IV. Умови та передумови загальноєвропейської економічної інтеграції

Досягнутий в рамках Європейського Союзу етап розвитку європейсь­кої інтеграції знаменує не лише зрілість, але й незворотність цього про­цесу.

Європейський Союз являє собою те інтеграційне ядро, котре притягає до себе інші європейські країни. Тим самим створюється основа для фор­мування загальноєвропейської економічної інтеграції.

У підготовленій під керівництвом голови Європейської Комісії Жака Делора так званій «Білій книзі» «На зорі XXI століття», вказується на те, що кордони Європейського економічного простору не обмежуються тери­торіями країн Союзу, а простягаються аж до самого Уралу.

Проте сьогодні можна говорити лише про перспективи підключення до Європейського Союзу ряду республік колишнього СРСР; Естонія, Латвія і Литва стають членами ЄС вже в 2004 р.

Реальна загальноєвропейська економічна інтеграція відбуватиметься в міру формування політико-правових, економічних та соціальних умов та передумов включення східноєвропейських країн до Європейського Со­юзу. В Копенгагені глави держав та урядів Європейського Союзу в червні 1993 року затвердили критерії, котрим повинні будуть задовольняти європейські країни перш ніж вони зможуть вступити до Союзу. До них, зокрема, відносяться: стабільні інститути, правова держава, гарантії прав людини і поважання меншин, функціонуюча ринкова економіка.

Що ж стосується включення в Європейський Союз Білорусії, Росії та України, то рішення прийматимуться у відповідності з реальною зацікав­леністю західноєвропейського бізнесу, котра у свою чергу визначатиметь­ся ступенем глибини і цілеспрямованістю соціально-економічних реформ в цих країнах.

Як вже зазначалося, важливим кроком до загальноєвропейської інтег­рації було утворення Європейського економічного простору (ЄЕП) між Європейським Союзом і Європейською асоціацією вільної торгівлі. Угода про простір передбачає вільний рух товарів, послуг, капіталів і робочої си­ли, а також узгодження політики в галузях економіки, наукових дослід­жень, довкілля, в соціальній сфері.

3.2.4. Які е особливості розвитку економічних взаємозв'язків у Північній Америці?

Інтенсивно інтеграційні процеси розвиваються в Північній Америці. В зовнішньоекономічному плані США також включились в інтеграційну модель міжнародної економічної взаємодії. Так, вся територія Північної Америки охоплена Північноамериканською угодою про вільну торгівлю (НАФТА), укладеною в 1992 році (набула чинності в 1994 році).

Протягом тривалого часу (1988-1992 pp.) інтеграційні процеси відбу­вались тут переважно на корпораційному та галузевому рівні і не були пов'язані з міждержавним (наддержавним) регулюванням.

Про масштаби економічної взаємозалежності цих країн на основі взаєм­ної торгівлі, руху капіталів та виробничого співробітництва можна судити на підставі таких даних: на початку 1990-х років в США реалізувалось близько 80% канадського експорту (або 20% ВНП Канади), що трохи менше частки ЄС. Для США канадський ринок також є найбільшим серед зарубіжних — 70% імпорту Канади становлять американські товари. Мексика — це вели­чезний потенційний ринок споживчих товарів, тут також найнижчий рівень зарплати. При сукупному населенні цих трьох країн понад 360 млн. чоловік торговельний обіг між ними становив близько 240 млрд, доларів. Торговель­ний обіг лише між Канадою та США набагато перевищує обсяг будь-якої двосторонньої торгівлі в світі, а в майбутньому він зросте ще більше.

Зона вільної торгівлі за участю трьох названих країн робить їх повністю незалежними від зовнішніх поставок енергоресурсів. Виробники кожної з трьох країн отримують необмежений доступ на ринки двох інших. Сільське господарство і промисловість Канади та Мексики повинні виявитись у ви­грашу, використовуючи розроблені в США технологічні процеси. Поши­рення сучасної технології особливо сприятливе для Мексики, оскільки во­но повинно сприяти зниженню рівня безробіття, котре в неї особливо вели­ке. Винесення ж в Мексику американських виробництв дозволить північноамериканській продукції ефективніше конкурувати з товарами з Японії, Західної Європи та Південно-Східної Азії. Експерти пророкують, що найбільші виробництва переселяються в США, а найбільш спеціалізо­вані — в Канаду. Вільний приплив порівняно нескладних товарів в США з Мексики істотно зачепить матеріаломісткі і трудомісткі галузі промисло­вості, змушуючи або модернізувати їх, або переключити ресурси на більш складне виробництво. Угодою про вільну торгівлю передбачалося усунен­ня всіх обмежень до 1998 року, полегшення взаємних капіталовкладень. Кожна країна-учасниця угоди встановлює свої зовнішні тарифи.

Процес лібералізації торгівлі в НАФТА відбувається поступово. З 1994 р. знижено митні податки в торгівлі промисловими і продовольчими товара­ми; в наступні 5 років зниження складало ще 5%. Остаточно митні податки були усунені в 2003 році; таким чином, процес усунення всіх обмежень за тягнувся на 5 років довше, ніж передбачалося угодою (до 1998 року).

В США розраховують, що створення на континенті спільного ринку призведе до активізації американського бізнесу, значного збільшення ро­бочих місць, підвищення темпів економічного зростання.

На переговорах про вільну торгівлю також розглядалось питання, пов'язане з нанесенням шкоди навколишньому середовищу. Особливо ве­лика забрудненість середовища в Мехіко та в мексиканських містах, роз­ташованих неподалік від кордону з США.

Створення північноамериканського спільного ринку відкриває нові горизонти економічної взаємодії США і Канади з країнами Латинської Америки. Спочатку це відбуватиметься через зв'язки Мексики, котра має режим вільної торгівлі з п'ятьма державами Центральної Америки, а потім вибудується нова модель відносин інших латиноамериканських країн з могутніми північними сусідами.

Тристороння угода про вільну торгівлю передбачає також порядок вре­гулювання торговельних конфліктів, які виникають між його учасниками.

Економічне становище США у світі в наступному десятиріччі у дуже значній мірі визначатиметься характером інтеграційних процесів, до кот­рих залучаються не лише США, але й усі їх провідні партнери.