13. Права власності в господарюючих системах.

Неоінституціоналізм - напрямок економічного аналізу. Одна з найбільш відомих теорій цього напряму є економічна теорія прав власності (Коуз, Алчіан). Не ресурс сам по собі є власністю, а “пучок або частка прав” на використання ресурсу складає власність.

Певний “пучок прав” складається з слідуючи 11 елементів:

1. Право володіння, (право виняткового фізичного контролю над благами).

2. Право використання (право застосування корисних вла­стивостей благ для себе).

2. Право управління (право вирішувати хто і як буде забез­печувати використання благ).

3. Право на доход (право володіти результатами від використання благ).

4. Право суверена (право на відчуження, споживання, зміну чи знищення блага).

5. Право на безпеку (право на захист від експропріації добра та від шкоди з боку зовнішнього середовища).

6. Право на передачу благ у спадщину.

7. Право на безстроковість володіння добром.

8. Заборона на використання способом, що завдає шкоду зов­нішньому (навколишньому) середовищу.

9. Право на відповідальність у вигляді стягнення (тобто мож­ливість стягнення блага за борги).

10. Право на існування процедур і інституцій, що забезпечують відновлення порушених прав.

Право власності – санкціоновані суспільством (за­конами держави, адміністративними розпорядженнями, традиція­ми, звичаями тощо) відносини щодо поведінки між людьми, які виникають у зв'язку з існуванням благ і стосуються їх використання.

"Права власності" - це права контролювати використання певних ресурсів і розподіляти витрати і вигоди, що виникають у зв’язку з цим. Інша відмінна риса теорії права власності полягає в тому, що феномен власності виводиться в ній з проблеми відносної рідкісності або обмеженості ресурсів. Відносини власності – система виключень з доступу до матеріальних і нематеріальних ресурсів. Відсутність виключень з доступу до ресурсів (тобто вільний доступ до них) означає, що вони нічиї, що вони не належать нікому або, що те саме всім. Такі ресурси не складають об’єкта власності.

В господарській діяльності людей відомі два основних типи власності: приватна власність і державна власність, а також змішана (на основі цих двох).

Право приватної власності означає, що окрема фізична або юридична особа володіє всією низкою її прав власності або деякими із перелічених прав. Комбінації вищеназ­ваних прав з врахуванням того, що ними володіють різні фізичні і юридичні особи, можуть бути різноманітними. Звідси об’єктивно ви­пливає різноманітність форм приватної власності.

Право державної власності означає, що всією низкою прав або різними його компонентами володіє виключно держава, причому чим більшою мірою всі 11 прав на переважну масу обмежених ресурсів реалізуються державою, тим більшою мірою така система госпо­дарювання претендує на звання ієрархії.

14. Розвиток форм власності в сучасних умовах.

З розвитком виробничих відносин суспільство зазнає змін у формах власності. Якщо для капіталізму вільної конкуренції була характерна індивідуальна приватна власність, то для сучасного капіталізму характерним є різноманітність її форм: індивідуальна , акціонерна, монополістична і т. д.

У нинішніх умовах головною формою підприємництва в економічно розвинутих країнах є акціонерні товариства (корпорації). У країнах Заходу кожна третя доросла людина є акціонером. Особливість корпоративної форми власності полягає в тому, що вона з одного боку зберігає все те позитивне, що має в собі індивідуальна приватна власність: підприємницький інтерес, ініціативу, право успадкування і т. д.; а з другого боку – примножує приватну власність.

Корпорація не є застилою формою власності, вона також еволюціонує. Мова йде про передачу певної частини акціонерного капіталу найманим робітникам підприємства, де вони працюють. Працівник за своїм соціальним статусом стає працюючим власником. в країнах Заходу зростає кількість підприємств, що перебувають безпосередньо в індивідуальній приватній власності за рахунок розширення малого бізнесу.

Важливу роль в сучасній економіці відіграє інтелектуальна власність. Вона формується на основі науки. Американські науковці розрізняють 3 основних види інтелектуальної власності:

1 – приватна власність, яка закріплена у формі патенту або ліцензії;

2 – суспільна власність, яка існує, як сума знань та ідей і перебуває у розпорядженні всього суспільства;

3 – проміжна форма власності або власність, яка являє собою інноваційну науково-технічну інформацію, яку не можна на тривалий час закріпити у формі патентів або ліцензій.

У країнах класичного ринку існують юридичні обмеження права приватної власності. Деякі виробництва заборонені законом (наприклад – виробництво наркотиків, деяких видів зброї), а деякі монополізовані державою (атомна, космічна промисловість, будівництво шосейних доріг) і становлять державну власність. Державна власність відіграє важливу роль у забезпеченні ефективного використання ресурсів, для забезпечення суспільних і колективних потреб (освіта, наука, оборона, медичне обслуговування, боротьба з стихійними лихами і т. п).

15. Відносини власності в Україні.

В Конституції України (ст..41) відмічено: “Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності ... власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна”. Надзвичайно актуальним сьогодні є питання роздержавлення і приватизації власності в Україні.

В ході роздержавлення забезпечується передача функцій управління господарюючим суб’єктам (наприклад оренда). Тут не передбачається право володіння. При приватизації передається власність, тобто право володіння. Роздержавлення може бути проведено швидко, а приватизація – більш тривалий процес.

Форм приватизації економічна наука знає більше 20.

В Україні умовно виділилися 3 моделі приватизації:

• Популіська – власність безоплатно роздається всім громадянам;

• Робітнича – при приватизації максимально враховуються інтереси робітничого колективу;

• Ліберально-консервативна – власність продається по ринковим цінам, тим, хто її може купити.

Законодавча база України враховує всі 3 моделі приватизації. В Україні сьогодні здійснюється структурне розмежування державного сектора на 2 основні підгрупи. Виділяють насамперед група підприємств, яким надано статус казенних. Стосовно решти державних підприємств здійснюється обов’язкова корпоратизація. Це дозволить:

1- остаточно розмежувати бюджет держави і фінанси підприємств;

2- відкрити цим підприємствам шлях до фінансового ринку;

3- внести відповідні зміни в структуру їх менеджменту та підпорядкування.

У жовтні 2001 року Верховною радою був прийнятий земельний кодекс, згідно цього документа з 1 січня 2005 року повинна бути дозволена купівля-продаж землі. Однак ВР перенесла строки купівлі-продажу землі до 1 січня 2007 року. Причиною цього є недостатня законодавча база для реалізації права приватної власності на землю (потрібно додатково ухвалити більше 10 законів).