§ 24. Означення

Означення — це другорядний член речення, що пояснює сло­во з предметним значенням і позначає ознаку, якість чи властивість предмета. В реченні означення залежить від іменника або інших слів, ужитих у значенні іменника, і відповідає на питання який? чий? котрий? Якщо означення вказує на кількість, воно відповідає на питання скільки? (у непрямих відмінках скількох? скільком? іт. ін.).

Означення пояснюють підмет, присудок, додаток або інше означення, що виражаються іменником (одним словом чи сло­восполученням). Означення завжди стосується слова з предмет­ним значенням, тобто іменника чи будь-якого субстантивова-ного слова, і виражає різні ознаки цих слів: Д^ якість чи власти­вість {чисте небо, світлий шлях, терпкі яблука, крихкий чавун, гнучка лоза); б) відношення (стосунок) до іншого предмета, дії, місця чи часу {дерев'яний стіл, дорожній знак, вечірня газета, нічний патруль); в) належність: Шевченкова хата, Тарасові шля­хи, Франкова поема, його оповідання); г) кількість або порядок предметів {третій удар, трьох мушкетерів); д) ознаку, пов'я­зану з певною дією {блякла трава, втрачені ілюзії, розорані ме­жі) та ін.

66

Основними засобами вираження означення є прикметник, що зазвичай і виступає морфологізованим означенням, а також інші узгоджувані слова (дієприкметники, порядкові числівни­ки, співвідносні з прикметниками займенники).

Залежно від синтаксичного зв'язку з пояснюваним словом розрізняють означення узгоджені й неузгоджені. Окремим різновидом означення є так звана прикладка (апозиція).

§ 25. Узгоджене означення

Узгодженим називається означення, що пов'язане з означу­ваним, пояснюваним словом зв'язком узгодження, узгоджую­чись з ним у відмінку, числі, а в однині також у роді. Узгоджене означення може бути виражене:

1. якісним прикметником: Білі руки простяглися (Т. Ш.); Он поміж чорними комишами блиснула спокійна вода озерця (М. К.);

2. відносним прикметником: Калиновий цвіт і бузиновий роз­ пускавсь там (М. В.); Повіяло польовими пахощами (М. К.);

3. присвійним прикметником: її погляд задержався на сест­ ринім лиці (О. Коб.); Андрієві думки пливли далі, такі легкі, такі прозорі, як весняне повітря (М. К.);

4. дієприкметником: Гафійка увійшла в хату й притулила до печі замерзлі руки (М. К.);

5. займенником, співвідносним з прикметником (присвійним, вказівним, означальним): Пройшов наш день (М. К.); Слава — заповідь моя (Т. Ш.); Як і в бою, в години дії, Коли труда гримів прибій, Усі пориви, всі надії Тобі, мій краю дорогий (В. Сим.);

6. порядковим числівником: Ще треті півні не співали (Т. Ш.);

7. кількісним числівником у непрямих відмінках (крім на­ зивного і знахідного): А дід уже прожив сто років та ще з трьо­ ма синами й п'ятьма братами (І. Н.-Л.); За дванадцятьма моста­ ми сивий Дніпро лежить (А. М.). Сполучення називного і знахід­ ного відмінків кількісного числівника з іменниками є нероз­ кладним і виступає в ролі одного члена речення (пор. сто років у першому реченні, де воно виступає в ролі додатка).