2.5. Геосистеми

Термін «геосистема» вперше застосував у 1963 році В. Б. Сочава, який трактував його як синонім до «природного комплексу». Геосистеми поділяються на природні й інтегральні. Природні геосистеми – це ділянки земної поверхні, де представлені окремі природні компоненти, які взаємодіють між собою (природно-територіальні комплекси) і як ціле – із сусідніми ділянками.

Інтегральні геосистеми включають у себе природу і суспільство (населення й господарство) з його різноманітними видами діяльності (виробничою, культурною, побутовою, рекреаційною).

Залежно від просторової організації виділяють три рівні організації геосистем: загальнопланетарний, регіональний, локальний.

Загальнопланетарний пов’язаний з неперервністю надходження сонячної енергії різних величин, завдяки чому формуються географічні пояси (від екваторіального до полярного). Неоднорідність літосфери сприяє формуванню сухопутних і водних ландшафтів з їх специфічними рисами.

Регіональний рівень полягає в нерівномірності розподілу тепла і вологи, завдяки чому формуються природні зони (від вологих екваторіальних лісів до арктичних пустель). Віддаленість від великих водних поверхонь (океан) сприяє розвитку на суші секторів. Завдяки рельєфним особливостям земної поверхні, клімату, іншим природним особливостям формуються одиниці фізико-географічного районування: район (ландшафт), провінція, область, країна.

Локальний рівень (топологічний) охоплює невеликі за площею території, які відрізняються за мікрорельєфними, мікрокліматичними та іншими характеристиками. Це морфологічні одиниці ландшафту – фація, урочище, місцевість.

Ландшафт – тривимірне тіло з природними границями в просторі за вертикаллю і площею. Верхня межа ландшафту, що розташована в повітряному середовищі (тропосфері), невизначена. Нижні межі ландшафту в літосфері вимірюються десятками метрів протяжності від поверхні ґрунту вглиб.

Вертикальні границі геосистем – це зовнішні кордони в літосфері та тропосфері. Існує поняття про верхню межу, згідно з якою кожній таксономічній одиниці геосистем відповідає певний шар географічної оболонки, тобто чим вищий ранг геосистеми, тим більша її вертикальна потужність. В. Б. Сочава визначив, що вертикальна потужність фації – 20 – 50 м, ландшафту – 1,5 – 2,0 км, ландшафтної провінції – 3,0 – 5,0 км, а широтного поясу – 8,0 – 17,0 км.

Горизонтальні границі геосистем – це зовнішні кордони геосистем, які відокремлюють їх одна від одної різкою лінією або у вигляді поступового переходу від однієї геосистеми до іншої.

За походженням визначають дві групи границь – природничі (природні) та антропогенні. Перші виникають та формуються у процесі самоорганізації та саморозвитку природних систем. Антропогенні – перетворені людиною природні геосистеми в результаті господарської діяльності спричинюють зміну природних границь на штучні, які відрізняються від природних своєю чіткістю, спрямованістю. Наявність ландшафтної границі свідчить про те, що у межах її місцезнаходження характерні ознаки однієї геосистеми поступово зникають та починають проявлятися ознаки іншої системи.