3. Вдосконалення, узгодження і стандартизація термінології у галузі екологічних знань.

Сучасна екологічна освіта базується на обов'язковості вивчення конкретно визначеної кількості, обсягів природничих і гуманітарних дисциплін на різних ступенях навчання і чітко визначеній оптимальній кількості понять і термінів на кожному рівні освіти, узгодженості та ясності щодо основних екологічних понять та термінів.

Основними напрямками розвитку екологічної освіти є:

– розробка наукових основ неперервної екологічної освіти на основі Національної доктрини розвитку освіти у XXI столітті;

– поступове, поетапне реформування екологічної освіти та виховання особистості на наукових і духовних принципах з урахуванням національних традицій, надбань та світового досвіду;

– формування поколінь з новою екологічною культурою, новим екологічним світоглядом на принципах гуманізму, екологізації мислення, міждисциплінарної інтеграції, історизму та системності з метою збереження і відновлення природи України та її біологічного різноманіття;

– розвиток міжнародних зв'язків і співробітництва у галузі і екологічної освіти і науки, охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів, збереження біосфери та цивілізації.

11.2. Система неперервної екологічної освіти

Неперервність екологічної освіти забезпечується її систем­ністю і полягає у формуванні у людини екологічної культури, почи­наючи з дошкільного віку й протягом усього життя. Екологічна куль­тура при цьому є способом адаптації людини до змінних умов дов­кілля, що ґрунтується на історичному досвіді доцільної взаємодії зі світом природи, забезпечує гармонійне співіснування з довкіллям і виражається у вигляді інтуїтивних та наукових знань і способів прак­тичного засвоєння моральних норм, ціннісних орієнтацій та куль­турних традицій. Причому, вона визначається, насамперед, діяль­ністю людини, у тому числі її результатами. Тому екологічну куль­туру можна розглядати як матеріалізовану свідомість, пов'язану з філософсько-етичним осмисленням Індивідом свого буття, світо" розуміння, сенсу життя, що проявляється у мисленні й поведінці людини.

Слід зазначити, що неперервною екологічну освіту можна вва­жати лише тоді, коли вона здійснюється протягом усього життя лю­дини і характеризується належною глибиною і різноманітністю. її можна уявити як особливий аспект трудової діяльності, як внут­рішню потребу особистості, якій вона присвячує частину свого вільного часу.

Неперервна екологічна освіта є результатом взаємодії трьох основних освітотворчих факторів: сім'ї, навчальних закладів та засобів масової комунікації. Без такої єдності не можна вирішити проблеми неперервної екологічної освіти, якими є:

– необхідність здійснення екологічної освіти протягом усього свідомого життя;

– потреба спрямування на систематичне поповнення, оновлен­ня, вдосконалення екологічних знань, умінь, навичок і життєвих орієнтацій людини;

– необхідність задоволення потреб у формуванні в особистості глибоких внутрішніх мотивів діяльності як у межах навчальних закладів, так і шляхом самоосвіти.

Система неперервної екологічної освіти – це не просто поєд­нання її окремих частин (базова та суспільна освіта, самоосвіта тощо), а єдина детермінована система, яка формує мотивацію екологічної освіти та виховання на державному рівні.