1.2 Класифікація паливно - енергетичних ресурсів підприємства

Класифікація енергетичних ресурсів харчової промисловості.

Паливно - енергетичні ресурси промисловості діляться на три основні групи:

-пальні

-теплові

-надлишкового тиску.

-паливні – хімічна енергія технологічних процесів хімічної і термохімічної переробки сировини, а саме це:

-горючі гази. Пальні використовуються для процесів хімічної і термохімічної переробки вуглецевої сировини (синтез, відходи електродного виробництва, горючі гази при здобутті вихідної сировини для пластмас, каучуку і т.д.);

-тверді і рідкі паливні ресурси, не використовувані (не придатні) для подальшого технологічної переробки;

-відходи деревообробки, щелока целюлозно-паперового виробництва.

Пальні використовуються в основному як паливо і небагато (5%) на не паливні потреби (переважно як сировина).

Теплові – це тепло газів, що відходять, при спалюванні палива, тепло води або повітря, використаних для охолоджування технологічних агрегатів і установок, теплоотходов виробництва, наприклад, гарячих металургійних шлаків.

Одним з важливих перспективних напрямів використання тепла слабо нагрітих вод є вживання так званих теплових насосів, що працюють за тим же принципом, що і компресорний агрегат в домашньому холодильнику. Тепловий насос відбирає тепло від скидної води і акумулює теплову енергію при температурі біля 90°С, іншими словами, ця енергія стає придатною для використання в системах опалювання і вентиляції.

Слід зазначити, що поки що велика кількість теплової енергії втрачається при так званому “скиданні” промислових стічних вод, що мають температуру 40 – 60 °С і більше при відведенні димових газів з температурою 200 – 300 °С, а також у вентиляційних системах промислових і суспільних будівель, тваринницьких комплексів (температура повітря, що видаляється з цих приміщень, не менше 20 ч 25 °С).

Особливо вагомими об'єми теплових ресурсів в чорній металургії, в газовій, нафтопереробній і нафтохімічній промисловості.

Енергоресурси надлишкового тиску (натиску) – це енергія газів, рідин і сипких тіл, що покидають технологічні агрегати з надлишковим тиском (натиском), який необхідно знижувати перед подальшим рівнем використання цих рідин, газів, сипких тіл або при викиді їх в атмосферу, водоймища, ємкості і інші приймачі. Сюди ж відноситься надлишкова кінетична енергія.

Енергетичні ресурси надлишкового тиску перетворяться в механічну енергію, яка або безпосередньо використовується для приводу механізмів і машин або перетвориться в електричну енергію. Прикладом вживання цих ресурсів може служити використання надлишкового тиску доменного газу в утилізаціях біс компресорних турбінах для вироблення електричної енергії.

1.3 Роль паливно - енергетичних ресурсів в харчовій промисловості

Промисловість — завжди була провідною і визначаючою сферою економічних інтересів держави, бо саме промисловий комплекс покликаний забезпечувати найрізноманітніші суспільні і індивідуальні потреби у відповідній продукції. Промисловість є найважливішою частиною економіки країни, основою її економічної потужності і обороноздатності.

Призначення промисловості — забезпечити народне господарство машинами, устаткуванням і іншими сучасними засобами виробництва, випускати товари, що мають попит для населення. Поняття промисловості охоплює ряд галузей. Деякі їх групи іменуються комплексами: паливно-енергетичний, нафтохімічний, військово-промисловий (або оборонний), лісопромисловий, атомний.

Галузі, у свою чергу, підрозділяються на об'єднання, підприємства і організації. Відповідно цьому будується система управління промисловістю через галузеві (міністерства, агентства) і міжгалузеві (державні комітети, комісії) федеральні органи виконавчої влади, а також органи управління промисловістю суб'єктів Федерації і місцевої самоврядності.

Особливого значення через це набувають проблеми організації управління процесом енергопостачання і вжиток енергоресурсів виробництвом. Цим цілям присвячений законодавчий і інший нормативно-правовий матеріал останніх років, на основі якого будується система державного управління промисловістю, що діє.

Енергетичні ресурси можна використовувати для задоволення потреб в паливі і енергії або безпосередньо (без зміни вигляду енергоносія), або шляхом вироблення тепла, електроенергії, холоду і механічної енергії в установках утилізацій. Більшість горючих енергоресурсів уживаються безпосередньо у вигляді палива, проте деякі з них вимагають спеціальних установок утилізацій. Безпосередньо застосовуються також деякі теплові енергоустановки (наприклад, гаряча вода систем охолоджування для опалювання). Розрізняють наступні основні напрями використання споживачами енергоресурсів:

паливне – безпосередньо як паливо;

теплове – безпосередньо як тепло або вироблення тепла в установках утилізацій;

силове – використання електричної або механічної енергії, що виробляється з ВЕР в установках утилізацій;

комбіноване – теплова і електрична (механічна) енергія, що одночасно виробляються з ВЕР в установках утилізацій;

Пальні гази–відходи основного виробництва: доменний і коксовий гази практично використовуються повністю. Використання феросплавного газу можливе для технологічних (підігрівання матеріалів, часткове попереднє відновлення сировини) і теплофікацій цілей, спалюванням в котельній. Конвертерний газ частково використовують в охолоджувачах, але повне використання його ще не вирішено. При спалюванні його в печах після газоочистки втрачається до 900 кг у.т./т конвертерної сталі.

Теплота продуктів згорання печей: В мартенівських печей теплота продуктів згорання дорівнює 12,5 ГДж/т стали, в нагрівальних печей 0,8 ГДж/т прокату. Використання цієї теплоти можливе в казанах-утилізаторах за умови оснащення їх віброочищенням, дробеочисткой, оскільки запилена газів досягає 5 гр/м·м3. Можливе використання цієї теплоти для нагріву шахти в шахтних підігрівачах. Нагрів шихти вирушаючими газами економить 12% палив, підвищує продуктивність печі на 15%, порівняно швидко окупає капітальні витрати.

Теплота матеріалів: втрати складають: 1 ГДж/т рідкого чавуну, 1,2ГДж/т рідкої сталі, 0,8 ГДж/т рідкого шлаку, 12 ГДж/т коксу, 0,6 ГДж/т агломерату. Вирішено лише використання теплоти коксу. У установках сухого гасіння отримують 0,3 – 0,4 т пара/т коксу. Використання теплоти чавуну, стали, шлаку не налагоджено.Використання теплоти агломерату повторним використанням повітря, що охолоджує, для нагріву шихти на 25ч30 % знижує вміст вуглецю в шихті, що вигідно для основного технологічного процесу. Використання теплоти шлаку можливе при створенні нових типів грануляторів. Теплота води, що охолоджує:у установках випарного охолоджування вихід пари 0,1 т/т чавуну і 0,2 т/т мартенівської сталі. Всі технологічні питання випарного охолоджування печей вирішені і потрібне максимально широке впровадження способу у виробництво. Необхідно поліпшити технічні рішення по уніфікації охолоджуваних елементів, підвищенню тиску пари, поліпшити контроль за щільністю схем охолоджування, удосконалити автоматику установок, що утилізували. Необхідне поширення досвіду чорної металургії в хімічну промисловість, машинобудування і так далі.

Для оцінки виходу і використання ВЕР застосовуються наступні показники:

1.Вихід енергоресурсу (Qвих) – кількість ВЕР, що утворюються в процесі виробництва в даному технологічному агрегаті за одиницю часу.

2.Вироблення енергії за рахунок енергоресурсу (Q) – кількість енергії, що отримується при використанні. Вироблення енергії відрізняється від її виходу на величину втрат тепла в установці утилізації. Розрізняють можливе, економічно доцільне, плановане і фактичне вироблення енергії.

3.Використання енергоресурсу – кількість використовуваної у споживачів енергії.

4.Економія палива (В) – кількість первинного палива, яке економиться в результаті використання ВЕР. Міра використання енергоресурсу – показник ,що представляє відношення фактичного (планованого) вироблення до виходу енергоресурсу.

Показник використовується, якщо немає обмежень по кінцевому температурному потенціалі, наприклад при охолоджуванні нагрівальних печей.

Коефіцієнт утилізації – відношення кількості теплоти, сприйнятої казаном-утилізатором, до тепла палива, спаленого в печі. Коефіцієнт можна застосовувати для зіставлення використання енергоресурсу однотипних по конструкції і технології агрегатів. Складні і всілякі процеси (наприклад, кольоровій металургії) не можна характеризувати таким показником.

Показник використання енергоресурсу – відношення фактичного вироблення тепла на базі енергоресурсу до можливої: при плануванні вжитку палива застосовують коефіцієнт утилізації – відношення фактичної (планованої) економії палива за рахунок оптимізації використання енергоресурсу до можливої (або економічно доцільною).

Вихідною інформацією для розрахунку виходу і можливого використання економії енергоресурсу служать: теплові і матеріальні баланси основного технологічного устаткування; обсяг випуску продукції в даному періоді; звітний енергетичний баланс підприємства; техніко-економічні характеристики технологічних агрегатів,енергетичних і утилізацій установок,

плани впровадження нової технології і нового устаткування на перспективу.

В результаті аналізу всіх цих матеріалів:

-встановлюють види ВЕР і їх потенціал;

-виявляють агрегати, ВЕР яких можуть бути включені в енергетичний баланс підприємства або використані поза даним підприємством;

-визначають по кожному агрегату вихід ВЕР;

-розраховують величину можливого, економічно доцільного і планованого вироблення енергії з кожного виду ВЕР;

-визначають величини фактичного вироблення і фактичного використання ВЕР, а також можливе і плановане використання всіх видів ВЕР.

Використання енергоресурсу залежить від чинників і режиму роботи технологічної установки (агрегату). У загальному випадку добовий (і сезонний) вжиток конкретного енергоресурсу на підприємстві характеризується значною нерівномірністю. Тому розрізняють показники питомого і загального використання енергоресурсів – максимальний, середній і мінімальний (гарантований), як в добовому, так і сезонному розрізі. У будь-якому випадку утилізації енергоресурсів ефективність їх використання визначається економією первинного палива, що досягається, і забезпечуваною за рахунок цього економією витрат на видобуток транспортування і розподіли палива (енергії). Тому важлива умова економічної ефективності енергоресурсів – правильне визначення вигляду і кількості палива, яке необхідне для виробничого процесу. Економія палива залежить від напряму використання енергоресурсів і схем палива і енергопостачання підприємства. При тепловому напрямі використання енергоресурсів економія палива визначається шляхом зіставлення кількості тепла, отриманого від використання енергоресурсів, з техніко-економічними показниками вироблення тієї ж кількості і тих же параметрів тепла в основних енергетичних установках. При силовому напрямі використання електроенергії (або механічній енергії) зіставляється з витратами палива на вироблення електроенергії (або механічній енергії) в основних енергоустановках.

При визначенні економічної ефективності використання енергоресурсів зіставляють варіанти енергопостачання, які задовольняють потреби даного виробництва у всіх видах енергії з врахуванням використання енергоресурсів, задовольняють ті ж потреби і без врахування використання енергоресурсів. Основними показниками порівнянності цих варіантів служать:

-створення оптимальних (для кожного з варіантів) умов їх реалізації;

-забезпечення однакової надійності енергозбереження; досягнення необхідних санітарно-гігієнічних умов і безпеки праці;

-найменше забруднення довкілля.

Один з основних напрямів підвищення ефективності виробництва і використання енергетичних ресурсів в промисловості – збільшення одиничної потужності агрегатів, концентрація виробництва і створення укрупнених комбінованих технологічних процесів. Особливо це ефективно для технологічних процесів з великим виходом теплових ресурсів, тобто для підприємств харчової, нафтопереробної, целюлозно-паперової і металургійної промисловості.