- •1.Архівознавство як наукова система і навчальна дисципліна
- •2. Предмет, об'єкти і методи архівознавства
- •3. Джерельна база та історіографія архівознавства
- •4. Місце і роль архівознавства у підготовці фахівців
- •5. Початок архівів в україні. Центри зосередження писемних матеріалів у київській русі та галицько-волинській державі
- •7. Архіви судових установ. Магістратські архіви
- •12. Монастирські архіви
- •13. Формування фамільних архівів в Україні-Гетьманщині
- •14. Архів коша нової запорозької січі
- •15. Архіви та архівна справа в правобережній україні та в західноукраїнських землях у 18 ст. Архіви адміністративних та судових установ Правобережної України
- •17. Церковні архіви. Доля митрополичого архіву Греко-Католицької церкви
- •18. Заснування історичного архіву у Львові
- •19. Архіви та архівна справа в україні кінця 18-19 ст. Архівне законодавство російської імперії та його вплив на архівну справу в україні
- •20. Заснування Центрального архіву давніх актів у Києві
- •21. Створення Харківського історичного архіву
- •22. Архіви та архівна справа доби визвольних змагань і відновлення української держави (1917-1920 рр.)
- •23. Архівна справа в західній україні, на буковині та закарпатті у 1920-1930-х рр.
- •25. Зміцнення командно-адміністративної системи управління архівами та їх підпорядкування нквс
- •26. Архівна справа в Україні в роки другої світової війни
- •27. Архіви України 1945-1990 рр.
- •28. Розвиток національної архівної справи в незалежній україні в 90-х рр.
- •29. Поняття “архівна система”, її основні види
- •30. Система архівних установ, її структура та мережа
- •31. Поняття наф
- •Структура наф
- •32. Зарубіжна архівна україніка
- •33. Завдання, права, структура архівів
- •34. Виробничі підрозділи архіву та основні архівні технології
- •35. Планування, звітність та економічна діяльність архівів
- •36. Класифікація документів у межах архіву
- •37. Особливості визначення меж фондів особового походження
- •38. Визначення фондової належності документів
- •39. Утворення об'єднаних архівних фондів
- •40. Утворення архівних колекцій
- •41. Класифікація документів у межах архівного фонду
- •42. Поняття експертизи цінності документів та її завдання
- •44. Організація і методика експертизи цінності документів та оформлення її результатів
- •45. Комплектування архівів
- •46. Архівне описування: поняття, види, принципи і методи
- •47. Обліково-охоронна робота архіву
- •48. Архівні довідники в системі нда: функції та структура
- •49. Особливості матеріальної основи документів та способів фіксації інформації
- •50. Інформатизація архівної справи: поняття, мета і завдання
3. Джерельна база та історіографія архівознавства
Архівознавство має власну багату і різноманітну джерельну базу, завдяки чому воно й стало окремою науковою системою. Джерельна база архівознавства охоплює загальноісторичні та спеціальні архівознавчі джерела. Основний масив їх становлять історичні джерела, які набувають архівознавчого характеру внаслідок специфіки пізнання. Класифікацію писемних архівознавчих джерел проводять за критеріями, прийнятими в сучасному історичному джерелознавстві. По-перше, це нормативні акти та інші документи державних органів і владних структур, політичних партій, громадських і релігійних організацій, творчих спілок, пов'язані із заснуванням архівів, визначенням їхнього профілю і структури. До цієї групи відносять документи органів управління архівною справою, адміністрації архівів. По-друге, праці, промови і виступи державних і громадських діячів з питань архівної політики, діяльності архівних установ. До цієї групи джерел належать і праці відповідальних працівників архівної галузі всіх рівнів, які містять інформацію про реалізацію архівної політики, діяльність відповідних установ. Третю групу становлять так звані масові джерела, насамперед матеріали преси, найрізноманітніші довідники. Серед них пріоритетними є матеріали архівної періодики, зокрема журнали “Архівна справа” (1926-1931 р.), “Радянський архів”, “Архів Радянської України” (1932-1933 р.), “Бюлетень Центрального архівного управління УРСР”, “Архіви України” (з 1965 р.), “Студії з архівної справи та документознавства” (з 1996 р.) та ін. На сторінках періодики висвітлювався досвід роботи архівних установ, подавалася інформація про нові надходження, спорудження архівосховищ і архівних комплексів. Усе це є джерелом для дослідження історії та організації архівної справи. До четвертої групи джерел належать інструктивні та довідково-інформаційні матеріали органів та установ архівної сфери. Йдеться про службові інструкції, правила, путівники, довідники та інші, які дають цінну інформацію щодо технології архівної роботи. З певною мірою умовності до цієї групи відносять самі архівні фонди, облікову документацію, акти експертизи, каталоги і тематичні картотеки, програми інформаційних систем тощо. Джерельне значення мають і наукові праці з історії, теорії та організації архівної справи, матеріали науково-практичних конференцій. Це п'ята група джерел, які є здебільшого носіями вторинної інформації і насамперед історіографічним джерелом архівознавства. Як окрему групу слід виділити мемуари, спогади, щоденники і листування істориків, архівознавців та архівних працівників. Хоч кількість джерел цієї групи досить обмежена, проте збереглися спогади М.Грушевського, Д.Дорошенка, М.Костомарова, О.Оглоблина, Н.Полонської-Василенко та ін. істориків, особові фонди видатних архівознавців.
Комплексно використовуючи джерела всіх вказаних груп, архівознавство збагачується новими знаннями, узагальненнями, теоретичними положеннями, поповнюється маловідомими фактами з історії та практики архівної справи.
Архівознавство, будучи порівняно молодою наукою, має широку історіографію. Її можна трактувати як галузь знань про історію розвитку архівознавчих досліджень. Завдання її як предметно-проблемної історіографії полягає в тому, щоб дати відповіді на такі питання:
1) які проблеми архівознавства досліджено з достатньою повнотою?
2) які архівознавчі питання висвітлено частково або неповно чи невірно?
3) які проблеми не порушувалися і не досліджувалися?
Структурність аналітичних відповідей на ці питання, їхній синтез становлять історіографію архівознавства, оскільки дають цілісне уявлення про витоки архівознавчих знань, основні етапи і здобутки їхнього розвитку, достовірність і повноту дослідження теоретичних і практичних аспектів архівної справи, дозволяють прогнозувати і програмувати дальші дослідження.
До завдань історіографії джерелознавства належить вироблення наукової періодизації розвитку архівознавчих знань, виявлення найвагоміших наукових концепцій, з'ясування внеску вчених у розвиток архівознавства.
Як уже зазначалося, архівознавство в Україні має давню традицію, але трансформація архівознавчих знань у науку відбувалася в середині та 2-й половині 19 ст. Цей процес проходив майже одночасно на українських землях, які були в складі Російської та Австро-Угорської імперій. Історія українського архівознавства тісно пов'язана з традиціями Києво-Могилянської академії, університету Святого Володимира та Київської археографічної комісії (1843-1921 р.), київської, харківської та львівської наукових історичних шкіл. Збирання давніх актів, підготовка і публікація “Архива Юго-Западной России” (1858-1914 р.), “Актов, относящихся к истории Западной России” (1844-1853 р.) супроводжувалися розробленням теоретичних та методологічних питань архівістики. Наголос було зроблено на джерелознавчі та археографічні аспекти архівної справи. Відпрацьовувалися методики пошуку, відбору, оцінки, описування давніх актів, принципів їх публікацій, вироблялися підходи до понятійно-категоріального апарату архівознавства. Біля витоків української архівістики
стояли таки видатні вчені, як М.
Максимович – перший ректор Київського університету, М. Костомаров, П. Куліш, О. Левицький, М. Іванишев, М. Владимир-ський-Буданов, В. Антонович та ін.
Вагомим є внесок Володимира Антоновича в українську архівістику та джерелознавство. Як один з подвижників української ідеї, В. Антонович утверджував в українській історичній науці традицію документалізму. Він особисто підготував 9 томів Архіву Південно-Західної Росії (так офіційно називались українські землі), до яких увійшло понад 2 тис. документів і пам'яток, започаткував у Київському університеті лекційний курс з джерелознавства1, брав участь у виданні “Київської старовини”, на сторінках якої оприлюднювалися й архівні джерела з авторськими коментарями.
Важливі теоретико-методологічні проблеми архівознавства, особливо камеральної археографії, висвітлено в монографії Г. Боряка1. Автор розглядає архівні фонди як складову частину загальнонаціональних інформаційних ресурсів, обґрунтовує шляхи створення Археографічного реєстру національної спадщини України.