17. Імунітет держави в міжнародному приватному праві

Імунітет держави у широкому застосуванні - принцип, за яким до держави або її органів не може бути заявлений позов в іноземному суді без її згоди.

У МПрП під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет грунтується на суверенітеті держав, їх рівності. Це означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном. Такий статус ха­рактеризується як par in parem non habet imperium - рівний над рівним не має влади.

У теорії та практиці держав розрізняють кілька видів іму­нітету:

1) судовий - непідсудність держави без її Згоди судам іншої. Причини притягнення до відповідальності значення не мають.

2) від попереднього забезпечення позову - не можна без згоди держави застосувати будь-які примусові заходи до її майна.

3) від примусового виконання рішення - без згоди держави не можна здійснити примусове виконан­ня судового рішення, винесеного проти неї судом іншої дер­жави.

4) майновий (власнос­ті) - питання може виникнути, наприклад, у зв'язку з розглядом певної справи в суді.

У більшості держав набула поширення теорія функціональ­ного (обмеженого) імунітету. Відповідно до неї держава, діючи як суверен, завжди користується імунітетом. Якщо ж держава діє як приватна особа, скажімо, в зовнішньоторго­вельних операціях, то в цих випадках вона імунітетом не во­лодіє. Не застосовується імуні­тет щодо контрактів, які повинні бути виконані в країні суду, що розглядає справу; щодо виконання угод комерційного, фінансового, професійного характеру. Імунітет не визнається, якщо держава має комерційну установу в державі суду, який розглядає справу.

Проте імунітет зберігатиметься, якщо правовідносинам з участю держави буде притаманна хоча б одна з умов:

1) дру­гою стороною у спорі є також держава;

2) сторони у письмовій формі спеціально домовилися про визнання імунітету;

3) некомерційний договір було укладено на території іноземної держави, і він підпорядковується нормам її адміністративного права.

18. Колізійні питання права власності

Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування й розпорядження майном.

Визначальним у формуванні колізійних норм стосовно питань права власності майже у всіх державах є поділ майна на рухоме й нерухоме. Від цього залежить визначення змісту права власності, форма й умови переходу права власності на це майно.

Щодо нерухомого майна законодавства, судова практика, доктрина багатьох держав свідчить, що право власності регулюється законом місцезнаходження речі. Таким вважається закон держави, на території якої знаходиться річ на момент виникнення факту, що викликає правові наслідки.

Питання колізійного регулювання правового статусу рухомого майна є дещо складніше. У таких випадках часто застосовують прив'язку до закону місцезнаходження речі. Крім цієї колізійної прив'язки можуть застосовуватися й інші, наприклад, особистий закон власника. Але переважно цей принцип застосовується як виняток або в окремих країнах (Аргентина, Бразилія).

Загальновизнано, що коли річ певній державі правомірно перейшла у власність іншої особи за законами цієї держави, то в разі зміни місцезнаходження речі право власності на неї зберігається за її власником.

У законодавстві багатьох держав колізійне регулювання права власності пов’язане з інститутом набувальної давності, зміст якого полягає в тому, що фізична чи юридична особа, яка хоч і не є власником майна, але добросовісно і для себе здійснює володіня цим майном, наче власним, упродовж тривалого строку, набуває право власності на це майно.

19. Колізійні питання виникнення і припинення права власності в міжнар. прив. Праві

Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування й розпорядження майном.

Визначальним у формуванні колізійних норм стосовно питань права власності майже у всіх державах є поділ майна на рухоме й нерухоме. Від цього залежить визначення змісту права власності, форма й умови переходу права власності на це майно.

Щодо нерухомого майна законодавства, судова практика, доктрина багатьох держав свідчить, що право власності регулюється законом місцезнаходження речі. Таким вважається закон держави, на території якої знаходиться річ на момент виникнення факту, що викликає правові наслідки.

Питання колізійного регулювання правового статусу рухомого майна є дещо складніше. У таких випадках часто застосовують прив'язку до закону місцезнаходження речі. Крім цієї колізійної прив'язки можуть застосовуватися й інші, наприклад, особистий закон власника. Але переважно цей принцип застосовується як виняток або в окремих країнах (Аргентина, Бразилія).

Загальновизнано, що коли річ певній державі правомірно перейшла у власність іншої особи за законами цієї держави, то в разі зміни місцезнаходження речі право власності на неї зберігається за її власником.

У законодавстві багатьох держав колізійне регулювання права власності пов’язане з інститутом набувальної давності, зміст якого полягає в тому, що фізична чи юридична особа, яка хоч і не є власником майна, але добросовісно і для себе здійснює володіня цим майном, наче власним, упродовж тривалого строку, набуває право власності на це майно.

Визначальним у формуванні колізійних норм щодо питань права власності майже у всіх державах є розподіл майна на рухоме і нерухоме. Від цього залежить визначення права власності, форма й умови переходу права власності на це майно.

Щодо нерухомого майна зак-во, судова практика, доктрина багатьох держав свідчить, що право власності регулюється законом місцезнаходження речі.

Питання колізійного регулювання прав статусу рухомого майна є трохи складніше. У таких випадках часто застосовують прив'язку до закону місцезнаходження речі. Крім цієї колізійної прив'язки можуть застосовуватися й інші , наприклад, особистий закон власника. Але переважно цей принцип застосовується як виключення або в окремих країнах (Аргентина, Бразилія).

Загальновизнано, що коли річ у визначеній державі правомірно перейшла у власність іншої особи за законами цієї держави, те у випадку зміни місцезнаходження речі право власності на неї зберігається за її власником.

20. Колізійні прив’язки в спадковому праві

Спадкування за законом і за заповітом виникають внаслідок неоднакових вирішень питань законодавством держав, пов’язані з визначенням кола спадкоємців.

Колізії за заповітом допомагають вирішити такі колізійні прив’язки (загальні, спеціальні):- особистий закон спадковця; -закон місця вчинення акта. Заповіт – вид односторонньої угоди. Форма – визначається, де заповідач жив.

Колізійні прив”язки, основою яких є відсилання до закону громадянства спадкодавця. Швейц. основн. коліз. прив’язка – закон останнього місця проживання спадкодавця.

За законом – важливо встановити права держави, до питань спадкування. Ґрунтується на принципі громадянства спадкодавця

місце постійного проживання.

Україна – де спадкодавець мав останнє місце проживання або складав акт. Вибір права спадкодавця буде недійсним, якщо змінив громадянство на момент смерті. За законом – правовідносини, не охоплені заповітом. За заповітом – волевиявлення спадкодавця, щодо юридичної долі його майна після смерті, виражене у встановленій законом формі.

Джерела: закон і судовий прецедент. Заповіти: публічний акт, власноручний і таємний заповіти.

21. Колізія законів в галузі сімейного права

У нормативних актах більшості держав відсутнє законодавче визначення шлюбу, і його правові проблеми до кінця не врегульовані ні в законах, ні в доктрині. Практично загальновизнано, що шлюб - це юридично оформлений добровільний союз чоловіка і жінки, спрямований на створення сім'ї і презюмують спільне співжиття з веденням спільного господарства.

Відразу ж слід зазначити, що таке визначення шлюбу відповідає праву далеко не всіх держав (наприклад, тих держав, законодавство яких допускає одностатеві або полігамні шлюби). У сучасній доктрині права і судовій практиці шлюб визначається як шлюб-договір, шлюб-статус чи шлюб-партнерство. Найбільш поширеною є точка зору, що шлюб - це договір, цивільно-правова угода, що породжує особисті та майнові права і обов'язки подружжя. Іноземний елемент у шлюбно-сімейних відносинах може проявлятися в усіх його варіантах. У законодавстві деяких держав особливо виділяються «іноземні» (між іноземцями) і «змішані» (між іноземцями і власними громадянами) шлюби. Сімейні відносини в максимальній мірі пов'язані з національними традиціями, релігією, побутовими та етнічними звичаями, а тому сімейне право різних країн принципово відрізняється і практично не піддається уніфікації.

Все це викликає серйозні колізії законів у галузі шлюбно-сімейного права. Численні колізійні проблеми виникають перш за все тому, що відповідні матеріальні норми різних держав істотно різняться між собою.

Основні колізійно-правові проблеми шлюбу і сім'ї у:

- форма і умови укладення шлюбу; расові та релігійні обмеження;

заборони на шлюби з іноземцями; необхідність дозволу (дипломатичного, батьків або опікунів) для вступу в шлюб; особистий закон (верховенство) чоловіка; укладання шлюбу за довіреністю і через представника; полігамія і моногамія; одностатеві шлюби;  юридична відповідальність за відмову вступити в обіцяний шлюб; «кульгає» шлюби тощо.

Доктрина і судова практика деяких держав при вирішенні спорів у галузі сімейних відносин з іноземним елементом широко застосовують теорію статутів: єдиний сімейний (шлюбний) статут, статут загальних наслідків шлюбу, статут права на ім'я (зміна прізвища внаслідок вступу у шлюб), статут укладення шлюбу, статут розірвання шлюбу, статут майнових відносин подружжя і т.д. Застосування теорії статутів позволяє більш детально регулювати всі питання шлюбно-сімейних відносин.

Саме у сфері шлюбно-сімейних відносин з іноземним елементом найбільш часто виникає необхідність вирішення попереднього коллізіотнюго питання (наприклад, питання про дійсність шлюбу для вирішення питання про долю дитини в разі припинення шлюбу 8),проблем адаптації колізійних норм, множинності колізійних прив'язок, «кульгаючих» відносин і інтерперсональних колізій. Майже всі аспекти шлюбно-сімейних відносин регулюються за допомогою «ланцюжка» колізійних норм.

22. Колізійні прив’язки в міжнародних трудових відносинах

У системі колізійних норм, які використовуються для регулювання трудових відносин з "іноземним елементом", переважними є ті, що призначені саме для цих відносин: закон держави місця роботи; закон держави, з якої відряджено працівника та ін. Але оскільки трудові відносини у деяких правових системах регулюють ще й норми цивільного права, то застосовуються прив'язки, притаманні регулюванню цивільно-правових угод.

Колізійні прив'язки можуть вказувати на право, яке підлягає застосуванню до певних трудових відносин; форми контракту; суб'єктів трудового правовідношення.

Переважно використовуються відсилання до закону місця укладення трудового контракту, місця виконання роботи,спільного місця знаходження сторін, спільного громадянства.

До регламентації трудових відносин на транспорті, скажімо, на морському, типовою є колізійна прив'язка - закон прапора; на річковому, повітряному — місця реєстрації судна; на автомобільному -особистий закон перевізника.

Прив'язка -закон автономії волі використовується багатьма державами. Вона означає, що сторони, укладаючи трудовий контракт, можуть самостійно обрати правопорядок, якому підпорядкують свої трудові відносини. На законодавство, обране сторонами для регулювання трудових відносин, може бути чітко вказано у контракті, або ж випливати з його змісту чи проформи (зразка, типової форми), чи з указівки, суд якої держави може розглядати спір. Це властиво правовій системі України. Більшість європейських держав (Україна теж) застерігають про обрання конкретного правопорядку для регулювання умов контракту. В них можна обирати чи змінювати обране законодавство у будь-який час до укладення чи після укладення контракту та підпорядковувати різні умови контракту законодавству різних правових систем.

23. Колізійні прив’язки в міжнародному трудовому праві

У системі колізійних норм, які використовуються для регулювання трудових відносин з "іноземним елементом", переважними є ті, що призначені саме для цих відносин: закон держави місця роботи; закон держави, з якої відряджено працівника та ін. Але оскільки трудові відносини у деяких правових системах регулюють ще й норми цивільного права, то застосовуються прив'язки, притаманні регулюванню цивільно-правових угод, зокрема закон автономної волі.

Прив'язка -закон автономії волі використовується багатьма державами. Вона означає, що сторони, укладаючи трудовий контракт, можуть самостійно обрати правопорядок, якому підпорядкують свої трудові відносини. На законодавство, обране сторонами для регулювання трудових відносин, може бути чітко вказано у контракті, або ж випливати з його змісту чи проформи (зразка, типової форми), чи з указівки, суд якої держави може розглядати спір. Це властиво правовій системі України. Більшість європейських держав (Україна теж) застерігають про обрання конкретного правопорядку для регулювання умов контракту. В них дозволяється обирати чи змінювати обране законодавство у будь-який час до укладення чи після укладення контракту та підпорядковувати різні умови контракту законодавству різних правових систем.

Водночас Закон із міжнародного приватного права Польщі вказує, що обраний сторонами закон повинен мати зв'язок із зобов'язанням; за законодавством Португалії вибір права обумовлюється важливим інтересом сторін. Американський Звід законів конфліктного права передбачає, що повинен мати тісний зв'язок з угодою чи її сторонами.

Прив'язка до закону місця роботи є найбільш поширеною у правових системах. Це основна прив'язка в Законах із міжнародного приватного права Австрії, Албанії, Іспанії, Угорщини, Швейцарії, Прив'язка до закону основного місця бізнесу підприємця застосовується здебільшого для регулювання праці на спільних підприємствах. В окремих випадках використовується колізійна прив'язка до закону країни місцезнаходження підприємства, яке відрядило працівника за кордон для виконання робіт. До суб'єктів трудових відносин, зокрема для визначення дієздатності фізичних осіб, застосовується закон громадянства, а для юр осіб -закон місця укладення контракту чи закон інкорпорації.

24. Колізійний метод регулювання в МПП

Правовий метод регулювання — це сукупність узгоджених між собою способів впливу на певну групу відносин. Для міжнародного приватного права характерним є цивільно-правовий метод, що виражає правову природу цієї галузі. Крім нього, для врегулювання відносин з "іноземним елементом'' застосовуються: колізійний та матеріально-правовий. Колізійний метод є необхідним для регулювання цивільно-правових відносин, регламентація яких не узгоджена, а також у разі потреби зробити вибір між нормами права. Виникнувши наприкінці середніх віків, колізійний метод став похідним від колізії статутів, які діяли на певних територіях. Згодом виникло колізійне право.

Потреба в застосуванні колізійного методу може виникати як у випадку неідентичності законодавства різних правових систем з одного і того ж питання, так і у випадку їх абсолютної схожості. Колізійний метод застосовується також за відсутності міжнародної уніфікації матеріально-правових норм із певного питання. Найчастіше для вирішення колізійної проблеми застосовують саме колізійні норми, тобто норми права (національного чи міжнародного), які визначають законодавство правової системи, що необхідно застосувати до певного правовідношення.

Для міжнародного приватного права значення мають не будь-які колізії, а тільки такі, що виникають між іноземними правовими системами (міжнародні колізії.

25. Колізійна прив’язка «закон автономії волі»

Прив'язка -закон автономії волі використовується багатьма державами. Вона означає, що сторони, укладаючи трудовий контракт, можуть самостійно обрати правопорядок, якому підпорядкують свої трудові відносини. На законодавство, обране сторонами для регулювання трудових відносин, може бути чітко вказано у контракті, або ж випливати з його змісту чи проформи (зразка, типової форми), чи з указівки, суд якої держави може розглядати спір. Це властиво правовій системі України. Більшість європейських держав (Україна теж) застерігають про обрання конкретного правопорядку для регулювання умов контракту. В них дозволяється обирати чи змінювати обране законодавство у будь-який час до укладення чи після укладення контракту та підпорядковувати різні умови контракту законодавству різних правових систем.