Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА Козак.doc 2.doc
Скачиваний:
25
Добавлен:
07.11.2018
Размер:
11.75 Mб
Скачать

1.2.4. В чому полягає сутність

теорії співвідношення чинників виробництва,

як здійснювалось її тестування В.Леонтьєвим?

Дослідження чинників, що впливають на товарну номенклатуру й обсяг міжнародної торгівлі, дозволило в 20-30-х pp. XX ст. шведським ученим Е. Хекшеру і Б. Оліну уточнити і доповнити ключові положення теорії порівняльних переваг і сформулювати концепцію чинників виробництва.

Необхідність пошуку нової концепції міжнародної торгівлі диктувала­ся тим, що ідеї Д. Рікардо ґрунтувалися на припущенні про постійну вели­чину витрат виробництва в кожній країні. Однак на практиці разом зі зро­станням виробництва і диверсифікованістю товарної номенклатури відбувалося збільшення граничних витрат, що призвело шведських еко­номістів до висновку про необхідність введення в модель умови зростан­ня витрат заміщення (відносних витрат).

Теорія заснована на наступних передумовах: •> існує дві країни, два товари, один із яких є трудомістким, а інший —

капіталомістким, і два чинники виробництва: праця і капітал; ** технології в двох країнах однакові;

•* кожна з країн у різному ступені наділена чинниками виробництва; »* міжнародний рух чинників виробництва відсутній. *• повної спеціалізації країн на виробництві якого-небудь товару бути не

може [68, с. 68; 33, с. 100].

Найбільш важливим допущенням теорії співвідношення чинників ви­робництва є різна фактороінтенсивність окремих товарів (один товар — трудомісткий, інший — капіталомісткий) і різна факторонасиченість ок­ремих країн (в одній країні капіталу відносно більше, в іншій — відносно менше).

Фактороінтенсивність — це показник, що визначає відносні витрати чинників виробництва на створення визначеного товару.

Наприклад, товар В є відносно більш капіталомістким, ніж товар А, якщо співвідношення капіталу і праці на виробництво товару В більше, ніж співвідношення цих же витрат на виробництво товара А.

Факторонасиченість — це показник, що визначає відносну забезпе­ченість країни факторами виробництва.

Наприклад, якщо визначити факторонасиченість через абсолютні розміри факторів виробництва, то та країна, де відношення загального об­сягу капіталу до загальної кількості праці більше, ніж в інших країнах, бу­де вважатися капіталонасиченою чи капіталозабезпеченою країною.

Суть теореми Хе- шера-Оліна зводиться до наступного: кожна країна експортує ті фактороінтенсивні товари, для виробництва яких вона має відносно надлишкові чинники виробництва, і імпортує ті товари, для ви­робництва яких вона відчуває відносний недолік чинників виробництва.

Теорема Хекшера-Олина визнає, що торгівля ґрунтується на порівняльних перевагах і показує, що причиною порівняльних переваг є розходження в наділеності країн чинниками виробництва.

Розходження в наділенні країн чинниками виробництва пояснює різ­ницю у відносних цінах на товари в різних країнах і торгівлю між ними.

Подальшого розвитку теорема Хекшера-Оліна набула в теоремі вирівнювання цін на чинники виробництва (теорема Хєкшера-Оліна-Са-муельсона). Вона відповідає на запитання: якщо змінюється відносна ціна працемісткого (капіталомісткого) товару, то як зміниться відносна ціна самої праці (капіталу) у праценасиченої (капіталонасиченої) країни?

Суть теореми вирівнювання цін на чинники виробництва полягає в наступному: міжнародна торгівля призводить до вирівнювання цін на товари, а це, у свою чергу, приводить до вирівнювання цін і на чинники виробництва, за допомогою яких виготовлені ці товари.

Теоремі притаманна деяка обмеженість, яка полягає в тому, що вона роз­глядає статичний світ, визначаючи чинники, які впливають на макроеко-иомічну рівновагу у певний момент часу, а також не враховує, що абсолютні розміри чинників виробництва різні в різних країнах і тому абсолютні розміри доходів на капітал будуть більше в тій країні, що має у своєму роз­порядженні великий капітал. Звідси випливає, що повного вирівнювання цін на чинники виробництва в результаті торгівлі бути не може.

Однак, незважаючи на недоліки, теорія співвідношення чинників ви­робництва є важливим інструментом аналізу міжнародної економіки, що показує принцип загальної рівноваги, якому підкоряється економічний розвиток. Ця модель міжнародної торгівлі виявилася найбільш придат­ною для пояснення процесів торгівлі між метрополіями і колоніями, коли перші виступали, як індустріальне розвинуті країни, а другі — як аграрно-сировинні придатки.

Однак при аналізі товаропотоків у «трикутнику» США — Західна Європа — Японія концепція Хекшера — Оліна стикається з труднощами і протиріччями, на які звернули увагу багато економістів і, зокрема, Но­белівський лауреат американець В. Леонтьев. Він застосував теорію Хек-шера-Оліна до аналізу зовнішньої торгівлі США і шляхом декількох емпіричних тестів показав, що умови теорії на практиці не витримуються. Оскільки США вважалися капіталонасиченою країною з відносно висо­ким рівнем оплати праці, то відповідно до теорії вони повинні були екс­портувати капіталомісткі, а імпортувати працемісткі товари. Однак у дійсності більше експортувалася працемістка продукція, а капіта­ломісткість американського імпорту на 30% перевершувала експорт. Це означало, що США є не капіталонадлишковою країною, а праценадлиш-ковою. Результати досліджень В. Леонтьева отримали назву «парадокс Леонтьева»: теорія Хекшера-Оліна не підтверджується на практиці, оскільки праценасичені країни експортують капіталомістку продукцію, а капіталонасичені — працемістку.

В. Леонтьев пояснює цей парадокс так: США експортували ті товари, виробництво яких в інших країнах було неможливе чи неефективне внаслідок більш низької кваліфікації робочої сили. В. Леонтьев створив модель «кваліфікації робочої сили», відповідно до якої у виробництві бе­руть участь не три чинники (капітал, земля, праця), а чотири: кваліфіко­вана праця, некваліфікована праця, капітал, земля. Відносний достаток професійного персоналу і кваліфікованої робочої сили обумовлюють екс­порт товарів, виготовлення яких вимагає використання кваліфікованої праці, а надлишок некваліфікованої робочої сили сприяє експорту то­варів, для виробництва яких не потрібна праця високої кваліфікації [57, с. 31-34; 77, с. 98-100].