Skorocheny_konspekt_lektsiy_T_1-6

11

зовнішньоекономічних відносин. Так, фахівці Світового банку виокремлюють три хвилі глобалізації:

- перша хвиля (1870-1914 рр.), яка досі не перевершена, оскільки частка міжнародної торгівлі у валовому світовому доході за цей період зросла у два рази, кумулятивний обсяг інвестицій у країни, що розвиваються, досягнув 32 %,

водночас міграція охопила 10 % населення;

- друга хвиля (1950-1970 рр.) пов'язана з відновленням рівня міжнародних зв'язків до попереднього стану після руйнації у двох світових війнах. За цей період частка обсягу світової торгівлі у світовому ВВП досягнула рівня 1913 р., кумулятивний обсяг інвестицій у країни, що розвиваються,

становив 11 %;

- третя хвиля (починаючи з 1970р.) започаткована потужним розвитком сучасних інформаційних і транспортних технологій. У 1998 р. кумулятивний обсяг інвестицій у країни, що розвиваються, досягнув 22 %.

На думку багатьох дослідників, довгостроковий процес розвитку глобалізації має циклічно-хвильову природу, пов'язану з періодичними піднесеннями та спадами інтеграційних процесів. При цьому глобалізаційні хвилі, які включають інтеграційні (зближення, взаємодії, взаємопереплетення і взаємопроникнення) та диференційні (примноження багатоманітності,

урізноманітнення, плюралізації) процеси, уможливлюють оновлення форм,

змісту та механізмів глобалізації, не впливаючи на її поступальний розвиток.

Згідно із зазначеним підходом розрізняють такі цикли глобалізації: I. Античний цикл (VIIIст. дон. е. - П ст. н. е.), який включає:

-хвилю диференціації (VIII-IV ст. до н.е.);

-хвилю інтеграції (III ст. до н.е. - П ст н.е.).

II. Середньовічний цикл (III-XIII ст. н. е.), який включає: -хвилю диференціації (III-УП ст. н. е.);

- хвилю інтеграції (VIII-XIII ст. н. е.).

Ш. Цикл Нового часу (XIV-XXI ст.), який включає:

- хвилю диференціації (XIV-XVIII ст.);

12

- хвилю інтеграції (XIX-XXI ст.)8.

У межах цього підходу є й інші варіанти періодизації процесу глобалізації. Так, деякі дослідники виокремлюють:

- колоніальну глобалізацію як наслідок великих географічних відкриттів

XV-XVI ст.;

-повільну еволюційну глобалізацію, яка тривала до кінця XIX ст.;

-прискорену глобалізацію XX ст.

Є також підхід, згідно з яким процес глобалізації поділяють на такі

етапи:

-повільну глобалізацію (до початку епохи великих географічних відкриттів);

-структурну глобалізацію, пов'язану з переділом світу й утворенням протилежно спрямованих економічних систем (середина XIX - 80-ті роки XX

ст.);

- послідовну глобалізацію (сучасний етап).

Представники другого (вужчого) підходу розглядають глобалізацію як новітній процес, який бере початок у XX ст. (останній чверті XX ст.), хоча і є органічно пов'язаним із загальнішим прогресом інтернаціоналізації.

Аргументуючи свою думку, прихильники зазначеного підходу звертають увагу на такі риси:

-до XX ст. міжнародна економіка ґрунтувалася на відносинах між країнами, водночас світова економіка XX ст. спирається на мережу зв'язків, які пронизують господарства окремих країн;

-якою б не була частка зовнішньої торгівлі у ВВП світу до XX ст.,

загальний обсяг торгівлі та її інтенсифікація за сучасних умов є незіставними;

-новітні переливання фінансових ресурсів не вкладаються у звичайне розуміння експорту капіталу;

-транснаціоналізація економіки, транскордонне виробництво та феномен глобалізації комунікацій були започатковані лише у XX ст.

13

2. Основні етапи та історичні форми економічної глобалізації.

Глобальна економіка може бути визначена як економіка, ключові елементи якої мають інституційну, організаційну і технологічну можливість працювати як єдине ціле у реальному часі в планетарному масштабі. Це економіка, в якій посилюється взаємозалежність національних економік на основі поглиблення транснаціоналізації виробництва, розподілу, обміну та споживання валового глобального продукту.

Джерела економічної глобалізації:

-науково-технологічний прогрес;

-поширення форм економічної лібералізації;

-феномен транснаціоналізації;

-формування "однорідних" засобів масової культури та глобальної

ідеології.

Переваги економічної глобалізації:

-розширення ринків;

-зростання економії на масштабах виробництва;

-збільшення виграшу від торгівлі на взаємовигідній основі;

-підвищення продуктивності праці. Відносні негативи:

-нерівномірність розподілу переваг глобалізації;

-збільшення розриву в рівнях доходів;

-перенесення виробничих потужностей у країни, що розвиваються;

-посилення навантаження на світову екосистему.

Характерні для економічної глобалізації усунення бар'єрів у міжнародній міграції виробничих факторів, універсалізація методик підприємницької практики, уніфікація споживчих переваг, формування глобального інформаційного простору обумовили стрімке поширення кризових явищ на всі сфери міжнародної економіки. Гіпертрофоване зростання фінансового сектору, надзвичайна мобільність капіталу, орієнтованість інвесторів на короткострокові високоприбуткові проекти, з одного боку,

14

стимулювали розвиток інноваційних секторів реального виробництва,

характерною ознакою яких є короткостроковість виробничого періоду та високий рівень прибутковості. Але, з іншого боку, вони викликали зростання частки спекулятивних угод, інтенсифікували міжнародні фінансові потоки,

визначивши пріоритет фінансової сфери над реальною економікою,

поставивши останню в критичну залежність від локальної інвестиційної привабливості й стану світових фондових ринків. Асинхронність темпів зростання реального виробництва й фінансових ринків, властива сучасній глобальній економіці, сприяє зростанню майнової диференціації в суспільстві,

знижує цінність праці в реальному секторі економіки, забезпечує формування нестабільних економічних моделей, вкрай залежних від негативних екстерналій. Боротьба з наслідками глобальної кризи ґрунтується на активізації ролі держави в економіці, а також спільних зусиль світової спільноти, про що свідчать самміти групи країн С-20.

Глобалізація є продуктом епохи постмодерну, переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку,

формування основ ноосферно-космічної цивілізації.

Існує два головні підходи стосовно етапів розвитку економічної глобалізації. Згідно з першим, вона розпочалась ще до періоду великих географічних відкриттів у формі млявоплинної глобалізації, коли економічні відносини між державами мали спорадичний, дискретний характер,

обмежуючись окремими локальними аренами і територіями. До середини XIX

ст. глобалізація переходить у стадію повільного прогресування, коли формується світовий ринок, розвивається МПП, вимальовується профіль спеціалізації окремих країн і регіонів. Наступний етап (середина XIX ст. — 80-

ті роки XX ст.) дістав назву структурної глобалізації, що пов'язана з економічним переділом світу, розпадом світового господарства на протилежні системи та їх єдиноборством. Нарешті, послідовна форма глобалізації розви-

вається в умовах єдиного ринкового світового господарства як об'єктивний процес і важлива ознака постіндустріальної цивілізації.

15

Другий підхід пов'язує генезис глобалізації з останньою чвертю XX ст.,

коли вона стає визначальним фактором як національного, так і міжнародного розвитку, перетворюється на домінуючу тенденцію світогосподарських процесів.

Розгортання процесу глобалізації відбувається в певних формах або,

іншими словами, глобалізація має свої іманентні форми прояву. Вони здебільшого викристалізовуються і мають своє матеріальне втілення в:

збільшенні обсягів та диверсифікації структури міжнародної торгівлі;

міжнародних прямих і портфельних інвестиціях, що дедалі ширше використовуються в системі заходів національного економічного розвитку;

переміщеннях робочої сили по всьому полю світового господарства;

зростаючому використанні знань, технологій, менеджменту, маркетингу, що продукуються в більш розвинутих країнах, а використовуються в економічних системах, які поступово конвертуються у світогосподарські процеси та ін.

3. Взаємодія цивілізацій у контексті глобального розвитку.

Цивілізації являють собою величезні паракраїнні, наднаціональні світові утворення, для кожного з яких характерний специфічний прояв людини,

своєрідність культури, традицій, менталітету, загального сприйняття світу.

Так, за Ю. Павленком, розрізняють цивілізаційні світи:

-Китайсько-Далекосхідний;

-Індійсько-Південноазійський;

-Мусульмансько-Афразійський;

-Макрохристиянський.

Макрохрихристиянський світ характеризується найбільшою неоднорідністю та містить:

-Західноєвропейсько-північноамериканську (з Австралією та деякими іншими її філіаціями) цивілізацію;

-Латиноамериканську та Православно-Слов'янську цивілізації, а в межах останньої Західноправославну (українсько-білоруську) та Східноправославну (московсько-російську) субцивілізації.

16

За С. Хантінгтоном, розрізняють цивілізації:

-Синську;

-Японську;

-Індуїстську;

-Ісламську;

-Православну;

-Західну;

-Латиноамериканську.

За Ю. Яковцем, слід виділяти дві групи цивілізацій:

-більш розвинуті (Північноамериканська, Західноєвропейська,

Японська) цивілізації;

- менш розвинуті (Російська, Китайська, Індійська, Латиноамериканська,

Мусульманська) цивілізації.

Взаємодія цивілізацій відбувається у двох площинах:

а) зіткнення цивілізацій;

б) зростання взаємопроникнення цивілізацій.

Головними цінностями цивілізації - економічного лідера сучасності

(Західно-християнської) є:

1)домінанта ринкового господарства;

2)пріоритетність раціонального знання;

3)принцип законності та захисту прав людини. Головними цінностями традиційних цивілізацій є:

1)співпадіння суб'єктів влади та власності;

2)переваги глибинного, традиційного, сакрального знання;

3)відносно низький рівень незалежності окремої особистості.

ТЕМА ОСНОВНІ ТЕОРІЇ, КОНЦЕПЦІЇ ТА МОДЕЛІ ЕКОНОМІЧНОЇ

ГЛОБАЛІЗАЦІЇ.

1.Теоретичне осмислення сутності процесу глобалізації.

2.Головні концепції економічної глобалізації.

3.Основні моделі економічної глобалізації.

17

1. Теоретичне осмислення сутності процесу глобалізації.

Перші спроби осмислення і оптимізації суспільного розвитку різного рівня тісно пов’язані з появою і розвитком перших релігійних і філософських систем людства. Найбільш конкретними були так звані утопії, починаючи від утопій Платона, Томаса Мора, Томазо Кампанели та закінчуючи утопіями Маркса, Леніна та їх послідовників.

Вже, починаючи з XVII-XVIII ст. повільно, але послідовно йшла робота,

спрямована на об’єктивізацію інтуїтивних та суб’єктивних за своєю природою теорій і моделей суспільного розвитку. Велику роль в цьому процесі відіграли розвиток природничих наук, спеціальних математичних та економетричних методів, статистики, демографії і, особливо, прикладної соціології, прогностики та загальної теорії вимірів.

В середині ХХ ст. фактично була завершена розробка засад аналізу і прогнозування основних процесів соціального розвитку регіонального рівня.

Футурологічна література цього періоду стимулювала розвиток системного мислення та системного підходу до розгляду процесів глобального і регіонального рівнів.

Якщо в перших глобальних моделях Дж. Форестера (1971) і Медуза зі співавторами (1972), заснованих на спрощенні екстраполяції п’яти параметрів розвитку сучасного світу – росту народонаселення, прискорення індустріалізації, погіршення рівня харчування, вичерпання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища основна увага надається фізичним,

демографічним і екологічним чинникам розвитку, а соціально-політичні,

культурні і навіть науково-технічні чинники практично ігнорувалися, то для наступних розробок був характерний набагато об’єктивніший підхід до опису глобальних і регіональних процесів.

Вже в другій доповіді Римського Клубу “Людство біля поворотного пункту” (1974) її автори М. Месарович і Е. Пестель зробили спробу врахування специфіки соціально-політичного розвитку різних регіонів. У зв’язку з цим світ було поділено умовно на 10 регіонів. Ієрархічна система моделей складається з

18

3-х рівнів: причинного, організаційного та рівня формування норм, цінностей і цілей суспільства. Підхід Месаровича і Пестеля виявився дуже продуктивним і був покладений в основу значної кількості інших моделей і розробок, зокрема моделі, спрямованої на дослідження проблем урбанізації Мехіко, моделі

“Китай-2000” і модельного комплексу “Форкаст”.

Багаторівнева ієрархічна структуризація моделі відтворення світу як сукупності взаємопов’язаних регіонів, а головне, введення факторів управління за рахунок перебирання альтернативних сценаріїв розвитку надійно увійшли до методичного арсеналу розробників моделей і стратегій глобального і регіонального розвитку і використовувалися, зокрема, при розробці великого класу економетричних і макроекономічних моделей останніх десятиліть. Серед них слід назвати моделі ООН В. Леонтьєва “майбутнє світової економіки”, Л.

Клейна “УОРТОН”, моделі японського центру економічних досліджень, моделі ЮНКТАД та інші, Департаменту ООН з міжнародних, економічних і соціальних питань, періодичні моделі ОЕСР, “Чейз Манхеттен Бенк”, Світового банку тощо. Сьогодні ці моделі і розробки є важливим інструментом аналізу і формування регіональної і світової політики не тільки в галузі економічних, але й більш широких міжнародних питань. Проте саме успіхи в розробці досить адекватних моделей економічних і екологічних процесів зробили цілком очевидним штучність і безпорадність спроб формалізації політичних і соціальних процесів.

Цілком об’єктивним є виникнення та формування в останнє десятиліття минулого століття нової галузі наукового знання, яка отримала назву

“глобалістика”. Вона намагається систематизувати і узагальнено представити сукупність досліджень з даної проблематики. Глобалізація як одна з самих молодих соціологічних конструкцій потребує ґрунтовного її осмислення щодо всіх галузей життєдіяльності людської спільноти. В науковий обіг термін

“глобалізація” було введено Р.Робертсоном, який вперше його застосував в

1983р.; в 1985р. він дав детальне його тлумачення, а в 1992р. виклав основи цієї концепції у спеціальному дослідженні.

19

На думку А. Неклесса, в сучасному глобальному світі формуються світова конструкція – мета інфраструктура – в якій “перерозподіляється увесь сукупний світовий дохід між геоекономічними персонажами, тісно пов’язаними різними видами господарської діяльності. На засадах останнього класу технологій формується домінуюча глобальна інфраструктура, сприйнятлива для певного класу економічних суб’єктів і набагато менш дружня по відношенню до інших. Інфраструктура, сутність якої не виробництво, а розподіл і перерозподіл ресурсів, доходів, прибутку. Такий перерозподіл зорієнтований на країни півночі є своєрідним глобальним податком на економічну діяльність”.

На думку М. Кастельса, “архітектура глобальної економіки відображає асиметрично взаємозалежний світ, що організований навколо трьох головних економічних регіонів і все більше поляризується по осі протистояння між продуктивними, процвітаючими, багатими інформацією галузями і галузями знедоленими, економічно і соціально знеціненими”. Глобалізація набуває різного значення залежно від того, чи йдеться про окрему компанію, галузь,

країну, чи про світове господарство.

Важливим елементом аналізу процесу глобалізації є розгляд її як багаторівневої, ієрархічної системи.

Рівні прояву глобалізації

 Світовий рівень, рівень країни, галузі, фірми Світовий рівень глобалізації визначається зростаючою економічною

залежністю країн і регіонів, переплетінням їхніх господарських комплексів та економічних систем. Глобалізація на рівні окремої країни характеризується такими показниками, як відкритість економіки, частка зовнішньоторговельного обороту або експорту у ВВП. обсяг зарубіжних інвестиційних потоків,

міжнародних платежів та ін. Галузевий зріз глобалізації найкращим чином ілюструється співвідношенням обсягів зустрічної внутрішньогалузевої торгівлі і світового виробництва галузі, а також коефіцієнтом спеціалізації галузі,

розрахованим як співвідношення її національних і міжнародних експортних квот. Глобалізація на рівні компанії залежить від того, наскільки вона

20

диверсифікувала свої надходження та розмістила свої активи в різноманітних країнах із метою збільшення експорту товарів і послуг та використання місцевих переваг, пов'язаних із широким доступом до природних ресурсів і до дешевої робочої сили. Ступінь глобалізації компанії не останньою чергою залежить від таких показників, як міжнародний розподіл надходжень від продажів і головних активів, зовнішньофірмова торгівля та відповідні технологічні трансфери. Для окремої компанії глобалізація визначається тим,

наскільки компанія розширила географію надходження своїх доходів і в яких масштабах і пропорціях розподілила свої активи у різних країнах, а також тим,

наскільки вона залучена до експорту капіталу, товарів та ноу-хау через структури, що їй належать.

2. Головні концепції економічної глобалізації.

Спеціалісти, які досліджують процеси глобалізації, виділяють шість основних шкіл. Перша школа пов'язана із концепцією "Межі зростання",

обгрунтованою Римським клубом.

Концепція меж зростання Дж. Форестер, Д. Медоуз, Е. Пестель, М.

Месарович. Одним із перших досвідів прогнозування глобального розвитку вважається доповідь Римського клубу, яку було складено в 1971 р. під назвою Світ-2 під керівництвом Дж.Форестера перша доповідь Римського клубу. Вчені використали комп’ютерну модель, на підставі якої зробили спроби передбачення подальших етапів розвитку людства.

У 1972 р. у межах Римського клубу групою вчених під керівництвом американського вченого Д. Медоуз на основі системного методу здійснено спробу прогнозування глобального розвитку, побудови комп’ютерної моделі системи людина-суспільство-природа доповідь Межі зростання. Доповідь була заснована на прогнозуванні таких змінних: населення, капіталовкладення,

природні ресурси, продовольство, динаміка забруднення довкілля у часовому інтервалі у 200 років — від 1900 до 2100 р. Автори моделі виходили з концепції, що межі світу мають фізичну природу, відображаються в його скінченності, характеризуються як зовнішні. Головний висновок полягав у