Займалися рибальством, по­люванням та іншими промислами. У літописах уперше згадуються в 1159 році, коли вони, підтримуючи галицького князя Івана Ростиславича (Берладника), взяли участь у поході проти Ярослава Осмомисла і напали на Ушицю та Кучелмин. Згодом, у 1160 році, берладни­ки здобули м. Олешшя в пониззі Дніпра, але біля м. Дциня зазнали поразки від київського князя Ростислава Мстиславича.

Розквіт Галицького князівства припадає на час правління Володимиркового сина, Ярослава (1153-1187 рр.), який згадується в «Слові про Іго­рів похід» під іменем Ярослава Осмомисла (той, що має вісім мислей), що означало « мудрий, розумний ».

На початку свого правління він був змушений обороняти Галицьке князівство від нападів київського князя Ізяслава Мстиславича й свого племінника Івана Ростиславича Берладника.

Прагнучи зміцнення князівської влади, Ярослав Осмомисл боровся й проти бояр­ської опозиції, яка настільки зміцніла, що не хотіла коритися князеві, стала втруча­тися в його взаємини з правителями інших країн і навіть в особисте життя.

Свавільні галицькі бояри були найбагатшими та наймогутнішими серед бояр усіх руських земель. Під їхнім впливом Яро­слав був змушений повернути до Галичини дружину Ольгу (дочку Юрія Долгорукого) та сина Володимира, яких він відпра­вив у Суздаль одразу по смерті свого бать­ка Володимирка.

За правління Ярослава Осмомисла га­лицьке князівство значно розширило свою територію, приєднавши землі між Карпа­тами, Дністром і пониззям Дунаю. У «Сло­ві про Ігорів похід» згадується про могут­ність галицького князя, який «підпер гори Угорські своїми військами» і «зачинив во­рота Дунаю». Князь збудував і укріпив ба­гато нових міст, у 1153-1157 рр. спорудив Успенський собор у Галичі.

Ярослав спільно з іншими князями вів боротьбу проти половців та брав участь у боротьбі за Київ. Уклав союзницький до­говір з Угорщиною, який 1167 року зміц­нив завдяки шлюбу своєї дочки з угор­ським королем Стефаном III. Уміло буду­вав відносини з Польщею, підтримував дружні стосунки з Візантією та імперато­ром Священної Римської імперії Фрідріхом І Барбароссою.

Після смерті Ярославового сина Воло­димира 1198 року династія галицьких князів Ростиславичів припинила своє існування. Щоправда, крім Володимира в Ярослава Осмомисла був іще один син — Олег, матір якого бояри спалили живцем, звинувативши в чаклунстві, а його самого ви­гнали з краю.