Практичне заняття № 1 Технологія роботи з важкими дітьми в масовій школі

Мета: з’ясувати суть технології роботи з проблемними дітьми; підготуватись до роботи з учнями з девіантною поведінкою на основі технологічного підходу; поглибити знання про правовий захист дитинства та відповідальність неповнолітніх за скоєні правопорушення, навчитись використовувати інформацію правового характеру при реалізації технології роботи з проблемними дітьми; розвинути вміння проводити виховні заходи та складати до них технологічні карти.

Обладнання: відеозаписи профілактичного тренінгу, відеофільм «Сім няньок

Опорні поняття: діти з проблемами; девіантна поведінка, психоактивні речовини; важка дитина, дизадаптація дитини; депривація, профілактика, корекція, реабілітація.

Завдання

1. Ознайомтесь із рекомендованою літературою, підготуйтесь до обговорення питань:

- чому діти стають проблемними?

- які є типи проблемних дітей?

- якої ви думки про механізм формування девіантної поведінки в моделі Ю.Черво?

- які підсистеми впливу на особистість розрізняють в моделі корекції девіантної поведінки? Що для них характерно?

- які методи формування дисциплінованості школярів ви б використали у своїй практичній діяльності?

- як знання законодавства про правовий захист дитинства та особливості відповідальності неповнолітніх допомагають у корекції девіантної поведінки?

2. Перегляньте фільм «Сім няньок». З’ясуйте, які методи впливу на важкого підлітка бути використані виробничим колективом? Чому вони не давали очікуваного результату?

3. Навести приклад власної ситуації та її розв’язання у роботі з важкими дітьми. Опорні поняття.

Діти з проблемами – діти, що мають фізичний і/або психічний недолік (проблему), що перешкоджають засвоєнню ними загальноприйнятих норм культурного розвитку.

Девіантна поведінка – поведінка, яка не відповідає прийнятим в суспільстві правовим, моральним, соціальним та іншим нормам.

Психоактивні речовини – речовини, від яких виникає залежність.

Важка дитина – дитина, навчання, виховання і розвиток якої є важким педагогічним завданням.

Дизадаптація дитини – невідповідність, неприйняття дитиною середовища, яке її оточує, умов життєдіяльності; дезадаптація – крайній випадок дизадаптації.

Депривація – недостатнє задоволення певних потреб дитини.

Профілактика в технологіях роботи з дітьми з проблемами пов’язана із встановленням, пом’ягшенням, зняттям причин, умов і факторів, які викликають ті чи інші відхилення в розвитку і соціалізації особистості дитини.

Корекція передбачає роботу з компенсації виявлених відхилень і спрямована передусім на дитину і її мікро соціальне оточення.

Реабілітація – комплексна, багаторівнева, етапна діагностична і корекційна система взаємопов’язаних дій, спрямованих на відновлення людини в правах, статусі, здоров’ї, дієздатності у власних очах і перед тими, хто оточує.

Хід заняття

1. Обговорення головних теоретичних положень

Робота з проблемними дітьми стає для вчителя та класного керівника одним із найважчих завдань. На жаль, як засвідчує статистика, кількість таких дітей зростає. Тому майбутніх вчителів необхідно знайомити із способами подолання дитячої дивіації та дизадаптації.

У роботі з важкими дітьми необхідно використовувати знання з правознавства. Зокрема, діти повинні знати про адміністративну та кримінальну відповідальність неповнолітніх, а також бути знайомі з правовим статусом дитини в суспільстві

Особливості відповідальності неповнолітніх дітей

за скоєння адміністративних правопорушень

Адміністративна відповідальність настає з досягненням 16-річного віку (ст. 12 КУпАП).

До неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення, зазвичай застосовуються не адміністративні стягнення, а такі заходи впливу:

1) зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

2) застереження;

3) догана або сувора догана;

4) передача під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Проте, у разі вчинення неповнолітнім окремих, найбільш небезпечних адміністративних правопорушень до них застосовуються суворіші адміністративні стягнення:

1) попередження; 2) штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; 4) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; 5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові; 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт.

До правопорушень, за скоєння яких передбачені суворіші адміністративні стягнення, закон відніс: незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах, дрібне розкрадання, порушення правил дорожнього руху, дрібне хуліганство, поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення, злісну непокору законній вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону чи військовослужбовця, порушення порядку придбання, зберігання, передачі іншим особам або продажу мисливської чи пневматичної зброї та деякі інші порушення у галузі обігу зброї.

Відповідно до КУпАП, у разі вчинення неповнолітніми у віці від 14 до 16 років правопорушень, відповідальність за які передбачена КУпАП, штраф накладається на їх батьків чи осіб, які їх замінюють [11, 384-385].

Особливості кримінальної відповідальності

і покарання неповнолітніх дітей

Неповнолітні за кримінальним законом отримують особливий правовий статус. Вчинення злочину у неповнолітньому віці є обставиною, що пом’якшує покарання. Неповнолітній, який вчинив кримінальний злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання у разі щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки. Тоді до неповнолітнього застосовуються такі примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 Кримінального кодексу України: застереження, обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

Неповнолітні правопорушники, котрі потребують особливих умов виховання, в порядку, встановленому законом, направляються до загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації та професійних шкіл соціальної реабілітації.

Неповнолітні, які вживають алкоголь, наркотики, та неповнолітні, які за станом здоров’я не можуть бути направлені до загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації, направляються до центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх.

До кримінальної відповідальності притягаються неповнолітні, яким на час вчинення злочину минуло 16 років. Неповнолітні від 14 до 16 років підлягають кримінальній відповідальності за вбивство, умисне заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, крадіжку, розбій та злісне хуліганство [11, 146].

Відповідно до статті 63 Кримінального кодексу України вирок через позбавлення волі може застосовуватися на строк від 1 до 15 років залежно від тяжкості злочину. Засуджені, які досягли 18-річного віку, для подальшого відбування покарання переводяться до виправно-трудових колоній загального або посиленого режиму. Однак з метою соціального захисту неповнолітніх стаття 27 Виправно-трудового кодексу України передбачає, що для закріплення результатів виправлення та перевиховання, закінчення загальноосвітнього чи професійно-технічного навчання засуджені, які досягли 18 років, можуть бути залишені у виховно-трудовій колонії до закінчення строку покарання, але не більше, ніж до досягнення 20-річного віку.

Виконання призначеного судом покарання у вигляді позбавлення волі покладено на спеціальну систему виправних установ. Загальне керівництво установами кримінально-виконавчої системи України здійснює Державний департамент України з питань виконання покарань. У структурі Департаменту існує 11 виховно-трудових колоній для неповнолітніх: десять для хлопців і одна для дівчат [6, 146]. На Тернопільщині така колонія є у Бережанах. Необхідно констатувати сумний факт: 20 % її вихованців складають діти-сироти.

Для профілактики правопорушень, а також для роботи з неповнолітніми правопорушниками створено систему служб і органів згідно із законом „Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24.01. 1995 р.