1.2 Основні джерела формування оборотних коштів

Оборотні кошти підприємств покликані забезпечувати безперервний їх рух на всіх стадіях кругообігу з тим, щоб задовольняти потреби виробництва в грошових і матеріальних ресурсах, забезпечувати своєчасність і повноту розрахунків, підвищувати, ефективність використання оборотних коштів.

Всі джерела фінансування оборотних коштів поділяються на власні, позикові і залучені. Власні кошти грають головну роль в організації кругообігу фондів, оскільки підприємства, працюючі на основі комерційного розрахунку, повинні володіти певною майновою і оперативною самостійністю з тим, щоб вести справу рентабельно і нести відповідальність за рішення, що приймаються.

Джерела формування оборотних коштів в значній мірі визначають ефективність їх використання. Встановлення оптимального співвідношення між власними та залученими джерелами, обумовлене специфічними особливостями кругообігу оборотних фондів.

В процесі формування оборотних коштів повинна бути забезпечена підвищена відповідальність за ефективне та раціональне використання оборотних коштів. Достатній мінімум власних та позичкових коштів повинен забезпечити безперервність їх руху на всіх стадіях кругообігу. Це задовольнить потреби виробництва в матеріальних та грошових ресурсах, забезпечить своєчасні та повні розрахунки з постачальниками, бюджетом, банками та іншими господарськими ланками.

Власні оборотні кошти грають головну роль в організації кругообігу фондів, тому що підприємства повинні володіти майновою та оперативною самостійністю для того, щоб ефективно займатися підприємницькою діяльністю. Власні оборотні кошти свідчать про ступінь фінансової стійкості підприємства. Формування оборотних коштів відбувається в момент організації підприємства, коли створюється його статутний фонд. Джерелом формування в цьому випадку служать інвестиційні кошти засновників підприємства. В процесі роботи джерелом поповнення оборотних коштів є одержаний прибуток, та прирівняні до власних кошти, так звані стійкі пасиви, випуск цінних паперів. Прибуток спрямовується на покриття нормативу оборотних коштів у процесі розподілу. Підприємства мають право використовувати прибуток на свій розсуд, крім тієї частини, котра підлягає оподаткуванню та іншим відрахуванням у відповідності з законодавством. Розвиток конкуренції викликає необхідність спрямувати прибуток, котрий залишився у розпорядженні підприємства, перш за все на розширене виробництво. Величина прибутку визначається в процесі фінансового планування і залежить від факторів: розміру приросту нормативу оборотних коштів, очікуваного загального обсягу прибутку, приросту стійких пасивів, можливості залучення позичкових коштів.

Формування оборотних коштів за рахунок власних джерел, в основному, - це використання коштів із прибутку самого підприємства.

При цьому розрізняють:

активне (відкрите) самофінансування, можливість якого з'являється в такому випадку, коли балансовий прибуток залишається в розпорядженні підприємства, тобто збільшує власний капітал;

неактивне (закрите) самофінансування, можливість якого з'являється в наслідок заниженої оцінки майна чи занижених відрахувань в резервний фонд, що в відповідності з критеріями балансового права не відображено в балансі або сховано в пасивних позиціях, а фактично зменшує податки і роз поділяючу частину прибутку.

Самофінансування має цілий ряд «плюсів»:

за рахунок додаткового власного капіталу збільшується сума оборотних коштів підприємства;

створення і ріст власного капіталу проходить прогресивно;

виключаються витрати по фінансуванню;

з'являється можливість дострокового повернення зовнішнього капіталу і зменшення витрат по виплаті процентів на нього;

підприємство стає більш незалежним від зовнішнього капіталу;

полегшується процес прийняття рішень по подальшому розвитку за рахунок додаткових інвестицій.

В сфері формування оборотних коштів самофінансування грає велику роль, оскільки залежить від розміру валового прибутку, виплати процентів по залученому капіталу, податків на прибуток, дивідендів і других показників.

До недоліків самофінансування можна віднести:

можливість приховування фактичної рентабельності і покриття збитків;

можливість появи у акціонерів недовіри до керівництва підприємства і спорів з ними по розмірам дивідендів;

створення додаткового власного капіталу практично створюється за рахунок споживачів.

Стійкі пасиви - це кошти, які не належать підприємству, але постійно знаходяться в його обігу. Вони є джерелом формування оборотних коштів в сумі їх мінімального залишку. До них відносяться: мінімальна перехідна заборгованість по оплаті праці робітникам підприємства; резерви на покриття наступних витрат; мінімальна заборгованість перед бюджетними та позабюджетними фондами; перехідні залишки фонду споживання; кошти кредиторів, одержані у вигляді передоплати за продукцію (товари, послуги); перехідні залишки фонду споживання та інші [23].

Резерв на покриття наступних витрат формуються для резервування коштів на оплату відпусток робітникам підприємства та інші подібні витрати.

Мінімальна заборгованість перед бюджетом та позабюджетними фондами постійно переходить з місяця в місяць. Платежі в бюджет здійснюються на основі діючого законодавства.

Нестача власних оборотних коштів у підприємств при переході до ринкової економіки часто виникає у зв'язку з високим рівнем інфляції, ростом цін, а також внаслідок недоодержання запланованого прибутку або нераціонального його використання. Нестача власних оборотних коштів покривається за рахунок коштів підприємства, перш за все частини чистого прибутку, а також в процесі розподілу валового прибутку можуть бути створені резервні фонди, частина котрих також використовується на покриття недостачі в оборотних коштах.

Зовнішнє фінансування - це використання коштів кредитно-фінансових установ, фінансових компаній, населення.

Основа цього виду фінансування - не участь, а кредитні відносини, ведучі, з одного боку, до додаткових затрат за рахунок обов'язкових платежів по деяких операціям - оплата відсотків і погашення кредиту, і, з другої сторони до зменшення оподаткованого прибутку із-за збільшення внутрішніх затрат за рахунок оплати відсотків.[9]

Формування оборотних коштів за рахунок залученого капіталу поділяється на два види: фінансування на основі короткострокового залученого капіталу і довгострокового (більше чотирьох років) капіталу.

Як правило, мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок власних джерел: прибутку, статутного капіталу, резервного фонду, фонду накопичення та цільового фінансування. Однак в силу цілого ряду об'єктивних причин (інфляція, ріст обсягів виробництва, затримки в оплаті праці, рахунки клієнтів) у підприємства виникають тимчасові додаткові потреби в оборотних коштах. В цих випадках фінансове забезпечення господарської діяльності супроводжується залученням позичкових джерел.

Позичкові кошти являть собою в основному короткострокові кредити банків, за допомогою котрих задовольняються тимчасові додаткові потреби в оборотних коштах. Позичкові кошти у вигляді кредитів використовуються більш ефективно, ніж власні оборотні кошти. Вони здійснюють більш швидкий кругообіг, мають цільове призначення, видаються за суворо обумовлений строк, супроводжуються стягненням банківського відсотка. Це спонукає підприємство постійно слідкувати за рухом позичкових коштів і результативністю їх використання.

Позичкові кошти залучаються не тільки у формі короткострокового кредиту банку, а й у вигляді кредиторської заборгованості, а також інших залучених коштів - залишків фондів і резервів самого підприємства, тимчасово не використаних по цільовому призначенню. Основні напрямки залучення кредитів для формування оборотних коштів:

а) кредитування сезонних запасів сировини, матеріалів та витрат, пов'язаних із сезонним процесом виробництва;

б) тимчасове заповнення нестач власних оборотних коштів;

в) здійснення розрахунків і опосереднення платіжного обігу.

Для формування оборотних коштів підприємства використовують короткострокові кредити і позики. Оптимальний строк таких позик не більше року.

Кредиторська заборгованість виникає в наслідок існуючої системи розрахунків між підприємствами, коли борг одного підприємства сплачується іншому по закінченню певного терміну.

Кредиторська заборгованість - це суми короткострокових зобов'язань підприємства серед постачальником, робітниками по оплаті праці, бюджетом та іншими фінансовими зобов'язаннями.

В обороті підприємства можуть знаходитись залучені кошти. Залучені кошти -- це залишки фондів, резервів та цільових коштів самого підприємства, які тимчасово не використовуються по призначенням. Цільові фонди та резерви підприємства створюються за рахунок собівартості, прибутку та інших цільових надходжень. До цієї групи відносяться: амортизаційний фонд, резерв наступних платежів, фінансовий резерв, благодійний фонд.

Ефективне управління оборотними коштами передбачає не тільки пошук та залучення додаткових джерел фінансування, але й раціональне їх використання, яке здійснює вплив на хід виробництва, на фінансові результати та стан підприємства.

Тактичні рішення управління оборотними активами пов'язані з оптимізацією величини оборотних активів і полягають у виборі відповідної політики управління запасами, грошовими коштами, дебіторською заборгованістю.

Розрізняють дві тактики вибору величини оборотних активів в залежності від їх співвідношення з обсягами реалізації:

обмежуючу тактику;

гнучку тактику.

При використанні обмежуючої тактики підтримується обсяг оборотних активів на мінімально можливому рівні, тобто підприємство не створює додаткових резервів, підтримує сувору дисципліну розрахунків з постачальниками. Така тактика зменшує витрати на обслуговування оборотних активів, мінімізує ризик втрат при використанні оборотних коштів. Але за даної моделі підприємство обмежено щодо можливостей збільшення прибутків за рахунок розширення обсягів діяльності, не може швидко реагувати на зміни ринкової кон'юнктури. При цьому збільшується ризик, пов'язаний із формуванням оборотних коштів. Що ж до ліквідності, то якщо підприємство має невеликий обсяг поточних зобов'язань і намагається якомога зменшити зайві запаси та безнадійну дебіторську заборгованість, дана політика може підтримувати необхідний рівень ліквідності. Але при значних розмірах поточних зобов'язань і обмежених обсягах оборотних активів ліквідність підприємства буде низькою.

Гнучка тактика полягає у забезпеченні високого співвідношення між поточними активами і обсягом реалізації, тобто підприємство збільшує такі статті балансу, які забезпечують можливість збільшення обсягів виробництва при відповідній зміні кон'юнктури ринку і дозволяють стимулювати обсяг продаж за рахунок надання відстрочки платежів. До таких статей можна віднести: грошові кошти, цінні папери, страхові і резервні запаси. В результаті ліквідність підприємства (за умови формування переважної частини його оборотних коштів на довгостроковій основі) збільшується. Проте дана політика є затратною і управління оборотними активами повинно будуватись на виборі між затратами, пов'язаними із збільшенням оборотних активів, і вигодами від збільшення оборотних активів.

Стратегії фінансування оборотних активів залежать від покладених в їх основу принципів фінансування змінної частини. При цьому постійна частина оборотних активів визначається на рівні мінімальної потреби в оборотних активах в досліджуваному періоді. Змінна частина представляє собою різницю між фактичною і мінімальною потребою в оборотних активах.

Та частина оборотних активів, яка фінансується за рахунок власного і довгострокового позикового капіталу, називається чистим оборотним (робочим) капіталом.

В залежності від вибору фінансовим менеджером джерел покриття змінної частини оборотних активів, виділяють чотири стратегії фінансування оборотних активів:

Ідеальна стратегія - поточні активи фінансуються за рахунок поточних зобов'язань. З позиції ліквідності дана модель є найбільш ризикованою, так як у випадку одночасного передявлення кредиторами всіх зобов'язань підприємство буде змушене розпродавати частину своїх основних засобів.

Агресивна стратегія полягає у фінансуванні на довгостроковій основі необоротних активів і постійної частини оборотних активів. Змінна частина оборотних активів повністю покривається за рахунок короткострокової заборгованості. Ризик, пов'язаний з агресивною стратегією, високий. Таку стратегію може дозволити собі лише підприємство, яке не має проблем з поновленням короткострокових кредитів або з отриманням комерційних кредитів від постачальників.

Консервативна стратегія полягає у фінансуванні майже всіх активів за рахунок довгострокових джерел. Як правило, консервативна стратегія застосовується на початкових стадіях існування підприємства за умови достатньої величини капіталу власників підприємства і доступності довгострокових кредитів для інвестиційного фінансування.

Компромісна стратегія полягає у фінансуванні необоротних активів, постійної частини оборотних активів і приблизно половини змінної частини оборотних активів за рахунок довгострокових джерел. Інша частина оборотних активів фінансується на короткостроковій основі.

Модель є найбільш реальною, проте в окремі періоди підприємство може мати зайві оборотні активи, що зменшує їх прибутковість.