Skorocheny_konspekt_lektsiy_T_1-6

41

ТЕМА ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ТА ЇЇ СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ

1.Соціальне протиріччя глобалізації.

2.Переваги і недоліки глобалізаційних процесів.

3.Напрями впливу глобалізації на людський фактор.

1. Соціальне протиріччя глобалізації.

Глобалізація економіки є багатогранним процесом, основними рушійними силами якого є технологічний прогрес, розвиток міжнародної інфраструктури, революційні зміни в інформаційній технології та лібералізація торгівлі й міжнародних зв’язків.

Зазначені фактори мали безпосередній вплив на соціальний і економічний розвиток усіх країн світу. Перш за все це позначилося на зростанні обсягів світової торгівлі товарами і послугами, темпи зростання якої в усіх регіонах світу за останні 30 років перевищували темпи зростання ВВП.

Другим важливим наслідком глобалізації стала інтенсифікація потоків прямих іноземних інвестицій

Іншим важливим наслідком стала зростаюча роль багатонаціональних корпорацій (БНК).

Процес глобалізації проявився у зростанні міжнародної мобільності трудових ресурсів.

Світовий досвід доводить, що технічні і технологічні зміни, що є необхідною передумовою розвитку людини, спричиняють трансграничний рух капіталу, виробничих потужностей, товарів і послуг та переміщення робочої сили. А ці процеси викликають зміни в соціальній сфері, переміщуючи і скорочуючи робочі місця, девальвуючи традиційні спеціальності й вимагаючи нової кваліфікації.

Вплив зовнішньої торгівлі на доходи, добробут і зайнятість детально досліджені в працях багатьох учених, зокрема, Дж. М. Кейнса, П. Самуельсона,

В. Столпера, Е. Хекшера, Б. Оліна, П. Х. Ліндерта та ін. Відомий фахівець із питань зовнішньої торгівлі П. Х. Ліндерт зазначав, що «в будь-якій країні

42

зовнішня торгівля безпосередньо торкається інтересів багатьох груп населення».

Значний вплив на соціальну сферу, особливо в плані створення нових робочих місць, мають прямі іноземні інвестиції.

Дослідження процесу глобалізації економіки свідчить, що він справляє неоднозначний вплив на соціальну сферу. Лібералізація обміну, нові форми міжнародного поділу праці, зростання руху капіталів, посилення конкурентної боротьби дозволяють досягати економічного зростання в багатьох країнах світу, сприяють розширенню зайнятості, зниженню рівня бідності і підвищення добробуту.

Зростання обсягів торгівлі та капіталовкладень на глобальному рівні здійснюється з великою швидкістю, але в основному в інтересах більш динамічних і могутніх країн.

Не спостерігається глобальної тенденції скорочення розриву між багатими і бідними верствами працюючого населення всередині країн. Існує загроза, що нерівність між багатими і бідними в найближчі десятиріччя поглибиться.

В глобальному масштабі можна виділити дві надзвичайно гострі соціальні проблеми — бідність і безробіття.

Для великої кількості працюючих глобалізація означає невпевненість у збереженні робочого місця та погіршення умов праці.

Таким чином, на початку ХХІ століття глобалізація, підвищуючи ефективність економіки, потенційно загрожує демонтажем всієї створеної протягом минулого сторіччя соціальної надбудови.

Тому світове співтовариство має враховувати соціальні аспекти процесу глобалізації, особливо при розробці правил, норм і політики управління світовою економікою. А це об’єктивно вимагає розвитку міжнародних інститутів з регулювання цих процесів в інтересах суспільства, економіки і збереження довкілля. В умовах глобалізації економіки регулювання соціальної політики виходить за національні межі і повинно відбуватися на регіональному

43

рівні — в межах інтеграційних угруповань, та на глобальному рівні — в межах міжнародних організацій.

Першою організацією, що взяла на себе функції міжнародного регулювання в соціальній сфері, стала міжнародна міжурядова організація — Міжнародна організація праці, що була створена в 1919 р., і яка з 1946 р. є

спеціалізованою установою Організації Об’єднаних Націй. На сучасному етапі суспільного розвитку, в умовах глобалізації економіки задачі МОП розширені і включають:

—надання допомоги країнам у визначенні національної стратегії з підвищення рівня зайнятості та її якості;

—допомогу країнам-учасницям у становленні національних систем моніторингу, технічного забезпечення збору статистичної та іншої інформації і створення інформаційних систем ринку праці;

—відстеження глобальних тенденцій, що впливають на стан зайнятості;

—публікацію щорічних доповідей про зайнятість у світі та надання конкретних рекомендацій;

—розвиток міжнародного співробітництва з широкого кола соціальних і трудових проблем: зайнятості, покращання умов праці, діяльності профспілок,

професійного навчання, охорони праці, боротьби з професійними захворюваннями, становища окремих груп трудящих, соціального забезпечення;

— розробку і прийняття міжнародних норм у формі конвенцій, що підлягають ратифікації державами-членами, і рекомендацій.

На сучасному етапі розвитку процесу глобалізації досягнення соціальних цілей можливе лише за умови спільних і погоджених дій ряду міжнародних організацій.

Важливе значення для регулювання процесу глобалізації мають різноманітні структури Організації Об’єднаних Націй. Економічна і соціальна рада ООН згідно зі статутом уповноважена проводити дослідження і готувати доповіді з міжнародних питань у галузі економіки, соціальної і культурної

44

сфери, освіти, охорони здоров’я і надавати з цих питань рекомендації членам і спеціалізованим установам ООН. За рекомендацією ООН країни ОЕСР надають допомогу країнам третього світу.

Проблеми розвитку людини є напрямком діяльності ЮНІСЕФ.

Активно і на систематичній основі займається проблемами соціальних наслідків процесів, що відбуваються в умовах глобалізації, Міжнародний валютний фонд та Світовий банк і його підрозділи МБРР і МАР.

2. Переваги і недоліки глобалізаційних процесів.

Глобалізація тягне за собою безліч наслідків. Основні наслідки – це глобальний поділ праці, міграція людей, капіталу, виробництва, стандартизація законодавства, економічних процесів, а також злиття культур різних країн.

Глобалізація допомагає нам вирішувати спільні проблеми, але робить людей та країни залежними один від одного.

Переваги глобалізації:

-сприяє розвитку нових форм міжнародного поділу праці, допомагає суттєво прискорити і раціоналізувати виробництво, підвищує рівень зайнятості та продуктивності праці.

-Підвищення ліквідності капіталу.

-Підвищення швидкості обміну.

-Зниження ймовірності початку.

-Доступність інноваційних засобів спрощення бізнесу та підприємництва.

-Розвиток міжнародної торгівлі і міжнародних компаній.

Недоліки глобалізації:

-Безробіття.

-Надмірна залежність однієї країни від інших.

-Збільшення нелегальної міграції.

-Поширення негативних явищ типу: нові захворювання, явище тероризму.

45

Таким чином, можна зробити висновок, що, як ми бачимо, глобалізація є складним і багатогранним процесом, який вимагає уваги і жорсткого контролю.

Існує безліч недоліків глобалізації, з якими неможливо або вкрай складно боротися. У даній ситуації необхідно сконцентрувати увагу на позитивних ефектах і всіма силами намагатися знизити негативні.

3. Напрями впливу глобалізації на людський фактор.

Як соціально-культурне явище глобалізація характеризується:

інтенсифікацію транскордонних економічних, політичних, соціальних і культурних зв'язків;

трансформацію світової економіки; пануванням американської системи цінностей;

технологічною революцію з численними соціальними наслідками тощо.

Глобалізація сприяє розвитку нових форм міжнародного поділу праці,

допомагає суттєво прискорити і раціоналізувати виробництво, підвищує рівень зайнятості та продуктивності праці, збільшує приплив інвестицій, що

всвою чергу спричиняє збільшення частки економічно-активного населення.

Глобалізація має вплив на всі аспекти безпеки людського розвитку як

вмасштабах світового співтовариства, так і в межах окремих країн. Однак,

якщо в розвинених країнах більшість населення відчуває позитивний вплив,

то в інших країнах негативний вплив досить часто перевищує позитивний ефект від глобалізації.

Через нерівномірність розвитку країн глобалізація надає асиметричного характеру їхнім взаємовідносинам, а також породжує нерівність, яка не зменшується, а збільшується. Основне соціальне протиріччя глобалізації – це гальмування прогресу або пряме погіршення умов існування основної (і при цьому такої, що збільшується) частини людства за рахунок прискорення розвитку і зростання добробуту її абсолютної (і при цьому такої, що скорочується) меншої частки.

До основних причин збільшення розриву в рівні життя розвинених

46

країн і країн, що розвиваються, відносяться:

 сформований і такий, що підтримується розвиненими країнами,

суттєвий диспаритет між високотехнологічною продукцією розвинених країн і низькотехнологічною продукцією країн, що розвиваються;

можливості інформації продукувати нову інформацію;

вплив цивілізаційних та інституційних ресурсів на розвиток економіки.

Глобальна економіка, заснована на новітніх технологічних

досягненнях, формує новий менталітет працівника і нову систему цінностей сучасної людини. Це проявляється у вигляді формування нових рис мотивації діяльності особи і як суб'єкта виробництва, і як суб'єкта соціального життя; набуває нового значення професійна мобільність населення. В економіці породжуються і поглиблюються все нові й нові потреби, а разом з ними і нові форми поведінки, образи дій, стилі життя – і,

відповідно до них, цілі соціальні структури. Прагнучи до розширення попиту за допомогою створення нових видів споживання, виробничі технології починають змінювати соціальну та культурну структуру суспільства

(наприклад, модний сучасний одяг).

Глобалізація узаконила існування певного культурного стандарту,

відповідно до якого людина інформаційного суспільства повинна володіти декількома іноземними мовами, вміти користуватися персональним комп'ютером, здійснювати процес комунікації з представниками інших культурних світів, розуміти тенденції розвитку сучасного мистецтва,

літератури, філософії, науки і т.п.

В цілому вплив глобалізації на людський фактор здійснюється за такими напрямками:

1)економізація політики або політизація економіки, тиск світового капіталу на національні уряди, використання впливу транснаціональних корпорацій для реалізації політичних цілей;

2)поглиблення безробіття через відтік капіталу в країни з дешевою робочою силою, стимулювання становлення ринку праці в менш розвинених

47

країнах;

3)уніполяризація світу за американською подобою, існування багатокультурності і поліетнічності;

4)експонентне збільшення обсягу інформації та звуження особистісних комунікаційних каналів.

ТЕМА ГЛОБАЛЬНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ТА РЕГІОНАЛЬНІ ЗМІНИ

МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН.

1.Концепції економічної інтеграції в умовах посилення глобалізаційних процесів.

2.Зміни в міжнародних економічних відносинах як чинники розвитку міждержавної та регіональної співпраці.

3.Сучасні тенденції регіональних змін міжнародних відносин.

1. Концепції економічної інтеграції в умовах посилення глобалізаційних

процесів.

Територіальний поділ праці вимагає налагодження тісних економічних зв'язків між спеціалізованими товаровиробниками та підприємствами - постачальниками сировини, матеріалів комплектуючих деталей, вузлів. Таким чином утворюється міжрегіональна економічна інтеграція, яка починається з налагоджування економічних зв'язків між підприємствами відповідного регіону (території).

Розрізняють внутрішню інтеграцію: всередині країни, регіону,

області, району, відповідної галузі, території, всередині підприємства, того чи іншого виробничого підрозділу.

У світовій практиці великого значення набувають міжнародні інтеграційні процеси, тобто їх зовнішня інтеграція, яка дає можливість значно розширити технологічні межі виробництва, сприяти спеціалізації виробничих процесів у виготовленні вузлів, деталей, напівфабрикатів,

готових виробів. Це сприяє посиленому товарообороту між розвинутими

48

країнами, що здійснюється на договірних засадах або кооперативними поставками.

Найважливішими чинниками, що визначають формування міжнародних інтеграційних процесів, виступають:

o розвиток науково-технічного прогресу, який в нинішніх умовах господарювання є глобальним;

o інтеграція можливостей використання ресурсного потенціалу;

o глобальне зростання небезпеки загальної економічної катастрофи;

інтеграція інформаційної сфери.

Посилення міжнародної інтеграції сприяє поглибленню глобалізації економіки, створенню мереж міжнародних виробництв з швидким розміщенням потужностей з випуску стандартизованої та уніфікованої продукції. У цих умовах тенденцією в розміщенні продуктивних сил є мобільність виробництва, зумовлена мобільністю не прив'язаного до місцевості капіталу. Ця теза підтверджує створення в країні за останній період великої кількості спільних міжнародних підприємств з іноземним капіталом.

Міжнародні інтеграційні процеси жодним чином не прив'язані до конкретної місцевості, визначеної географічними умовами. Оскільки вони базуються на взаємовигідних умовах, при виникненні тої чи іншої негативної ситуації, піклуючись тільки про власний бізнес, вони можуть розірвати угоду і безперешкодно залишити локальну спільноту без роботи і джерел існування.

2. Зміни в міжнародних економічних відносинах як чинники розвитку

міждержавної та регіональної співпраці.

Сучасний стан розвитку економіки характеризується наявністю двох процесів – регіоналізації та глобалізації.

Глобалізація економіки – посилення ресурсної, технологічної,

фінансової взаємозалежності національних економік на основі стрімкого

49

зростання обсягів та урізноманітнення світогосподарських зв’язків.

Глобалізація прямо впливає на формування та розвиток господарства регіонів через процеси спеціалізації, економічної інтеграції в усіх аспектах економічної діяльності. Регіоналізація в даному випадку виступає як процес суміжний з глобалізацією у векторі розвитку господарства регіону, оскільки розкриває позитивні риси інтенсифікованих інтеграційних процесів.

Глобалізація з’являється завдяки ринку, який стирає межі між країнами. цей процес стимулює зосередження високотехнологічного виробництва в найрозвинутіших країнах, що дає їм змогу розвиватися ще швидше, тим самим збільшуючи розрив з відставшими країнами. А

видобувні галузі, виробництво проміжної сировини, галузі, що забруднюють навколишнє середовище та ресурсомістка промисловість зосереджуються в слаборозвинутих країнах. Це призводить до посилення економічної залежності національних господарств від загальносвітової коньюнктури.

Тому формуються міжнародні об’єднання держав для захисту власних інтересів, в тому числі для захисту економік своїх країн від негативних наслідків світової кризи.

А регіоналізація (особливо у межах національних господарських комплексів) розвивається завдяки децентралізації господарювання як типу управління економічними відносинами.

В національних межах регіоналізація виражається в зростанні самоуправління розвитком регіональної економіки (регіони безпосередньо реалізують соціально-економічну політику держави). На національному рівні регіоналізація проявляється у формуванні міжнародних галузевих чи комплексних інтеграцій (ОПЕК).

Глобалізація відкриває безпрецедентні можливості для економічного зростання економіки регіонів, але при цьому породжує диспропорційність і диференціації в розвитку національної економіки.

У регіональному розвитку є дві сфери діяльності, які сприяють підвищенню її ефективності та інтенсивності. По-перше, це транскордонне

50

співробітництво, що значною мірою диверсифікує зовнішньоекономічну діяльність регіону, по-друге, наявність в прикордонному регіоні вільної економічної зони, що посилює ступінь регулювання діяльності території.

Досвід регіональної політики Європейського Союзу демонструє успішність, ефективність та дієвість такого механізму розвитку прикордонних територій як транскордонне співробітництво.

Транскордонне співробітництво – спільні дії, спрямовані на встановлення і поглиблення економічних, соціальних, науково-технічних,

екологічних, культурних та інших відносин між територіальними громадами,

їх представницькими органами, місцевими органами виконавчої влади України та територіальними громадами, відповідними органами влади інших держав у межах компетенції, визначеної їх національним законодавством.

Транскордонне співробітництво – будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними общинами або властями, які знаходяться під юрисдикцією двох або декількох Договірних сторін, та на укладання з цією метою будь-яких необхідних угод або досягнення домовленостей.

Необхідність регіональної співпраці зумовлена рядом причин та передумов:

в сучасному інтегрованому і глобалізованому суспільстві транскордонне співробітництво стало найважливішим засобом соціально-економічного розвитку регіонів, що дозволяє залучати і використовувати додаткові ресурси і покращувати добробут регіональної громади;

ТКС забезпечує створення єдиного економічного простору для функціонування вітчизняних та іноземних підприємств в суміжних прикордонних зонах;

ТКС дає право брати участь у найвищій формі його організації – єврорегіонах.

Транскордонне співробітництво має на меті:

 сприяти економічному та соціальному розвитку в регіонах по обидва боки