70. Оформлення срср і роль у в цьому процесі

Під час громадянської війни на території колишньої Російської імперії утворилося шість радянських республік – Російська Федерація, Україна, Білорусія, Азербайджан, Вірменія, Грузія та дві народні республіки – Бухарська та Хорезмська. Республіки формально вважалися незалежними (Україна – згідно з Конституцією 1919 р.), але фактично ніякого суверенітету не мали і управлялися єдиним центром – ЦК РКП (б).

В період громадянської війни між республіками було укладено військово-політичний союз для боротьби із спільними ворогами. Значну роль в об’єднанні відіграло й те, що всі республіки мали однакову політичну структуру, яка характеризувалася монопартійністю. Реальна влада на місцях належала єдиній, жорстко централізованій більшовицькій партії, керованій московським ЦК. До речі, Компартія України була створена у 1918р. у Москві і до 1953р. очолювалася неукраїнцями. Абсолютну більшість в ній складали росіяни і євреї.

28 грудня 1920 р. Голова Раднаркому РСФРР В.Ленін та нарком закордонних

справ Г.Чичерін підписали в Москві з Х.Раковським, який обіймав в Україні обидві ці посади, договір про воєнний і господарський союз. Для практичного здійснення договору уряди обох держав об’єднали сім наркоматів : військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів, пошт і телеграфу, вищу раду народного господарства.

Подібні угоди були укладені радянською Росією і з іншими республіками. Ця система відносин отримала назву “договірної федерації.

Отже, радянська федерація почала формуватися ще задовго до офіційного утворення СРСР.

Початковий проект форми союзу висунув у 1922 р. нарком у справах національностей Йосиф Сталін, який з квітня 1922 р. був затверджений і на посаді Генерального секретаря ЦК РКП (б). Його проект передбачав включення республік до складу РСФРР на правах автономії.

В Україні план автономізації викликав критику з боку голови уряду Християна Раковського, наркома внутрішніх справ Миколи Скрипника, підтримав його лише перший секретар ЦК КП(б)У Дмитро Мануїльський.

В дискусію втрутився і В.Ленін, він запропонував утворити нову федеративну державу, до складу якої республіки повинні були ввійти на рівних правах, зберігаючи за собою право вільного виходу (останнє, однак, дише за згоди Комуністичної партії республіки).

10 грудня 1922р у Харкові відкрився 7 Всеукраїнський з’їзд Рад, який ухвалив

декларацію про утворення Союзу республік і проект Конституції

СРСР.

І з’їзд рад СРСР 30 грудня 1922р. прийняв рішення про утворення СРСР.

До його складу ввійшли :

= Російська Федерація, = Українська РСР, = Білоруська РСР,

= Закавказька Федерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан).

у 1924 р. на ІІ з’їзді Рад СРСР відбулося остаточне юридичне оформлення РС.

У Конституції СРСР термін “федерація” вживався тільки в назвах двох республік – Російської та Закавказької. Принципи рівноправності і федералізму практично поступилися автономізації. Союзні республіки стали адміністративними одиницями СРСР. Усі основні повноваження узурпувалися Центром, або, згідно з офіційними тлумаченнями, добровільно передавалися союзним органам управління.

Союз насправді став, за твердженням російського філософа М.Бердяєва, новою формою Російської імперії. Усі республіки скріплювалися в єдину багатонаціональну державу тільки диктатурою Комуністичної партії. Так було до тих пір, доки існувала державна партія. Коли партія зійшла з історичної сцени, разом з нею розпався Союз РСР.