103. Реформи в імперії Габсбургів у другій половині 19 ст., їх зміст і вплив на українські землі.

Революційні події 1848 року, які призвели до тимчасового падіння абсолютизму в Австрії, визвали зміни і на західноукраїнських землях. Був проголошений закон про ліквідацію кріпацтва і феодальних повинностей селян.

Аграрна реформа 1848 р. відкрила шлях до розвитку капіталістичних відносин у сільському господарстві. Але намагання укр. поміщиків саботувати закон про відміну кріпацтва визвали обурення населення. У Львові була створена перша українська політична організація – Головна Руська рада, яка стала офіційним представником українського населення Галичини.

Програма Головної Руської ради була обмежена. Вона зводилась до вимоги культурно-національної автономії українського населення Галичини.

В квітні 1848 р. була прийнята перша австрійська конституція,яка проголошувала деякі буржуазно-демократичні права і свободи громадян. Вона закріпляла створення централізованої держави,в якій влада зосереджувалась в руках імператора.

Загалом,західноукраїнські землі знаходилися в колоніальному становищі, були сільськогосподарським додатком до Австо-Угорської імперії.

104. Характерні ознаки радянського кримінального законодавства в Україні в 1917-1935 рр.

Основою політики більшовицької партії була репресія.

Одним з перших нормативних актів з кримінального права був декрет «про дострокове звільнення». В 1920 р. були офіційно введені в дію «Керівні начала з кримінального права РСФРР»

Цей нормативний акт став першою спробою узагальнення практики діяльності судів і трибуналів.

Слід вказати таких анти правових інститутів, як кримінальна відповідальність за принципом кругової поруки та заручництво.До кримінальної відповідальності притягувались, наприклад, частина населення того міста,де були знищені продовольчі склади.

Основою радянської кримінальної політики була, перш за все, боротьба з контреволюційними злочинами і бандитизмом.

Кримінальне законодавство зазнавало постійних змін і поправок.

105. Кодифікація законодавства урср у 60-х-80-х рр.

Жорстка централізація державного механізму, системи органів влади і управління, правоохоронних органів закономірно привела до централізації законотворчості. Законодавство УРСР розвивалося під прямим впливом загальносоюзних нормативних актів. Започаткована Законом від 11 лютого 1957 р. кодифікація права чітко визначила рамки законотворчої самостійності радянських республік. Результатом кодифікації стало прийняття на союзному рівні – Основ законодавства СРСР і союзних республік.

Звід законів УРСР формувався як зібрання актів і був офіційним виданням,що давало можливість посилатися на нього при вирішенні справ у правозастосовчих органах.

107.Законодавчий процес в Російській імперії в 1905-1906 р.Р

Буржуазно-демократична революція 1905-1907 рр. поклала початок новим перетворенням у державному ладі Російської імперії. Вона примусила правлячий клас піти на істотну зміну абсолютистської форми правління. Реформи, проведені за період з жовтня 1905 р. до кінця квітня 1906 р., мали вимушений характер, оскільки потрібно було негайно погасити соціальний вибух. 6 серпня 1905р. проголошується маніфест "Про встанов­лення Державної думи" та приймається "Положення про вибори до Державної думи". За цими законами, Державна дума проголошувалася представницьким органом, який обирався на п'ять років на основі цензового, нерівного та непрямого виборчого права. Компетенцією Думи була участь у попередній підготовці й обґрунтуванні законопроектів (законодорадчий орган). Вона мала права законодавчої ініціативи, крім Основних державних законів, та обговорення державного бюджету. Проте Дума ставилася в значну залежність від імператора, котрий міг розпустити її достроково та визначав тривалість її засідань і перерв протягом року.

Оголошення про скликання Думи позитивних результатів не дало. Революційні події зірвали її скликан ня. Ситуація в країні настільки загострилася, що уряд почав втрачати контроль над ситуацією. Скрізь проходили мітинги й демонстрації з вимогою введення Конституції.

За таких умов Микола II змушений був піти на поступки та видати 17 жовтня 1905 р. маніфест "Про вдосконалення державного порядку", що обіцяв дати населенню недоторканність особи, свободу совісті, слова, зібрань і спілок, виборчі права, розширення прав Думи тощо.

19 жовтня 1905 р. було опубліковано маніфест "Про перетво­рення Ради міністрів", згідно з яким остання з дорадчого органу при імператорові перетворювалася на орган державного правління.

11 грудня 1905 р. був затверджений новий виборчий закон, ч кий розширив виборчі права через встановлення четвертої курії— робітничої. Та вибори залишалися нерівними, незагальними, оагатоступеневими. Голос одного поміщика прирівнювався до двох і олосів міщан, 15 селян і 45 робітників. За цим законом були обрані І Державна дума (27 квітня-8 липня 1906 р.) і II Державна дума (20 лютого-2 червня 1907 р.). Оскільки обидві Думи виявилися "неслухняними", то цар їх розпустив.

20 лютого 1906 р. було прийнято нове Положення про Дер­жавну думу. Згідно з ним, Дума наділялася законодавчими правами, але законопроекти, прийняті нею, підлягали затвердженню Державною радою та імператором. Дума мала право розглядати

бюджет і звіт щодо нього, звертатися із запитами до міністрів та Голови Ради міністрів.

Певним підсумком тих змін, які відбулися в держаному ладі Росії за роки революції, стало затвердження імператором 23 квітня 1906 р. нової редакції Основних державних законів Російської і мперіїяк частини Зводу законів. У них підтверджувалося створення ! ієржавної думи, реорганізація Державної ради, створення спеціального урядового органу - Ради міністрів.