80. Укладення і розірвання шлюбу (між нар.-приватний аспект)

Умови укладення шлюбу в різних державах часто не співпадають, тому шлюб, укладений з дотриманням всіх вимог в одній країні, не обов'язково буде визнаним в іншій, це отримало назву “шкутильгаючих шлюбів”.

Оскільки Конвенції широкого розповсюдження не знайшли та Україна в них участі не бере, актуальне визначення колізійної норми.

Найстарішою і найпоширенішою є система за якою вирішальне значення надається місцю укладення шлюбу: • шлюб, дійсний у місці його укладення, є дійсним у будь-якому іншому місці; • навпаки, шлюб, недійсний у місці його укладення, повинен бути визнаним недійсним будь-де.

Інша система підкоряє шлюб особистому закону особи, що його укладає. Але плутанина, який закон повинен застосовуватись у випадку змішаних шлюбів.

У припиненні (розірвання) шлюбу у світі є три підходи.

1 розірвання шлюбу заборонено майже за будь-яких підстав(Аргентина, Ірландія, Іспанія, Колумбія).

2. розірвання шлюбу можливе на підставі клопотання жінки (Єгипет, Ліван), чоловіка (країни мусульманського права) або будь-кого з по¬дружжя, проте лише за передбачених в законі підстав, серед яких взаємна згода подружжя на розлучення не зазначена.

3. розірвання шлюбу є особистою справою подружжя, і якщо шлюб фактично не існує, відсутні будь-які розумні причини вважати його існуючим юридично.

У більшості держав для розірвання шлюбу встановлено судовий порядок. Проте в деяких передбачається і позасудовий порядок розірвання шлюбу. Також є випадки розлучення за рішенням короля, парламенту тощо.

Як проблема форми розірвання шлюбу у випадках змішаних шлюбів, так і, го¬ловним чином, проблема вибору права, яке є застосовним до розірвання такого шлюбу, стали підставою для виникнення явища, що отримало назву “шкутильгаюче розірвання шлюбу”. Є дві Гаазькі конвенції (в яких Україна участі не бере):

Тому судова практика виробила просте, але ефективне рішення: розірвання змішаного шлюбу можливе лише у випадках, коли воно задовольняє вимоги обох національних правопорядків.

81. Укладення шлюбу в міжнародному приватному праві

умови укладення шлюбу в різних державах досить часто можуть не співпадати, внаслідок чого шлюб, укладений з дотриманням всіх вимог в межах певного правопорядку, зовсім не обов'язково буде визнаним в іншому, а це призводить до виникнення явища, яке отримало назву “шкутильгаючих шлюбів”, що, з міжнародно-правової точки зору, вкрай небажано. За очевидною неможливістю створення матеріально-правових уніфікацій щодо всіх зазначених та інших особливостей процесу укладання шлюбу, міжнародне приватне право зосередило свою увагу на уніфікації колізійного регулювання відповідних питань.

Конвенції широкого розповсюдження не знайшлиа з іншого - Україна в них участі не бере.

Відповідно більш цікавим є питання визначення колізійної норми, яка підлягає застосуванню щодо укладення шлюбу, та особливості формулювання таких норм у різних національних законодавствах. За останньою ознакою виокремлюються щонайменше три системи законодавчих актів.

Найстарішою і найпоширенішою є система за якою вирішальне значення надається місцю укладення шлюбу. Головні принципи цієї системи зводяться до таких двох положень:

• шлюб, дійсний у місці його укладення, є дійсним у будь-якому іншому місці;

• навпаки, шлюб, недійсний у місці його укладення, повинен бути визнаним недійсним будь-де.

Інша система підкоряє шлюб особистому закону особи, що його укладає. Тоді залишається не зовсім зрозумілим, який саме закон повинен застосовуватись у випадку змішаних шлюбів.

86. Характеристика конвенції про міжнародне дорожнє перевезення вантажів (1956)

 Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах, зі змінами внесеними Протоколом 1978 р. є чинною для України як правонаступниці СРСР. Дана Конвенція застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою транспортних засобів, коли місце навантаження та місце доставки вантажу, зазначені у контракті знаходяться на території двох різних країн, з яких хоча б одна повинна бути учасницею Конвенції. Остання не застосовується до перевезень, що відбуваються у відповідності з міжнародними поштовими конвенціями, до перевезень покійників, до перевезень обстановки та меблів при переїздах. Згідно з положеннями Конвенції договір перевезення встановлюється накладною. Відсутність, неправильність або втрата накладної ні на існуванні, ні на дійсність договору перевезення, до якого і в такому випадку застосовуються положення Конвенції. У її статтях врегульовано порядок складення накладної, її зміст, необхідні дії перевізника щодо перевірки відомості зазначеної у накладній, та дії й документи, що повинен надати відправник перед навантаженням. Положення Конвенції, головним чином, стосуються права та обов’язків сторін договору перевезення та їх відповідальності.

87. Характеристика валютного законодавства України

Валютне законодавство представлено системою правових норм, що регулюють порядок здійснення міжнародних розрахунків та інших операцій з валютними цінностями як всередині держави, так і поза її межами.

Закон України “Про банки і банківську діяльність”, Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”. Закон спрямовувався на те, щоб валютна виручка не осідала за кордоном, а негайно зараховувалася на валютні рахунки резидентів в уповноважених банках України. Указ Президента України “Про заходи з упорядкування розрахунків за договорами, що укладаються суб’єктами підприємницької діяльності України”

88. Характеристика права власності в міжнародному приватному праві. Майже в усіх державах є поділ майна (речей) на рухоме та нерухоме. Від цього залежить визначення змісту права власності, форма та умови переходу права власності на це майно. Цивільне законодавство багатьох держав проводить досить чітке розмежування між рухомим та нерухомим майном.

Щодо нерухомого майна законодавство, судова практика, доктрина багатьох держав, у т. ч. "сім'ї континентального права", свідчить, що право власності регулюється законом місцезнаходження речі. Таким вважається, зазвичай, закон держави, на території якої знаходиться річ на момент виникнення факту, що викликає правові наслідки . Цей принцип завжди застосовується до права власності на земельні ділянки. А місцеві закони здебільшого не допускають передачі землі у власність іноземцям.

Питання колізійного регулювання правового статусу рухомого майна (права вимоги, цінних паперів, транспортних засобів тощо) є дещо складнішим. У таких випадках часто застосовують прив'язку до закону місцезнаходження речі. Окрім зазначеної колізійної прив'язки, можуть застосовуватися й інші, наприклад, особистий закон власника. Але переважно цей принцип застосовується як виняток або тільки в окремих державах (Аргентина, Бразилія).

Якщо право на річ набувається не в тій державі, де вона знаходиться, то питання, за яким законом визначається право власності у правових системах, вирішується по-різному. В одних застосовують закон місцезнаходження речі, в інших — особистий закон власника. Обсяг прав власника визначається за законом місцезнаходження речі.

Вирішальним для визначення прав на рухомість і нерухомість є закон її місцезнаходження.

Для визначення права власності на рухоме майно, що знаходиться в дорозі, може застосовуватися закон країни, з якої річ відправлено, або закон місця призначення речі.

6. Виконання доручень іноземних органів юстиції

Під судовим дору­ченням розуміють звернення суду однієї держави до суду дру­гої держави з проханням про виконання процесуальних дій на території другої держави. Суди України можуть звертатися до іноземних судів з дорученням про виконання окремих процесуальних дій (вручення по­вісток та інших документів, допит сторін і свідків, проведен­ня експертизи й огляду на місці тощо).

У порядку виконання судових доручень суди повинні вжити заходів щодо забезпечення своєчасної явки в судове засідання всіх учасників процесу. Судові виклики і повідом­лення здійснюються врученням повісток. У разі необхідності установи юс­тиції Договірних Сторін надають за клопотанням допомогу при встановленні адрес осіб, які перебувають на їх території. У підтвердженні про вручення повісток мають бути зазначені час, місце, спосіб вру­чення.

При зверненні укр. судів до іноз., а також під час виконання судами Ук­раїни доручень іноз. судів застосовуються, як прави­ло, такі способи направлення доручень: 1-дипломатичний порядок зносин установ юстиції Ук­раїни з установами юстиції держав, з якими не укладені договори про правову допомогу або міжнародні угоди з яки­ми передбачають дипломатичний порядок зносин; 2-безпосередній порядок зносин (зносини установ юстиції через свої центральні органи); 3-змішаний порядок зносин установ юстиції.

Згідно з дипломатичним порядком зносин, суд запитую­чої держави надсилає доручення до свого Мін. за­корд. справ, яке через своє посольство чи консульство звертається до мін. закорд. справ запитуємої держави, а вже останнє надсилає доручення у відповідний суд з проханням про його виконання. При безпосередньому порядку зносин суд однієї сторони надсилає доручення центр.органу юстиції своєї країни, який, у свою чергу, передає його центр. орга­ну юстиції іншої країни, а той надсилає доручення органу, компетентному його виконати. Доручення надсилаються Центральному органу держави виконання без посередниц­тва будь-якого іншого органу цієї держави. Порядок вико­нання судових доручень встановлюється в кожній країні її внутрішнім законодавством і міжнародними договорами. Доручен­ня іноземних установ юстиції, що надіслані безпосередньо до судів, виконуються тільки за вказівкою Мінюсту України.

Суди України не виконують передані їм у вста­новленому порядку доручення іноз. судів у випадках, коли: 1) виконання доручення порушувало б суверенітет України або загрожувало б нацбезпеці України; 2) виконання доручення не належить до юрисдикції цього суду.

38. Міжнародний комерційний арбітраж

Міжнародний комерційний арбітраж (або третейський суд) є різновидом комерційного арбітражу.

У міжнародний комерційний арбітраж можуть передаватися спори, що виникають з договірних та інших цивільно-правових відносин при здійсненні зовніш­ньоторгових та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство принаймні однієї із сторін розміщене за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями та міжнародних об'єднань і орга­нізацій, створених на території України, між собою, спори їх учасників, а рівно їх спори з іншими суб'єктами права Ук­раїни.

Перевага арбітражу полягає, насамперед, у тому, що він забезпечує прийнятну, доступну і більш просту, на відміну від судової, процедуру вирішення спорів. Досить суттєвим є і те, що сторони можуть формувати склад арбітражу, який розглядає і вирішує справи, що сприяє довірі сторін до арбітрів і їхньої компетентності.

Провадження в арбітражі передбачає також можливість узгодити взаємоприйнятну мову провадження, проваджен­ня в арбітражі має конфіденційний характер на відміну від гласності судового процесу, що також є його перевагою.

До переваг арбітражу належить і можливість обирати не тільки прийнятну арбітражну процедуру, а й прийнятне право. Рішення комерційного арбітражу, на відміну від рішень суду, є остаточними, що сприяє завершеності будь-якого арбітражного провадження.

Міжнародна практика створила різні види комерц. арбітражу: випадковий і інституційний. Випадковий ар­бітраж створюється для розгляду конкретного спору. Після вирішення того чи іншого спору арбітраж припиняє існування. Процедура випадкового арбітражу може визна­чатися сторонами самостійно або шляхом домовленості про використання модельних правил арбітражу.

Інституційний арбітраж організується як арбітражна уста­нова, що не входить до державного апарату і є недержав­ним утворенням. Для інституційного арбітражу хар-м є наявність власних правил процедури, які передбачають порядок ут­ворення складу арбітражу і вирішення комерц. спорів.

Інституційний арбітраж може бути заг. юрисдикції, який розглядає будь-які спори з договірних або інших цивільно-правових відно­син, що виникають при здійсненні з-торговельних та інших форм міжнар.- економічних зв'язків, та із спеціальною (обмеженою) юрисдикцією (торговельний, морський та ін).

39. Міжнародні автомобільні перевезення

З метою полегшення міжнародного дорожнього руху та підвищення рівня безпеки на дорогах шляхом прийняття однакових правил руху, а також дорожніх знаків і сигналів 8.11.68 р. було прий-нято дві Віденські конвенції: Конвенція про дорожній рух з поправками від 3.03.93 р. та Конвенція про дорожні знаки та сигнали. Обидві вони є чинними для України. Є ще 4 основних ми документи:

Європейська угода про міжнародне дорожнє перевезен­ня небезпечних вантажів (ДОПНВ), 30.03.57р. У ній йдеться про «транспортні засоби» — автомобілі, тягачі з напівпричепами, причепи й напівпричепи, за винятком транспортних засобів, що належать збройним силам однієї з Договірних Сторін або перебувають у підпо­рядкуванні цих збройних сил. У свою чергу, термін «небез­печні вантажі» означає речовини і предмети, що не допус­каються до міжнародного дорожнього перевезення або допускаються до такого з дотриманням визначених умов.

Конвенція про договір міжнародного перевезення ван­тажів по дорогах, 19.05.56 р. Вона застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду з допомогою транспортних засобів, коли місце завантажен­ня та місце доставки вантажу, зазначені в контракті, роз­міщені на території двох різних країн, з яких принаймні одна повинна бути учасницею Конвенції.

Європейська угода про міжнародні автомагістралі, 15.11.75 р. Країни Договірні Сторони приймають план автодорожньої мережі (міжнародної мережі «Е») як координований план будівництва і реконструкції доріг, що мають міжнародне значення.

Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення пасажирів та вантажу, 1.03.73р. Конвенція застосовує-ться до будь-якого договору автомо­більного перевезення пасажирів, якщо в договорі зазна­чено, що перевезення здійснюється на території не менш як 2 країн і що пункт відправлення або пункт призначення чи вони обидва розміщені на території однієї з Договірних країн.

Є також митні конвенції: Митна конвенція про перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП1, 1975 р.; Конвенція про карнет А.Т. А.. для тимчасового ввезення товарів, 1957 р. та Конвенція, що стосується контейнерів, 1956 р. Є низка двосторонніх урядових договорів про міжнародне автомобільне сполучення. За ними, здійснюватимуться регулярні й нерегулярні перевезення пасажирів автобусами, поїздки на легкових автомобілях і перевезення вантажів автотранспортними засобами між обома країнами і транзитом по їх тер-х у треті країни.

42. Міжнародні залізничні перевезення

1. Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ), 9.05.80 р., згідно якої створено Міжурядову організацію міжнародних залізничних перевезень (ОТІФ). Перевезення в прямому міжн. сполученні підпо­рядковуються «Єдиним правилам до договору про міжн. залізничне перевезення пасажирів і багажу (ЦІВ)» та «Єдиним правилам до договору про міжн. залізничне перевезення ван­тажів (ЦІМ)». ЦІВ: залізниця зобов'язана здійснювати будь-яке пере­везення пасажирів та їхнього багажу, якщо тільки: а) паса­жир дотримується Єдиних правил; б) перевезення є можливим за наяв­ності регулярного персоналу і трансп. засобів; в) перевезен­ню не перешкоджають обставини, яких залізниця не може уникнути і усунути. У ЦІМ описані питання, що вини­кають у результаті здійснення міжнародного залізничного перевезення вантажів: предмети, що допускаються і не допускаються до перевезення; спецположення для певних переве­зень; заг. правила щодо укладення договору перевезення. Ці додатки містять положення щодо строку позивної давності для позовів, які базуються на договорі перевезення заліз-ницею пасажирів та їхнього багажу, а також вантажів, тягаря доказу-вання. Конвенція має 4 додатки-регламенти: міжн. залізн. перев.: не-безпеч­них вантажів, приватних вагонів, кон­тейнерів, вантажобагажу.

2. Угода про міжнародне залізничне вантажне сповіщення (УМВС) діє з 1.11.51 р. , застосовується до всіх перевезень вантажів у пря­мому міжнародному залізничному сповіщенні. Даний акт має обов'язкову силу для залізниць, відправників і одержу­вачів вантажів. Кожна залізниця зобов'язана перевозити всі вантажі, окрім: предметів, перевезення яких заборонено принаймні однією з країн, що беруть участь у перевезенні; предмети, що утворюють монополію пошто­вого відомства принаймні однією з країн, що беруть участь у перевезенні; вогне­пальні та бойові припаси, вибухові речовини тощо.

3. Угода про міжнародне пасажирське сповіщення (УМПС) діє з 1.11.51р., встановлює пряме міжн. залізн. та змішане заліз­нично-морське сповіщення для перев. пасажирів, багажу та товаровантажу між країнами-учасницями Угоди й по­кладає обов'язок на залізниці, які беруть участь у ній, органі­зовувати міжн. пасаж. перевезення з комфортом і найбільш сприятливими умовами для останніх.

4. Європейська угода про міжнародні магістральні заліз­ничні лінії, 31.05.85 р., згідно якої сторони приймають пропонований план залізничної мережі, що іменується Міжн. залізн. мережа «Е« (план буд-ва й обладнання залізничних ліній, що мають міжнар. значення).

43. Міжнародні морські перевезення

Перевезення товарів морем здійснюється 2 засобами: 1) фрахтування всього судна за договором морсь­кого чартеру (перево-зять зерно, вугілля чи нафту). Якщо виникає необхідність переве-зення окремих партій вантажів, товар вкладається у трюм або на палубу судна та перевозиться на підставі коно­саментів. Якщо товари не перевозяться у контейнерах, ко­носаменти мають назву «бортові». Інші види коносаментів: 1)чистий коносамент і коносамент із застереженням. Чистий коноса-мент є документом, що не містить додатко­вих застережень, які прямо констатують дефектний стан товару чи упаковки; 2) оборотні та на пред'явника. Коносаменти можуть виписуватися на пред'явника і на конкретну особу або за її наказом (ордерні); 3) наскрізний коноса-мент. Якщо морське перевезення складає лише частину загального перевезення, у зв'язку з чим відправнику зручніше отримати наскріз-ний коноса­мент, ніж укладати договори з кількома перевізниками.

1. Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил про коносамент, 25.08.24 р. Конвенція містять перелік заходів, які пере­візник зобов'язаний здійснити для приведення судна в не­обхідний для перевезення вантажів стан. Капітан або пере­візник чи його агент зобов'язаний видати відправнику ван­тажу коносамент.

2. Конвенція про полегшення міжнародного морського судноплавства, 5 квітня 1965 р. Конвенція передбачає полегшення морського судноплавства спрощенням і скороченням до мінімуму формальностей, вимог стосовно документів і процедур при прибутті, стоянці та відправленні суден закордонного плавання.

3. Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їхнього багажу, 13.12.74 р. Конвенцію застосовують до будь-якого міжнар. перевезення, якщо: судно плаває під прапором держа­ви, яка є стороною Конвенції, або зареєстр. в такій Державі, або сам договір перевезення укладено в державі, яка є стороною цієї Конвенції.

4. Конвенція ООН щодо морського перевезення вантажів, 1.01.78 р. Конвенція застосовується до до­говорів морс. перевезення, якщо порт навантаження чи порт розвантаження розташований на території однієї з До­говірних країн або коносамент чи інший доку-мент, що підтверджує договір морс. перевезення, виданий в одній з договірних країн, а також в інших випадках, зазна­чених у Конвенції.

Конвенція надає визначення коносаменту- це документ, який підтверджує до­говір морського перевезення та прийом вантажу перевізни­ком і згідно з яким перевізник є зобов'язаним здати вантаж проти цього документу.

44. Міжнародні торговельні звичаї

Звичай - це правило, яке склалося давно, систематично засто­совується, хоч і не потребує своєї фіксації у певній правовій фор­мі. Звичаї поділяються на міжнародні й торговельні.

Міжнародні правові звичаї засновані на послідовному й трива­лому застосуванні певних норм. Обумовлені суверенітетом і рів­ністю держав, міжнародні правові звичаї стають обов'язковими для них. Тому в міжнародному приватному праві застосовується принцип: «рівний над рівним не має юрисдикції»; заборонено дис­кримінацію іноземних громадян тощо.

Якщо міжнародний звичай не ґрунтується на засадах суверені­тету й незалежності держав, але спрямований на регулювання окремих питань, наприклад колізій між законами, то він обов'яз­ковий для держави тільки в таких випадках: по-перше, якщо такий звичай застосовується у практиці держави; по-друге, якщо держава прямо визнала його в законі чи дипломатичному акті. Тобто, між­народний правовий звичай повинен бути визнаний державою у певній формі.

Різновидом міжнародних правових звичаїв є звичаї торговель­ні, які широко використовуються у міжнародній торгівлі й торго­вельному мореплавстві. Вони є обов'язковими для застосування, якщо: 1) норми законодавства безпосередньо відсилають до них; 2) сторони під час укладення контракту дійшли згоди регулюва­ти свої відносини певним звичаєм. Якщо ж відносини між сторо­нами не врегульовані законодавством та умовами контракту, суд, вирішуючи спірне питання, може також застосовувати торговель­ні звичаї. Зазначене закріплено, зокрема, у ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж».

46. Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій Палаті України

Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України — самостійна постійно діюча арбітражна установа (третейський суд) для розгляду спорів у сфері торгового мореплавства. Діяльність комісії регулюється ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж» та Положенням про цю комісію. М. а. к. вирішує спори, які випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають у сфері торгового мореплавства незалежно від того, чи є сторонами таких відносин суб'єкти україн-ського та іноземного або лише українського чи тільки іноземного права. Йдеться, зокрема, про спори, що випливають із відносин: 1) щодо фрахтування суден, морського перевезення вантажів, а також перевезення вантажів у змішаному плаванні (ріка — море); 2) щодо морського буксирування суден та інших плавучих засобів; 3) щодо морського страхування і перестрахування; 4) пов'язаних з куп-прод, заставою та ремонтом морських суден та інших плавучих засобів; 5) лоцманської і крижаної проводки, агентського та іншого обслугову-вання морських суден, а також суден внутрішнього плавання, оскіль-ки відповідні операції пов'язані з плаванням таких суден морськими шляхами; 6) пов'язаних із використанням суден для здійснення науко-вих досліджень, видобування корисних копалин, гідротехнічних та інших робіт; 7) щодо рятування морських суден або морським судном судна внутр. плавання, а також щодо рятування в морських водах судном внутр. плавання іншого судна внутр. плавання; 8) пов'язаних із підняттям затону лих у морі суден та іншого майна; 9) пов'язаних із зіткненням морських суден, морського судна і судна внутр. плавання, суден внутр. плавання у морських водах, а також із заподіянням судном пошкоджень портовим спорудам, засобам навігаційної обстановки та іншим об'єктам; 10) пов'язаних із заподіянням пошкоджень рибальським сітям та іншим знаряддям лову, а також з іншим заподіянням шкоди під час морського рибного промислу. М. а. к. вирішує також спори, що виникають у зв'язку з плаванням морських суден і суден внутр. плавання, і спори, пов'язані із здійсненням суднами внутр. плавання закордонних перевезень. М. а. к. приймає до розгляду спори лише за наявності угоди між сторонами про Передачу їх на вирішення. Спори, що їх сторони зобов'язані передати на її вирішення в силу міжнародних договорів, також розглядаються комісією. Рішення М. а. к. виконуються сторонами добровільно у встановлені строки. Не виконані в строк рішення виконуються відповідно до закону і міжнародних договорів.

52. Поняття «іноземного елементу»

Під «іноземним еле­ментом» розуміють:1)суб'єкт, який має іноземну належність (громадянство, місце проживання - щодо фізичних осіб; «націона­льність» - щодо юридичних осіб; це також іноземна держава); 2)об'єкт, який знаходиться на території іноземної держави (по­шкоджена у дорожньо-транспортній пригоді автомашина знахо­диться за кордоном; спадкове майно знаходиться за кордоном); 3)юридичний факт, що мав чи має місце за кордоном (наприклад, відкрилася спадщина за кордоном; музичний, вокальний чи інший твір виконано за кордоном; виконання роботи у іноземного праце­давця; укладений контракт на виконання роботи у іноземного пра­цедавця, проте працівник не може переїхати у іноземну державу для виконання умов контракту у встановлені контрактом строки через хворобу).

«Іноземним елементом», згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право», вважається ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: 1) хо­ча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без грома­дянства або іноземною юридичною особою; 2) об'єкт правовідно­син знаходиться на території іноземної держави; 3) юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення право­відносин, мав чи має місце на території іноземної держави .Серед переліку суб'єктів, які створюють поняття «іноземний елемент», наведене у зазначених нормах Закону, відсутня вказівка на державу, яка хоч і не часто, проте є учасницею приватноправо­вих відносин.

53. Поняття і види іноземних інвестицій

Іноземні інвестиції - цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту;

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:

- іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

- валюти України - відповідно до законодавства України;

- будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

- акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

- грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

- будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

- прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

- інших цінностей відповідно до законодавства України.

56. Поняття, особливості і види міжнародних перевезень

Перевезення пасажирів, вантажу, багажу здійснюється заліз-нич­ним, автомобільним, повітряним, морським та річковим вида-ми транспорту. Розрізняють прямі перевезення (одним видом транспорту), та змішані, або комбіновані, здійснюва­ні кількома видами транспорту.

За договором перевезення транспортна організація (перевіз­ник) зобов'язується доставити пасажирів, вантаж, багаж до пункту призначення в іншій державі, видати вантаж (багаж) уповноваже­ній особі (одержувачу). Відправник чи пасажир зобов'язані опла­тити таку послугу. Міжнародним вважається перевезення, здійс­нюване між двома чи більшою кількістю держав. Особливістю до­говору міжнар. перевезення є застосування матеріальних норм права на підставі колізійних принципів, передбачених між­нар. договорами, нац. законодавством чи транс­портним документом, виданим перевізником. Колізійними прив'яз­ками при відправленні вантажу, є закон країни відправлення, при його видачі в кінцевому пункті - закон країни призначення. Застосовують також закон перевізника та закон країни суду.

Правове регулювання відносин, які виникають із здійснення міжнародних перевезень, має специфіку. 1 - їх найважли­віші умови визначено у міжнар. угодах - транспортних кон­венціях, що є основним джерелом регулювання у цій сфері відно­син. Угоди містять уніфіковані матеріально-правові норми, необ­хідні для врегулювання колізій, що найчастіше виникають при морських та автомобільних міжнар. перевезеннях. Звичайно, уніфіковані норми міжнар. договорів регулюють вимоги до перевізної документації, порядку приймання вантажу до переве­зення та його видачі у пункті призначення, умови відповідальності перевізника, процедуру заявлення претензій і позовів. Міжнар. транспортні конвенції мають і колізійні норми, до яких зверта­ються у разі відсутності уніфікованих матеріально-правових норм. Переважно договірні колізійні норми відсилають до нац. законодавства. 2 - норми конвенцій про міжн. переве­зення є імперативними. 3 - специфіка регулювання міжна­р. перевезень може виявлятися у відображенні норм міжна­р. договорів у нац. законодавстві без попередньої ратифікації, підписання або ж приєднання до них. Таке явище відоме за назвою рецепційного ефекту міжнар. договору. 4-здійснення змішаних перевезень, транзит і контейнер­ні перевезення регулюються спеціальними нормами міжнар. чи національних актів.

57. Порядок підписання та форма зовнішньоекономічного договору (контракту)

Зовнішньоекономічний договір (ЗД) (контракт) - це матеріально оформлена угода 2х чи більше суб'єктів зовнішньо-економічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів, спрямо-вана на встанов­лення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності. Він укладається лише у письмовій формі суб'єктами, здатними до його укладення відповідно до за­конодавства України або місця укладення договору. ЗД укладаються відповідно до законодавства України та міжнародних угод, міжнар. звичаїв, рекомендацій міжнар. органів та організацій. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які ЗД, крім тих, укладення яких заборонено законодавством України. Законом може бути встанов­лений особливий порядок укладення, виконання і розірвання окремих видів ЗД. ЗД може бути визнаний не­дійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам за­конів України або чинним міжнар. договорам, згоду на обо­в'язковість яких надано ВРУ.

Cторони договору можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випад­ків, коли вибір права прямо заборонено зако-нами України. При цьому сторони повинні зважати на законодав-ство України, яке ре­гулює питання обходу закону. Отже, закон-одавець України допускає використання принципу - автономія волі сторін стосовно вибору права, застосовуваного до контракту.

До істотних умов договору на­лежать: назва, номер договору, дата й місце його укла­дення; преамбула із зазначенням повного та скороченого наймену­вання сторін та найменування документів, якими керуються контр­агенти під час укладення договору; предмет договору; кількість та якість товару, робіт, послуг; базисні умови поставки товарів; ціна та загальна вартість договору; умови платежів; умови приймання - здавання товару (робіт, послуг); упаковка та маркування; форс-мажорні обставини; санкції та ре­кламації; урегулювання спорів у судовому порядку; місцезнахо­дження, поштові та платіжні реквізити сторін.

Додаткові умови: страхування; гарантії якості; залучення субвиконавців до договору, агентів, перевізників; нор­ми завантаження (розвантаження); передача технічної документа­ції на товар; збереження торгових марок; порядок сплати податків, митних зборів; захисні застереження; момент початку дії договору; кількість підписаних примірників договору; можливість і порядок внесення доповнень та змін до договору та ін.

58. Порядок переміщення валюти через кордон

Фізична особа має право ввозити в Україну та вивозити за межі України готівку в сумі, що не перевищує в еквіваленті 10 000 євро без письмового декларування митному органу. Фізична особа має право ввозити в Україну та вивозити за межі України готівку в сумі, що перевищує в еквіваленті 10 000 євро за умови письмового декларування митному органу в повному обсязі.

Юридична особа ввозить готівку в Україну або вивозить її за межі України через повноважного представника без обмеження суми на умовах письмового декларування відповідному митному органу в повному обсязі.

Фізична особа, юридична особа ввозять в Україну і вивозять за межі України готівку в сумі, що перевищує в еквіваленті 10 000 євро, за наявності документів, що підтверджують зняття готівки з рахунків банків (фінансових установ), виключно на ту суму, що перевищує в еквіваленті 10 000 євро.

Фізична особа має право ввозити в Україну і вивозити за межі України банківські метали вагою, що не перевищує 500 г, у вигляді зливків і монет на умовах письмового декларування митному органу в повному обсязі.

Фізична особа має право вивозити за межі України банківські метали вагою, що перевищує 500 г, у вигляді зливків і монет на підставі індивідуальної ліцензії на вивезення за межі України банківських металів та за умови письмового декларування митному органу.

Банківські метали вагою, що перевищує 500 г, мають право ввозити в Україну виключно уповноважені банки.

Юридичні особи (крім уповноважених банків) не мають права ввозити в Україну і вивозити за межі України банківські метали, за винятком увезення в Україну юридичною особою-резидентом банківських металів, що виготовлені нерезидентом за договором про перероблення (афінаж) давальницької сировини, якщо ці банківські метали в повному обсязі продаються Національному банку України (Державній скарбниці України). Підставою для ввезення в Україну цих банківських металів є спеціальний дозвіл Національного банку України.

63. Правове положення фізичних осіб в міжнародному приватному праві

Серед суб'єктів міжнародного приватного права важливе місце у правовідносинах посідають фізичні особи, правовий статус яких може бути різноманітним. Кожна держава визначає у власному законодавстві, осіб, які є її громадянами.

Сукупність прав, свобод та обов'язків іноземців у державі пе­ребування, що гарантуються нею, утворюють їхній правовий ста­тус, який у міжнародному приватному праві часто залежить від: 1) виду правового зв'язку особи з державою (іноземні особи, осо­би без громадянства, особи з кількохма громадянствами, біженці та ін.); 2) терміну перебування у державі (постійно проживають, тим­часово перебувають); 3) мети перебування у державі; 4) притаманності особам імунітетів і привілеїв (працівники дипломатичних і кон­сульських установ). Статус фізичних осіб у міжнародному приватному праві майже завжди повністю підпорядковується законодавству держави пере­бування, тобто нормам конституцій держав, спеціальним законам про правовий статус іноземців, іншим нормативно-правовим ак­там. На іноземних громадян може поширюватись і дія законодав­ства держави їхнього громадянства, на осіб без громадянства - законодавство держави їхнього постійного місця проживання. Ста­тус цих осіб визначається також міжнародними договорами. Крім загальних принципів міжнародного права, кожна держава, що приймає іноземців, під час визначення їхнього правового ста­тусу зобов'язана враховувати спеціальні правові принципи. У док­трині визначається різна їх кількість. До них належить, зокрема, поширення на іноземців юрисдикції держави перебування. Цей принцип означає, що для іноземців є обов'язковим правопорядок, установлений державою, в якій вони знаходяться.

64. Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні

Для розвитку української економіки має велике значення залучення і оптимальне використання іноземних інвестицій. На розмір іноземних інвестицій має безпосередній вплив ставлення органів державної влади до іноземних інвестицій, рівень гарантій інвестиційної діяльності та репатріації отриманих прибутків. Законодавство України з питань регулювання іноземних інвестицій є недосконалим та нестабільним.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють процедуру здійснення іноземних інвестицій в Україну, на цей час є:

- Господарський Кодекс України;

- Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ;

- Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року № 93/96-ВР;

- Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання іноземних інвестицій та кредитування» від 27 квітня 2010 року № 2155-VI;

- Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій» від 07 серпня 1996 року № 928;

- Постанова Правління Національного банку України «Про врегулювання питань іноземного інвестування в Україну» від 10 серпня 2005 року № 280.

65. Правовий статус іноземців

Конституція України проголошує принцип національного режиму щодо здійснення прав, свобод і обов'язків іноземцями.Іноземці та особи без громадянства, які пере­бувають в Україні на законних підставах, користуються тими са­мими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України. Зазна­чений принцип щодо здійснення прав, свобод і обов'язків інозем­цями закріплено і в Законі України «Про правовий статус інозем­ців та осіб без громадянства».Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України (реторсія), Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення від­повідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї дер­жави на території України.Поширення на права іноземців в Україні національного режи­му означає також те, що вони не можуть вимагати надання прав, не передбачених законодавством України або міжнародними дого­ворами (напр., невідомим законодавству України є вимога відшкодувати моральну шкоду, заподіяну відмо­вою в одруженні). Не поширюється на іноземців право громадян України набувати у власність земельну ділянку.У деяких випадках національне за походженням законодавство України та міжнародні договори кореспондують одне одному. На­приклад, іноземці можуть займатися в Україні певною діяльністю, використовуючи свою кваліфікацію. Але тільки міжнародними договорами встановлюється еквівалентність атестатів, дипломів тощо.Закріплений у законодавстві національний режим стосовно цивільної правоздатності іноземців має безумовний характер. Це означає, що згаданий вид режиму надається іноземцям у кожному конкретному випадку без вимоги взаємності, незалежно від того, чи надаються такі самі права громадянам України на батьківщині іноземців.Законодавство України може встановлювати винятки щодо правового статусу іноземців. Винятки стосуються, зокрема, обме­жень призначення на посади або певної діяльності, що пов'язано з належністю до громадянства України.

Згідно із Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці, які вчинили правопорушення, відповідають на загальних підставах.Тобто на іноземців у питаннях відповідальності поширюється національний режим.

70. Система міжнародного приватного права

Міжнародне приватне право має власну систему, її можна роз­глядати як систему навчального курсу та як галузі правничої нау­ки. Навчальний курс прийнято поділяти на дві частини: Загальну та Особливу. Загальна частина охоплює питання, які мають мето­дологічне значення для міжнародного приватного права в цілому, а саме: поняття, система та зміст міжнародного приватного права, його джерела, методи регулювання; вчення про колізійні та матеріально-правові норми; правові режими (національний, найбіль­шого сприяння та ін.); взаємність, реторсія, інші загальні поло­ження щодо суб'єктів міжнародного приватного права. Особлива частина охоплює питання про право власності і речові права; зо­бов'язальне право; зобов'язання з правопорушень; відносини у сфері авторського, винахідницького, патентного, сімейного, спад­кового права; трудових відносин; питання, що належать до міжна­родного цивільного процесу.

Система Загальної та Особливої частини є відносно стабільною. Відносність полягає у тому, що внаслідок суспільного розвитку з'являється необхідність звернути більше уваги на правову регла­ментацію зовнішньоекономічних відносин, інвестиційної діяль­ності, перевезень, нових сфер господарювання, зокрема комерціа­лізації космічної діяльності, створення нових технічних засобів у різних сферах зв'язку (наприклад, застосування Інтернету в комп'ютерному спілкуванні).

Система міжнародного приватного права як юридичної науки майже збігається із системою навчального курсу. Крім того, ця правнича наука: 1) охоплює питання історичного розвитку док­трини права, її теорій, концепцій; 2) визначає підходи, способи розв'язання проблем міжнародного приватного права. Це сприяє вирішенню питань кваліфікації, тлумачення норми та правовідношення, а також визначенню правового статусу рухомого та неру­хомого майна; визнанню імунітету і т. д.

71. Спадкування в міжнародному приватному праві

Спадкування є одним із важливих способів набуття права влас­ності у всіх державах. У багатьох з них поєднуються два найваж­ливіші принципи спадкового права: свобода заповіту та охорона інтересів сім'ї. Перший випливає з принципу свободи договору. Проте він обмежується на користь сім'ї спадкодавця, за якою ре­зервується частка спадкового майна. Будучи завжди консерватив­ним, сьогодні спадкове право характеризується новими тенден­ціями, а саме: розширенням прав пережившого подружжя, усинов­лених і позашіюбних дітей, участю держави у розподілі спадко­вого майна з допомогою системи оподаткування, обмеженням кола осіб, які спадкують за законом. Остання тенденція розширює можливості держави у набутті виморочного (безхазяйного) майна.

Інша тенденція - розширення прав усиновлених та позашлюб­них дітей - підтверджується відповідними нормами Закону Франції ,ФРН , Швейцарії , Англії , законами окремих штатів США. Необхідною умовою такого спадкування є визнання позашлюбної дитини батьком чи встанов­лення її походження за рішенням суду.

Найпоширенішими правовими підставами спадкування в усіх правових системах вважаються заповіт і закон. Заповіт має пере­важаюче значення, а закон - субсидіарне, оскільки він застосову­ється у разі відсутності юридично дійсного заповіту, або коли за­повітом охоплюється тільки частина спадкового майна чи якщо заповітом не охоплено інтереси осіб, які мають обов'язкову частку в спадковому майні. У деяких правових системах допускається укладення спадкового договору.

72. Співвідношення МПП і міжнародного публічного права

Міжнародне публічне право - це сукупність юридичних принципів і норм, що регулюють відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права. У свою чергу, міжнародне приватне право — це система юридичних норм, спрямованих на регулювання міжнародних невладних відносин з "іноземним елементом".Спостерігається тісний взаємозв'язок міжнародного публічного і міжнародного приватного права, оскільки вони:

- у широкому розумінні регулюють міжнародні відносини;

- їх загальні засади стосуються основних принципів міжнародного публічного права;

- і в міжнародному публічному праві й у міжнародному приватному праві завжди є визнання правосуб'єктності іншої держави;

- міжнародні договори з питань міжнародного приватного права не можуть суперечити принципам міжнародного публічного права, встановлюючи у такий спосіб загальні правові умови міжнародного співробітництва в різних галузях.

У зв'язку з цим деякі науковці вважають недоцільним виділяти міжнародне приватне та публічне право як окремі галузі права.Але окрім спільних рис існують і відмінні. Розмежування між МПрП і МПП можна здійснювати на таких підставах: - за суб'єктами: у міжнародному публічному праві суб'єктами є держави і нації, що борються за незалежність, міжнародні організації, а в міжнародному приватному праві - фізичні та юридичні особи. МПП лише делегує свою юрисдикцію окремим іншим суб'єктам; - за предметом правового регулювання: у міжнародному публічному праві - це міждержавні міжвладні відносини, а в міжнародному приватному праві - міжнародні приватноправові відносини (цивільні, сімейні, трудові та ін.); - за джерелами: міжнародний договір, міжнародний звичай та ін. у міжнародному публічному праві, а також національне законодавство, міжнародні договори та ін. в міжнародному приватному праві; - за методом правового регулювання: у міжнар. публічному праві - це узгодження волі держав; у міжнар. приватному праві - подолання колізій.

Таким чином, співвідношення міжнародного публічного права і міжнародного приватного права характеризується їх взаємозв'язком, який зумовлений тим, що вони регулюють міжнародно-правові відносини, які виходять за межі однієї держави і пов'язують дві або більше держав (у тому числі внутрішньодержавні відносини, які випливають із зазначених міжнародних