3. Рівні економічних систем. Позитивна та нормативна економічна теорія.

Рівні економічних систем:

1) мікроекономічний (об’єкт дослідження попит та пропозиція);

2) мезоекономічний (проміжний між мікро та макро, вивчає галузі, регіональну економіку, агропромисловий комплекс, військово-промисловий комплекс, ВЕЗ);

3) макроекономічний - вивчає стан народного господарства в цілому та його основні сектори:

1. сектор домогосподарств;

2. підприємства;

3. решти світу;

4. державний сектор.

1-2 – приватна змішана економіка, 1-3 – закрита змішана економіка, 1-4 – відкрита економіка.

4) мегаекономічний – світова економіка.

Позитивна економіка – вивчає те, що є, тобто констатує факти і вільна від суб’єктивних суджень людини. Позитивні твердження виражаються як у вигляді стверджень, так і у вигляді заперечень.

Нормативна економіка – вивчає те, що має бути, тобто виражає суб’єктивні оціночні судження окремої людини або групи людей на те, що повинно бути і як цього досягти.

4. Еволюція розвитку уявлень про предмет економічної науки: від меркантилізму до новітніх економічних теорій

Економічна теорія як наука сформувалась у 17 ст. Першими економічними школами були: 1) школа меркантилістів, 2) школа фізіократів, 3) класична економічна школа.

Меркантилісти вважали, що економіка – це наука про створення багатства, але багатство створюється у сфері зовнішньої торгівлі між країнами. Матеріальне втілення багатство – золото, яке нагромаджується в результаті виникнення позитивного платіжного балансу. Регулююча роль відводиться державі.

Фізіократи. Економіка – це наука про створення багатства. Багатство, сферою створення багатства – є галузь сільського господарства. Єдиним продуктивним видом діяльності – є праця в сфері сільського господарства. Решта видів праці вважається непродуктивною.

Класична – економічна школа. Економіка – це наука про створення багатства. Але багатство може створюватись в усіх галузях економіки, але домінуюча роль належить промисловості.

Вперше виділяють 3 фактори виробництва: 1) земля, 2) праця, 3) капітал.

З кінця 19 ст. і по нинішній час розвивається сучасні економічні напрямки: 1) неокласичний, 2) кейнсіанський, 3) інституційно-соціальний.

Неокласики за основу брали погляди класиків і головну тезу про те, що ринок – це самодостатня, саморегулююча система. Роль держави – активну участь не приймає.

Виникає нова теорія – кейнсіанство, як альтернатива до неокласичної теорії. Кейнсіанство – ринок не самодостатня система, а держава повинна втручатись. Чергова криза 70-80 рр. довела, що надмірне втручання також шкодить економіці.

Знову повертається неокласична теорія (неокласичний синтез). Представники говорять, що ринок є самодостатньою системою, але держава повинна втручатись в галузі, які цього потребують. Неокласичний синтез: РИНОК + ДЕРЖАВА.

Теорія економіки та пропозиції. Держава повинна підтримувати діяльність виробників, зменшити податкове навантаження (Крива Лаффера – значення кривої – треба знати межу).

Теорія раціональних сподівань\очікувань – враховує не тільки реальні, а і ймовірнісні величини.

Соціально-інституційний напрямок . Об’єкт дослідження – інститути (держава, підприємства) та поведінка людей. Саме від поведінки людей залежить розвиток економіки.