- •§ 1. Предмет синтаксису
- •§ 2. Основні одиниці синтаксису
- •§ 3. Основні засоби вираження синтаксичних відношень
- •§ 4. Осііонііі напрями у вивченні українського синтаксису
- •§ 6. Синтаксичні відношення у словосполученні
- •§ 7. Типи зв'язку слів у словосполученні
- •§ 8. Класифікація словосполучень
- •§ 10. Структурна схема і парадигма речення
- •§ 11. Види синтаксичного зв'язку в реченні
- •§ 12. Типи речень у сучасній українській мові
- •II. На прощання
- •II. Крапелина доброти
- •§ 13. Поняття про члени речення як його складові елементи
- •§ 14. Підмет і присудок як головні члени речення
- •§ 15. Підмет і форми його вираження
- •§ 16. Присудок і форми його вираження
- •§ 17. Простий дієслівний присудок
- •§ 18. Складений дієслівний присудок
- •§ 19. Складений іменний присудок
- •§ 20. Складний присудок
- •§ 21. Координація присудка й підмета
- •§ 22. Другорядні члени речення і принципи їх класифікації
- •§ 23. Додаток
- •§ 24. Означення
- •§ 25. Узгоджене означення
- •§ 26. Неузгоджене означення
- •§ 27. Прикладка (апозиція)
- •§ 28. Обставини
- •§ 29. Загальні поняття про односкладні речення
- •Односкладні речення, головний член яких співвідносний
- •§ 31. Означено-особові речення
- •§ 32. Неозначено-особові речення
- •§ 33. Узагальнено-особові речення
- •§ 34. Безособові речення
- •§ 35. Інфінітивні речення
- •Односкладні речення, головний член яких співвідносний з підметом
- •§ 36. Поняття про односкладні речення, головний член яких співвідносний з підметом
- •§ 37. Номінативні речення
- •§ 38. Ґенітивні речення
- •§ 39. Вокативні речення
- •§ 41. Типи слів-речень
- •§ 43. Типи неповних речень
- •Список рекомендованої літератури
- •§ 44. Поняття про порядок слів
- •§ 45. Прямий і зворотний (інверсійний) порядок слів
- •§ 46. Синтаксичне й актуальне членування речення
- •§ 47. Прямий порядок слів
- •§ 48. Зворотний (інверсійний) порядок слів
- •Список рекомендованої літератури
- •§ 49. Поняття про просте ускладнене речення
- •§ 51. Засоби вираження однорідності
- •§ 52. Однорідні і неоднорідні означення
- •§ 55. Засоби вираження звертання
- •§ 56. Поняття про відокремлення
- •§ 57. Відокремлені означення
- •§ 58. Відокремлені прикладки
- •§ 60. Відокремлені додатки
- •§ 6І. Загальні поняття про вставні і вставлені конструкції
- •§ 62. Речення, ускладнені вставними конструкціями
- •§ 63. Речення, ускладнені вставленими конструкціями
- •Складне речення як синтаксична одиниця
- •§ 64. Поняття про складне речення
- •§ 65. Засоби поєднання частин складного речення
- •§ 66. Основні типи складних речень
- •§ 68. Засоби поєднання предикативних частин складносурядних речень
- •§ 69. Складносурядні речення з єднальними сполучниками
- •§ 70. Складносурядні речення з приєднувальними сполучниками
- •§ 71. Складносурядні речення з пояснювально-приєднувальними сполучниками
- •§ 72. Складносурядні речення з протиставними сполучниками
- •§ 74. Загальні поняття про складнопідрядне речення
- •§ 76. Принципи класифікації складнопідрядних речень
- •§ 77. Структурно-семантичні типи складнопідрядних речень
- •§ 78. Складнопідрядні речення з підрядними присубстаятивно-атрибутивними
- •§ 79. Складнопідрядні речення з підрядними займенниково-співвідносними
- •§ 80. Складнопідрядні речення з підрядними з'ясувальними
- •§ 81. Складнопідрядні речення з підрядними часу
- •§ 82. Складнопідрядні речення з підрядними умови
- •§ 83. Складнопідрядні речення з підрядними мети
- •§ 84. Складнопідрядні речення з підрядними причини
- •§ 85. Складнопідрядні речення з підрядними місця
- •§ 86. Складнопідрядні порівняльні речення
- •§ 87. Складнопідрядні речення допустові
- •§ 88. Складнопідрядні речення наслідкові
- •§ 89. Складнопідрядні речення з підрядними супровідними
- •Список рекомендованої літератури
- •§ 90. Загальні відомості
- •§ 91. Складні безсполучникові речення з однотипними частинами
- •§ 92. Складні безсполучникові речення з різнотипними частинами
- •§ 93. Розділові знаки у безсполучниковому складному реченні
- •§ 94. Загальні відомості
- •§ 95. Безсполучникові багатокомпонентні речення
- •§ 96. Складносурядні багатокомпонентні речення
- •§ 97. Складнопідрядні багатокомпонентні речення
- •§ 98. Конструкції з послідовною підрядністю
- •§ 99. Конструкції з супідрядністю
- •§ 100. Конструкції з послідовною підрядністю і супідрядністю
- •§ 101. Складні багатокомпонентні речення з різними типами зв'язку
- •§ 104. Пряма мова
- •§ 105. Непряма мова
- •§ 106. Невласне пряма мова
- •§107. Діалог
- •§ 108. Цитата
- •§ 109. Поняття про надфразну єдність, або складне синтаксичне ціле
- •§ 110. Засоби зв'язку між компонентами
- •§ 111. Структурні типи
- •Список рекомендованої літератури
- •§ 112. Пунктуація як система правил вживання розділових знаків
- •§ 113. Основні принципи української пунктуації
- •§ 114. Типи розділових знаків
§ 22. Другорядні члени речення і принципи їх класифікації
Члени речення, що граматично залежать від головних членів, доповнюючи або пояснюючи їх у тому чи тому відношенні, або від речення в цілому, називаються другорядними. Таку назву вони дістали не через те, що мають другорядне значення для висловлення думки загалом, а тому, що їх роль полягає здебільшого у поясненні головних членів речення, у зв'язку з чим дехто називав їх пояснювальними, і наявність їх у ре-
61
ченні не завжди є обов'язковою: мінімум речення забезпечується наявністю тільки головних членів у двоскладному реченні чи головного члена — в односкладному, і навпаки, другорядні члени речення не можуть самі собою становити речення, не можуть обходитися без головних членів (підмета і присудка). Якщо ж їх з якихось причин немає в реченні, то вони зазвичай виявляються з контексту чи ситуації мовлення. Другорядними члени речення називаються лише з погляду його структури, а не змісту, бо нерідко саме в них міститься основний зміст. Іноді саме вони (другорядні члени) є носіями основного значення, тобто за наявності тільки підмета й присудка в окремих випадках зміст речення виявляється неповним, незавершеним. Так, речення Студенти одержали; Студенти люблять набувають повноти змісту тільки завдяки другорядним членам: Студенти одержали (що?) відмінні (які?) оцінки; Студенти люблять (що?) у]юки_ (які?) мови.
В ученні про другорядні члени речення у вітчизняному мовознавстві визначилося два основних підходи — логіко-граматич-ний і формально-граматичний. Представники логіко-граматич-ного напряму (О. X. Востоков, Ф. І. Буслаєв та ін.) пов'язували виокремлення другорядних членів речення з їхнім значенням, прихильники формально-граматичного напряму {Потебня О. О. Из записок по русской грамматике. — М., 1958. — Т. 1-2. — С. 124; Фортунатов Ф. Ф. Избранньїе трудьі. — М., 1956. — Т. 1. — С. 184; Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении. — М., 1956; Шахматов А. А. Синтаксис русского язьїка. — Л., 1941. — С. 238, 279) при визначенні другорядних членів речення виходили з типу синтаксичного зв'язку слів у словосполученні і способу їх вираження. Інші (Овсяиико-Кули-ковскийД. М. Синтаксис русского язьїка. — СПб., 1912) намагалися поєднати обидва підходи до другорядних членів речення, а деякі мовознавці {Петерсон М. М. Очерк синтаксиса русского язьїка. — М.; Пг., 1923) взагалі відмовилися від виокремлення другорядних членів речення.
У сучасних посібниках для шкіл і вищих навчальних закладів зберігається традиційний підхід до другорядних членів речення, які розглядаються як логіко-граматичні категорії. Такий погляд на другорядні члени речення усталився у вітчизняній науці протягом ЗО—40 років, хоча деякі відступи від нього спостерігаються навіть у першій академічній граматиці української мови («Курс сучасної української літературної мови», 1951).
Залежно від синтаксичної функції другорядні члени речення поділяються на додатки, означення та обставини.
В основу такого поділу покладено насамперед логічні поняття об'єкта, атрибута й обставини, а не мовні факти. Однак
62
ці логічні категорії знаходять опору в граматичних формах, що виявляються в членах речення, які виражають певні синтаксичні відношення і перебувають між собою у певних синтаксичних зв'язках. Будучи категорією функціональною, члени речення для свого матеріального вираження мають, з одного боку, певні частини мови, точніше, форми цих частин мови. З іншого боку, частини мови в історичному аспекті — це застиглі члени речення, тобто категорії, що виокремилися на основі функціональних ознак, у зв'язку з чим між частинами мови і членами речення існують певні співвідношення. Ядро кожного другорядного члена становлять такі члени речення, синтаксична функція яких співвідносна з їх морфологічним вираженням. Так, найтипові-шим способом вираження додатків є прийменниково-відмінкові форми імен, означень — прикметники й інші узгоджувані частини мови, а обставин — прислівники. Отже, є способи вираження членів речення типові, що властиві їх синтаксичній і морфологічній природі, і нетипові, що не визначаються їх морфологічно-синтаксичною природою. Члени речення, спосіб вираження яких відповідає їхній синтаксичній функції, називаються морфологізованими, а члени речення, спосіб вираження яких не відповідає їхній основній синтаксичній функції, — немор-фологізованими. Так, у реченні Тихесенько вітер віє (Т. Ш.) слово тихесенько є морфологізована обставина способу дії, бо виражена типовим для обставин способом — прислівником, а в реченні На майдані коло церкви революція іде (П. Т.) слова на майдані, коло церкви — неморфологізовані обставини, бо вони, хоча й відповідають на питання обставин місця де?, виражені нетиповим для них способом — іменниками з прийменниками. Другорядні члени речення, перебуваючи у підрядному зв'язку з головними, доповнюючи, уточнюючи, пояснюючи їх у тому чи тому відношенні, водночас є засобом поширення речення. Саме завдяки їм поширюється його предикативне ядро, а речення з непоширеного перетворюється на поширене, набуваючи семантичної й структурної завершеності.