47.Російсько-турецькі війни….

Кри́мська війна́ (1853—1856), або Східна війна — війна між Російською Імперією і союзницькими військами Туреччини, Великої Британії, Франції та Сардинського королівства за панування на Близькому Сході і Балканах.

В ході дипломатичного конфлікту з Францією з питання контролю над церквою Різдва Христова у Віфліємі, Росія, з метою чинити тиск на Туреччину, ввела війська до Молдови і Валахії. Відмова російського імператора Миколи I вивести війська призвела до оголошення 4 (16) жовтня 1853 року Туреччиною, а за нею Великою Британією і Францією, війни Росії.

Найбільш важлива подія війни — спільна англо-французька експедиція і напад на Севастополь. Облога Севастополя продовжувалася рік до вересня 1854. Росія зазнала поразки. Війна закінчилася Паризьким миром у 1856.

Окрім Кримського півострова, військові дії проходили на Балтійському морі, Кавказі та в районі Дунаю.

Атака бригади легкої кавалерії під Балаклавою 25 жовтня 1854 року у Кримській війні, Вільям Сімпсон, 1 березня 1855 року.

На стороні союзних сил діяли військові підрозділи сформовані з залишків задунайських козаків. У жовтні 1853 року Михайло Чайковський домігся створення регулярних козацьких підрозділів у Турецькому війську. 23 січня 1854 року козаки склали присягу. З Константинополя привезли козакам знамено Запорозької Січі, а Садик-Паша (ім'я Михайла Чайковського в Туреччині) отримав від султана титул «міріан-паша» (кошовий отаман).

У лютому військо Садик-Паші ввійшло в Бухарест, а сам він став губернатором Румунії. На початок березня його війська зайняли позиції на річці Прут, готуючись до боїв із росіянами. Та уряд Австрії почав тиснути на султана, вимагаючи відвести загони. Султан погодився, висловив подяку Чайковському і навіть присвоїв йому титул «Око, вухо і правиця престолу».

68. Боротьба за укр.. Держ 1917-1921рр

3-4 березня 1917 року в Києві була орга­нізована Українська Центральна Рада (УЦР). яка об'єднала представників головних українських політичних партій.

Центральна Рада перетворилася на керів­ний осередок української націонал-демократичної революції, об'єднавши під революційними гас­лами політичні партії, інтелігенцію, представ­ників культурно-освітніх, селянських, коопера­тивних, військових, студентських товариств та речників церкви. Помітне місце в Центральній Раді, що стала своєрідним парламентом, посіли представники національних меншин: євреї, ро­сіяни, поляки.

Керівником (головою) Української Централь­ної Ради був обраний Михайло Гріушевський,

Від самого початку діяльності Централь­ної Ради М. Грушевський стояв на автономіст­ських позиціях

В умовах загальнонаціонального підне­сення Центральна Рада зробила рішучий крок у розбудові української державності; вона, усупереч волі Тимчасового уряду, про­голосила автономію України.

10 червня 1917 року на другому україн­ському військовому з'їзді (2 тис. делегатів) Володимир Винниченко проголосив Пер­ший універсал Центральної Ради. Голов­ний зміст універсалу — проголошення ав­тономії України та українізації, окреслен­ня рис майбутньої національно-культурної автономії.

15 червня 191 7 року був створений Ге­неральний секретаріат на чолі з В. Вин­ниченком - - перший у XX сіп. україн­ський уряд.

Зміст Другого універсалу свідчить, що Центральна Рада зробила істотні поступки Тимчасовому урядові, який прагнув обме­жити національно-визвольний рух певни­ми рамками. Для українців важливість ук­ладеної угоди істотно знижувалася тим, що:

• не окреслювалася територія, на яку ма­ла поширюватися влада Центральної Ра­ди та її Генерального секретаріату;

Другий універсал не влаштовував ні Центральну Раду, ні Петроград­ський уряд.

7 листопада 1917 року більшовики в Петрограді повалили Тимчасо­вий уряд О. Керенського й узяли владу в свої руки. Відлуння цих по­дій прийшло й в Україну.

Українську Народну Республіку (УНР), яка мала перебувати у федера­тивних відносинах з Росією. Згідно з цим документом уся влада в новоствореній державі повинна була належати Центральній Раді та її виконавчому органу - Генеральному секретаріатові, а на міс­цях — думам і земствам.

Перший Усеукраїнський з'їзд Рад (11-12 грудня 1917ро-ку), який відбувся в Харкові, оголосив Центральну Раду по­за законом, а всі її розпорядження недійсними. На території України проголошувалася радянська влада. Лідерами біль­шовиків в Україні були Ар тем (Б. Сергєєв), Є. Бош, В. За-пянський, Г. П'ятаков, М. Скрипник та ін. Таким чином, в Україні виникло двовладдя, що фактично поклало початок громадянській війні.

9 (22) січня 1918р. Центральна Рада прийняла Четвер­тий Універсал, який проголошував УНР незалежною державою. Четвертий Універ­сал став вершиною державотворчості Цен­тральної Ради. Але прийняття цього важли­вого рішення відбулося в кризовий момент революції і не врятувало УНР.