3.4. Регламентуючі документи

За прийнятими регламентами, які застаріли, але з різних причин використовуються протягом 20 – 30 останніх років, в основу класифікації підприємств автосервісу покладені їхнє призначення, види виконуваних робіт, виробнича потужність, спеціалізація. У теперішній час станції технічного обслуговування формально класифікуються відповідно до Загальносоюзних норм технологічного проектування підприємств автомобільного транспорту (ОНТП 01-91) [8]. Відповідно до цього регламенту СТО розділяються на і міські й дорожні. (табл. 3.4)

Таблиця 3.4

Параметричний ряд сто по онтп 01-91

Тип підприємства	Коротка характеристика	Потужність, постів
Міські станції технічного обслуговування	виконання всіх видів робіт з технічного обслуговування й ремонту легкових автомобілів; при необхідності: технологічна мийка, продажів автомобілів, запасних частин, додаткового обладнання та аксесуарів, нанесення протикорозійного покриття	5
		10
		20
		30
		50
Дорожні станції технічного обслуговування	виконання робіт з усунення несправностей; кріпильні й регулювальні роботи; мийка автомобілів, включаючи при необхідності вантажні автомобілі й автобуси	2
		3
		5

Відповідно до ОНТП 01-91 по цільовім призначенню й характеру виробничої діяльності розрізняють наступні типи СТОА:

• Комплексного обслуговування (усі види ТО й ремонту);

• Спеціалізованого обслуговування (діагностування, ремонт і регулювання гальм, ремонт приладів системи живлення й електроустаткування, зарядка акумуляторних батарей, ремонт кузовів, мийні);

• Гарантійного обслуговування;

• Самообслуговування;

• Розташовані на автозаправних станціях.

Для кожного типу станцій в ОНТП 01-91 зазначені трудомісткість робіт для різних класів автомобілів, а також кількість заїздів автомобілів на СТО. Потужність СТО розраховується в постах.

Пост — це виробнича площа (120 м²), на якій забезпечується робота в одну зміну трьох основні виробничі робітників, оснащених устаткуванням, оргтехоснащенням і спец інструментом, необхідними й достатніми для провадження робіт з ремонту й технічного обслуговуванню легкових автомобілів [13]. У кількість робочих постів, що визначають розміри станції, крім постів ТО й ремонту, входять пости прибирально - мийних робіт, призначені для автомобілів, що надходять в обслуговування й ремонт на станцію, а також додаткові робочі пости ( антикорозійного захисту, комерційного мийки, передпродажної підготовки автомобілів) [8]. Номенклатура робіт розширюється зі збільшенням потужності СТО.

Загальносоюзні норми технологічного проектування підприємств автомобільного транспорту слід дотримувати при розробці технологічних рішень проектів на будівництво нових, реконструкцію й розширення й технічне переозброєння діючих СТО. Що ж стосується типів станцій, то слід зауважити, що створювався цей нормативний документ на основі досвіду й правил планової економіки, коли першорядне завдання полягало в плановім виділенні й розподілі капітальних вкладень. Навіть не автомобіліст знає, що в теперішній час фактичний ряд СТО суттєво відрізняється від передбаченого даним документом. За останні 15-20  років не було побудовано ні однієї станції, яка б вписувалася в параметричний ряд ОНТП 01-91. СТО будуються або не по типових проектам параметричного ряду ОНТП 01-91, або по проектах відповідно до вимог закордонних автомобільних фірм, або створюються на базі існуючих приміщень. До 70% СТО — сімейні підприємства із загальною чисельністю працюючих 3–4 чіл., тобто  малої потужності. Наприклад, у Сумській області України [9] з 127 підприємств автосервісу 85 (70%) — малі підприємства, розташовані у дворах будинків або в кооперативах. З 24 станцій не більше половини побудовані по типових проектах у радянські часи, інші розташовані в пристосованих приміщеннях. Усі ці станції створені в 70– 90-е роки минулого сторіччя.

За даними досліджень, проведених журналом «Автомастер» (серпень, 2004), у Києві з 1500 СТО 29% малі потужність 1–2 поста ( у цьому випадку під постом розуміється робоче місце), 40% — 3–5 постів, 15% — 6–8 постів, 15% — 9 і більш постів, тобто  69% станцій малі потужність малої СТО [10].

У Німеччині, де налічується 52 070 станцій, середня чисельність працюючих рівняється 9,2 чіл. На кожній із 31 971 незалежних СТО у середньому працює 3,2 чіл. На 68% незалежних СТО працює від 1 до 4 чіл., на 27% — від 5 до 9 чіл., на 5% — більш 10 чіл. На 31% авторизованих СТО працює від 5 до 9 чіл, на 57% — більш 10 чіл. [11].

Більшість СТО в США мають потужність 10–15 робочих місць, хоча зустрічаються й дуже великі спеціалізовані СТО потужністю на 450 або навіть 600 робочих місць. Проте кількість СТО на автозаправних станціях і сімейних СТО значно перевищує всі інші. За даними Г. М. Напольского [54] середня чисельність працівників на СТО США становить 4,2 чіл., Франції — 4,5 чіл., Італії — 5,2 чіл., Англії — 10,4 чіл. По даним того ж джерела кількість автомобілів, що обслуговуються однієї СТО, знаходиться в межах 200, 350, 840, 900, але не більш 1000.

В ОНТП 01-91 під постом розуміється 120 м² виробничої площі, тобто, СТО на 2 поста — це 240 м² виробничої площі, на якій працює 6 або 10 чіл. Десяти постова станція має чисельність виробничих робітників від 30 до 50 чіл. Таких станцій у структурі підприємств автосервісу в теперішній час не більш 4%. Це свідчить про те, що параметричний ряд СТО по ОНТП 01-91 на практиці використовується дуже рідко.

За кордоном є станції фірмові та незалежні, станції страхових компаній, автозаправні станції, станції технічного обслуговування загального призначення різної потужності Є СТО з магазином для продаж старих автомобілів, станції швидкого обслуговування, станції самообслуговування, станції з ремонту аварійних автомобілів (відновленню кузовів), станції діагностики, станції безпеки руху, пересувні, дорожні станції [54].

Статистичний аналіз дає підстави стверджувати, що відповідь на питання, які станції потрібно проектувати, перебуває в області практичної діяльності автосервісу й далеко не узгоджується з параметричним рядом, запропонованим нормативним документом.