- •§ 1. Предмет синтаксису
- •§ 2. Основні одиниці синтаксису
- •§ 3. Основні засоби вираження синтаксичних відношень
- •§ 4. Осііонііі напрями у вивченні українського синтаксису
- •§ 6. Синтаксичні відношення у словосполученні
- •§ 7. Типи зв'язку слів у словосполученні
- •§ 8. Класифікація словосполучень
- •§ 10. Структурна схема і парадигма речення
- •§ 11. Види синтаксичного зв'язку в реченні
- •§ 12. Типи речень у сучасній українській мові
- •II. На прощання
- •II. Крапелина доброти
- •§ 13. Поняття про члени речення як його складові елементи
- •§ 14. Підмет і присудок як головні члени речення
- •§ 15. Підмет і форми його вираження
- •§ 16. Присудок і форми його вираження
- •§ 17. Простий дієслівний присудок
- •§ 18. Складений дієслівний присудок
- •§ 19. Складений іменний присудок
- •§ 20. Складний присудок
- •§ 21. Координація присудка й підмета
- •§ 22. Другорядні члени речення і принципи їх класифікації
- •§ 23. Додаток
- •§ 24. Означення
- •§ 25. Узгоджене означення
- •§ 26. Неузгоджене означення
- •§ 27. Прикладка (апозиція)
- •§ 28. Обставини
- •§ 29. Загальні поняття про односкладні речення
- •Односкладні речення, головний член яких співвідносний
- •§ 31. Означено-особові речення
- •§ 32. Неозначено-особові речення
- •§ 33. Узагальнено-особові речення
- •§ 34. Безособові речення
- •§ 35. Інфінітивні речення
- •Односкладні речення, головний член яких співвідносний з підметом
- •§ 36. Поняття про односкладні речення, головний член яких співвідносний з підметом
- •§ 37. Номінативні речення
- •§ 38. Ґенітивні речення
- •§ 39. Вокативні речення
- •§ 41. Типи слів-речень
- •§ 43. Типи неповних речень
- •Список рекомендованої літератури
- •§ 44. Поняття про порядок слів
- •§ 45. Прямий і зворотний (інверсійний) порядок слів
- •§ 46. Синтаксичне й актуальне членування речення
- •§ 47. Прямий порядок слів
- •§ 48. Зворотний (інверсійний) порядок слів
- •Список рекомендованої літератури
- •§ 49. Поняття про просте ускладнене речення
- •§ 51. Засоби вираження однорідності
- •§ 52. Однорідні і неоднорідні означення
- •§ 55. Засоби вираження звертання
- •§ 56. Поняття про відокремлення
- •§ 57. Відокремлені означення
- •§ 58. Відокремлені прикладки
- •§ 60. Відокремлені додатки
- •§ 6І. Загальні поняття про вставні і вставлені конструкції
- •§ 62. Речення, ускладнені вставними конструкціями
- •§ 63. Речення, ускладнені вставленими конструкціями
- •Складне речення як синтаксична одиниця
- •§ 64. Поняття про складне речення
- •§ 65. Засоби поєднання частин складного речення
- •§ 66. Основні типи складних речень
- •§ 68. Засоби поєднання предикативних частин складносурядних речень
- •§ 69. Складносурядні речення з єднальними сполучниками
- •§ 70. Складносурядні речення з приєднувальними сполучниками
- •§ 71. Складносурядні речення з пояснювально-приєднувальними сполучниками
- •§ 72. Складносурядні речення з протиставними сполучниками
- •§ 74. Загальні поняття про складнопідрядне речення
- •§ 76. Принципи класифікації складнопідрядних речень
- •§ 77. Структурно-семантичні типи складнопідрядних речень
- •§ 78. Складнопідрядні речення з підрядними присубстаятивно-атрибутивними
- •§ 79. Складнопідрядні речення з підрядними займенниково-співвідносними
- •§ 80. Складнопідрядні речення з підрядними з'ясувальними
- •§ 81. Складнопідрядні речення з підрядними часу
- •§ 82. Складнопідрядні речення з підрядними умови
- •§ 83. Складнопідрядні речення з підрядними мети
- •§ 84. Складнопідрядні речення з підрядними причини
- •§ 85. Складнопідрядні речення з підрядними місця
- •§ 86. Складнопідрядні порівняльні речення
- •§ 87. Складнопідрядні речення допустові
- •§ 88. Складнопідрядні речення наслідкові
- •§ 89. Складнопідрядні речення з підрядними супровідними
- •Список рекомендованої літератури
- •§ 90. Загальні відомості
- •§ 91. Складні безсполучникові речення з однотипними частинами
- •§ 92. Складні безсполучникові речення з різнотипними частинами
- •§ 93. Розділові знаки у безсполучниковому складному реченні
- •§ 94. Загальні відомості
- •§ 95. Безсполучникові багатокомпонентні речення
- •§ 96. Складносурядні багатокомпонентні речення
- •§ 97. Складнопідрядні багатокомпонентні речення
- •§ 98. Конструкції з послідовною підрядністю
- •§ 99. Конструкції з супідрядністю
- •§ 100. Конструкції з послідовною підрядністю і супідрядністю
- •§ 101. Складні багатокомпонентні речення з різними типами зв'язку
- •§ 104. Пряма мова
- •§ 105. Непряма мова
- •§ 106. Невласне пряма мова
- •§107. Діалог
- •§ 108. Цитата
- •§ 109. Поняття про надфразну єдність, або складне синтаксичне ціле
- •§ 110. Засоби зв'язку між компонентами
- •§ 111. Структурні типи
- •Список рекомендованої літератури
- •§ 112. Пунктуація як система правил вживання розділових знаків
- •§ 113. Основні принципи української пунктуації
- •§ 114. Типи розділових знаків
§ 38. Ґенітивні речення
До номінативних тісно прилягають так звані ґенітивні (від лат. §єпіііуіі5 — родовий відмінок) речення, які стали виокремлювати лише останнім часом.
До них відносяться такі односкладні речення, в яких головний член виражений іменником або займенником у родовому відмінку, що передає не тільки значення наявності, існування предмета, а й вказує на його кількісну ознаку: Воля в нас міцніш од сталі-криці, і коріння наше тільки у землі. Жита! Винограду! І пшениці!.. А на морі — вірні кораблі (П. Т.); В очах ні крику, ні скорботи. Таким ходив, мабуть, і в бій (А. М.); Ні меду, ні ласки, ні пристані тихої {А. М.).
Цей тип односкладних речень досліджений ще недостатньо. Однак, безсумнівно, що вони найближчі до номінативних. Ґені-тив у них, очевидно, має суб'єктивне значення. Як видно з прикладів, серед цих речень можна виокремити стверджувальні й заперечні.
Ґенітивні речення здебільшого використовують у розмовному (діалогічному й монологічному), емоційно забарвленому мовленні (пор: Грошей — кіт наплакав; Фахівців — раз, два й нема; То-то сміху! Народу!).
§ 39. Вокативні речення
Тісно прилягають до номінативних також вокативні (від лат. уокаііуш — кличний відмінок) речення, які ще називають речен-нями-звертаннями. Вони властиві переважно уснорозмовному, зокрема діалогічному, мовленню і свій вияв здебільшого знаходять у формі кличного відмінка іменників. Пор.: Лукашу, гов! А де ти? {Я. У.), Миколко, Миколко!.. (А. Т.). Ці речення-звертан-ня нерозчленовано виражають думку, почуття, волевиявлення і завдяки різному інтонаційному оформленню можуть передавати заклик, застереження, спонукання, докір, обурення тощо.
За семантичною ознакою можна розрізнити кілька різновидів вокативних речень: 1) речення, які містять звернення до адресата мовлення, щоб привернути його увагу: — Іва-а! — Я туті — кричить Іван (М. К.); Чіпко! Чіпко! — Чіпка лежить на полу, мовчить (П. М.); 2) речення, що виражають емоційні реакції мовців: Кумочко, кумо!.. Не могла говорити (М. К.);
104
Сину! —Дмитро почув таке тоскне зітхання, що мимоволі й сам зітхнув (М. С); 3) речення з виразним спонуканням, застереженням, забороною тощо: Поглянула: Тарасе! {А. М.); Тату! — перебиває його Пріська (М. С).
За структурою вокативне речення збігається зі звичайним непоширеним звертанням, проте між ними є істотна відмінність: вокативне речення завжди має більшу семантичну наповненість, бо виражає якусь думку (почуття), якою супроводжує звертання до особи.
Список рекомендованої літератури
Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис. — К., 1993. — С. 94—100.
Вихованець І. Р., Городенська К. Г, Грищенко А. П. Граматика української мови. — К., 1982. — С. 172—180.
Горяний В. Д. Синтаксис односкладних речень. — К., 1984.
Жовтобрюх М. А. Українська літературна мова. — К., 1984. — С. 211—214.
Русская грамматика. — М., 1982. — Т. 2. — С. 348—371.
Слинько 1.1., Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання. — К., 1994. — С. 182—285.
Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / За ред. І. К. Білоді-да. — К., 1972. — С. 232—262.
Сучасна українська мова. Синтаксис / За ред. О. Д. Пономаріва — К 1994. —С. 69—81.
Украинская грамматика. — К., 1986. — С. 292—298.
С7ЮВА-РЕЧЕННЯ. НЕПОВНІ РЕЧЕННЯ
СЛОВА-РЕЧЕННЯ § 40. Поняття про слова-речення
Особливий тип речень становлять слова-речення — синтаксичні конструкції з одного слова або з нерозкладного словосполучення, що не може поширюватися за допомогою пояснювальних слів. Характерною їх ознакою є те, що вони синтаксично, структурно неподільні, нерозкладні Сіх іще називають нерозчле-нованими реченнями). У їх складі не можна виділити окремих членів, тому вони не належать ні до двоскладних, ні до односкладних.
Слова-речення можуть утворювати комунікативні одиниці (речення) без допомоги інших слів, однак самостійно не вживаються. Вони передають реакцію, відгуки мовця на висловлення співрозмовника, його запитання, твердження і, отже, мають значення тільки в контексті, у зв'язному мовленні. Поза контекстом, ситуацією мовлення вони незрозумілі і втрачають комуні-
105
кативну силу. Слова-речення вживають переважно в діалогічному мовленні, а в монологічному лише тоді, коли мовець стверджує, заперечує або оцінює сказане ним.
Слова-речення виражають одну з категорій модальності, зокрема ствердження, заперечення, згоду, незгоду, можливість, неможливість, упевненість, невпевненість, різні почуття та волевиявлення.
У функції слів-речень можуть виступати частки, вигуки, нерозкладні словосполучення (фразеологізми) тощо.