Делінквентноє поведінка

У разі протиправної і антигромадської поведінки основною стратегією соціально-психологічної дії є організація умов суспільного покарання (переважно у в'язницях і виправно-трудових колоніях). У ряді країн до осіб, що зробили правопорушення, застосовується система суспільного осуду і обмеження прав делінквента (без або після відбування покарання), наприклад обмеження у виборі професії, в прийомі на роботу або в усиновленні дітей.

Основними формами психолого-социальной роботи у разі делінквентного поведінки є консультування, психотерапія, судово-психологічна експертиза (особливо відносно неповнолітніх), СПТ і організація саногенной середовища. Щодо новою формою є спеціалізовані відділення при психіатричних лікарнях для делінквентних осіб з психічними розладами. У даних установах особлива увага приділяється питанням соціально-психологічної реабілітації особи.

Психотерапія в умовах місць позбавлення волі - пенітенціарна психотерапія - важлива, хоча і погано розроблена, форма; інтервенції. Її специфічність визначається як украй стресовою для особи ситуацією, впливом асоціальних настроєних? лідерів, так і неможливістю звичайних відносин терапевтичного альянсу. Звичайні методи неефективні. У зв'язку з цим використовуються специфічні методи, адаптовані до пенітенціарного середовища.

Психотерапія в закритих установах орієнтована на вирішення ряду завдань. Перш за все необхідно встановити потребу індивіда в психотерапевтичній допомозі. Далі важливо визначити особові особливості за допомогою адаптованих до пенітенціарного середовища методик або спеціально розроблених шкал (спотворюючих впливів середовища, що забезпечують облік). Важливе завдання - створення "психотерапевтичних оазисів", груп або відносин, захищених від впливів, що деструктивно діють. Наступними актуальними питаннями є зняття психічної напруги (перш за все методами релаксації) і зниження чутливості до кримінальної, стресової дії. Нарешті, необхідне соціальне навчання і підвищення здатності засудженого вирішувати проблеми в даному середовищі і по виходу з неї. У ряді випадків психологічна робота поєднується з духовною психотерапією. Слід підкреслити, що пенітенціарна психотерапія стикається з серйозними, нерідко непереборними труднощами. Тому діяльність священиків у ряді випадків є єдиною формою психолого-социального дії на особу людини, що відбуває покарання.

Ефективність психологічної дії у разі делінквентного поведінки залежить від ефективності комплексу заходів: організаційних (наприклад, організація порядку і гуманної атмосфери в установі), економічних, педагогічних, медичних, соціальних мерів (наприклад, соціальна реабілітація після звільнення).

Що важко реалізовується, але максимально ефективним представляється метод створення саногенной середовища або терапевтичних "оазисів". Основною метою даного підходу є вилучення людини із звичного, такого, що провокує оточення, що у свою чергу повинне викликати зміни образу життю людини і особові зміни. До подібних форм організації середовища можна віднести трудові комуни для підлітків з поведінкою, що відхиляється. Життя на таких "соціальних острівцях" підпорядковане ряду правив. Основні правила - самостійне життєзабезпечення, взаємодопомога, строге підпорядкування керівникові і виборним органам, строге дотримання дисципліни і норм внутрішнього життя, проходження традиціям.

Слід визнати, що для делінквентного поведінки найбільш адекватними способами соціальної дії є суспільне покарання і поведінкова терапія в різних її модифікаціях. Аддіктівноє поведінка

Особливості втручання в аутодеструктівноє поведінку залежать від виду аддікциі і ступені залежності.

Оцінюючи досвід різних країн, можна виділити три глобальні соціальні стратегії дії на особу із залежною поведінкою: » репресивна політика (боротьби суспільства з окремими його членами); » політика мінімізації риски (зниження шкоди) - прагматичний підхід; » політика ресоциалізациі (соціально-психологічній реабілітації).

Суть репресивної політики полягає в жорсткому підході. Наприклад, наркотики забороняються державою, а всі дії, пов'язані з ними, переслідуються згідно із законом. Так, в США за зберігання героїну або кокаїну садять у в'язницю на термін від 5 до 40 років. У Китаї або Сінгапурі за подібні дії карають смертю. Аналогічна жорстка соціальна політика по відношенню до наркотиків діє в більшості країн. У деяких державах забороняється алкоголь аж до введення "сухого закону". Вводячи каральні заходи, держава розраховує контролювати рівень вживання психоактивних речовин. Проте алкоголізм і наркоманія зберігаються, а споживачі окрім однієї проблеми - хімічної залежності - автоматично набувають другої - делінквентность, оскільки вживання означає злочин. Крім того, для мафії вигідна загальна заборона на наркотики, оскільки він стимулює інтерес до них і зростання цін на нелегальну наркопродукцію.

Ліберальна політика зниження шкоди менш поширена. Концепція зниження шкоди виходить з того, що наркотики уживалися, уживаються і уживатимуться, а споживачі Наркотиків - частина суспільства, навіть якщо суспільство і не хоче про це знати. Ця концепція стає все більш популярною в світі, а в Нідерландах і Австралії реалізується офіційно. У основі лежить віра в те, що після певного періоду часу, частіше Всього біля 10 років вживання, у людини з'являється бажання або припинити вживання, або стабілізувати і контролювати його. З іншого боку, констатується факт, що певна частина людей ніколи не кине наркотики.

Історія руху зниження шкоди бере свій початок в середині 80-х рр. нашого часу і нерозривно пов'язана з початком епохи епідемії СНІДУ серед споживачів ін'єкційних наркотиків. Медичним професіоналам стало ясно, що якщо не прийняти яких-небудь екстрених профілактичних мерів, зупинити стрімкий розвиток епідемії серед споживачів ін'єкційних наркотиків (ПІН) буде неможливо. Так зародилася нова модель програм дії в області суспільної охорони здоров'я - програми обміну шприців. Потім вона була доповнена такими напрямами, як навчання безпечним способам вживання наркотиків, інформування про захворювання, супутні вживанню, розповсюдження презервативів і навчання способам безпечного сексу.

Таким чином, головна політична мета самодіяльних організацій - це декриміналізація і нормалізація вживання наркотиків. Це означає, що на додаток до стратегій розробки адекватних і доступних програм по боротьбі із споживанням наркотиків повинні бути вироблені стратегії, направлені проти нинішньої політики криміналізації наркозалежних. Репресивна політика до споживання наркотиків вважається відповідальною за виникнення того явища, яке називається "Проблемою наркотиків".

На початку 90-х рр., після руйнування залізної завіси, проблема епідемії наркоманії і Віл-інфекції стала актуальною і для країн Східної Європи і Росії. Спалах Віл-інфекції вибухнув на території України, в деяких містах Росії. Зараз в цих містах почалася робота профілактичних програм по зниженню шкоди, але через нестачу фінансування ці програми не придбали належного обхвату, носять одиничний, а не загальнонаціональний характер і оплачуються не з національного бюджету, а за підтримки міжнародних організацій і фондів.

На сьогоднішній день в наший країні отримали фінансування близько 20 програм по зниженню шкоди, які включають обмін шприців і проведення аутрич-работы. Аутрич-работа ("зовні") - донесення профілактичній інформації до закритих соціальних груп (споживачів наркотиків, гомосексуалов, повій) в місцях, звичних для них.

Цілі аутрич-работы: » інформування про ризик розповсюдження ВІЧ, вірусні гепатити, венеричні захворювання серед ПІН (споживачів ін'єкційних наркотиків); » зниження рівня повторного використання ін'єкційного інструментарію; » інформація про ризики, пов'язані з вживанням наркотиків (закон, надання першої допомоги в небезпечних випадках); » вплив на зміну ризикованої поведінки, пов'язаної з прийомом наркотиків і сексом (навчання менш небезпечним способам вживання наркотиків); » залучення ПІН до контактів з медичними і соціальними службами; » сприяння соціальній адаптації і працевлаштуванню; » залучення активних споживачів до роботи по зниженню шкоди як волонтери; » надання психологічної підтримки; » зворотний зв'язок (донесення інформації про проблеми ПІН до медичних працівників, а також фахівців, від яких залежать державні рішення).

Програми зниження шкоди не отримали визнання на урядовому рівні, і їх робота часто утруднена через відсутність законодавчої бази і федеральної фінансової підтримки. Також не відомо про існування на території наший країни груп споживачів наркотиків, готових відстоювати свої цивільні права.

При існуючому відношенні суспільства до споживачів наркотиків процес зміни поведінки для них стає дуже складним. Розірвати порочний круг поодинці дуже складно. Суспільство поки мало допомагає людині, що потрапила під владу хімічної залежності. Реально наркозалежному допомагають фахівці. Вони надають допомогу, розуміючи і підтримуючи людей в їх прагненні до позитивних змін. Фахівці надають допомогу зазвичай в рамках соціально-психологічної реабілітації.

3. Політика ресоциалізациі (соціально-психологічній реабілітації) припускає комплексну програму з відновлення життєвих функцій індивіда, дезадаптованого унаслідок залежної поведінки. Реабілітаційна програма включає заходи на декількох рівнях: правовий захист і соціальна підтримка (включення в соціальну групу, юридичний захист, працевлаштування, вирішення житлової проблеми); психологічна реабілітація (психологічна підтримка ремісії, розширення особових ресурсів); медична допомога (зняття синдрому абстинента, протирецидивна терапія, лікування супутніх соматичних і нервово-психічних розладів).

Психологічна допомога є обов'язковою у всіх випадках. При відносно менш небезпечних формах (куріння, азартні ігри, харчова залежність) або початкових стадіях залежності широко застосовуються різні види консультування і психотерапії. Особливо добре зарекомендували себе когнитив-но-поведенческая індивідуальна (короткострокова) і особово-реконструктивна групова психотерапії. По суті наближаються до останньої заняття в суспільних групах і організаціях (анонімні алкоголіки, анонімні наркомани, релігійні організації).

Допомога у разі хімічної залежності, що досягла рівня системного захворювання (фізичній залежності), є найбільш складною і тривалою. В даному випадку адекватною буде комплексна реабілітація при провідній ролі медичного втручання на початкових етапах.

У найбільш загальному вигляді можна говорити про наступну схему комплексної реабілітації алкоголізму і наркоманії.

Спочатку проводиться консультування або психотерапія з метою ухвалення рішення про лікування (усвідомлення хвороби, відчуття неможливості так далі жити, підвищення готовності лікуватися), вибір найбільш адекватної форми лікування. Етап може бути тривалим. Нерідко залежні погоджуються на лікування тільки в ситуації катастрофи: звістці про невиліковне захворювання, загрозі судимості, реальній загрозі життю з боку делінквентного оточення, переживанні стану клінічної смерті.

Після ухвалення рішення про лікування доцільне проведення детоксикації - звільнення організму від токсичних речовин.

На наступному етапі комплексної реабілітації реалізується програма супроводу ремісії - підтримка тверезості. Світовий досвід свідчить про доцільність проведення даної роботи протягом 12 - 24 міс. Забезпечення ремісії може включати: » медико-психиатрическую допомогу, наприклад призначення антидепресантів; » медико-наркологическую, наприклад протирецидивна терапія або "хімічний захист" у формі введення препаратів, що дають реакцію на алкоголь або блокуючих стан наркотичного сп'яніння.

Психологічна допомога в підтримці ремісії також може здійснюватися в різних напрямах і формах: » психологічне консультування залежного і членів його сім'ї; » індивідуальна і групова психотерапія, орієнтована на позитивні особові зміни, і перш за все формування установки на тверезість; » спеціальні лінії телефону довіри.

Практика показує, що ефективність допомоги істотно зростає в умовах спеціалізованих центрів. Фахівці називають чотири основні умови успішного лікування залежності [18, 20]: » заміна хімічній залежності на іншу (від людини, групи АА, релігійної організації); » адекватне лікування інших психіатричних розладів, включаючи відповідні психотропні препарати або психотерапію; » підтримка стриманості (наприклад, контроль-тести, замінники наркотиків, групи самодопомоги) в процесі психологічного дорослішання; » особове зростання і структуральні зміни за допомогою психотерапії.

У міру зменшення фізичної залежності зростає роль соціальної допомоги.

В даний час соціально-психологічна реабілітація визнається найбільш адекватною формою надання допомоги залежним підліткам. Сім'я повинна переконати підлітка в необхідності отримання соціальної допомоги. Разом з підлітком або консультантом-психологом сім'я може вибрати найбільш адекватну для неї і підлітка форму соціально-психологічної реабілітації:

1. Групи самодопомоги "Анонімні наркомани", "Анонімні алкоголіки", що діють відповідно до програми "12 кроків".

Ця форма соціально-психологічної допомоги набула особливо широкого поширення. Головне завдання анонімних алкоголіків (наркоманів) - залишатися тверезими і допомагати іншим досягати тверезості.

Ось "ступені" духовного відродження, по яких вони послідовно йдуть до тверезості.

Ми визнали своє безсилля перед алкоголем: ми втратили контроль над своїм життям.

Ми зрозуміли і повірили, що тільки сила, що перевищує нас самих, може повернути нас до розсудливості.

Ми вирішили віддати свою волю і життя в руки Бога, як ми розуміємо його.

Ми провели глибоке і сміливе дослідження своєї поведінки.

Ми призналися в порочності перед Богом, перед собою і перед іншою людиною в своїх худих справах.

Ми повністю готові до того, щоб Бог допоміг звільнити нас від недоліків в нашому характері.

Ми покірливо попросили його допомогти звільнити нас від худих справ.

Ми написали імена всіх осіб, яким ми зробили шкоду, і приготувалися відшкодувати їм всім заподіяні втрати або образи.

Ми відшкодували втрати всім цим особам, де тільки можливо, окрім тих випадків, коли таке відшкодування принесло б шкоду їм або іншим людям.

Ми продовжували спостерігати за своєю поведінкою і коли робили худі справи, то негайно признавалися в цьому.

За допомогою молитви і роздуму ми прагнули поглибити свій контакт з Богом, як ми його розуміємо, молючись лише про розуміння Його волі і сили, щоб виконати її.

Добившись духовного пробудження в результаті проходження цих кроків ми прагнули ділитися цим досвідом з іншими хворими і застосовувати ці принципи у всіх наших справах.

За підтримки групи учасники програми мають можливість усвідомити кожен крок і пройти його в індивідуальному темпі. Окрім такого емоційного, близького до релігійного, дії, в практику роботи АА широко використовуються прямі ради, рекомендації, що ускладнюються у міру збільшення тривалості участі хворих в роботі суспільства. Наприклад, на перших порах ці ради направлені на припинення пияцтва або попередження зриву: "Не допускай першої випивки". Програма дає реальний шанс людині, що стала жертвою своєї залежності і охочому від неї позбавитися.

Недолік цієї програми - життя в звичному середовищі.

2. Центри соціально-психологічної реабілітації, в яких разом з фахівцями працюють колишні наркозалежні. Центри працюють по різних програмах: Мінессотськая модель, Дей- топ Інтернейшенл, духовне відродження, "шокова терапія", модель саморегуляції. (Недолік - короткостроковість перебування, до 2 мес, з подальшим поверненням в колишнє середовище, але з періодичними відвідинами груп підтримки.)

Трудові комуни і табори з тривалим мешканням. (Недолік - достатньо жорсткі умови життя, а отже, і великий відсоток відходів з комуни.)

Овоцерквленіє - навертання до віри, служіння церкві, поселення в монастирі на обмежений або тривалий термін. (Обмеження - особисте неприйняття віри.)

Сім'я не тільки повинна вибрати форму реабілітації, але і отримати на місці вичерпну інформацію про цілі реабілітації і використовувані методи. Незалежно від того, залишається підліток в сім'ї або поміщається в реабілітаційний центр, члени сім'ї паралельно повинні отримувати допомогу.

З цією метою проводиться психологічна робота з батьками в наступних формах: періодичне консультування сім'ї (батьків) залежного підлітка фахівцями (наркологами, сімейними психологами, психотерапевтами); організація і проведення групової тренінгової роботи з батьками (наприклад, "Тренінг батьківської успішності"! "Тренінг ефективної взаємодії із залежним підлітком"); організація груп самодопомоги (наприклад, "Матері проти наркотиків").

У роботі з підлітками з початковими проявами аддіктівного поведінки добре зарекомендувала себе групова психотерапія (когнітивно-поведінковій орієнтації) і тренінговая робота, вирішальна одночасно профілактичні і коректувальні завдання.

Деякі види аддіктівного поведінки вимагають переважно психотерапевтичного втручання у поєднанні із спеціальною медичною допомогою. Це, наприклад, харчові порушення або сексуальні аддікциі.

В цілому успішність психолого-социальной допомоги особі із залежною поведінкою визначається переважно ступенем її готовності до співпраці. Тому на самому початку спільної роботи фахівець повинен приділити особливий час і увагу досягненню контакту або робочого альянсу. Це завдання може бути реалізована вже при першій зустрічі, але частіше потрібний значно більше часу, особливо у разі хімічної залежності з вираженими особовими змінами.

Для досягнення контакту використовуються різні прийоми. Перш за все це емпатічеськоє слухання, ухвалення і підтримка клієнта. Також ефективні: промовляння відчуттів клієнта; формулювання мотивації звернення; з'ясування очікувань і побоювань клієнта з приводу психологічного втручання.

Для досягнення відносин співпраці принципово важливо розділяти відповідальність за результати роботи. Для цього спільно ставлять завдання, оцінюють внесок кожного, складають зразковий план роботи, визначають терміни і умови роботи, тобто укладають терапевтичний контракт. У роботі слід спиратися на особові ресурси (а не тільки проблеми і дефіцити); обговорювати опори клієнта психологічній дії і змінам; моделювати майбутнє клієнта при збереженні аддіктівного поведінки і без нього.

Суїциїдальна поведінка

Профілактика суїциїдальної поведінки може вирішувати різні завдання: контроль і обмеження доступу до різних засобів аутоагресії, контроль чинників і груп риски, надання медико-психологической допомоги конкретній особі. Психологічна превенція суїциду (запобігання суїциїдальній поведінці) здійснюється переважно у формі навчання розпізнаванню суїциїдальних проявів і наданню своєчасної допомоги близьким людям.

Психологічну допомогу людині з вже сформованою суїциїдальною поведінкою прийнято називати кризовою інтервенцією. Провідним методом в цьому випадку виступає кризове консультування, а його метою - утримання людини в живих.

Згідно з результатами досліджень Всесоюзного научно-мето-дічеського суїцидологичеського центру [26], замахи на самогубство здійснюються: » здоровими людьми; » обличчями з прикордонними нервово-психічними розладами; » страждаючими психічними захворюваннями.

Для перших двох груп перш за все призначена телефонна служба медико-психологической допомозі - Телефон екстреної психологічної допомоги (Телефон довіри). Кризове консультування також здійснюється в умовах спеціалізованих центрів і кабінетів. Для страждаючих психічними захворюваннями є суїцидологичеськие кабінети при психоневрологічних диспансерах і спеціалізовані відділення психіатричних лікарень.

Особливо актуальна психологічна допомога людям з гострими суїциїдальними реакціями, переважна більшість яких є практично здоровими людьми. Суїцидоопасниє реакції виявляються на декількох рівнях особового функціонування. У афектній сфері це інтенсивні негативні емоції (тривога, самота, відчай, туга, образа). У когнітивній області виникає неадаптивна концепція ситуації з песимістичною оцінкою сьогодення і майбутнього, із спотвореним сприйняттям часу. Порушення особової ідентифікації зачіпають самооцінку, знижують здатність ухвалювати рішення, порушують упевненість в переносимості афектної напруги. Поведінка часто буває імпульсною, непродуктивною. Вважається, що період гострих суїциїдальних реакцій в середньому триває близько місяця.

Головна мета невідкладної допомоги - запобігти подальшому розвитку реакції і замаху на самогубство [17, 26]. Для цього людині потрібна допомога в оволодінні ситуацією, а також корекція неадаптивних особових установок, що обумовлюють розвиток кризових станів і суїциїдальних тенденцій. Ми повинні виходити з того, що криза - наслідок не стільки обставин, скільки негативного відношення до них. В більшості випадків має місце ситуація, коли сімейні, професійні або соціальні цінності володіють більшою значущістю, чим власне життя. Спостерігається стійка фіксація на психотравмуючих подіях.

Кроки невідкладної допомоги - кризовій інтервенції.

Вирішальне значення має перший шаг- бесіда (1,5-2 ч). Перше важливе завдання - встановлення контакту і досягнення довіри. Для цього необхідно переконувати клієнта в емоційному ухваленні ("Що б я міг зробити для вас?"), заохочувати відкритий вираз думок і відчуттів за допомогою жалісливої емпатії, зменшувати напругу через "вимову".

На даній стадії також необхідно провести оцінку обставин і ступеня загрози суїциду.

Загроза суїциду "1" - у того, що звернувся були суїциїдальні думки, але він не знає, як і коли він їх здійснить ("Я більше так не можу."; "Краще б я помер.").

Загроза суїциду "2" - у того, що звернувся є суїциїдальні мислєї план, але він говорить, що не збирається покінчити життя негайно ("У мене вже є пігулки снодійного, і якщо нічого не зміниться до кращого.").

Загроза суїциду "3" - що звернувся або збирається тут же накласти на себе руки (ніж або пігулки лежать поряд, якщо він телефонує), або в процесі розмови, або відразу після його.

У останньому випадку (якщо загроза реальна і рішення ухвалене) бесіда може бути направлена на досягнення рішення про відстрочення його виконання.

По-перше двох випадках доцільно і можливо реалізувати другий шаг- інтелектуальне оволодіння ситуацією. За допомогою спеціальних питань і тверджень необхідно подолати відчуття винятковості ситуації: "Такі ситуації зустрічаються нерідко". Також за допомогою включення актуальної ситуації в контекст життєвого шляху слід зняти відчуття її раптовості і непереборної. Зменшити гостроту переживання можна за допомогою підкреслення, що є час на обдумування, або концентрації на попередніх досягненнях і успіхах. На даному етапі бесіди також використовуються такі прийоми, як повторення змісту вислову, віддзеркалення і розділення емоцій, вербалізация суїциїдальних переживань, пошук джерел емоцій ("Що саме вас так турбує?").

Третій шаг- укладення контракту - планування дій, необхідних для подолання критичної ситуації і найбільш прийнятних для пацієнта. Наприклад, при необоротних втратах можливий пошук осіб з найближчого оточення, з якими пацієнт зміг би сформувати нові значущі відносини. На цьому етапі важливо перешкоджати відходу пацієнта від суті кризи і від пошуку позитивних альтернатив (прийом "фокусування на ситуації"). Основні прийоми: інтерпретація (гіпотези про можливі способи дозволу ситуації); спонука до планування і оформлення ясного конкретного плану; утримання паузи ("схвалююче мовчання") з метою стимулювання ініціативи пацієнта і надання необхідного часу для опрацьовування.

Четвертий крок - активна психологічна підтримка і підвищення упевненості в своїх силах. Провідні прийоми на цьому етапі: логічна аргументація, переконання, раціональне навіювання, актуалізація особових ресурсів. На завершуючому етапі кризової роботи слід також обговорити те, яким чином Подолання даної психотравмуючої ситуації буде корисним для подолання життєвих труднощів в майбутньому.

Таким чином, провідне завдання кризової інтервенції - Корекція суїциїдальних установок людини. Результатом роботи повинні стати наступні переконання клієнта: » важкий емоційний стан тимчасовий і покращає ході терапії; » інші люди в аналогічних станах відчували себе також важко, а потім їх стан повністю нормалізовалось- » життя що звернувся потрібна його рідним, близьким, друзям а його відхід з життя стане для них важкою травмою.

В крайньому випадку, можна спробувати переконати суїцидента в тому, що кожна людина має право розпоряджатися своїм життям, але рішення цього найважливішого питання краще відкласти на декілька днів або тижнів, щоб спокійно його обдумати. В цілому ефективність роботи з суїциїдальною поведінкою залежить від точності виявлення суїциїдальної риски і мотивації суїциїдальних намірів.

Крім надання кризової допомоги, доцільна подальша робота, орієнтована на глибші особові зміни, - поственция і вторинна інтервенція. На даному етапі можливе застосування різних методів і методик. Добре зарекомендували себе позитивна і когнітивна психотерапія, логотерапія, аксиопсихотерапія, терапія творчим самовираженням, духовна психотерапія.

Працюючи з людьми, що мають суїциїдальні прояви, особливо важливо проявляти делікатність і поважати право особи на власний вибір. Парадоксальність ситуації превенції (запобігання) суїциду полягає в тому, що в світлі сучасних гуманістичних поглядів будь-яка доросла людина дійсно має право розпоряджатися своїм життям на свій розсуд, але інші люди при цьому мають право допомогти йому переглянути своє рішення.

Допомога у випадках суїциїдальної поведінки на тлі психічних розладів (психічні захворювання, алкоголізм, наркоманія) здійснюється відповідно до Закону "Про психіатричну допомогу і гарантії прав громадян при її наданні" (1993).

На закінчення слід додати, що розглянуті стратегій інтервенції основних форм поведінки, що відхиляється, носять узагальнений характер і вимагають адаптації до конкретної ситуації і особи.

Література, що рекомендується

1. Александровський ю.А. Стани психічної дезадаптації і їх компенсація. - М., 1976.

2. Амбрумова а.Г., Бородін СВ., Міхлін а.С. Попередження самогубств. - М., 1980.

3. Амбрумова а.Г., Жезлова л.Я. Методичні рекомендації по профілактиці суїциїдальних дій в дитячому і підлітковому віці. - М., 1978.

4. Амбрумова а.Г., Тіхоненко В.А, Діагностика суїциїдальної поведінки. - М., 1980.

5. Белічева с.А. Основи превентивної психології. - М., 1993.

6. Горськая м.В. Діагностика суїциїдальної поведінки у підлітків // Вісник психосоциальной роботи. - 1994. - № 1. - С. 44-52.

7. Демьянов ю.Г. Основи психопрофілактики і психотерапії: Допомога-практикум. - Спб., 1999.

8. Діагностика шкільної дезадаптації / Під ред. С.А. Белічевой. - М., 1993.

9. Іванова е.Б. Як допомогти наркоманові. - Спб., 1997.

10. Ігумнов с.А. Клінічна психотерапія дітей і підлітків: Справ, допомога. - Мінськ, 1999.

11. Кондратенко В. Т. Девіантноє поведінка у підлітків. - Мінськ, 1988.

12. Кулаков с.А. Психопрофілактика і психотерапія в середній школі: Навчань.-метод. допомога. - Спб., 1996.

13. Кулаков с.А. Діагностика і психотерапія аддіктівного поведінки У підлітків: Навчань.-метод. допомога. - М., 1998.

14. Кулаков с.А. На прийомі у психолога - підліток. - Спб., 2001.

15. Мєєрсон ф.З. Адаптація, стрес, профілактика. - М., 1981.

16. Морлі З, Шефферд Дж., Спенс С. Методи когнітивної терапії і тренінгу соціальних навиків. - Спб., 1996.

17. Моховіков а.Н. Телефонне консультування. - М., 1999.

18. Нельсон-джоунс Р. Теорія і практика консультування. - Спб., 2000.

19. Попередження підліткової і юнацької наркоманії / Під Ред. С.В.Березіна, К.С.Лісецкого, І.Б.Орешникової. - М., 2000.

20. Психологія і лікування залежної поведінки / Під ред. С. Даулінга. - М., 2000.

21. Психосоциальная корекція і реабілітація неповнолітніх з Девіантною поведінкою / Під ред. С.А. Белічевой. - М., 1999.

22. Психотерапевтична енциклопедія / Під ред. Би. Д. Карвасарського. - Спб., 1998.

23. Психотерапія дітей і підлітків: Пер. з йому. / Під ред. Х.Рем- шмідта. - М., 2000.

24. Сучасні форми і методи організації психогігієнічної і психопрофілактичної роботи: Сб. статей. - М., 1989.

25. Суїцид: Хрестоматія по суїцидологиі / Сост. А. Н. Моховиків. - Київ, 1996.

26. Телефон довіри в системі соціально-психологічної служби. o- М., 1988.

27. Федоров а.П. Методи поведінкової психотерапії: Навчань.-метод допомога. - Спб., 1987.

28. Федоров а.П. Когнітивна психотерапія: Навчань. допомога. - Спб 1991.

29. Ейдеміллер е.Г., Юстіцкис В. Психология і психотерапія сім'ї. - Спб., 1999.