Основи ландшафтознавства

2.1. Ландшафтознавство як наука

Ландшафтознавство є частиною або галуззю комплексної фізичної географії, яка вивчає природні територіальні комплекси (геосистеми) різних ієрархічних рівнів – планетарного, регіонального і локального. При цьому планетарні та регіональні комплекси досліджуються, переважно, регіональною фізичною географією, а локальні, переважно – ландшафтознавством.

Ландшафтознавство – наука про цілісні відносно однорідні природні й природно-антропогенні комплекси (ландшафти).

Ці два визначення ландшафтознавства різні за своєю суттю. Перше – визначає ландшафтознавство як природничу науку, об’єктом дослідження якої є виключно природні утворення – природно-територіальні комплекси, або ландшафти. У зв’язку з цим розглядаються структура, функціонування, динаміка, розвиток, класифікація ландшафтів Землі. Проте на процес формування ландшафтів впливають не тільки природні фактори, але й діяльність людини. Напрям ландшафтознавства, який вивчає комплекси, утворені діяльністю людини, називається антропогенним ландшафтознавством. Ландшафтознавство як частина фізичної географії входить у систему фізико-географічних наук і є ядром цієї системи. Існує тісний зв’язок між ландшафтознавством та окремими фізико-географічними науками – геоморфологією, кліматологією, гідрологією, ґрунтознавством та біогеографією. До ландшафтознавства близькими є інші науки про Землю – геологія, геофізика, геохімія, на стику яких виникли нові галузі – геохімія ландшафту і геофізика ландшафту, без яких неможливо дослідити функціонування і динаміку ландшафту. Ландшафтознавство ґрунтується на фундаментальних природних законах, встановлених фізикою, хімією, біологією. Ландшафтознавство, разом із землезнавством і регіональною фізичною географією, є одним з розділів загальної фізичної географії, який вивчає природні територіальні й аквальні комплекси різної величини як складові частини географічної оболонки Землі.

Під аквальними ландшафтними комплексами розуміють однорідні за походженням та історією розвитку водні об’єкти, що характеризуються однаковим гідрологічним і гідротермічним режимом, мають єдиний геологічний фундамент, однотипний донний рельєф, однаковий склад донних відкладів та фітоценозів.

Об’єктом ландшафтознавства є певні природні територіальні комплекси, що являють собою цілісне і закономірне поєднання природних компонентів, які взаємодіють і утворюють єдину нерозривну систему.

Природно-територіальні комплекси – це ділянки географічної оболонки, які якісно відрізняються від інших ділянок, відділяються від сусідніх комплексів природними межами та є цілісним і закономірним поєднанням природних компонентів або комплексів нижчого рангу.

Предмет ландшафтознавства – це властивості й ознаки природно-територіальних комплексів як природних тіл і об’єктів природокористування: генезис, просторова структура, тенденції функціонування, динаміки, розвитку, стійкість до зовнішнього впливу і можливості саморегуляції, природно-ресурсний потенціал.

Головні задачі ландшафтознавства: 1) дослідження та картографування просторової структури природно-територіальних комплексів різних рівнів організації; 2) вивчення функціонування, динаміки і розвитку природно-територіальних комплексів; 3) оцінка впливу господарської діяльності людини на природно-територіальних комплексах і стійкості природно-територіальних комплексів до антропогенного впливу; 4) оцінка природно-ресурсного потенціалу природно-територіальних комплексів; 5) розробка рекомендацій щодо раціонального використання і охорони природно-територіальних комплексів.

Головні структурні частини ландшафтознавства: 1) морфологія; 2) систематика; 3) динаміка; 4) геофізика; 5) геохімія; 6) ландшафтна екологія; 7) антропогенне ландшафтознавство; 8) палеоландшафтознавство; 9) історичне ландшафтознавство; 10) аквальне ландшафтознавство; 11) космічне ландшафтознавство; 12) прикладне ландшафтознавство.

Соціальна значимість ландшафтознавства полягає у вивченні геосистем як життєвого середовища людства з певним екологічним та ресурсним потенціалом – саме вони забезпечують усі біологічні, енергетичні та інші потреби людей. Від стану ландшафтів залежить безперервне відновлення життєво важливих ресурсів – кисню, води, родючості грунтів, біомаси. Реальна загроза деградації ландшафтів та погіршення їх екологічних якостей висунули на перший план питання раціонального використання та охорони довкілля, його оптимізацію.

Традиційні галузі прикладного ландшафтознавства – агровиробнича, лісогосподарська, меліоративна – доповнені останнім часом дослідженнями містобудівного, рекреаційного, інженерного, комплексного територіально-планувального профілів, що також визначає зв’язок ландшафтознавства з певними науковими напрямками.

Наукове поняття «ландшафт» в географічну науку ввів Л. С. Берг в 1913 році.

Ландшафт – це конкретна територія (природно-територіальний комплекс і природно-антропогенний комплекс), яка має єдиний геологічний фундамент (місцева геологічна структура), один тип рельєфу (одна морфоскульптура), однаковий клімат, зональний тип ґрунтів і рослинності (у межах однієї природної зони), специфічний набір урочищ та місцевостей.

Ще у 1947 році С. В. Калеснік дав трактування поняття «ландшафт» як індивідуальної та типологічної таксономічної одиниці. Він зазначав, що «географічний ландшафт – це ділянка географічної оболонки, яка характеризується індивідуальною структурою, що типово виражена на значному просторі, нерозривно пов’язана зі структурою географічної оболонки у цілому та нею обумовлена». Тобто, з одного боку, ландшафт має власні структуру й індивідуальні риси, є індивідуальною або регіональною таксономічною одиницею, що більше в такому вигляді не повторюється і може мати власне ім’я. З іншого боку, ландшафт є однією з частин географічної оболонки може мати генетично обумовлену схожість з іншими частинами, отже, є також типологічною таксономічною одиницею.

До теперішнього часу не існує певного визначення терміну «ландшафт». Справа в тому, що цей термін використовується у різних сферах наукового пізнання: існує поняття «ландшафтна архітектура» у будівництві, «топонімічний ландшафт» у народознавстві, «ландшафти сучасного життя» у сфері культури, «географічний ландшафт» у географії.

Учені визначають три трактування терміну «ландшафт»: загальне, типологічне, індивідуальне.

Загальне трактування – ландшафт є синонімом природно-територіального комплексу будь-якого таксономічного рангу (Д. Л. Арманд, Ф. М. Мільков), при якому синонімами будуть терміни «природно-територіальний комплекс» (ПТК), «геосистема». Таке розуміння ландшафту дає змогу визначати степовий ландшафт, ландшафт Кримських гір, ландшафт Полісся, ландшафт окремої балки і т.п. Його можна порівняти з такими ж загальними поняттями як клімат, ґрунти, рельєф, при визначенні яких не мається на увазі конкретна територія.

Індивідуальне трактування – ландшафт – це індивідуальна територіальна одиниця, тобто конкретний неповторний природно-територіальний комплекс (А. А. Григор’єв, М. А. Солнцев, С. В. Калєсник, А. Г. Ісаченко), де ландшафт є територіально обмеженою ділянкою земної поверхні, яка характеризується генетичною єдністю і тісним взаємозв’язком його складових компонентів. Згідно з цим трактуванням, ландшафт має чітку структуру і розміри (степова зона України, ліси Північної Америки і т.п.), він неповторний у просторі і часі, має географічну назву і точне місце на карті.

Типологічне трактування – ландшафт – це природно-територіальні комплекси, які за рангом, тобто розмірами і складністю будови дорівнюють ландшафту в його індивідуальному розумінні, але на відміну від нього не мають індивідуальних рис (Л. С. Берг, М. О. Гвоздецький, Б. Б. Полинов). При цьому розглядаються типи, роди, види ландшафту подібно до типів рельєфу, типів та видів ґрунтів. Вони територіально розрізнені, але відносно подібні однорідні комплекси.

Серед особливостей ландшафту слід виділити такі: а) це територія, яка генетично цілісна, тобто має однакове походження і подальший розвиток, завдяки чому її розміри досягають сотень квадратних кілометрів; б) в його межах геологічна будова, рельєф та клімат характеризуються відносною однорідністю, завдяки чому формується система сприятливих територій для існування його біогенних компонентів; в) кожен ландшафт відрізняється від іншого своєю структурою, тобто набором більш дрібних ПТК, які є його структурними елементами.