Тема 4, питання 6

Незважаючи на те, що збереглися лише окремі фрагменти віршів Pудакі, його поетичний геній проявився у них достатньо яскраво. Через розрізненість і короткість фрагментів важко розгледіти стрункість композиції, захопливість сюжету чи художню розмаїтість, проте велич Pудакі як поета упізнається за глибокою людяністю, неповторною емоційною виразністю, дивовижним карбуванням слова і несподіваними поворотами образів і настрою.

Найпривабливіше у Pудакі полягає в тому, що в кожному його вірші виражений образ живої людської особистості, кожен із них пронизаний думкою про людину. Pудакі був першим із класиків, котрий відкрив людину та ввів її у літературу. Він змальовував природу, навчав мудрості, оспівував царів, вельмож, богатирів,— але він був першим із великих поетів класичної епохи, у якого в центрі уваги стоїть просто людина, людська особистість як така. І природу, і філософські повчання, і панегірики — Pудакі усе змальовував через людину, звичайну, наділену почуттями, земну. У Pудакі свій особливий стиль, який вирізняє його з-поміж усіх інших поетів: яскрава образність без пишномовності і надмірної ускладненості, живе сприйняття природи та її олюднення, народна простота і наспівність, пристрасть до поетичних образів доісламського періоду, до пехлівійської традиції — словом, «геніальна простота», як означив його стиль таджицький письменник і вчений С. Айні. Над усіма його художніми особливостями домінує естетика простого і звичайного.

У своїй творчості Pудакі не був філософом, котрий пояснює світ; він був поетом, котрий відчуває світ і мріє про те, щоби стати кращим; він був поетом звичайної людини з її одвічним потягом до краси, добра, пізнання: Одна душа, єдине тіло, але знанню — немає дна. Скажи, о дивний, ти людина чи океанська глибина?

Тема №5(1)

«Книга іранських царів» («Шахнаме») – це й досі жива національна епопея для персів, отака, якою були колись для класичних еллінів Гомерової поеми «Ілліада» та «Одіссея». В своїй основі «Шахнаме» є епопея стародавня, іще перед мусульманська, і записано її було колись не тією мовою, якою говорять перси тепер, а пехлевійською. Звіршув -ав «Книгу царів» у Х-ХІ ст. поет Фірдоусі. Починається «Шахнаме» з оповідання про те, звідки взявся світ:«Бог сотворив світ з нічого. Він без труда і без праці зродив чотири елементи: зверху огонь ,посередині повітря ,далі вода ,а на самім споді тверда земля». Але головним провідним змістом цієї національної перської епопеї являється героїчна історія віковічної, непримиренної боротьби між культурним Іраном та кочовим, варварським Тураном. Ця боротьба є прообразом споконвічної боротьби між ясним богом Ормуздом та тотемним богом Агріманом , добром і злом; ормузд і його небесні сили сприяють Іранові, Агріман та диви – Туранові. Ця боротьба описується у чисто легендарному, богатирсько-баснословному дусі; на боці іранських царів надто вславлений герой – це пресильний витязь-богатир Рустем, типу руського Іллі Муромця. Дедалі міфічні легенди переходять на грунт дійсної історії, ,виступає на сцену зовсім не міфічна, справжня династія Сасанідів і Фірдоусі романтично переспівує й виспівує героїчне панування кожного з шахів отої преславної сасанідської династії, що найефективніші поміж ними – дуже галантний лицар Бегра-Гур Vв. Та двоє Хосровів VI-VII ст. і доводить, що він свою книгу «Книгу царів» аж до завоювання Ірану арабами в VII віці. Суцільна героїчна повість про іранську минулу історію пересипається вставними романтичними епізодами видатної художньої краси. Такими чудовими епізодами в книзі любовні-романи: «Заль та Рудабе», «Хосров та Шіріна».

Аж до теперішніх часів перси вважають Фірдоусієву «Шахнаме» за всій найкращий, найвеличніший, національний твір, і не раз трапляється, що геть неписьменний перс знає напам’ять чимало уступів із «Шахнаме». «Шах-наме»/»Шахнаме» Фірдоусі і розвиток богатирської поеми

Всі біографічні данні про Фірдоусі можна встановити тільки з тексту поеми „Шахнаме”, а в ній містяться такі факти. Коли Фірдоусі було 65 років, помер його 37- річний син. Передчасна смерть сина знайшла місце у поемі. На смерть свого чада Фірдоусі написав хвилюючу душу касиду. В легенді згадується, що дочка поета стала його спадкоємницею. Вказівки на вік автора зустрічаються у більшості ліричних відступів поеми. Саме перше повідомлення стосується того часу, коли Фірдоусі було 55 років. Далі йдуть відомості стосовно інших років життя до 80. Декілька десятків років створював Фірдоусі величну пам’ятку перської культури – «Шахнаме» (книга царів – у перекладі). У тексті поеми автор вказував дві дати її завершення – 994 та 1010 роки. Можна припустить, що це дві різні редакції тексту, або остання дата – час підношення поеми в подарунок султану Махмуду. Переказ мовить, що правитель не прийняв поему. Й тоді Фірдоусі склав на Махмуда єдину сатиру. З того часу у перській літературі тема конфлікту правителя й поета стала одною з ведучих.

„Шахнаме” – величний скарб перського народу. Вона створена на основі переробки фольклору персів та таджиків з деякими доповненнями автора. Розмірна епічна оповідь (сказ) збагачується за рахунок коротких хвилюючих ліричних відступів і приводить до глибоких  авторських роздумів щодо моральності.

Композиція „Шахнаме” співпадає з царюваннями легендарних та історичних шахів. Поема складається з трьох великих нерівних частин міфологічної, богатирської та історичної, в котрих міститься 50 царювань, серед змісту яких зустрічаються дастани. Це близько 55 тис. бейтів. Головною думкою твору є боротьба добра зі злом. Багатовічна боротьба Ірану з Тураном, арабами і Візантією. Можна виокремити чотири кульмінаційні пункти у розгортанні сюжетів у «Шах-наме». У міфологічній частині — це епізод повстання коваля Кави; у героїчній — трагедія Сіявуша; у проміжному епізоді — опис утопічної країни брахманів, куди проник Іскандар; в історичній частині — повстання Маздака. На завершення читач (в кінці твору) дізнається про поразку Ірану, завдану йому арабами. На закінчення багаторічної кропіткої роботи Фірдоусі привів такі слова:

Труд славный окончен, в родимой стране Не смолкнет отныне молва обо мне. Не умер я, жив – пусть бегут времена. Недаром рассыпал я слов семена. И каждый, в ком разум и мысли светлы, Почтит мою память словами хвалы.

„Шахнаме” побудована, як історія царів, послідовно й у спадщину змінюючи один одного на престолі Ірану – від міфічного Кеюмарса до історичного останнього сасаніда Ієзегерда III. Це художня історія Ірану від  доісторичних часів до завоювання арабами Ірану в середині VII століття н.е. „Шахнаме” складається із своєрідних розділів: „Вступ”, „Слово похвали розуму”, „Слово про те, як збиралася „Книга Царів” та інші. Автор багато розмірковує про свою працю над поемою. Фірдоусі говорить про різноманітні заходи поняття у розумінні світу, одним з яких є художнє сприймання дійсності:

Не все одинаковы жизни пути: Ты выдумкой повесть мою не почти; Согласна в ней с разумом каждая речь, Хоть мысль доводилось мне в символ облечь.

Цікавим розділом „Шахнаме” є „слово про те, як була почата книга”. Це традиційний розділ віршованого вступу в класичних перських та таджицьких поемах середньовіччя, в художній формі розкриваючи особу автора і обставини, передуючі початку роботи над текстом твору. З такого розділу можливо дізнатися, що Фірдоусі задумав відтворити у віршах існуючі перекази після трагічної загибелі поета Дакікі:

Задумался той книге я дни посвятить, Старинные были в стихах воплотить, Сонета у многих просил я не раз, Превратностей рока невольно страшась. Звернувшись до невідомого нам товариша, Фірдоусі отримав його благословення й пораду:

Мне, молвил он – смелый твой замысел мил; Ты, друг, на благую дорогу ступил. Вручу пехлевийскую книгу тебе, За дело возьмись, не противься судьбе. Свободная речь, юный жар у тебя, Стиха богатырского дар у тебя. Ты пень о владыках искусно сложи И тем у великих почет заслужи. У першій із головних частин поеми, міфологічній, легко прослідкувати закономірність поступового зростання влади людини над демонами зла – дівами. Ця влада з протягом часу посилюється й досягає самої вершини. При мудрому царі Джамшиді. Але гордий Джамшид протиставив себе людському суспільству й випередив на декілька століть знаменитий вислів Людовіка XIV:

«Мир – это я, – седым князем сказал он…»

Для кращого освоєння міфологічної частини „Шахнаме” наведемо„Оповідь про Зохака та коваля Каве”. Слід звернути увагу на те, що навіть під владою зажерливого Зохака у людей прокидається почуття протесту, й вони продовжують творити добро. Благочестивий Арманак та провидець Карманак під загрозою розправи все ж зуміли зберегти життя кожному другому молодику, зазначеному в жертву Зохаку, щодено годуючому змій, вирослих у нього з плеч, мозком вбитих людей. Зохак відчуває, що розплата неминуче наступить, і він знає свого суддю й вершителя праведного вироку. Це молодий лицар Феридун. Скликані Зохаком чиновники-вельможі створюють брехливу відозву до народу. Коваль Каве приходить до палацу, Зохак повертає йому сина, приреченого до смерті, але підписати улесливі похвали на адресу правителя-кровопивці чесний коваль не може. Він першим кидає виклик тирану й потребує від Зохака відповіді:

Пора отчитаться тебе предо мной, Да так, чтоб весь мир изумился земной. Быть может, поведает нам твой отчет О том, как пришел моим детям черед И как ты кормил отвратительных змей Мозгами безвинных моих сыновей. Це, вірогідно, найбільш яскравий епізод у міфологічній частині „Шахнаме”, емоційне насиченій картинами повстання трудового люду. Слід зазначити важливу особливість поеми. У ній скрізь і всюди затверджується народна віра у доброго царя. Сила народу в його єдності, так він переможе зло і ґвалт. Так коваль Каве, як вожак повстанців, звертається до молодого Феридуна й зводить його на престол. Лицар Феридун перемагає Зохака й приковує його ланцюгом до гірської скелі над прірвою. Почалася світла доба. Потім шах поділив царство між своїми синами, котрі не змогли жити у злагоді й почались міжосібні війни. Так починається друга частина «Шахнаме»,- богатирська(лицарська), або ж «Рустаміада».

„Рустаміада” це – друга частина поеми „Шахнаме” – лицарська. Вона є  найбільш цільною за сюжетом. ( „Рустаміада” – тому, що головного героя звуть Рустамом). За національне визволення бореться улюбленець народу Ірану лицар Рустам. Він – центральний герой сеїстанського лицарського циклу, складеного саками й согдійцями – предками таджиків – ще в умовах родового ладу.

Слід звернути увагу на традиційну зав’язку, існуючу у багатьох фольклорних творах різних народів. У Рустама з дитинства виявляється казкова сила: палицею він убиває білого слона; вибирає собі казкового коня Рахша, котрий одним ударом ратиць знищує зажерливого лева. Рустам є головною опорою у боротьбі іранських шахів проти заходів туранців та їх царя-чаклуна Афросіаба. Він розшукав та посадив на престол. Кей-Кубада, котрого після ста років правління змінює Кей-Кавус. Він також звертається за допомогою до Рустама. Афросіаб зі своєю ордою вчиняє набіг на Іран. Шах Кей-Кавус захоплений у полон, іранці звертаються за допомогою до свого захисника:

Направились многие в Залибустан,

Где жил сын Дестана, Рустам-великан.

Просили: „Будь в горе опорой для нас!

Ведь царственный свет Кей-Кавуса погас”.

Недовго прийшлося прохати Рустама (страх туранців).:

Сказал он в ответ: „Я и вся моя рать

Готовы врагов истреблять, сокрушать.

Лишь  весть получу о Кавусе – в войну

Вступлю, от туранцев очищу страну”.

На своєму гороподібному коні Рустам поспішає на допомогу, а по дорозі звершує сім подвигів, його кінь Рахш вбиває лева, лицар знаходить чарівне джерело, вбиває змія Аждаха й відьму-чаклунку, захоплює в полон розбійника Улада (котрий знав шлях до полоненого Кей-Кавуса), знищує мазандаранського шаха  Аржан-дева (перетворивши його у камінь), звільнює Кей-Кавуса й повертає йому зір за допомогою печінки дева.

Легендарну фантастичність лицарської частини можна прослідкувати у всіх епізодах. Так, наприклад, Кей-Кавус намагається піднятися до неба за допомогою соколів, які несуть його трон, але терпить поразку й подає на землю. Переповнений глибокого трагізму епізод трикратного двобою Рустама з сином Сухрабом. Вони не пізнали один одного й у третьому двобої батько перемагає сина:

И наземь его повергает Рустам,

И зная, что вновь он подымется сам, -

Он тотчас, в порыве еще не бывалом,

Сыновнюю грудь  рассекает кинжалом.

Сухраб звертається до Рустама з передсмертними словами:

Вручила мне мать знак отца: полюбил

Отца своего, – вот и дни загубил .

Все ждал, чтоб отцово лицо мне предстало,

Искал я его, – вот и жизни не стало.

З надією на перемогу правди він продовжує:

Но кто-то, я ведаю, есть,

Кем будет Рустаму доставлена весть

О том, что Сухраб и повержен и брошен,

Что им об отце каждый встречный был спрошен.

Рустам враженій передсмертними словами Сухраба:

Стоит недвижим… пошатнулся он.. слабый

Он стал, он лежит пред Сухрабом.

Очнулся, взирает и вымолвил он, -

„Скажи, что за знак у тебя от Рустама

Чьё имя да скроется в сумраке срама?

Ведь я, я – Рустам! Я б желал,

чтоб в слезах

Взирал мой отец на кровавый мой прах!

Глибоко вражає трагічність цих сторінок „Шахнаме”, так майстерно відшліфованих Фірдоусі. Виразніше читання або декламація в ролях цього діалогу дозволяє глибоко зрозуміти суть трагедії. Син звертається до батька:

Сломи же застежки брони моей… смело!

Скорей!… Огляди моё тело.

Мне на руки глянь – были мощны они,

Взгляни на свой знак, как мы схожи, взгляни.

Щоб повернути сина, Рустам єдиний раз звертається до Кей-Кавуса, але той відмовляється дати рятівне зілля. Батько й мати оплакують загинувшого сина.

Тема синогубства заглиблюється. Фірдоусі ускладнює сюжет: трагедія повторюється на цей раз із прекрасним сином Кей-Кавуса, вихованцем Рустама. Оббріханий владумаючими, Сіявуш гине від руки свого батька. Але життя йде своїм шляхом, й Рустам продовжує свою добродійну путь по землі. Але зрада чекає й на нього, в Кабулі куди він, їде до підступного брата Шагада. За наклепом кабульського шаха брат готує Рустаму вовчу яму – западню. Але стрілою з лука Рустам все ж встигає вбити Шагада.

Через деякий час після опису цього епізоду починається третя частина „Історична” Законним царем стає самий знаменитий із правителів Іскандер (Олександр Македонський). В цілому слід зазначити, що у поемі виявляються дві сюжетні лінії: перша – присвячена знаті й лицарству, друга ж – народна з улюбленим героєм простих людей Рустамом у центрі. Епопея написана у піднесеному стилі гімнів та од. Слід звернуть увагу на етнокультурні особливості

Завершуючи розмову про поему, слід зазначить, що „Шахнаме” Фірдоусі мала великий вплив на розвиток усієї наступної (світової літератури) художньої літератури. Ідеї й образи цієї величезної епічної оповіді багато століть підряд дають натхнення поетам і письменникам самих різних країн і народів.