32. Джерела права Великого князівства Литовського

Головними джерелами права Литовсько-Руської держави були: звичаєве право, Руська правда, великокнязівське законодавство (привілеї: обласні, земські, міські), Судебник Казиміра 1468 року, статути, магдебурзьке право.

На перших порах серед джерел права найбільш важливе місце належало Руській правді. ЇЇ норми були покладені в основу інших джерел права. Руська правда значно вплинула на подальший розвиток литовського законодавства.

Певна частина громадських відносин регулювалася нормами звичаєвого права, які складались в процесі суспільного життя.

До джерел права також слід віднести канонічне право (православне – «Номоканон», церковні статути Володимира та Ярослава; і католицьке – «Звід канонічного права» 1532 року).

З часом якості важливих джерел права набувають міжнародні договори, різноманітні князівські грамоти Великого князівства Литовського.

Насамперед це договори Литовсько-Руської держави з Прусським і Лівонським орденами, з Новгородською та Псковською республіками, з Московським князівством. А також договори з Польщею – Кревський акт 1385 року, Віленська угода 1401 року, Городельська угода 1413 року, Люблінська угода 1569 року.

У цих актах ми знаходимо, перш за все, норми конституційного та адміністративного права.

33. Державний лад Речі Посполитої

Відповідно до Люблінської унії 1569 року Велике князівство Литовське і Польща об’єдналися у єдину державу – Річ Посполиту. Державний лад Польщі було поширено на українські землі – Волинь, Поділля, Київщину.

Великий вплив на формування державної системи Речі Посполитої мали «Артикули» Генріха Валуа 1573 року, які проголошували дворянську республіку на чолі з королем. Згідно з «Артикулами» короля обирали. Він відмовлявся від принципу успадкування влади і зобов’язувався найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики вирішувати з урахування думки сенату, кожні два роки скликати сейм.

Відповідно до Люблінської унії вищим законодавчим органом республіки був Вальний сейм, до складу якого входили король, сенат і посольська ізба.

Свої рішення Вальний сейм оформляв постановами, які називалися конституціями.

Центральне управління в Речі Посполитій здійснювали король і ряд посадових осіб.

Основними адміністративно-територіальними одиницями Речі Посполитої були воєводства, повіти та землі. Своєрідною адміністративно-територіальною одиницею було староство, яке жалувалося королем за службу. В деяких українських землях продовжувала існувати волосна система адміністративно-територіального поділу. Декілька волостей складали повіт.

У кожному воєводстві були свої сеймики. Місцеве управління зосереджувалося в руках воєвод, старост, каштелянів та інших службових осіб.

До низових органів місцевого самоврядування належали волосні і сільські органи. Справами волості відав королівський волосний староста, а на селі всі питання вирішував сільський сход.