2) Режим найбільшого сприяння

В основу цього режиму покладено принцип, який зводиться до того, що обсяг прав, що надаються фіз. і юр. особам відповідної держави, повинен бути не меншим, а коло обов'язків - не більшим від тих, які вже реально надані у державі перебування іноземним фіз. і юр. особам тієї іноземної держави, представники якої, порівняно з особами інших іноземних держав, перебували до надання цього режиму у даному конкретному випадку, в найсприятливіших умовах.

База порівняння - порівнюються між собою не іноземці і місцеві громадяни, а лише відповідні категорії іноземців.

Не відповідає сучасним уявленням міжнародного публічного права щодо заборони дискримінації, оскільки рівність і не дискредитація стосується не всіх іноземців, а лише тих, які порівнюються – а решта може перебувати і в гіршому стані.

Тому з кінця минулого сторіччя все частіше почав використовуватись спрощений варіант режиму найбільшого сприяння за формулою: держава перебування зобов'язується надати особам ін. заінтересованої держави режим не менш сприятливий, ніж той, що надається чи буде наданий цією державою особам будь-якої третьої держави.

Встановлюється на основі двосторонніх домовленостей двох держав, хоча може бути встановлений і багатосторонньою домовленістю.

3) Спеціальний режим - відрізняється як від національного, так і від режиму найбільшого сприяння. Причому, зазначена різниця для фіз. осіб зазвичай має негат. аспект, тобто за спеціальним режимом для них встановлюються обмеження більші, ніж передбачено за режимом, встановленим для інших категорій іноземців (на вільне пересування в межах території держави, щодо можливості займатися певними видами діяльності тощо). Навпаки, для юр. осіб за цим режимом переважає позит. аспект, коли зазначеним особам встановлюються додаткові пільги, навіть порівняно з національним режимом.

27. Фізичні особи як особи як суб’єкти мПрП.

Серед суб’єктів міжнародного приватного права значне місце займають фізичні особи – громадяни та іноземці. Іноземець - власне іноземні громадяни, осіб без громадянства (апатридів), осіб з кількома громадянствами (біпатридів), біженці, особи, яким надано політичний притулок.

Нормами МРрП регулюються цивільні, сімейні, трудові, процесуальні права фізичних осіб, тобто дані особи наділяються певним правовим статусом у міжнародних приватноправових відносинах.

Особливість правового статусу фіз.: перебуваючи в ін. державі, вона підпорядковується 2 правопорядкам:

- своєму вітчизняному (закону громадянства (lex patriae) чи закону постійного місця проживання (lex domicilii)), оскільки зберігає правовий зв’язок з державою свого громадянства чи постійного місця проживання, правовий статус громадянина своєї держави, користується її захистом, підкоряється її законам та - правопорядку держави перебування (тієї держави, на території якої фізична особа перебуває у конкретний момент).

Правосуб’єктність складається с правоздатності і дієздатності.

Правоздатність — це передбачена нормами права здатність (можливість) індивіда мати суб'єктивні юридичні права і виконувати суб'єктивні юридичні обов'язки. Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється зі смертю особи.

Дієздатність— це передбачена нормами права здатність індивіда самостійно, своїми усвідомленими діями здійснювати (використовувати і виконувати) суб'єктивні юридичні права, обов'язки і нести відповідальність.

Дієздатність, на відміну від правоздатності, залежить від віку, фізичного стану особи, а також інших особистих якостей людини, що з'являються у неї в міру розумового, фізичного, соціального розвитку.

Кожна держава по різному визначає об’єм прав і обов’язків своїх громадян. У зв’язку з цим у МПрП виникає питання, як повинна визначатись правоздатність іноземця в державі перебування. За загальним правилом правоздатність фіз. осіб в МПрП визначається не за законом громадянства, а за законом місця проживання. Це пояснюється тим, що будь-яка держава ніколи не надасть дозволу іноземцеві на здійснення ним на своїй території такого (хоча і передбаченого законодавством держави його громадянства) права, в існуванні якого вона відмовляє своїм власним громадянам.

З дієздатністю фіз. особи інша ситуація – її встановлює держава громадянства (закон громадянства) відповідної особи (ні сама особа ні іноземна держава не може дозволити цієї особи здійснювати якісь дії, які заборонені державою її громадянства). Наприклад, якщо шлюбна дієздатність в Іспанії для чоловіків 14, а для жінок - 12 років, то це не означає, що 15-річний українець, знаходячись в Іспанії, має право вимагати реєстрації його шлюбу. Такий шлюб в Україні (і не тільки в ній) ніколи не буде визнано дійсним.

Тому саме питання щодо дієздатності фіз.. особи (оскільки вони залишаються переважно в компетенції відповідних національних законодавств) породжують у МПрП колізійні проблеми. Це стосується вирішення питання видів дієздатності (яка буває повною та частковою, загальною та спеціальною), підстав її виникнення, обмеження чи позбавлення.

Дані питання якраз і отримали назву «статутних» і вони вирішуються шляхом встановлення у кожному із заінтересованих правопорядків правового статусу фіз. осіб. На основі поділу фізичних осіб на категорії установлюється окремий режим дієздатності.

Взагалі в МПрП 3-х категорій фізичних осіб:

- національні фіз.. особи (власні громадяни відповідної держави);

- іноземні фіз.. особи (тобто ті, хто мають з точки зору цієї держави іноземне громадянство);

- особи без громадянства;

Правовий статус власних громадян відповідної держави визначається законодавством громадянства. Особистим законном особи без громадянства вважається право держави в якій вона має місце проживання (отримали домінацій).

Питання правового статусу іноземців (іноземних фіз.. осіб) у межах того чи ін. правопорядку у кожному випадку вирішується відповідним сувереном, але з урахуванням тієї класифікації іноземців, яка в даному конкретному правопорядку запроваджена (- іноземці, які постійно проживають на відповідній території; - тимчасово прибулі іноземці та

- біженці).