(32) Історія започаткування нобелевської премії з економіки

Нобелівською премією з економіки називають премію Банку Швеції в економічних науках пам'яті Альфреда Нобеля. Є найпрестижнішою премією в області економіки. На відміну від решти премій, що вручаються на церемонії нагородження нобелівських лауреатів, дана премія не є спадщиною Альфреда Нобеля.

Премія встановлена в 1969 році на честь 300-річчя Банку Швеції.

До 1930-х років склалися всі передумови для виділення економетрики в окрему науку. Стало зрозуміло, що для глибшого розуміння економічних процесів варто використовувати в тій чи іншій мірі статистику і математику. Виникла необхідність появи нової науки зі своїм предметом і методом, що об'єднує всі дослідження в цьому напрямку. 29 грудня 1930 р. з ініціативи І. Фішера, Р. Фріша, Я. Тінбергена, Й. Шумпетера, О. Андерсона й інших учених було створено економетричне товариство. У 1933 р. Р. Фріш заснував журнал «Економетрика», який і зараз має велике значення для розвитку економетрики. А вже в 1941 р. з'являється перший підручник з нової наукової дисципліни, написаний Я. Тинбергену[6]. 1969 р. Фріш і Тінберген стали першими дослідниками, які отримали Нобелівську премію з економіки. Як сказано в офіційному повідомленні нобелівського комітету: «за створення і застосування динамічних моделей до аналізу економічних процесів»[8].

(33) Теорія оптимальних валютних зон р.Менделла.

Р. Манделл народився 24 жовтня 1932 р. у м. Кінгстоні (провінція Онтаріо, Канада). Після закінчення в 1953 р. університету Британської Колумбії він здобув ступінь бакалавра гуманітарних наук, потім продовжував навчання у Вашингтонському університеті, а згодом закінчив Лондонську школу економіки.

Звання доктора філософії Р.Манделл здобув у Массачусетському технологічному інституті. Саме тут він під керівництвом Ч.Кіндлеберга підготував дисертацією "Нариси з теорії міжнародного ринку капіталів" і в 1956 р. успішно захистив її. Протягом 1956 - 1957рр. вчений проходив докторський курс з політичної економії в Чиказькому університеті .

До того, як у 1961 р. Р. Манделл став співробітником МВФ, він викладав у Станфордському університеті та в Джонс Гопкінс Бологна-Центрі при Вищій міжнародній школі Поля Ніцше. З 1966 до 1971 р. вчений був професором економіки в Чикагському університеті та редактором "Журналу політичної економії" у США. Протягом 1965 - 1975 рр. він щоліта вів професорський курс з міжнародної економіки у Міжнародній аспірантурі в Женеві.

З 1974 р. Р. Манделл працює професором економіки у Колумбійському університеті в Нью-Йорку. А у 1997 - 1998 рр. він знову є професором економіки в Джонс Гопкінс Бологна-Центрі при Вищій міжнародній школі Поля Ніцше.

Нобелівською премією Р. Манделла відзначено за аналіз монетарної та фіскальної політики в умовах різних валютних режимів, а також за аналіз оптимальних зон обігу валют. Кілька років поспіль був претендентом на цю найпрестижнішу нагороду. Р.Манделл вважається одним із засновників сучасної теорії макроекономіки.

Якщо в середині 2000 р. проаналізувати найактуальніші відкриття вченого, то виявиться, що вони були зроблені ще на початку 60-х років, коли він працював у дослідному центрі при МВФ. Він виклав їх у статті "Змінність капіталу і стабілізаційна політика в умовах фіксованих та плаваючих обмінних курсів", опублікованій у 1963р. Ці дослідження стали фундаментом для архітектури сучасної міжнародної макроекономіки, створеної працями кількох наступних поколінь економістів.

Що являють собою наукові розробки Р.Манделла? Почнемо з відомого багатьом спеціалістам ефекту Манделла - Тобіна. Коротко його суть полягає в такому: зниження реальної ставки процента, викликане зростанням очікуваних темпів інфляції, веде до скорочення кількості реальних грошей в обігу, зменшення реального багатства і, як наслідок, - до скорочення споживання.

Роль ефекту Манделла - Тобіна в реальному житті є досить великою. Адже, якщо допустити, що обсяги споживання населення залежать від реальних запасів грошей на руках і, якщо ці запаси залежать від номінальної ставки процента, то ефект Манделла - Тобіна обгрунтовує вплив підвищення темпів приросту грошової маси на обсяги споживання, розміри інвестицій і реальну процентну ставку .

Тепер детальніше зупинимося на широко відомій моделі Манделла - Флемінга, розробленій на початку 60-х років. Співавтором її є М. Флемінг, який майже одночасно з Р.Манделлом (у згаданій статті "Змінність капіталу і стабілізаційна політика в умовах фіксованих та плаваючих обмінних курсів") у листопаді 1962 р. у праці "Внутрішні фінансові настанови в умовах фіксованого і плаваючого обмінних курсів" описав її окремі складові.

Модель Манделла-Флемінга виявляє механізм впливу кредитно- грошової та бюджетно - податкової політики на сукупний дохід, а також взаємодію між товарним і грошовим ринками у малій відкритій економіці (це економіка, незначні розміри якої не дозволяють їй істотно впливати на процеси на світовому ринку - М.Д.).

Ця модель пояснює (приймаючи рівень цін незмінним) причини коливань рівнів доходу і обмінного курсу. При "плаваючому" обмінному курсі бюджетно-податкова політика не впливає на сукупний доход. Стимулююча бюджетно - податкова політика спричиняє зростання обмінного курсу і скорочення чистого експорту, які, в свою чергу, зводять нанівець її звичний позитивний вплив на сукупний доход. Бюджетно - податкова політика впливає на сукупний доход лише при фіксованому обмінному курсі.

Це дослідження мало конкретне, практичне використання. Зокрема, наприкінці 70-х років, коли до влади у США прийшли республіканці на чолі з Р.Рейганом, в основу знаменитої "рейганоміки" було покладено незвичне поєднання жорсткої кредитно-грошової політики з м'якою бюджетно - податковою.

Згідно з моделлю Манделла - Флемінга, це повинне було привести до подорожчання американського долара. І дійсно, курс підвищився відносно всіх основних валют: у 1979 р. він дорівнював 218 ієнам і 1,83 DM, а в 1982р. - 248 ієнам і 2,42 DM. Це спричинило відносне здешевлення імпортних товарів і зниження конкурентоспроможності цілого ряду галузей економіки США.

Наукові дослідження Р.Манделла мають величезну перспективну значущість. Саме з їх допомогою він створив інтелектуальний базис для спільної європейської валюти. Його висновок про те, що більш як одна країна може дістати вигоду від використання спільної валюти, надихнув уряди європейських держав на створення ЄВРО. 11 країн вступили до такого об'єднання аж через 35 років. Хоча Р.Манделл і не брав безпосередньої участі в "запуску" ЄВРО, але, окресливши умови, за яких для країни може не бути сенсу зберігати власну валюту, і створивши основу для аналізу таких рішень, він озброїв лідерів ЄС необхідним для цього інструментарієм.

Введення ЄВРО з 1 січня 1999 р. у безготівковий обіг являє собою потужний фактор не тільки для подальшої економічної, але й для політичної інтеграції. Це історична подія. Насамперед, тому, що вона не має прецедентів в історії людства. Вперше індустріально розвинуті країни Європи добровільно відмовляються від своїх національних валют, щоб створити одну, єдину, спільну.

Крім того, у своїх працях Р.Манделл запропонував світовому співтовариству методологію, що дозволяє визначити, як міжнародний рух капіталів може вплинути на здатність окремої країни управляти своєю економікою. Це дуже актуально з огляду на високий ризик розміщення капіталу в державах з перехідною економікою, якою є Україна.

Як стверджує вчений, в умовах, коли капітал починає вільно перетинати кордони, ті, хто приймає політичні рішення, повинні вибирати - або зберегти фіксований обмінний курс, або "відпускати" його "у вільне плавання". Врешті-решт, десятки урядів у всьому світі - від Гонконгу до Росії - пішли по шляху "відпускання" національних валют (різниця лише в довжині повода), попередньо поплатившись фінансовими кризами різної глибини. Тепер, судячи з усього, прийшла черга зробити це і Україні. Але скільки втрачено часу і ресурсів! Хіба не є підтвердженням цьому понад 20 млрд. дол. українських капіталів, як внаслідок неправильної валютно - фіскальної політики гуляють по світу!

Багато міжнародних агенств і організацій (включаючи ООН, МВФ, Світовий банк, Європейську комісію) запрошують професора Р.Манделла до співробітництва як радника. В 1970 р. він працював консультантом у Грошовому комітеті ЄЕС, а в 1972-1973рр. - членом наукової групи в Економічному і грошовому союзі в Європі. З 1978р. вчений був членом наукової групи з Міжнародних грошових реформ і одночасно (у 1971-1987рр. - Головою Конференції Святого Колумба з Міжнародних грошових реформ.

Р.Манделл - автор численних праць з економічної теорії в міжнародній економіці, відомий як батько-творець теорії "економіки пропозиції", провідний вчений світового рангу в галузі оптимальних валютних зон, спільних ринків і економічної продуктивності. Він написав також детальну історію міжнародної грошової системи .

Ідеї Р.Манделла викладено в більш як сотні статей у наукових журналах, зокрема, "Теорія оптимальної валютної зони" ("Американський економічний огляд", 1961, N51), "Змінність капіталу і стабілізаційна політика в умовах фіксованих та плаваючих обмінних курсів" ("Канадський економічний журнал", 1963, N29) та у наступних книгах: "Міжнародна грошова система : конфлікт і реформа" (1965); "Людина і економіка" та "Міжнародна економіка" (1968); "Грошова теорія: інтерес, інфляція та зростання в світовій економіці" (1971); у співавторстві: "Грошовий порядок денний світової економіки" (1983); "Світова нестабільність" (1990); "Борги, дефіцит та економічна продуктивність" (1991); "Будівництво нової Європи" (1992), "Інфляція і зростання в Китаї" (1996).

Р.Манделл продовжує плодотворно трудитися, всебічно досліджуючи економіку різних країн. Зокрема, в 1997р. він опублікував статтю під назвою "Великі спади", де розбив теорії, що пояснюють безпрецедентний спад національного доходу в колишньому СРСР і в країнах Східної Європи суто об'єктивними факторами. Насправді, вважає вчений, перед нами - наслідок неправильної економічної політики.

До його думки прислухаються в багатьох урядах держав Латинської Америки, Європи та Канади, у керівництві Федеральної резервної системи США, в Міністерстві фінансів США. Посилення наприкінці ХХ ст. фінансової нестабільності у світі викликало особливий інтерес до ідей та оцінок Р.Манделла. Його часто запрошують на різні форуми, конференції та симпозіуми.

Так, виступаючи як головний доповідач на конференції "Ринкові перетворення в Росії у 2000 році", що відбулася у Гарвардському клубі, вчений підкреслив: "Без монетарної стабільності успішне економічне зростання в Росії неможливе, без такої стабільності російські ринки капіталів і товарів не зможуть бути по-справжньому конкурентоспроможними у світі, де проходить процес глобалізації".

Доповідь Р. Манделла на фінансовій конференції в Монтерреї (Мексика) у жовтні 1999р. зробила прорив в усвідомленні взаємопов'язаності, з одного боку, стабільності валюти і, з іншого - економічного зростання. На його думку, слід визнати, що спроби встановити контроль над капіталами для захисту від фінансових потрясінь, спричинених "гарячими грошима", не виправдалися. "Не буває поганого руху капіталу, - сказав він, - є тільки погані обмінні курси".

Важливою для роботи Р.Манделла була економічна модель Канади. "В Канаді він мав свою лабораторію", - згадував професор економіки Массачусетського технологічного інституту (колишній головний економічний радник при МВФ і Світовому банку) Р.Дорнбуш, який навчався у професора Р.Манделла, коли той викладав у Чикагському університеті . С.Фішер (нині - перший заступник директора-розпорядника МВФ) був співробітником Р.Манделла у Чикаго.

Не перестаючи дивувати своєю невичерпною енергією, нобелівський лауреат продовжує вести науковий пошук у напрямі "Міжнародна монетарна система ХХ1 століття: чи буде повернення золота?".